§2 Догми (католицизму і православ’я) християнства (див. Консп.) розділ іі. Роль і місце папи римського у структурі католицької церкви

1.1. Проблема першості Апостола Петра та його наступників в християнстві

У першому розділі даного дослідження ми перш за все старались з’ясувати як постала ідея про примат папи та дослідити місце і роль Римського понтифіка у Вселенській Церкві. Тим більше, що різні християнські конфесії ставляться зовсім по-різному до верховної влади Римського єпископа. Протестанти твердять, що Христос не встановив у Церкві верховної влади, влади яка мала б зберегти людям Його Об'явлення. Православні вважають, що не Римський єпископ є найстарший, а всі Апостоли були рівними, бо першим Ісус покликав Апостола Андрія. Католики твердять, що Христос заснував на св. Петрові Церкву, дав йому та його наступникам привілеї керувати Церквою. У Святому Письмі Ісус говорить: " Ти - Петро (скеля), і на цій Скелі збудую мою Церкву " (Мт .16.18) [63].

Усі три основні християнські течії мають різні погляди на дану проблему, однак вони сходяться на основному, на вірі в Євангеліє Ісуса Христа і на вірі в богостановленість нашої Церкви. Грецький богослов Трембеляс дає таке пояснення Церкви : "Церква - це Богом встановлена громада людей, вибрана з усіх рас, яка триватиме до кінця світу, що в ній люди з’єднані однією вірою і приймають ті самі Божі Тайни і перебувають під проводом Господа, що є Головою видимого і невидимого морального Тіла" [15]. Отже, виходячи з цього Церква одна для всіх конфесій, бо чинники приведені Трембелясом характерні для всіх християнських Церков, однак не усі погоджуються з апостольським наступництвом.

Ті християнські течії, що не визнають першості Святого Петра часто приводять цитати із Святого Письма на підтримку своїх поглядів. Деякі заперечення потрібно розглянути детальніше.

1. Коли хочуть зазначити, що Петро був підлеглий Апостолам, то приводять факт того , що Апостоли послали до самарян Петра та Івана, коли самаряни приймали Слово Боже (Дії 8. 14) [63]. Зважаючи на непрості відносини між євреями та самарянами, те, що послідні навернулись до Христа було надзвичайно важливим , тому Петро, як Голова повинен був особисто звернутись до самарян, а Іван був його суперником. І те , що саме Петра "післали " до самарян якраз свідчить про високий авторитет, адже найвизначніші та найздібніші діячі завжди уповноважуються своїм народом на найскладніші переговори .

2. Багато людей зазначають, що в Євангелії не згадується про те, що Христос велів своїм учням слухатись Петра. Дійсно прямо Ісус про це не говорить. Однак Спаситель велів саме Петрові пасти і утверджувати у вірі всіх , тому це зобов'язує усіх до послуху перед Св. Петром .

3. В Діяннях Апостолів ми бачимо, що Петро не привласнював собі права наказувати Апостолам як підлеглим і не був серед них самодержавним монархом і також використовується як аргумент супроти його першості. Але ж усі Апостоли були виховані самим Ісусом, усі вони були щедро обдаровані благодаттю Духа Святого і досягли високої святості, тому Петрові не потрібно було наказувати та навчати. Також церковна влада не потрібна на політичний деспотизм, тому влада в Церкві не виявляється у владі наказів або заборон. Тому і в наші дні, наприклад, в монастирях , де процвітає духовне життя, сильно вираженим якраз є послух, хоча сторонній спостерігач навіть не помітить хто ігумен, а хто звичайний монах. Петро звертався до інших Апостолів і називав їх братами як до рівних. Ісус Христос відносився до своїх як брат і слуга, але ніхто не скаже, що Він був рівний іншим. І зараз, папи звертаючись до єпископів вживають слово "брати ".

4. Більш серйозним аргументом "проти" є те, що Петро тричі зрікся Ісуса і тим втратив апостольську владу, а словами "паси мої вівці " Христос просто пробачив йому цей гріх і тільки поновив його в рівному для Апостолів сані. Однак Ісус пробачив Петрові ще раніше, бо після Воскресіння першому явився саме Петрові. Святий Іван Золотоустий каже: "Петро верховний з Апостолів, зробив значний злочин ... Але він загладив свій гріх і після цього йому вручили ключі небесні".

5. Дехто зазначає, що Петро виступав і говорив за усіх Апостолів тільки через свій стрімкий темперамент, однак це свідчить і про те, що йому було що сказати, і якщо інші Апостоли не говорять поперед Петра, то чи не свідчить це про якість лідера, і цілком можливо, що жвавий характер Петра відіграв не останню роль у виборі, який зробив Ісус .

6. Зовсім смішним виглядає думка, що якщо папа- це є особливий сан , то "Апостол Петро є над Апостолом , тобто уже не Апостолом " . Виходячи з цієї логіки єпископ, що править єпархією в силу своєї юрисдикції, уже не священик і не може правити Літургію; що голова сім'ї не є членом сім'ї ...

7. Як відомо, Павло був поставлений Апостолом самим Христом, без відома і згоди Петра. Але не тільки Павло, але й усі інші Апостоли були обрані особисто Спасителем, і на протязі усіх віків Господь кликав на важливі справи для церкви і на "особливе служіння великих святих " без відома Папи. Але ж роль Петра і папи зовсім не в тому, щоб замінити та витіснити Христа, а в тому, щоб приводити до єдності тих, хто має потребу в керівництві і навчанні.

9. З Діянь і Послань апостольських можна судити, що і Петро, і Павло рівні, тому серед Апостолів не було одного верховного пастиря. Дійсно, немає сумніву в тому, що в багатьох відношеннях Павло був рівний Петру і навіть інколи перевершував його. Павлові належить найбільша кількість послань, він займався активною місіонерською діяльністю, але Петро начальник Апостолів - це воля Господа і якщо б Він хотів бачити своїм намісником Павла, Він зробив би це; однак воля Божа була іншою .

10. Помираючи на хресті, Спаситель доручив Іванові, а не Петрові піклування про свою матір. Але з Євангелії видно, що Іван стояв поблизу Марії, а Петро в цей час каявся за свій гріх, тому цілком природнім є те , що Ісус звернувся саме до Івана. Ісус доручив Іванові опіку матір'ю, а не першість у Церкві.

Звичайно, що може існувати дуже багато заперечень щодо першості Св. Апостола Петра, хто хоче знайти такі заперечення той шукатиме їх у всьому, але єдиним аргументом має служити Святе Письмо та Церковне передання (твори Отців та Вчителів Церкви) і виходячи з цих джерел, ми маємо право робити певні судження.

Щоб з’ясувати позицію католицької Церкви, звернемось спочатку до Святого Письма, тобто Біблії, яка є для всіх християн основним документом, який вони виизнають і на який посилаються в полеміці та до творів Отців Церкви.

Три Євангелія (Марка, Луки, Івана) наголошують на тому, що Ісус, покликавши Апостолів, змінив ім’я Симона на Петра: “І привів (Андрій) його (Симона) до Ісуса. Ісус же, глянувши на нього, сказав: ”Ти - Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа, що у перекладі означає Петро” / “петро” з гр. мови означає- камінь; прим. Б.І./ (Мар. 3: 16; Лук. 6: 13-14; Іван. 1: 40-42) [64]. У стародавні часи, коли комусь міняли ім’я, то це означало, що ця людина призначалася для якоїсь дуже важливої урядової місії. Про це згадує Біблія кілька разів. Так, наприклад, єгипетський фараон змінив ім’я Йосифа на Цефенат-Панеах, призначивши його своїм намісником (Бут. 41:45), а цар Навуходоносор змінив ім’я пророкові Даниїлу на Валтасар, бо вибрав його на свого князя (Дан. 1:7). Із Апостолів ім’я Христос змінив лишень Симонові на Петра, бо братів Заведеєвих він назвав одним іменем - Воанергес - Сини грому (Мар. 3:16-18). Таким чином, першої ж хвилини, коли Ісус побачив Симона, він змінив його ім’я, маючи на меті призначити його для якоїсь дуже важливої місії, про яку стане ясно пізніше.

Більше того, Апостолів не здивувало те, що тільки за Петра й за себе заплатив Ісус податок, хоч міг це зробити й за інших Апостолів, які були ще бідніші від Симона (Мат.17:24-27) [64]. Їх не дивувало й те, що Петра Ісус часто брав із собою на свідка всіх важливих подій із свого життя.

Але найбільш важливе є те, що Ісус знав про відречення Симона-Петра. Під час Таємної вечері Христос звертається до Петра із такими словами: “О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти Вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів...”(Лук. 22: 31-33) [64].

Святий Іван Золоустий пояснюючи ці рядки із Євангелія наголошує: ”Бог тому дозволив упасти верховному Апостолові, щоб зробити його покірним та пробудити його до більшої любові, бо кому більше прощається, той і більше любить” [5].

Євангелист Матвій наголошуе: “Прийшовши в околиці Кесарії Филипової, Ісус спитав своїх учнів: ”За кого мають люди Сина Чоловічого?” Ті відповіли: ”Одні за Йоана Христителя, інші- за Іллю, ще інші за Єремію, або одного з пророків”. “На вашу ж думку, - до них каже, - “хто я?” Озвався Симон Петро і заявляє: “ Ти - Христос, Бога живого Син”. У відповідь Ісус сказав до нього: “Щасливий ти, Симоне, cину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти Петро (скеля), і що на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі” (Мат. 15:13-19) [64]. В єврейській мові Христос сказав до Симона:” Ти є кифа...”, а з єврейської “кифа” перекладається як “камінь”. За що обіцяє Христос Петрові таку особливу місію? За те, що Симон визнав його Сином Божим. Причому Христос наголошує, що він знає про те, що не сам Петро про це здогадався, а небесний Отець йому об’явив. Ось з цієї причини Ісус Христос обіцяє Симонові Петрові ще ключі від царства Небесного. Тобто Ісус наголошує, що дасть йому ключі від земного дому й наголошує, що все що Петро зв’яже на землі - буде зв’язане на небі.

Отже, це може комусь подобатись, може ні, але для людей, котрі вважають Святе Письмо найвищим авторитетом, зміст цих слів не може викликати жодного сумніву. Господь чітко і конкретно уповноважив Апостола Петра керувати заснованою Ним (Ісусом) Церквою, і дав йому беззастережне право "зв'язувати і розв'язувати" на землі. Звідси логічно виходить догмат "Про непомильність папи" у питаннях Віри та моралі , до якого повернемось пізніше .

Ці слова із Святого Письма так пояснює Іван Золотоустий - один із найвизначніших Отців Східної Церкви, який є найбільшим авторитетом для православних: ”Він питає: Що значить: “Дам тобі ключі?” і відповідає: “Як Отець дав тобі пізнання про мене (що я є Сином Божим, так і я дам тобі). Він обіцяє дати Петрові це, що властиво робить Церкву непохитною серед усіх бур і просту людину робить твердішою від усякого каменя. Петро названий є каменем, бо на нім виставив Христос свою Церкву”.

В іншому місці, у Євангелії від Івана Ісус ще раз підтверджує попередні слова про старшість Апостола Петра. Після воскресіння, “Коли поснідали, каже Ісус до Симона Петра: ”Симоне Йонин1 Чи любиш ти мене більше ніж оці?” –«Так, Господи,”- відрікає той йому,- ти знаєш, що люблю Тебе”. То ж мовить йому: “Паси мої ягнята!” І знову вдруге каже до нього:”Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?” “Так, Господи,- одвічає йому,- ти знаєш, що люблю тебе”. І мовить йому: ”Паси мої вівці”. І втретє йому каже: ”Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?” І засмутився Петро, що аж утретє його питає:” “Чи любиш мене”,- то й каже йому: ”Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!” І каже йому Ісус: ”Паси мої вівці! Істиннно, істиннно говорю Тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш” (Ів. 21:15-19) [63]. /Тут Ісус натякає на смерть Петрову в Римі, де Петро не хотів спочатку бути - прим. Б. І./.

Отже, з даних слів ми бачимо, що Ісус навіть протиставляє Петра іншим Апостолам, кажучи: "Чи любиш ти мене більше ніж вони", тобто ніж усі інші Апостоли. Звичайно, якщо б у Христа не було якихось особливих планів щодо Петра, то він запитав загалом усіх Апостолів чи люблять вони Його, але Ісусові була потрібна особлива шана саме від Петра, бо саме йому відводив особливу роль у своєму стаді.

Той же Іван Золотоустий пояснюючи ці рядки із Євангелія від Івана наголошує, що Христос тому тричі питався Апостола Петра, що святий Петро був вибраний з поміж Апостолів. А роблячи різницю між віцями й ягнятами Ісус наголошує на тому, що Христос робив Апостола Петра не лишень Пастирем для вірних, але й для Апостолів.

Треба наголосити, що не тільки Отці Східної Церкви визнавали Апостола Петра верховним Апостолом, але й пізніші визначні діячі Христової Церкви на Русі. Святий Дмитро Ростовський про Петра пише так: ”Петре! Тебе чекає посада, ти будеш піднесений до ступеня зверхника, тобі вручиться пасіння овець”, а Ілля Милятин, якого дуже шанує Російська Церква в повчанні на четверту неділю великого посту пише: “Коли Христос сказав Петрові: ”Паси мої вівці, паси мої ягнята”, то дав йому (як свідчить Іван Золоустий) першу Апостольську владу й честь” [5].

У Мінеї, яка видана в Києві 1811 року, якою користується Російська Православна Церква на 29 січня (в день Поклону оковам Святого Петра) є такі слова про Петра: ”Нині Петро, підвалина Церкви, камінь віри, показує нам свої чесні ланцюги.

Ти (св. Петре) утвердив Христові закони і проступників навчив справедливості як зверхний начальник Апостолів, як міцний фундамент догм.

Вихваляймо найвищого і першого апостола великого Петра...”, а на свято Петра й Павла (12 липня) таж сама Мінея подає такі рядки про Петра: ”Петре, підвалино Апостолів, скало Церкви Христової...

Достойно заспіваймо в честь, верховного начальника Апостолів.

Тебе, святий Петре, Предвічний назначив начальником своєї Церкви” [6. С.119-126].

Першим Апостолом, якому з'явився воскреслий Христос був саме Петро.

Після Христового вознесіння Апостол Петро поводить себе впевнено й чітко, маючи Христове благословення на свою діяльність.

Часто в Новому Завіті зібрання Апостолів визначається формулою - "Петро та його товариші" (Ді.9: 32). Або "Петро та одинадцять"(Дії 2. 14 ) [63]. З особливим піклуванням Христос завжди навчає, виправляє та підтримує Петра (Мт. 14.29 ; 16.23 ; Лк.5.10) [63]. Петро часто говорить від імені усіх і Христос через нього відповідає усім. Це підтверджують рядки із Нового Завіту, який визнають усі християнські конфесії. Саме Петро скликає Апостолів на перший Собор з єпископів та вірних, щоб вибрати замість Юди Іскаріотського іншого Апостола. Ним став Матвій (Ді 1: 15-26) [64].

В день П’ятидесятниці, після зіслання Святого Духа в Єрусалимі, Апостол Петро виступає перший з проповіддю до людей, що зібрались, як провідник Апостолів (Ді. 2:14-36). Саме Петро робить перше чудо оздоровлення після відходу Ісуса Христа (Ді. 3:1-26).

Ісус відповідає за Апостолів на єврейському синедріоні (Ді. 4: 1-22).

Саме Апостол Петро приймає до Христової Церкви першого християнина не з євреїв - сотника Корнилія. Ангел з’явився Корнилієві (з Кесарії) й наказав послати до Симона, що зветься Петром у м. Яффу. З Кесарії до Єрусалиму, де перебував Апостол Яків, було набагато ближче, ніж до м. Яффи, де проповідував Апостол Петро. Але ангел наказує послати гінців саме до Апостола Петра, бо тільки він може зробити те, що зробить: почне приймати поган до Христової Церкви. Це була річ нечувана, яка здивувала навіть деяких Апостолів. Але ніхто не міг заборонити робити цього Петрові, бо всі знали, що він від Христа дістав найвищу владу “в’язати на землі й на небі” (Ді. 10: 47-48; 11:1-18) [64].

При наверненні Савла в християнство, він йде до Єрусалиму до Петра, щоб віддати йому честь як верховному архиєпископові (Ді. 9:26).

Петро ж в силу свого старшинства обходить всі християнські громади (Ді. 9:32), що за словами того ж таки Івана Золотоустого було знаком його всесвітнього начальства над єпископами. А коли виникла проблема, щодо обов’язковості старозавітніх обрядів для християн, що навернулися з язичества, то збирається знову Собор в Єрусалимі й перше слово знову має Петро (Ді. 15: 1-11).

Навіть в тропарі на честь Апостола Андрія, про якого так багато говорить грецька Церква та наші легенди співаються такі слова: ”Як первозванний з Апостолів і як верховного брат...”, а в тропарі святого євангелиста Марка є такі рядки:”Верховного Апостола учнем був” [6].

Зрештою всі Євангелисти, подаючи імена Апостолів і навіть називаючи Андрія Первозванним (Мат. 4:18; 10: 2-4; Мар. 1: 16; 3: 16-19; Лук. 6: 13-16; Ів. 1:35-42), першим у списку Апостолів завжди називають Петра [63].

Через те, що Єрусалим своє завдання виконав та ще й мав бути знищений, волею обставин потапляє Апостол Петро до Риму - тодіньої столиці Римської імперії, яку християни, через її схильність до морального запустіння, називали Вавилоном (І Петра 5:13) [63].

Гріб Апостола Петра під час розкопок старого кладовища знайшли археологи в 1950 році [63], підтвердивши відомості святого переказу, що Петро був розп’ятий десь в часи римського імператора Нерона між 62 та 67 роками. Ці відомості підтверджують єврейський історик Філон та християнський єпископ Кесарії та відомий істрик Церкви Євсевій. Царгородський патріарх Тарасій у листі до Папи Андріана ІІ пише: ”Божественний Апостол Петро, якого престіл Ви (Андріан) займаєте” [6, с.120].

В Четі-Мінеї, якою користується й сьогодні Російська церква читаємо, що Петро перед смерю втік із Риму. По дорозі його зустрів Ісус Христос. Петро запитав Спасителя: ”Господи, куди йдеш?” Христос віповів: ”Іду до Риму, щоб бути другий раз розп’ятий”. Петро повернув до Риму, був заарештований і попросив щоб його розіп’яли вниз головою. Це сталося 12 липня за юліанським календарем. В цей день він висвятив наступного єпископа Риму Ліна [6. С.121].

Звичайно, що вищенаведені факти, кожен зокрема, не є аргументом для визнання першості Петра однак всі разом взяті говорять про певну послідовність, з якою Спаситель закріплював цю першість саме за Петром і за ніким іншим. Першість Петра не є першістю покликання, бо первозванним був Андрій, це не є першістю віку, тому що про вік Апостолів у Євангелії взагалі не йдеться. Ця першість заснована на більш ґрунтованих підставах - на служінні Богу.

Визначні Отці Східної Церкви підтверджують той факт, що Петро був найвищим Головою Христової Церкви .

Св. Василій Великий (329-379) говорив : "Христос поставив по собі Петра пастирем своєї Церкви, бо каже : "Паси мої вівці ".

Св. Іван Золотоустий зазначав: "Якщо хтось спитається чому Яків дістав єрусалимський престіл, то я відповім, що Христос поставив Петра не для одного міста, а для Вселеної" [6. С.115]. Так, як більшість подій Нового Завіту відбувались в Єрусалимі, то багато християн вважає, що єпископ цього міста може вважатися головним єпископом Церкви. Однак, як зазначив Іван Золотоуст, Богові було бажано, щоб інше місто - Рим- відіграло провідну роль у християнстві, тому Апостола Петра було призначено для місії вищого ґатунку ніж бути єпископом тільки одного міста .

Святий Василий Великий про монархічний устрій Церкви говорить так : "Усяка згода між багатьма з успіхом тримається до тих пір, поки поки зберігається загальна покірність, а будь-які чвари та суперечності виникають тоді, коли є багато таких начальників, коли відсутній один, найвищий авторитетний правитель [6.С.141].

Св. Іван Золотоустий писав: "Ми всі брати і один у нас наставник, але і між братами потрібно, щоб хтось один давав накази, а інші слухались". Цього ж принципу дотримувались також інші Отці Церкви, усі засновники монарших чинів та орденів, тому наведені цитати дають нам змогу зрозуміти те, як розглядалося це питання на зорі християнства .

Деякі дослідники християнства вбачають у особливому становищі папи в отожненні з світською монархічною владою. Основним аргументом того, що Христос встановив у церкві монархічний уряд є вчення про примат Святого Петра. Це сталося особливо після того, як 1870 року І Ватиканський Собор (ХХ Вселенський) проголосив догмат про непомильність папи.

Російський філософ Микола Бердяєв засуджує монархічний устрій Церкви, як чужий для християнства.

Справді, монархічний устрій зараз не в моді, тому дуже важливим є правильне розуміння терміну "монархічний уряд в Церкві". Цей вислів не означає, що Христова Церква - це монархія у якій папа панує як всевладний монарх. У Христовій Церкві немає володарів, а є люди, які з Божого благословення мають уряди, що призначені не для панування, а для послуг тим, котрі вірять у Христове Євангеліє. Адже, звертаючись до Святого Письма, ми бачимо, як Христос навчав Апостолів, котрі сперечались між собою про першість у Христовому Царстві. Вони уявляли собі його як земну державу, де є господар і підлеглі . Ісус на це їм говорить: "Хто хоче бути першим, нехай буде останнім з усіх і слугою всім" (Мр. 9.35) [63].

Після II Ватиканського Собору ситуація стала змінюватись на краще. Особливо католицьке вчення зазнало прогресивних змін. Дещо простішими стали звернення до служителів культу, гучні титули поволі відходять в минули. Взірцем тут має служити підпис під документом папи Римського, який іменує себе "Слуга Божих Слуг ".

Монархічний устрій Церкви - це устрій в якому найвищий голова відповідає за лад і роботу в усій Христовій Церкві. Законним є питання чи надав Ісус Церкві монархічного уряду? Протестанти відкидають будь - яку ієрархію в Церкві (за винятком англіканців). Православні вважають, що всі єпископи рівні між собою і відрізняються почесними титулами (митрополит, єпископ). Католицька Церква на основі приведеного вище висловлювання Ісуса Христа з Святого Письма (Мт.16.18-19) вчить, що Спаситель поставив Апостола Св. Петра найвищим провідником своєї Церкви, дав йому першість та керівництво цілою Церквою, як вірними так і клиром.

Очевидно, що Христова Церква, якою правлять єпископи, потребує вищого проводу, вищого суддю до якого єпископи можуть звернутися, коли поміж ними виникають розбіжності та суперечки. Цей суддя по - справедливості розсудить конфліктуючі сторони і його присуд не викликає сумніву. Мабуть тому у світі існує єдина католицька Церква. Мабуть, причина поділу і різноманітності православного світу саме у відсутності такого авторитетного наставника, бо це дає ґрунт для того, що будь-який єпископ може уявити себе найвищим авторитетом Церкви, і створити свою окрему церкву в Церкві.

Отже, католики вважають, що Христос зробив Свою Церкву єдиною, з одним найвищим проводом. Однак, цей монархічний устрій не є диктатурою, бо папа не є абсолютним монархом, а є найвищим провідником Церкви, який прийшов не для того, щоб Йому служили, але щоб служити іншим і Богові. Влада папи обмежена самим устроєм Церкви, бо він, наприклад, не має права скасовувати єпископату і ставити своїх урядовців на місце єпископів. [4-а сесія, 2 канон, Д.Б. 1825 ].