2. Зміст та джерела іудаїстського віровчення.

Під іменем “іудаїзм” постає складний комплекс вчень, що виникли у результаті тривалої (понад двохтисячолітньої) еволюції уявлень про бога Яхве. Сам термін “іудаїзм” походить від назви юдейського племінного об’єднання Іуди, самого чисельного серед 12 колін Ізраїлевих.

Літературні джерела іудаїзму (датуються 13 ст. до н. е. - 2 ст. н. е.) - це міфи, перекази, фрагменти хронік, історичні документи, старовинні обряди тощо, що були оброблені у релігійному дусі юдейськими богословами у значно пізніший період. Юдейський релігійний канон (святе письмо юдеїв) розподіляється на три частини: 1) Тора (“Закон”) чи П’ятикнижжя Мойсєєве; 2) “Пророки”; 3) Писання. Значною мірою юдейське святе письмо за своїм змістом співпадає зі Старим Заповітом християнської Біблії.

Вихідним пунктом віровчення іудаїзму є віра у Бога-творця, якому іудаїзм приписує всі події у всесвіті, як позитивні, так і негативні. Цей Бог укладає договір з людиною, відкриваючи їй, чого саме Він від неї вимагає. Водночас із цим, Бог бере на себе обов’язок віддавати людині за її діяння відповідно до укладеного договору. При цьому Бог сам, за своєю волею обмежує свою владу, бо не хоче розпоряджатися людським життям свавільно, а тільки відповідно до названого договору. Цей договір (“Заповіт”), як вірять іудаїсти, було укладено Богом саме з праотцем Авраамом та з громадою людей, що ведуть своє походження від Авраама.

Вивчення історії іудаїзму дає підстави вважати, що спочатку в Ізраїльському та Юдейському царствах не заперечувалося наявність інших богів, але від громадян вимагали поклонятися лише одному богу Яхве. Але історична логіка боротьби давніх юдеїв з їх супротивниками дуже швидко призвела до проголошення юдейськими пророками Яхве єдиним богом у всьому всесвіті. Це означало, що юдейська віра набула чинності МОНОТЕЇЗМУ (єдинобожжя).

Монотеїзм - це такий клас релігійних вчень, за якими стверджують єдність божественної сили, що володарює у всесвіті. Причому, монотеїзм може бути теїстичним та язичницьким. За язичницьким монотеїзмом - володарює один бог, але, на відміну від теїзму, влада цього бога обмежується тим опором, що йому чинять а) сліпі нерозумні стихії хаосу, б) бездушний рок (доля) чи в) універсальний закон світової справедливості.

3. Історичний розвиток іудаїзму.

Історія іудаїзму розподіляється на 4 періоди: Біблейський, Талмудичний, Раввиністичний та Реформаторський. В 5 ст. до н. е. створюється численна іудаїстська література (у цей час стару юдейську віру було суттєво реформовано). Після подальшого коментування та коригування стародавніх релігійних текстів протягом кількох століть з цієї літератури був складений так званий Талмуд. Талмудичний корпус літератури нараховує багато томів, у яких розтлумачується Тора (П’ятикнижжя Мойсєєве). У 2-13 ст. н. е. виникає модифікований варіант іудаїстського віровчення із впливовими язичницькими та пантеїстичними тенденціями. (Пантеїзм - то є вчення, за яким бог вважається розчиненим у природі). У 18 ст. н. е. в Польщі та в Україні виникає хасидизм - сучасна містична течія в іудаїзмі. Хасидизм спрямовує віруючих до єднання з божеством за допомогою палкої молитви. (Релігієзнавці, що є фахівцями у вивченні юдейської релігії, не виключають тепер можливості, що іудаїзм, який народився як язичницька релігія та еволюціонував у теїзм, просувається тепер у напрямку окультного монотеїзму (окультний - то такий, що грунтується на таємному знанні про засоби магічного впливу на вищі божественні сили з боку людини).