1.Загальна характеристика нетрадиційних релігій.

Дослідники нетрадиційних релігій виділяють такі загальні їх ознаки:

- Головою нетрадиційного релігійного руху як правило є так званий “харизматичний лідер” (від грец. charisma - дар), який запевняє, що саме він володіє новим унікальним одкровенням щодо природи Божества та принципів світобудови.

- Лідер започатковує нову релігійну комуну, неформальну “сім’ю”, у якій його називають вчителем та “отцем”.

- Лідер встановлює правила поведінки, абсолютно обов’язкові для всіх членів своєї “сім’ї”, але сам дозволяє собі ігнорувати проголошені їм правила.

- Нетрадиційна релігійна група, як правило, дотримується апокаліптично-катастрофічного погляду на світ. Члени організації часто відмовляються від свого майна, змінюють місце проживання, щоб з’єднатися з одновірцями.

- Лідером та наближеними до нього послідовниками використовується спеціальна техніка контролю за поведінкою новоприйнятих до “сім’ї”, що у багатьох випадках передбачає ізоляцію нових членів від зовнішнього світу та суворі харчові обмеження.

- Відправлення релігійного культу (ритуальне поклоніння божеству) як правило здійснюється колективно, причому з елементами психотехнічних методів впливу на свідомість віруючих (у першу чергу на нових членів релігійної групи).

Щодо класифікації новостворених релігій, то фахівці - релігієзнавці, що їх вивчають, виділяють такі основні різновиди:

1) Неохристиянські об’єднання - “Церква об’єднання” Муна, “Церква Єдиної віри” Вісаріона та інш. Для таких віросповідань характерними є тенденція щодо об’єднання християнського віровчення з елементами східних релігій, яскраве відбиття мотивів “кінця світу” та впевненість у месіанське призначення саме своєї релігійної громади, а також наукоподібна риторика під час захисту положень своєї віри та надання керівнику статусу посланця Божого чи навіть самого “живого Бога”, що прийшов відкрити людям нове одкровення і моральні настанови.

2) Сайєнтологічні (від англ. science - наука) чи наукоподібні - класичний представник - ”Церква сайєнтології” Р. Л. Хаббарда. У подібних нетрадиційних релігійних рухах набувають містичного тлумачення ті різноманітні явища природи та психічного життя людини, що є на сьогоднішній день непізнаванними для науки.

3) Неоорієнталістські культи (ті, що мають східне джерело свого походження) - ”Товариство свідомості Кришни”, Тихоокеанський вузол - буддійський центр”, Міжнародне товариство “Всесвітня чиста релігія” та інш. Їх загальною рисою є антиінтелектуальна (протирозумова) спрямованість, що часто виражає себе у занадто критичному, навіть у ворожому ставленні до науки і раціональних форм культури, та активне використання засобів психофізичного впливу на людину.

4) Неоязичницькі релігійні рухи - Собор рідної віри, РУН-віра, Ладовірство та інш. (наведені назви тих, що поширені в Україні та серед українців діаспори).

5) Сатанинські культи, напр., “Церква Сатани”. Проголошує себе антиподом християнству і свідомим носієм зла.

Слід зазначити, що приведений вище розподіл новітніх релігійних культів має деякою мірою відносний характер, бо між коротко охарактеризованими 5-ма основними формами, як за правило, виникають суттєві перехрестя. Всі вони є своєрідним духовним продуктом сучасності, у якому відобразився переломний і суперечливий характер нашої епохи.