Р. Ііі. Десять заповідей божих (декалог)

Викладання релігієзнавства у вузах та інших навчальних закладах України вимагає нового й об’єктивного підходу до пояснення всіх текстів Святого Письма, а Десятьох Заповідей Божих тим більше. Морально-етичний потенціал Декалогу настільки великий, що його неможливо було відкинути навіть в часи тоталітаризму. Тепер життя вимагає відновлення тих ціннностей, якими користувалась людство на протязі близько 3,5 тисяч років. Cвітська вища освіта та вища теологічна дала змогу автору даного дослідження всебічно підійти до вивчення проблем релігійно-морального виховання в українських навчальних закладах Галичини на рубежі ХІХ-ХХ століття [5].

В ході викладання релігієзнавства студентам з’ясувалося, що Святе Письмо не ставило за мету точно описати історичні події, а лише подати їх для майбутніх поколінь з виховною метою. Але більшість педагогів, батьків і сучасне підростаюче покоління мають тільки приблизні уявлення щодо виховних можливостей Біблії взагалі, а Декалогу зокрема. Тому дана робота має завдання не тільки розкрити виховний аспект Десятьох Заповідей Божих (Декалогу), але й показати його практичне використання у виховній роботі з молоддю.

При ознайомленні з десятьма Заповідями Божими педагогам треба врахувати ряд моментів, а саме:

- пояснити батькам та учням історію появи Декалогу та морально-етичних приписів інших народів світу разом з історією ізраїльського народу;

- наголосити на тому, що оригінал тексту Заповідей до нашого часу не дійшов;

- підкреслити батькам, що тільки їх добрий власний приклад у вчинках та дотриманні вимог Декалогу стане важливим виховним засобом для підростаючого покоління.

§2.Історія встановлення Декалогу

Святе Письмо (Біблія) подає нам історію появи Декалогу. У нас вже немає підстав не вірити тому, що написано у Біблії. Більшість історичних подій, згаданих у книгах Біблії, знайшли своє підтверження в матеріалах археологічних розкопок в Палестині та Ізраїлі, Єгипті, Сирії, Вавилоні (Іраку), хоч можливо ще не всі. Наприклад, англійський дослідник О. Г. Лаярд у 1845-1851 рр. в Ніневії (Межиріччя) знайшов руїни палаців п’ятьох ассирійських царів, яких згадує Біблія [4, с.50].

Більшість істориків сходяться на думці, що семітські племена прибули з Мессопотамії до Палестини приблизно в ХІХ ст. до н. е. (Бут.12-50) [20, с.30]. Справді в ІІ тисячолітті до н. е. на території Межиріччя поряд з шумерськими племенами проживали й семітські племена [23. С.120]. До Єгипту з Ханаану (Палестини) єврейські племена переселилися десь приблизно в 1750-1580 роках до н. е. в часи правління гіксосів [20]. Епоха рабства євреїв у Єгипті починається з приходом фараонів ХІХ династії, які ставились неприхильно до ізраїльтян як до союзників гіксосів, а особливо з перебуванням при владі фараона Рамзеса ІІ (див. Вих. 1.8-10) [21, с.58].

Історичні документи підтверджують, що фараон Рамзес ІІ будував багато міст, в тому числі й нову столицю м. Пер-Рамзес [21, с.61]. Про це ж саме говорить текст самого Святого Письма: ”... і будували вони фараонові міста зерносховища Пітон і Рамзес” (Вих. 1.11). Вихід ізраїльського народу на чолі з Мойсеєм з Єгипту відбувся при фараонові ХІХ династії Рамзесі ІІ (1290-1224) або при його синові Мернепті (1235-1220 р. до н. е.). Дослідники історії стародавнього Сходу сходяться на думці, що це сталося приблизно 1250 р. до. н. е., саме на цей період припадає поступовий занепад Єгипетського царства. Якщо уважно прочитати, які ж кари були нанесені Єгипту за те, що фараон не хотів відпускати євреїв добровільно (вода перетворилась в кров (Вих. 7:14-25); на будинки наповзали жаби (Вих.7: 26-29; 8: 1-11); комарі (Вих.8.12-15); песі мухи (Вих.8: 16-28), мор (Вих.9:1-7); чиряки (Вих. 9: 8-12); град побив посіви, худобу й людей (Вих. 9:13-35); сарана і темрява (Вих.10: 1-20); смерть первородних (Вих.12: 29-33), то можна зрозуміти, що хоч частина цих лих мала природній характер, але нагромадження їх одне за одним швидше всього й підірвало могутність Єгипту. Кар було десять і вони були спрямовані проти десятьох основних богів Єгипту, щоб показати вищу силу одного Бога.

Коли євреї нарешті втекли з єгипетської неволі і дійшли до Червоного моря їх наздогнало військо фараона, але сам фараон із військом були поглинуті його водами, а їзраїльтяни нарешті здобули волю. В цей день була субота. З цієї нагоди Мойсей пізніше встановив суботу святковим днем. Втікачі почали блукати по узбережжю Аравійського півострова. В той час блукань Бог дав юдеям кам’яні таблиці із Десятьма Заповідями.

Таким чином, десь приблизно в середині ХІІІ ст. до н. е. (1250-ті рр. до н.е., тобто кінець ІІ тисячоліття до н. е.) євреї мали вже записаний морально-етичний закон, який відомий усьому світові - Декалог. Більшість документів свідчать, що визнавали й дотримувались Декалогу тільки євреї (які через Авраама стали вибраним народом), але й сама ж Біблія подає приклади, коли представники інших народів теж визнавали Декалог – самаряни у Галилеї й Самарії.

Важко повірити в те, що довгий час основні ідеї Декалогу не були відомі іншим народам стародавнього світу. Перш за все тому, що вже у Х ст. до н. е. була створена велика держава Ізраїль на чолі з царем Соломоном, який побудував в м. Єрусалимі - столиці та великому торговому центрі- величезний розкішний храм. Самі євреї часто мігрували в пошуках місць для торгівлі. Іноді їх розселяли соломіць або переселяли в інші держави як ассирійський цар Саргон ІІ (721р. до н. е.) чи цар Навуходоносор (587р. до н. е.) в час завоювання Юдеї.

Можна припуститити, що Декалог зробив певний вплив на більшість стародавніх релігій Сходу (індуїзм, джайнізм тощо). Засновник буддизму Гаутама (Шак’я Муні) теж був знайомий з його положеннями, бо всі ці вірування виникли приблизно в VІ ст. до н. е. Це підтверджують основні морально-етичні приписи цих релігій, бо вони подібні до Декалогу.

Джайнізм забороняє: вбивати живі істоти, брехню, крадіжу, любовні пристрасті тощо (Акарангасутра 24) [3, с. 94]. Буддизм наголошує, що є десять головних шляхів: “Не вбивати, не красти, відмовитися від чужих дружин, утримуватися від брехні, поділу, грубої і бездумної мови, відмовитися від заздрості, від шкідливих прагнень і сумнівних поглядів...” (Нагарджуна, Дорогоцінне Намисто 8 - 9) [3, с. 94]. Індуїзм теж проголошує правдивість, неприсвоєння чужого, ненанесення шкоди, чистоту й приборкання органів (Закони Ману 10.63) [3, с. 94].

З пізніших релігій морально-етичні приписи юдаїзму перейшли в християнство та іслам. Християнство повністю зберігає десять Заповідей Божих, лише по-різному поділяє їх, а іслам в ще дещо додає: “нічого не додавати Богу в співтовариші, до батьків - добродійство, не вбивати дітей, не наближатися до мерзоти, не вбивати душу, лишень за законами права, не наближатись до майна сироти, виконувати міру й вагу по справедливості, справедливо говорити правду родичам тощо (Коран 6: 152(151)-154 (153)) [3, с.93].

Кам’яні таблиці (скрижалі) із Заповідями Божими були передані Мойсею при таких обставинах. Біля гори Синай (Хорив) Бог наказав Мойсеєві зібрати старійшин свого народу і йти до Нього. [Синай- це сучасна єврейська назва гори, що походить від імені бога місяця на одному із ханаанських діалектів; Хорив - означає руйнівник й може символізувати Бога в вогні]. Мойсей довго молився і постив, аж поки не дав Бог йому дві таблиці, де були записані слова союзу (угоди, унії) між Богом і вибраним (ізраїльським) народом (Вих. 31.18). Юдеї мали обов’язково дотримуватись Заповідей, що були записані Богом на двох таблицях. Самі ж євреї мали чекати повернення Мойсея, що пішов на гору Синай молитися (див. Вихід 20; 34; Второзак. 5). Але частина вибраного народу вирішила поклонятись золотому тільцеві (згадка про золотого бика ще одне підтвердження перебування євреїв у Єгипті, де тілець був предметом поклоніння). Дізнавшись, що євреї почали поклонятися золотому бикові, Мойсей у гніві розбив ці таблиці (Вих. 32:19). Після наведення порядку в таборі поворотців з Єгипту Мойсей знову пішов на гору Хорив, щоб говорити з Богом та просити прощення за гріхи свого народу. Тепер Бог наказав йому самому витесати дві кам’яні таблиці (Вих.34:1) “і написав на таблицях слова союзу, десять слів” (Вих.34:28) [33].

Коли був готовий тимчасовий храм (скинія), таблиці були покладені до кивоту Завіту, розміри якого були вказані Богом (висотою і шириною по 66,7 см, а довжиною 1м 11см) (Вих.25:10; 40: 20-21). Очевидно, що таблиці були таких розмірів, як кивот. Кілька разів вороги викрадали кивот у євреїв, але весь час він повертася до Єрусалиського храму, де зберігався постійно. В період завоювання халдеями 587 року до н. е. Єрусалиму, що був столицею до Південного царства (Юдеї), кивот зник. Юдейский переказ стверджує, що кивот врятував пророк Єремія, який заховав його в печері гори Нево (3 Мак. 2:4-8) [20, с. 189]. Важко сказати, чи мали таблиці євреї на початок месіанської ери - час народження Ісуса Христа. Але якщо і були, то вони зберігалися в Єрусалимському храмі, й остаточно зникли з разом із зруйнованим храмом в І ст. н. е. Таким чином, на сьогоднішній день оригіналу самого тексту Заповідей ми вже не маємо.

Є згадки про те, що кивот зберігався в Ефопській Церкві.

Зовсім нещодавно, археологи виявили під фундаментом Храму Гробу Господнього дерев’яну скриньку за виглядом і розмірами схожу на кивот, але щоб її витягти треба витратити величезні грошові ресурси. Уряд Ізраїлю їх ще не зібрав. Чи це кивот поки що вчені відповіді не дають…

На основі Десятьох Заповідей, записаних на двох таблицях, та документів створених раніше (Гімн творення- Бут.1:1-2:3, Початок небес і землі - Бут. 2: 4 - 4:26, Книга роду Адамового - Бут. 5: 1- 6: 8, Родовід Ноя - Бут. 6: 9 -9 : 28, Родовід Ноєвих синів 10: 1-11:9, Родовід Сима- Бут. 11: 10-26, Родовід Тераха - Бут. 11: 27- 25: 11, Родовід Ісмаїла - Бут. 25:12- 18, Родовід Ісаака- Бут. 25:19-35:29, Родовід Ісава- Бут. 36:1-43, Родовід Якова- Бут. 37:2-50:26) [4. C.66] Мойсей склав низку законів, що містяться у П’ятикнижжі (Торі). Тора (з арам. означає закон) - священна книга євреїв, що дотримуються юдаїзму, та всіх християн (поясн. Г.Л.).

Знаємо достеменно, що таблиць було дві (Вих.32:15-16), а Заповідей десять (Вих.43:28). Всі Заповіді поділялися на дві великі групи, що одна група Заповідей урегульовувала відносини людей з Богом, а друга - відносини людей між собою.

Поділ Заповідей на дві великі групи в католиків та лютеран, православних, протестантів і євреїв має деякі відмінності, хоча ці відмінності не міняють самої суті Заповідей. Це показано в приведеній нижче таблиці (Див. наст. стор.).