4. Екуменічний рух у сучасному християнстві

Екуменізм (від грецького oikoumene - всесвіт) - то є рух за об’єднання християнських віросповідань. Цей рух розгортається у сучасному світі на кількох рівнях. Перш за все, слід вказати на вищий, загальнохристиянський рівень об’єднання церков, що його координує Всесвітня рада церков. Тут має місце підтримка з боку більшості протестантських та православних церков, а також з боку вірменської апостольської церкви та деяких інших. На 2-му за своїм масштабом рівні екуменічного об’єднання діють протестантські міжнародні організації, такі як Всесвітня лютеранська організація, Всесвітня методистська рада, Всесвітній союз баптистів та інш., а також тут відбуваються взаємні контакти та співпраця православних церков. На 3-му рівні знаходяться ті рухи за об’єднання християн, що розгортаються у межах окремої країни, наприклад, Національна рада церков Христа в США, Британська рада церков, тощо. Нарешті, на 4-му рівні знаходиться діяльність деяких регіональних чи “галузевих” християнських об’єднань, наприклад, Загальноафриканська конференція церков, Християнська мирна конференція, Всесвітня федерація студентів-християн та інш. Всесвітня рада церков активно співпрацює з вищеназваними міжконфесіональними організаціями.

До екуменічного руху підключився і Ватикан. Так на 2-му Ватиканському соборі (1962-1965) був прийнятий “Декрет про екуменізм”. Представники Ватикану відтепер є присутніми на більшості форумів Всесвітньої ради церков як спостерігачі.

Слід зазначити, що соціально-культурний діапазон екуменічних рухів широкий. З одного боку, тут знайшли своє відображення глобальні кризові тенденції, що притаманні сучасному людству в цілому. Їх екуменізм прагне подолати на підставі християнського гуманізму. З другого боку, йдеться про суто міжцерковні проблеми, які прихильники екуменізму сподіваються розв’язати в процесі міжконфесіонального діалогу, бо для всіх християн світу єдиний Бог та Спаситель - Ісус Христос.

Контрольні запитання:

1. Де, коли, та за яких обставин виникло християнство?

2. Як у християнстві розуміється Бог та Його стосунки з людиною?

3. Якими є два основних догмати християнства, що принципово відокремлюють християнську релігію від інших?

4. Якими є три основні конфесії (віросповідання) у християнстві? Назвіть та охарактеризуйте.

5. Що то є екуменічний рух? На яких організаційних рівнях він себе сьогодні виявляє?

ЛЕКЦІЯ 6:

“ІСЛАМ”.

План:

1. Виникнення та основи віровчення ісламу.

2. Основні гілки мусульманської релігії.

3. Шаріат - принципи ісламського права.

4. Ісламський фундаменталізм.

1. Виникнення та основи віровчення ісламу.

Іслам (інакше - мусульманство, магометанство) виник у 7 ст. нової ери у Хіджазі (Західна Аравія) серед арабських племен. Засновником ісламу вважають арабського пророка Мухаммеда, що виступив на початку 600-х років н. е. з проповіддю у аравійському місті Мекка. З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипет, Північну Африку, Північну Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, а також на південь Європи. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Основним джерелом ісламського віровчення є книга Коран (з арабської перекладається як читання). Коран розуміється мусульманськими богословами як вічне “Слово Боже”, яке сам всемогутній Бог (арабською мовою слово “Бог” звучить як Аллах) продиктував Мухаммеду від початку до кінця, слово за словом. Друге джерело ісламської віри - Сунна; це переказ про життя та діяння Мухаммеда. До складу Сунни входять так звані хадіси - висловлювання, що приписують Мухаммедові.

Сперечання ще на початку мусульманської ери про природу Корана та принципи релігійно-правового ісламського устрою життя явилися приводом для розколу мусульман на суннітів, шиїтів та харіджитів. Одним з основних питань, що постали, було питання про халіфа - голови мусульманської громади (вважають, що халіф заміщує пророка Мухаммеда).

Віра в ісламі позначається словом “дін” (звичай, влада-і-підкорення). Основне значення терміну “дін” безпосередньо пов’язане з найважливішою для Корана ідеєю безумовної покори Богові (Аллахові) та його безмежній владі над всесвітом. Та й саме поняття “іслам” перекладається українською мовою як “покора” (повна і безумовна покора та самовідданість Аллахові).

Мусульманська віра складається із п’яти елементів (так званих “п’яти стовпів ісламу”):

1) Сповідання суворого єдинобожжя та визнання пророцької місії Мухаммеда;

2) “Намаз” - щоденна п’ятиразова молитва;

3) Піст: протягом дев’ятого місяця (“рамадан”) за місячним календарем мусульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п’є;

4) Сплата податку (“закят”) на користь бідних мусульман;

5) Паломництво у святе місто ісламу Мекку (“хадж”) - покаяння у гріхах та прилучення до святих, яке повинен здійснити кожен мусульманин хоч би раз у своєму житті.

Найголовніший принцип мусульманської віри формулюється так: “Немає бога крім Аллаха, і Мухаммед - пророк його”. Аллах - єдиний, одним один Бог, все інше у світі Аллахом створене, йому підвладне і йому підкоряється. Ніщо не може відбутися у всесвіті без дозволу Аллаха та його вичерпного знання про це. Люди повинні усвідомлювати нескінченну могутність та неперевершену велич Аллаха і, виходячи з цього, повністю підкоритися і довіритися Йому, як своєму єдиному Богові. Аллах - єдиний справжній цар та суддя для всіх людей. Він справедливо віддає людям за їх добрі та гріховні вчинки. У визначений Аллахом термін все суще на землі буде Їм знищено. Потім Він воскресить мертвих і збере їх на суд, де кожному буде віддано за його діяння або скиненням у пекло, або вічним блаженством у раю.

Цікаве тлумачення принципу єдинобожжя знаходимо у послідовників містико-аскетичного руху в ісламі, що зветься “суфізм”. Справжнє сповідання мусульманської віри суфізм розуміє так: по-перше, розчинення людської волі у волі Божественній, по-друге, самознищення індивідуальності людини, що охоплена любовною жагою щодо Божества, по-третє, осягнення людиною того, що немає іншого сущого, крім Божества (“Бог - то є все” кажуть послідовники суфізму).

Безпосередньому та повсякденному здійсненню волі Аллаха протидіє Ібліс - диявол (сатана), якого за волею Аллаха було скинуто з небес. Після суду Ібліс та всі ті, хто пішов за ним, будуть зведені Аллахом у пекло на вічне покарання.