2. Святе письмо християн - Біблія.

Біблія (у перекладі з грецької - книга) є святим письмом для всіх християн світу. Вона складається з двох частин - Старого та Нового завітів. Старий завіт займає 4/5 усього складу Біблії. Тут розповідається про створення Богом всесвіту і людини, про гріхопадіння Адама і Єви, всесвітній потоп, про завіт, який заповідав Бог людям, та про божественні настанови щодо регламентації життєдіяльності людини, що викладено у звісно відомих десяти заповідях.

Історія створення старозавітної частини Біблії обіймає період з ІХ ст. до н. е. - по 60-ті роки ІІ ст. до н. е. Оригінал Старого завіту був написаний давньоюдейською мовою. Християнські богослови, як за правило, користуються давньогрецьким перекладом старозавітних текстів (так званою Септуагінтою), який був зроблений ще до нової ери. Цей переклад (Септуагінта) містить 50 книг (слово “книга” тут вживається умовно, бо деякі з цих “книг” складаються лише з кількох сторінок). До цих старозавітних книг у православних, католиків та протестантів ставлення різне: православні вважають 11 книг неканонічними, католики називають їх другоканонічними, а протестанти у принципі визнають лише 39 книг із 50-ти.

Новий завіт було сформовано у 1-2 ст. вже нової ери. Християнські богослови склали його із 27 книг, текст яких є сьогодні єдиним для всіх християн. Основа Нового завіту - чотири Євангелія - від Матвія, Марка, Луки та Іоанна. У Євангеліях розповідається про прихід на Землю Спасителя Ісуса Христа, про його життя, пророче служіння, смерть та воскресіння. В інших книгах Нового завіту (Діяння та Послання апостолів, Одкровення (Апокаліпсис) Іоанна Богослова) розповідається про створення християнської церкви і місіонерську діяльність перших послідовників (апостолів) Христа, даються тлумачення християнського віровчення, а також сповіщається про пророчі видіння щодо кінця світу. Оригінал Нового завіту написаний давньогрецькою мовою.

Біблію часто називають “Книгою книг”. І для цього є підстави: Біблію знають і вивчають на всіх континентах; вона перекладена більш ніж 2 тисячами мов.

3. Головні християнські віросповідання

Сьогодні 3 віросповідання у християнстві є основними: православ'я, католицтво та протестантизм.

3.1. Православна гілка християнської релігії переважає серед віруючих у Христа на Сході та Південному Сході Європи (напр., у Сербії, Греції, Болгарії, Румунії, Росії), а також на Близькому Сході та у Кавказькому регіоні (Сирія, Палестина, Єгипет, Грузія, Південна Осетія, тощо). Україна - також є переважно православною країною. Православна церква (на відміну від католицької) не має єдиного адміністративного центру. У світі існує 15 рівноправних православних патріархатів на чолі зі своїми патріархами (духовними і адміністративними церковними лідерами), які повністю автономні у своєму церковному житті. Серед них Руська православна церква Московського патріархату, що має в Україні свою митрополію, - найвпливовіша у сучасному православно-християнському світі. Більшість українців так чи інакше зв'язують себе з православ'ям. Робиться спроба створити в Україні автономний від Москви Київський патріархат. Для його визнання необхідна санкція з боку інших православних церков. Поки що такої санкції Київ не має. Отже діяльність Київського патріархату поки що не вважається легітимною за церковними правилами. Але можна сподіватися, що таку санкцію українцям все ж таки вдасться отримати у найближчій перспективі.

Основу православної віри складають Святе письмо (Біблія) та Святий переказ (рішення перших 7-ми християнських Соборів і богословські твори так званих отців християнської церкви 2-8 ст. н. е.). Православні богослови виходять з того, що лише православна церква володіє Христовою істиною у її чистоті та повноті, як вона була заповідана ще апостолам від самого Ісуса Христа. Оскільки християнські догмати православної віри, за думкою богословів, містять у собі надрозумну (містичну) божественну істину, то повинно тримати їх у незмінності не тільки за змістом, а й за їх формою, саме так, як вони були проголошені на перших християнських Соборах. Лише православна церква сьогодні, як то стверджують православні віруючі, дійсно є християнською, бо ніколи за свою двохтисячолітню історію не відступала від Христової істини і не відступить у майбутньому. Запорукою того є сам Ісус Христос, який заснував православну християнську церкву і залишається її єдиним головою.

Для православ’я є характерним складне і детально розроблене богослужіння; воно насичене ритуалами і триває довше, ніж у інших віросповідань. Православні храми у середині мають пишне вбрання. Головна форма богослужіння - літургія. Дуже важливу роль у православ’ї відведено святам, серед яких найвеличнішим святом є Великдень - Воскресіння Христове.

3.2. Католицька (у перекладі з грецькою означає - всесвітня) християнська церква охоплює сьогодні найбільшу кількість християн (більш ніж 900 мільйонів). Ця церква найвпливовіша серед усіх релігійних організацій світу. Одна з причин її сили в тому, що вона керується з єдиного центру - з Ватикану. Ватикан - це малесенька держава (територія 44 гектара, населення понад 1000 осіб), що знаходиться у Римі в Італії. Голова держави Ватикан та голова всіх християн-католиків - папа римський. Він має незаперечний авторитет у ділах віри. Коли папа римський проповідує, то як вірять християни-католики, він стає непогрішним на відповідний час, бо заміщує собою Христа.

У своїх глобальних претензіях на всесвітнє лідерство римо-католицька церква спирається на впевненість, що її було безпосередньо започатковано апостолами Христовими Петром і Павлом, які потрапили до Риму в 1 ст. нової ери і проповідували там слово Христове. Отже, виходячи з цього, римо-католицька церква, як вважають, - то є кафедра самих Петра і Павла, найавторитетніших з апостолів. Та й авторитет Ватикану як християнського духовного центру в світі вельми високий. Цьому значною мірою посприяла ефективна місіонерська діяльність його адміністрації, особливо за часів папи римського Іоанна Павла ІІ.

Як відомо, римо-католицька церква ще з середніх віків прагнула бути наддержавною політичною силою, що не могло не викликати незадоволення та протидії їй з боку урядів національних держав Європи. Крім того, зростало незадоволення релігійною діяльністю церкви серед простих парафіян. Римо-католицьку церкву звинувачували у порушенні норм справжнього християнського життя. І для цього тоді були підстави: церква стала власником великого багатства, її керівники жили у розкоші, занурювалися у світські справи, у політику, забороняли перекладати Святе письмо на національні мови християнських народів Європи, тощо.

3.3. Протестантські церкви, що виникли внаслідок антикатолицького релігійного руху у 16 ст. н. е., протиставили католицькому універсалізмові духовну автономію особистої віри. Протестантські лідери наполягали на необхідності повернення до первісних принципів християнського життя: по-справжньому християнський спосіб життя не має потреб в могутніх релігійно-політичних структурах і повинен відтворюватися на підгрунті маленьких самодіяльних громад однодумців, як це було ще при апостолах Христових. Треба, щоб релігійні громади користувалися певною автономією у своєму церковному житті, щоб ніхто їм не призначав пастора, а вони самостійно його обирали.

Християни-протестанти також вважають, що спасіння не можливе, з одного боку, без міцної віри та праведного, повністю узгодженого з Божими заповітами життя, а з другого, - без благодатної, рятівної дії самого Бога. Для цього ніякий посередник (наприклад, католицький священик) не потрібен, бо кожен християнин в змозі сам, опираючись на інтуїцію самовідданої особистої віри, тлумачити Святе письмо та прокладати шлях до Царства небесного. Протестанти у своїй більшості вірять, що, оскільки Бог - то є нескінченно-всемогутня істота у всесвіті і поза всесвітом, якому все відомо наперед про кожну людину, - то ж Бог заздалегідь знає: хто з людей праведний і повинен потрапити в рай, а хто грішний і приречений потрапити в пекло. Богові не треба чекати від людини якихось вчинків, добрих чи злих, щоб визначити, що то за людина, бо для нього вся історія людства вже відбулася. Бог своїм абсолютним розумом охоплює і минуле, і майбутнє, бо вічність завжди у нього як на долоні. Тому Бог ще у цьому земному житті винагороджує людину праведну, самовіддану у своїй вірі, яку Він призначив до блаженства у своєму царстві, і карає таку людину, що їй приречено бути у пеклі. Як же дізнатись людині, чи призначена вона для раю, чи для пекла? Треба самовіддано вірити і наполегливо працювати і цим шляхом пізнаєш свою долю: якщо обраний для раю - будеш мати вдачу і станеш заможною людиною, якщо для пекла - навпаки, будеш бідувати.

Цікаво відзначити, що ті держави, де переважає християнський протестантизм, створили в себе культ праці задля прибутку та підприємницької ініціативи і мають найвищі досягнення у розбудові індустріальної цивілізації. Велика Британія, Німеччина, США, Швейцарія, Голландія, Данія, Швеція, Канада і тощо - саме тут традиційно поширена протестантська віра.

У протестантизмі не має організаційної могутності як то є у римському католицтві – фахівці - релігієзнавці нараховують сьогодні більш ніж 400 протестантських конфесій (віросповідань). Серед них: методисти, баптисти, адвентисти, п’ятидесятники, свідки Ієгови та інш. Вихідними формами протестантизму були такі, як: лютеранство, кальвінізм, англіканство. Лютеранство виникло у Європі під час руху Реформації (16 ст.). Основи лютеранського віровчення були сформульовані М. Лютером (Німеччина). Це, перш за все, принцип виправдання вірою: спасає тільки особиста віра у Бога; ні діяння святих, ні добрі діла на користь церкви не можуть наблизити до царства небесного. Лютеранство, що вийшло із Німеччини, сьогодні сповідують 75 млн. віруючих переважно у країнах Західної Європи та Півн. Америки.

Кальвінізм був запроваджений французьким проповідником Жаном Кальвіном і знайшов своє практичне втілення у місті-державі Женеві (Швейцарія, 16 ст.). Єдиним джерелом та авторитетом нової церкви визнавалося Святе письмо; ієрархічна побудова церкви та верховна влада римського папи відкидалась. Кальвіністи вірять у абсолютну приреченість: ні віра, ні вчинки, не в змозі вплинути на долю людини після смерті, оскільки доля ця вже визначена волею Бога і є надрозумною таємницею. Опосередковано про вибраність до спасіння може свідчити професійна вдача людини, її високий соціальний статус. Сьогодні найбільш впливові кальвіністські церкви (реформатство, пресвітеріанство) діють в Голландії, США, Німеччині, Франції, Шотландії та у Південно-Африканській республіці.

Англіканство - ще одна з основних гілок у протестантизмі. Виникло у Великій Британії під патронажем англійської монархії як результат відходу місцевої католицької церкви від Риму. Цей відхід був здійснений під тиском короля Генріха VIII, якого англ. парламент визнав головою церкви. Відбулася так звана “реформація зверху”. Англіканство - то є, так би мовити, “серединний шлях” між римським католицтвом та континентальним (німецьким, французьким, тощо) протестантизмом. Англіканство сполучує католицький догмат про рятувальну силу церкви з протестантським вченням про спасіння особистою вірою. До складу Англіканської співдружності церков входять 25 автономних церков у Великій Британії, США, Канаді, Австралії, а також в деяких інших країнах, що в минулому були під владою Британської Імперії (приблизно 70 млн. віруючих).