4. Землеробські культи.

Розглядаючи первісні релігії, слід приділити увагу так званим землеробським культам, які набули найбільшого розквіту в період матріархату. На ступені розвитку матріархату (виник близько 8 тис. років тому) основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, яке виникло із збиральництва. А збиранням раніше займалися жінки. (Доки чоловік полював, жінка винайшла землеробство). Завдяки цьому жінка почала вигравати провідну роль у господарчому житті первісного суспільства. Тому природно, що перші наймогутніші духи - це особи жіночої статі. Наприклад, серед індіанців-ірокезів ще у 19 ст. вшановували чотирьох головних духів: духу землі, духу бобів, духу кукурудзи та духу гарбуза. Всі ці чотири духи. як вважали, мають жіночу стать.

Перехід до патріархату, пов'язаний з технічними успіхами чоловіків, які зуміли пристосувати плуг і худобу до землеробства, привів до витіснення землеробських культів, але їх залишки ми зустрічаємо й серед сучасних розвинутих релігій.

Контрольні запитання:

1. З яких часів починається історія релігії?

2. Що то є тотемізм, фетишизм та анімізм?

3. Що то є магія та шаманізм?

4. Що собою являли землеробські культи?

5. Як на вашу думку, чи присутні залишки первісних вірувань в сучасних релігіях?

ЛЕКЦІЯ 3:

“СТАРОДАВНІ ТА СУЧАСНІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ”.

План:

1. Індійські національні релігії.

1.1. Брахманізм.

1.2. Індуїзм.

1.3. Джайнізм.

1.4. Сикхізм.

2. Західні індоєвропейські національні релігії.

3. Давньоєгипетська національна релігія.

4. Національні релігії Китаю

5. Національна релігія Японії - Синтоїзм.

Перехід стародавнього людства до цивілізації, який розпочався внаслідок подій неолітичної революції (приблизно 10-15 тис. років тому) супроводжувався соціально-класовою диференціацією суспільства і значним ускладненням змісту людського життя. Виникає нова соціальна верства - жерці. Пануючі класи створюють перші національні релігії: давньоєгипетську, шумеро-вавілонську, хетську, давньоіндійську і т. п. Всі ці релігії язичницькі та політеїстичні (від poly - багато та theos - бог). Цікаво, що рабам було заборонено приймати участь у богослужінні перших національно-державних релігій, отже, на початку свого формування стародавні язичницькі релігії, це - релігії панівної меншості.

1. Індійські національні релігії (брахманізм, індуїзм, джацнізм, сикхізм).

1.1. Давньоіндійська релігія базується на уявленнях про світ та людину, що походять від релігійних та епічних текстів стародавніх індоаріїв. Перш за все, це - "Веди", “Махабхарата”, “Рамаяна”, а також "Брахмани", у яких коментуються Веди, та "Упанішади", де дається релігійно-філософське тлумачення змісту Вед та Брахманів.

Науці відомо, що у другому тисячолітті до нової ери до Індостану вдерлися оці стародавні індоарії, які й принесли із собою первинну форму ведичної релігії, що за своєю суттю споріднена з релігіями інших індоєвропейських народів (слов'ян, греків, римлян і т. п.). На підгрунті первинної ведичної релігії виникає національна релігія стародавніх індійців - брахманізм. Головні боги цієї релігії - Брахма, Вішну і Шива. Брахма - творець Всесвіту. Вішну - охоронець. Шива - руйнівник та великий танцюрист, він той, хто володіє усіма танцями та спрямовує енергію танцю на руйнування та оновлення всесвіту. Ці три боги поєднано в своєрідну "індуїстську трійцю" - Тримурті.

Брахманізм підтримував соціальну систему давньоіндійського суспільства, перш за все, - розподіл на касти. Вища каста - брахмани-жерці, які володіють знаннями щодо богослужіння і магічних обрядів. Друга каста - кшатрії - войовнича аристократія; це каста правителів, індійське лицарство. Третя каста - вайшії - каста ремісників, землеробів, каста розвинутої праці. Шудри - остання каста, - люди, що виконують чорну роботу.

Релігія брахманізму вважає, що людина народжується у тій чи іншій касті в залежності від своєї карми, що вона отримала у попередньому житті. Карма - це універсальний етичний принцип Всесвіту, сутність якого полягає у тому, що усяка дія, добра чи зла, завжди має свої відповідні наслідки. Карму можна покращувати чи погіршувати. Душа живої істоти безсмертна і може перевтілюватися з одного тіла в інше у новому народженні. Яке саме тіло отримає душа при новому народженні залежить від накопиченої карми у попередніх існуваннях на Землі.

Кінцева мета релігійно-духовної практики в індійській релігії - це піднесення душі до Абсолюту і остаточне злиття з ним. Реалізація цієї мети неможлива без поступового вдосконалення душі людини, неухильного покращення карми від життя до життя.

1.2. Реакцію на безроздільне панування брахманів - жреців у духовній сфері давньоіндійського суспільства була реформаторська діяльність Будди і його послідовників. Будда - представник касти кшатріїв, він войовнича людина, принц, аристократ. Буддизм виникає в Індії у 6 ст. до нової ери і панує в Індії на протязі тисячоліття. Потім, у середні віки, його було витіснено з Індії тому, що там відбулася контрреформація і виник оновлений варіант індійської національної релігії - індуїзм. Цей індуїзм можна розглядати як реформований брахманізм. Він існує і в наші часи, розповсюджений переважно на півострові Індостані, де індуїстів приблизно 87%. В Непалі індуїзм - державна релігія. Є багато індуїстів на острові Мадагаскар, у Південній Африці, Шрі-Ланці, У Південній Америці, Сінгапурі, Малайзії, тощо. Усе життя індуїста занурене у релігію - від народження до смерті. Релігія жорстко регламентує всі сфери його повсякденного життя.

В сучасному індуїзмі існують дві основні гілки (конфесії) - вішнуїзм та шиваїзм. У індуїстів дуже поширені уявлення про так звані божественні аватари - різноманітні богоявлення, втілення божеств на Землі. За індуїзмом, боги можуть з'являтися серед людей у різних формах (аватарах): людина, тварина, явище природи і т. п. Так, одна із улюблених антропоморфних (людиноподібних) аватар бога Вішну - це Кришна, якого сучасні історики-індологи вважають не тільки міфологічним персонажем, а й реальною історичною особою (як Ісуса Христа християнської релігії). У всьому світі сьогодні відома діяльність так званого "Товариства свідомості Кришни". Віруючі-кришнаїти вважають, що Кришна - це більше, ніж аватара Вішну. За їх думкою Кришна - це верховна божественна істота. Все у всесвіті залежить від волі цієї істоти; вона вічна і всемогутня. Людина повинна служити Кришні з повною відданістю, нічого не бажати особисто для себе, а все присвячувати виключно Кришні. Вища нагорода, яку може отримати людина - це потрапити після смерті на планету Кришни, яка зветься Кришналока, і відтоді бути назавжди разом з Кришною.

Якщо порівняти індуїзм з іншими впливовими релігіями світу, то ми побачимо певну терпимість цієї релігії щодо інших віросповідань. Деякі відомі індуїстські духовні лідери, такі як Рамакришна чи Вівекананда, наполягали на тому, що існує багато шляхів до бога. Індуїзм - це тільки один із можливих шляхів, тому треба із великою повагою ставитися і до інших релігій, до буддизму, християнства, ісламу і т. п.

Крім індуїзму в Індії сьогодні сповідують ще дві відомі у світі, але суто індійські за своїм походженням національні релігії, - це джайнізм та сикхізм.

1.3. Джайнізм виник у той же історичний період, що і буддизм - у 6 ст. до н. е. Засновником джайнізму вважають Махавіру - давньоіндійського релігійного реформатора, аскета, мудреця. Як і буддизм, джайнізм відкидає священний авторитет Вед. За джайнізмом, у всесвіту не має бога-творця, він ні ким не створений та існує вічно. Всесвітом керує не воля бога-творця, а всеохоплюючий закон. Його вічне існування складається із нескінченної кількості буттєвих циклів, кожний із яких, у свою чергу, проходить періоди покращення та занепаду. Джайнізм, як і буддизм, є релігією спасіння: у центрі його віровчення - проблема буття людської особи та її звільнення від кругообігу нескінченних народжень та смертей. Звільнення (спасіння) для людини означає, що вона перетворилася у суто духовну істоту і вже ніяк не залежить від впливу на неї з боку цього матеріального світу. Після смерті вона опиняється на небі та уподібнюється у своїй досконалості богам. Це звільнення (спасіння), за джайністським віровченням, може бути досягнуто людиною лише через напружену духовну практику, мета якої - здобуття трьох скарбниць джайнізму: правильного пізнання, правильного світорозуміння та правильної поведінки. Останні і є запорукою спасіння.

1.4. Сикхізм виник в Індії у 15 ст. н. е. То був історичний період, коли в Індії розпочався процес інтенсивної взаємодії між двома найвпливовішими релігійними традиціями - індуїзмом та ісламом. Засновником сикхізму виступив гуру (вчитель, наставник) Нанак (1469-1539). В сучасній Індії послідовники сикхізму - сикхи становлять менше ніж 2% від всього населення. Вони мешкають переважно у штаті Пенджаб.

Віровчення сикхізму грунтується на ісламському монотеїзмові та індуїстських уявленнях про карму та реінкарнацію (перевтілення). Сикхи вірять, що Бог єдиний та всемогутній, Він є творцем всесвіту. Бог вищій за закон карми, Він цьому законові не підвладний, бо сам закон карми було створено Богом, щоб у всесвіті панувала справедливість. Сенс життя, як його розуміють сикхи, - очистити душу за допомогою сикхської сахадж - йоги, вийти із колеса перероджень та з’єднатися з Богом. Через відвертість та занурення у всепоглинаючу любов до Бога, через самовіддане служіння творінням Божим та жорсткий контроль над свої розумом, віруюча людина поступово трансформується, підіймаючись по сходинках духовної еволюції. Кінцевий пункт цієї еволюції - то містична єдність з божеством, коли воля людини у любовному піднесенні розчиняється у волі божественній. У той момент свідомість людини стає єдиною з абсолютною свідомістю Бога.