1. Основи християнського віровчення.

Християнство виникло у 1-му ст. нової ери в Палестині, яка в ті часи була однією із Римських провінцій, і дуже швидко розповсюдилося по всій Римській імперії, а також і за її межами.

Засновником християнства вважають Ісуса Христа, всесвітньо відомого палестинського пророка та великого реформатора традиційної юдейської віри. Християне, послідовники Ісуса Христа, вбачають у його особі не просто видатного святого чи геніального релігійного проповідника, а земне утілення самого Бога-творця. За християнським віровченням Ісус Христос - син Божий і є спасителем людства. Він прийшов на Землю, щоб подолати людську залежність від первородного гріха та з’єднати людей з Богом. Християне вірять, що Ісус Христос, народжений безгрішним як Божий син, прийняв на себе гріхи людства, був зраджений і несправедливо покараний, страждав на хресті, помер, зійшов у пекло, але, завдяки своїй безсмертній божественній природі, на третій день воскрес, живий постав перед своїми учнями (апостолами), був піднесений на Небо до свого Отця і тим назавжди звільнив людство від влади гріха і руйнівних сатанинських сил зла. Тепер від кожної людини на Землі суто особисто залежить, що їй обрати - вільно і усвідомлено прийти до Бога як до свого творця і батька через самовіддане служіння і щиру любов до Нього та Його сина Ісуса Христа, чи, навпаки, - гордівливо відвернутися від Бога та Його сина, відмовитися від божого спасіння і, через це, підкоритися смерті, стати заручником диявола та його демонів. Ті ж, хто прийняв Христа у глибину свого серця, хто живе по Божим заповідям, той має велику надію - успадкувати вічне і блаженне життя у Божому Царстві небесному.

Християнство - одна з авраамічних релігій поряд із ісламом, іудаїзмом, гностицизмом, тощо. Усі авраамічні релігії так чи інакше грунтуються на біблейській міфології та мають деякі спільні догмати (принципи релігійної віри). Так, вони визнають єдність божества і розуміють свого Бога як всемогутню, нічим і ніким не обмежену живу істоту, що безроздільно панує над всесвітом, як над своїм творінням. Авраамічні релігії вчать, що всесвіт створено з нічого божою всемогутньою волею. Людину також створено і поставлено в особисті стосунки з Богом, бо вона є кульмінацією Його творіння і тому сам Бог особисто зацікавлений у її долі. (Як розповідається у Біблії, людину було створено за образом та подобою Бога). Бог судить, карає і винагороджує людину, в залежності від характеру її вчинків. І Його суд над людьми набуде остаточної чинності, коли він знищить цей недосконалий світ і встановить своє вічне і всеохоплююче правління у своєму Царстві небесному.

Серед створеної богословами системи догматів християнської віри є два основних, на яких слід окремо наголосити, бо вони принципово відрізняють християнство від інших авраамічних релігій - це догмат про Святу Трійцю і догмат про боголюдяність Ісуса Христа. Так, догмат про Св. Трійцю стверджує, що є єдиний за своєю сутністю Бог, який являє себе світові і людям у трьох іпостасях (персонах): Бог-отець, Бог-син та Бог-святий дух. Людський розум не здатний зрозуміти відмінність цих трьох осіб, якщо прагнути дійти до осягнення їх буттєвої глибини, бо сутність Бога непізнаванна, вона є таємницею всіх таємниць. І все ж таки деякі критерії, що дозволяють відрізняти одну іпостась (персону) Бога від іншої розроблені у християнському богослов’ї. Богослови кажуть так: “Бог-отець ненароджений, Бог-син народжений у вічності, Бог-святий дух вічно виходить від Бога-отця. Таким чином: Бог-отець - це джерело божества, Бог-син - само божество, а Бог-святий дух - це дух божества. Бог-отець - джерело істини, Бог-син - істина, Бог-святий дух - дух істини.”

Другий догмат, що суттєво відокремлює християнство від усіх інших релігій світу (як язичницьких, так і теїстичних) - це догмат про боголюдяність Ісуса Христа. У цьому догматі стверджується, що Ісус Христос - то є єдина особа (персона) в якій водночас співіснує дві природи (чи субстанції) - божественна і людська, причому обидві природи (субстанції) в особі Ісуса Христа перебувають у їх повноті та досконалості. Отже, Ісус Христос - це водночас досконалий Бог і досконала людина. В Його особі друга іпостась (персона) Святої Трійці - Бог-син - втілюється у людину, народжуючись силою Духа святого від земної жінки - Богоматері. Для здійснення цього Бог вирішує обмежити себе, щоб утримати свою нескінченну божественну природу у відповідності до кінцевої природи людини. Але це обмеження не може зашкодити божественній природі, бо вона є вічною, незнищенною і всемогутньою. В результаті втілення у людину Бог олюднюється, а людина обожується. Як навчає християнське богослов’я, “Бог став людиною, щоб людина була спроможна стати богом.”

Бог замислив і створив людину як істоту богоподібну, як таку, що мала б у своєму бутті все те, що має сам Бог, але не за своєю створеною людською природою (бо для людини, як лише творіння, це не можливо), а силою божественної благодаті. Первородний гріх позбавив людину її божественного буття. Людська історія - ніщо інше, як важкий шлях повернення людини до свого Отця, всемогутнього Бога-творця. Людина шукає Бога, бо тільки Він є істинним джерелом її життя. Інтуїтивно кожен чоловік, як вірять християни, має Бога у своїй душі. Бо хоч первородний гріх і спотворив образ божий у людині, але не знищив його повністю. Образ божий - то є невід’ємний атрибут людської природи, що його надав людині Бог. Тому цей образ незнищенний у будь-якій людській особі. А от подоба людини щодо Бога, про яку говорить Біблія, - то є вже божественне завдання людини. Бо не всі люди здатні реалізувати богоподібність, а тільки праведні, святі люди, бо для богоподібності треба, щоб відбулася співпраця Бога і людини. Сама, без божественної благодаті людина безсила здобути богоподібність. Але й сам Бог дією тільки своєї благодаті не здатний зробити з людини бога. Бо якщо Бог привів би людей до свого Царства небесного силою, то він знайшов би навколо себе рабів, а не богів. Щоб стати богом, людина повинна добровільно обрати Бога як свого господаря і батька, прийти до нього у свободі і любові. Тому Бог ніколи не нав'язує себе людині. Він терпляче чекає людської любові і виходить людині назустріч, тільки коли вона духовно дозріла до того, що зробити своє серце прозорим для божественної благодаті.

Історія людства рухається божественним провидінням, але це провидіння не обмежує свободи людини - чи їй бути з Богом, чи йти супротив Бога. Бог, коли вважає за потрібне, втручається в історію. Він відкриває себе людям у святому письмі, він говорить з людьми через своїх пророків, від наділяє праведних людей благодатними дарами зцілення душі й тіла, видіння духовних світів, пророцтва і т. п. Він віддає Свого сина на страждання і смерть, щоб подолати первородний гріх і максимально наблизити людей до себе. Боговтілення - то є кульмінація божественного втручання в історію. В особі Ісуса Христа Бог назавжди поєднав себе з людьми, подолав нескінченну відстань, що розділяє Творця і творіння. Ісус Христос - “духовні двері”, що ведуть прямо до Бога. Праведні люди тепер можуть з'єднатися з Богом безпосередньо, бо в Ісусі Христі людяність піднесено до безмежжя божественної досконалості.