4. Походження релігії.

У сучасному релігієзнавстві співіснують декілька підходів щодо проблеми походження релігії. Згрупувати їх, у першому наближенні, можна таким чином: 1) наукові підходи; 2) богословські підходи. Якщо базувати свої релігієзнавчі дослідженнях виключно на доведених наукою фактах (наприклад, археологічних знахідках та історичних документах), то слід зразу ж визнати, що релігія серед людей існувала не завжди і має свій початок в історичному часі. Скільки ж тоді їй років (століть, тисячоліть)? Фахівці - релігієзнавці сьогодні датують вік релігії кількома десятками і, навіть, сотнями тисячоліть. Є вагомі підстави вважати, що релігія почала зароджуватися ще за часів існування неандертальців (палеоантропів), які історично передували homo sapiens і були витісненими останніми в конкурентній боротьбі за виживання.

Оскільки вивчати безпосередньо процес зародження релігії як такої ми не маємо можливості, бо його початок занурений у безліч тисячоліть дописемної історії людства, ми можемо спробувати тільки мислено реконструювати цей процес у деяких основних, визначальних моментах. Перш за все, нам необхідно визначити фундаментальну причину появлення самого феномену релігії. Чому виникає і завдяки чому набирає таку життєву силу релігія? На жаль сьогодні наука ще не має повної і остаточної відповіді на ці основоположні запитання. Поки що можна навести тільки попередні міркування щодо проблеми походження релігії: по-перше, релігія виникає у середовищі лише тих первісних людських спільнот, що почали виділяти себе з природи і тому потребують альтернативної щодо цієї природи - позабіологічної підстави для регуляції своєї повсякденної життєдіяльності (наприклад, “тотем” і “табу”); по-друге, релігія, як то вже добре відомо, живиться здібністю людини до абстрактного мислення: всюди, де є абстрактне, повернуте від конкретної реальності людське мислення, завжди знаходиться місце і для висунення безпідставних світоглядних гіпотез, що легко перетворюються у звичайне релігійне фантазування; по-третє, саме релігія виступає як історично єдино можливий спосіб світосприйняття та світорозуміння для людини первісного суспільства, бо така людина ще не розділяє і не відокремлює явища зовнішнього, природного, об’єктивного світу, від явищ внутрішнього, душевного, суб’єктивного світу: внутрішні психічні процеси первісна людина легко проектує на зовнішні об’єкти природи, і виходить так, що її неясні ірраціональні почуття отримують статус реальних подій. Крім того, первісна людина нездатна піддавати критиці колективні уявлення своєї громади (роду, племені, союзу племен, тощо); вона щиро приймає їх у своє серце, якими б дивовижними ці уявлення не виглядали для нас сьогодні, з позицій сучасного раціонального мислення, бо для індивідуальних світоглядних розміркувань у первісному житті просто ще не має ні місця, ні часу.

Ще до нової ери стародавні мудреці-філософи почали замислюватися над запитанням про причину виникнення релігії. Деякі з них приходили до висновку, що релігію створив страх доісторичної людини перед грізними силами природи; інші бачили джерело релігії у ненавмисному обожнюванні стародавніх героїв, мудрих вождів та могутніх правителів, легендарна діяльність яких вразила людей настільки, що вони почали цих видатних реальних особистостей вшановувати, як безсмертних надлюдських істот-богів. Існувала і така точка зору, що релігію навмисно вигадали хитрі правителі, щоб тримати народ у покорі. (Що ж, є підстави і для такої думки, бо сьогодні ми бачимо, що релігія часто використовується правлячими класами у політичній боротьбі для захисту їх інтересів).

У Нові часи європейські мислителі почали шукати об’єктивні причини виникнення релігії. Склалася така думка, що релігія - то є фантастичне відображення тих грізних сил, що панують над людиною у її житті, причому, оскільки ці сили залишаються непізнаванними, то хоч вони і є земними (матеріальними) за своєю сутністю, але у свідомості релігійної людини набувають чинності надземних, небесних, божественних сил. Як тоді впевнено прогнозували, релігія не буде вічною; відповідно до того, як наука у процесі свого закономірного розвитку буде поступово розв’язувати все більше і більше таємниць, релігійні уявлення почнуть неухильно витіснятися із духовної культури доки не зійдуть нанівець.

І все ж таки всі розглянуті вище пояснення причин походження релігії, хоч і не позбавлені раціональних зерен, але сучасні потреби релігієзнавчої науки у грунтовному вивченні релігії вже задовольнити не спроможна.

Перейдемо до розгляду сучасних підходів щодо розв’язання проблеми походження релігії. Сьогодні серед фахівців - релігієзнавців найбільшу зацікавленість викликають такі гіпотези про причини появлення релігії, як: 1) соціологічна, 2) психологічна, 3) ціннісно-культурологічна, 4) містико-теологічна та 5) окультна.

1). Соціологічна гіпотеза виникнення релігії грунтується на ідеї, що релігія - то є результат несвідомого обожнювання людським суспільством самого себе. Суспільство, як ми це всі добре розуміємо, не є якоюсь механічною спорудою; воно - надскладний надіндивідуальний організм, та на відміну від людського, цей організм потенційно безсмертний. На думку релігієзнавців -“соціологістів” саме у ідеї бога, який мислиться віруючими як безсмертна та нескінченна в своїй творчій могутності істота, в ірраціональній формі відображені колективні уявлення людства про сутність свого призначення у світі. Ця сутність може бути ототожнена з богом-творцем, як це і знаходить своє вираження в релігійних віруваннях. Що ж тоді від таких вірувань корисного отримує саме людське суспільство? А от що: завдяки дієздатній (позитивній) релігії суспільство зберігає свою цілісність і стабільність, більш-менш вдало долає соціокультурні кризи та відкриває нові буттєві горизонти для подальшого матеріального та духовного розвитку. Крім того, у суспільстві утверджуються такі моральні ідеали, що вони здатні домінувати над егоїстичними інтересами окремих людей і згуртовувати їх задля здійснення суспільно корисних цілей.

2). Психологічна гіпотеза про походження релігії базується на психоаналітичних підходах (фрейдизм та неофрейдизм), відповідно до яких всі соціальні та культурні явища слід розглядати як систему забобонів. За допомогою цих забобонів суспільство стримує ворожі йому природжені інстинкти та сексуальні потяги людини. Останні можуть зміщуватися у несвідоме людської психіки, або трансформуватися у соціальну і культурну творчість. Релігія є провідним різновидом такої творчості. Вона, як то довела історія, здатна акумулювати психічну енергію людства у колосальних об’ємах і цим підіймати з місця та втягувати у коловорот епохальних життєвих перетворень цілі людські континенти.

3). Деякі з фахівців - релігієзнавців, вважають, що релігія, перш за все, то є така культуротворча сила, що спрямовує будь-яку діяльність людини і суспільства у напрямку вищих духовних цінностей, надаючи цій діяльності всеохоплюючий, надземний сенс. Альберт Ейнштейн - найвидатніший фізик ХХ ст., який зовсім не був релігієзнавцем, але мав широке філософське світобачення, наполягав на тому, що будь-якій людині для життя завжди потрібен сенс, і та людина, яка втратила сенс свого життя, відмовилася від духовних цінностей, навряд чи буде життєздатною.

4). Містико-теологічне розуміння релігії та її походження є на сьогодні одним із найбільш впливовим у світовому релігієзнавстві. Воно є освяченим духовною традицією церкви і виходить із богословсько-догматичного положення, що релігія - то є ірраціональний божественний дар людині. Істинна релігія не вигадується людьми; вона має своє джерело на Небі, і як надрозумний феномен не може бути осягнута людським розумом. Наука безсила відкрити глибинну сутність релігії, бо ця сутність відкривається тільки віруючій людині в суб'єктивній безодні її спілкування з божеством.

5). Оккультна традиція щодо розуміння сутності та походження релігії грунтується на тому, що релігія - це стародавні знання, у яких в алегоричній формі містяться неперевершено глибокі істини про світ та людину. Оскільки ці стародавні знання (які часто називають “вічною філософією” людства) у принципі не можливо без перекручень подати у формі наукової інформації, тому їх було навмисно виражено мовою міфів, легенд та поезій. Саме у цій формі стародавня багатотисячорічна мудрість (“вічна філософія”) дійшла до нас у священних текстах та переказах великих релігійних традиціях світу.