Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника

Інститут природничих наук

Кафедра лісознавства

Реферат

на тему:

«Вплив вирубки лісів на екосистему Українських Карпат»

Виконала

студентка

групи ЛГ-41

Марчук Іванна

Івано-Франківськ

2015

Зміст

Вступ

1. Історія ведення лісового господарства на території Українських Карпат.

2. Характеристика лісів Українських Карпат.

3. Значення лісів Українських Карпат. Методи рубок в гірських умовах. Штучне лісовідновлення та лісорозведення.

Висновок

Вступ

Ліси Карпат мають надзвичайно важливе водоохоронне, гідрокліматичне, протиерозійне та санітарно-гігієнічне значення. Вони регулюють поверхневий стік і помітно впливають на гідрологічний режим Дністра, Пруту, Тиси та їхніх приток. Лісові багатства Карпат відіграють важливу роль у розвитку народного господарства. Тут зосереджено більш ніж 20% лісового фонду України, 53% стиглих та перестиглих насаджень. Лісозабезпеченість у розрахунку на одну особу становить тут 0,42 га і 73,8 м³ деревини.

Унікальність природних екосистем Карпат зумовлена їх геологічною будовою, багатим рослинним і тваринним світом, мальовничими ландшафтами. Окремі райони Карпат мають важливе природоохоронне значення. З метою їх збереження утворено Карпатський природний національний парк площею 50,3 тис. га. Для збереження гірських лісів Карпат, підвищення їх продуктивності, водоохоронно-захисної ролі та соціального значення необхідно впроваджувати науково обґрунтовані системи ведення лісового господарства для всіх лісогосподарських округів. Порушення правил ведення лісового господарства призводить до небажаних наслідків і завдає великих збитків народному господарству. Це стосується, передусім, норм лісокористування. 

З метою підвищення ролі гірських лісів як могутнього природоохоронного чинника та комплексного їх використання у народному господарстві необхідно удосконалювати техніку, підвищувати рівень виробництва, розробляти системи господарства з урахуванням природних умов Карпат. Лісогосподарською основою рубок у гірських умовах Карпат мають бути постійне і безперервне зростання лісу, збереження та підвищення його корисних властивостей, регульоване користування лісом і його побічними продуктами, підвищення біологічної стійкості та продуктивності насаджень. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують поступові й вибіркові рубки, що дозволяють повніше використати природу лісу, підвищити його захисні функції.

1. Історія ведення лісового господарства на території Українських Карпат

Українські Карпати - унікальний природний комплекс із великим розмаїттям ландшафту, багатим рослинним і тваринним світом. Тривалий період в Карпатах по-хижацьки експлуатувалися ліси. Найбільш помітно зменшилася площа та змінився стан лісів під впливом розвитку сільського господарства та виробництва поташу, деревного вугілля у другій половині XVIII - на початку XIX ст.

Необхідність збільшення площі сільськогосподарських угідь, інтенсивний розвиток лісових промислів призвели до надмірних рубок лісу, що зумовило значне зменшення лісистості, погіршення породного складу лісів, зниження їх продуктивності й біологічної стійкості. У цей період значне поширення в Карпатах мала вогнева система землеробства, яка призвела до знищення великих площ лісів. За цією системою ліси на окремих ділянках спалювали, а збагачений попелом ґрунт використовували протягом 3-4 років під зернові культури. Після цього площі перетворювалися на пасовища або знову заростали лісом.

У другій половині XIX ст. використання вогневої системи землеробства і виробництво поташу в Карпатах припинилися, але тисячі гектарів цінних букових лісів були вже знищені. Зменшилися також площі дубових і ялицево-смерекових лісів. На місці вирубаних змішаних і складних корінних насаджень почали створювати прості та чисті, біологічно нестійкі культури смереки, які легко піддавалися вітровалам, буреломам та іншим стихійним явищам. Дослідженнями встановлено, що у місцях, де зберігся первісний склад лісів, відповідний до географічного середовища, наслідки шкідливих стихійних явищ незначні. 

Підневільно-вибіркові та суцільні рубки проводилися на великих площах і крутих схилах без урахування напрямку панівних вітрів. Це призвело до значного ослаблення хвойних лісів, поширення вітровалів. Тільки у Закарпатті було повалено вітром у 1869 р. 2,6 тис, а в 1886 р. - 2,3 тис. га хвойних лісів (А. Златник, 1934). У Передкарпатті в цей період вітровалами знищено 12,8 тис. га смерекових лісів. Несвоєчасна розробка вітровалів зумовила масове розмноження короїдів, що завдало ще більших збитків лісам у наступні роки.

У початковий період розвитку капіталізму здійснювалися певні заходи, спрямовані на регламентування рубок та лісовідновлення, але вони були неефективні. Заходи з лісовідновлення здійснювались у дуже незначних обсягах; здебільшого воно відбувалося природним шляхом. Це призвело до важких наслідків. На території Карпат утворилися десятки тисяч гектарів незалісених пустирів і розладнаних малоцінних насаджень. Виснаження лісових ресурсів цього краю зумовлене також надмірною експлуатацією лісів у повоєнний період, наслідки якої не ліквідовано і сьогодні. Рубки головного користування перевищували розрахункові норми (лісосіки) у 2,5-3,0 рази, у деяких областях в окремі роки вони досягали 4 розрахункових лісосік (у Чернівецькій області у 1949 р. вирубано 1,1 млн. м³ замість 275 тис. м³). Лише за 1946-1968 рр. у Карпатах вирубано 120 млн. м³ високоякісної деревини; вітровали з 1959 по 1964 р. та снтомошкідники (короїди) знищили ще 40 млн. м³ смерекових лісів. Хижацька експлуатація лісів призвела до виснаження лісосировинного потенціалу Карпат, зниження водоохоронно-захисної ролі гірських лісів. Запаси стиглих і перестійних насаджень за цей період зменшилися на 48%.

Нині економічна інтеграція лісового господарства, лісової та деревообробної промисловості в Українських Карпатах не забезпечує належного рівня ведення господарства, відновлення і комплексного використання лісових ресурсів. Більше уваги потребує лісове господарство, яке має не тільки забезпечити сировинну базу на тривалу перспективу, а й створити сприятливі умови для життєдіяльності населення регіону. Якщо у повоєнні роки ліси Карпат винищувалися головними рубками, то тепер вони виснажуються надмірними Прохідними рубками догляду у пристиглих насадженнях і суцільними санітарними рубками. Це призводить до зниження продуктивності та біологічної стійкості лісостанів. Головним завданням гірського лісівництва на сучасному етапі є оптимізація лісокористування, яке може поліпшити вікову структуру лісів, підвищити їх продуктивність і стабільність.

2. Характеристика лісів Українських Карпат

Лісистість Карпат становить зараз 40,2%, тобто в 2,8 рази перевищує середній показник по Україні. Тут росте 70 видів деревних і ПО видів чагарникових порід. Найбільшу площу в лісах Карпат займають насадження з перевагою смереки (41%), бука (35), дуба (9), ялиці (4%). Інші листяні та хвойні породи (сосна, береза, вільха, ясен, клен) займають близько 6% площі всіх лісів. Українські Карпати характеризуються яскраво вираженою висотною зональністю ґрунтів і клімату, з якими пов'язані породний склад і продуктивність лісів. Тут можна виділити 3 основні пояси лісової рослинності: передгірський з перевагою дуба, нижньогірський — переважно букові ліси та високогірський — темнохвойні ліси. Вище вказаних поясів розташовується субальпійська й альпійська рослинність.

Передгірський пояс широколистяних лісів із переважанням дуба звичайного і скельного поширюється до висоти 600 м над р. м. Нижня його межа проходить у середньому на висоті 150-200 м над р. м. Цей пояс найтепліший: середньорічна температура повітря 9°С, середня кількість опадів - 750 мм. Дубові ліси передгірського поясу займають схили андезитового кряжу південної смуги Карпат (від Хуста до Ужгорода) та значні площі в Прикарпатті. Ґрунти на Вулканічному хребті Закарпаття глибокі, скелетні: на пологих схилах суглинисто-глинистий делювій досягає потужності 1-1,5 м. Тут переважають свіжі та вологі грабові діброви та судіброви, вологі букові діброви; у Прикарпатті - свіжі, вологі та сирі ялицеві діброви і судіброви.

У багатих умовах місцезростання, особливо у верхній частині поясу дубових лісів (на висоті 500 м над р. м.), постійним супутником дуба є бук. Змішані дубово-букові деревостани відзначаються високою продуктивністю - 500-600 м³/га деревини.

Свіжі грабові судіброви (С₂) Закарпаття займають невеликі площі на південних схилах (середньої крутизни) з дрібними буроземними ґрунтами. У складі деревостану росте дуб скельний (II бонітету), рідше - звичайний з домішкою граба, черешні, берези, осики, груші, береки і клена польового; у підліску - ліщина, жостір ламкий, свидина, глід, шипшина, кизил.

Свіжі букові судіброви розташовані вище грабових, на схилах середньої крутизни з буроземними змитими ґрунтами. Головною породою є дуб скельний II бонітету. У складі насаджень є дуб звичайний, бук, граб, черешня, береза, верба козяча, зрідка -берека, клен польовий, осика. Підлісок - з глоду, свидини, ліщини.

Вологі букові судіброви і діброви займають нижні частини пологих схилів північних та східних експозицій з буроземними ґрунтами. У складі насаджень переважають дуб скельний І-ІІ бонітетів із домішкою бука, граба, берези, осики, верби козячої, береки, вільхи чорної, липи, клена гостролистого. Підлісок рідкий (жостір ламкий, бруслина європейська, вовче лико, горобина, ліщина).

У Прикарпатті дубові ліси ростуть на висотах від 200 до 450-500 м над р. м. В породному складі крім дуба звичайного виступають ялиця біла, бук, а також смерека. Значне поширення мають ялицево-грабово-дубові ліси І-I^a бонітетів, які ростуть у понижених місцях на суглинистих опідзолених ґрунтах (іл. 25). Домішку утворюють ясен, явір, клен гостролистий, липа, іноді - бук. У північно-західному Прикарпатті основні площі займають вологі ялицеві діброви і судіброви (до 450-500 м над р. м.). В першому ярусі ростуть дуб звичайний і ялиця біла І бонітету, у другому - ялиця біла з домішкою граба, клена гостролистого.

Нижньогірський пояс високостовбурних букових лісів Закарпаття розташовується вище поясу дубових лісів: від 600 до 1000-1200 м над р. м. Середньорічна кількість опадів тут становить 900-1000 мм, а середньорічна температура повітря 5-6°С. В умовах свіжих і вологих бучин тут формуються одно- і багатоярусні насадження (14 бонітетів) з домішкою явора, ясена, ільма та інших порід. У межах поясу букових лісів можна виділити три підпояси: чисті букові ліси (південні схили нижньогірського і середньогірського Полонинського хребта); ялицево-букові ліси (нижня частина північно-східних макросхилів Карпат); ялицево-смереко-во-букові ліси (нижня і, рідше, середня частина схилів Чорногори, Горганів, Чивчинських гір, високогір'я Бескидів). У поясі букових лісів переважають свіжі й вологі чисті бучини, свіжі грабові бучини, вологі смереково-ялицеві бучини, вологі смереково-букові яличники, вологі буково-ялицеві смеречники тощо. Оптимальними для росту бука є свіжі та вологі бучини підпоясу букових лісів. Бук утворює тут одно- і багатоярусні насадження І^a-І бонітетів, іноді з домішкою граба, явора, ясена, ільма. Середня висота бука в 100-річному віці - близько 30 м, діаметр 40 см, а запас деревини 600 м³/га. У високоповнотних бучинах немає підліску. Зрідка у вікнах намету трапляються ліщина, бузина чорна й червона, жимолость.

Свіжі грабові бучини розміщуються вище грабових дібров передгірського поясу. Насадження утворюють бук, дуб звичайний, берека, липа, клен польовий. Підлісок рідкий (ліщина, глід, свидина, бузина чорна й червона, кизил, жостір ламкий, бірючина, бруслина бородавчаста). Смеречина у високогірному поясі ^a бонітету (волога карпатська смеречина).

Підпояс ялицево-букових лісів формується в помірно теплому поясі, у сприятливих для росту високопродуктивних (^a-ІІ бонітетів) ялицево-букових насаджень умовах. У складі деревостанів - клен гостролистий, граб, рідше - дуб (в нижній частині підпоясу). Найвища межа підпоясу ялицево-букових лісів - 900 м над р. м. Підліску при високих повнотах насаджень немає, у вікнах намету його утворюють ліщина, жимолость.

Підпояс ялицево-смереково-букових лісів займає значну площу Вододільного хребта Карпат від Сколівських Бескидів до Мармарошського кристалічного масиву і характеризується великою домішкою смереки (10-40%). Насадження тут складні, двоярусні (в першому - ялиця і смерека, у другому - бук) або одноярусні, високо-повнотні і високопродуктивні (І бонітет). У підліску ростуть бузина червона, ліщина, таволга в'язолиста, жимолость чорна тощо.

Пояс високогірних смерекових лісів розташований в межах від 900-1100 до 1350-1500 м над р. м. Смерекові ліси в Карпатах займають значну площу (41,3%). Вони зосереджені головним чином у високогір'ях Чорногори, на Горганах, Чивчинських та Мармарошських горах. Середньорічна температура повітря - 4-5³С, а кількість опадів 1000-1400 мм на рік.

Смерека утворює як змішані, так і чисті деревостани, які розташовуються над буково-смерековими лісами. Кращі насадження вона формує в середній і нижній частинах схилів 1100-1200 м над р. м., на потужних суглинних і супіщаних ґрунтах. Продуктивність смерекових деревостанів тут досягає 750-900 м³/га деревини. Вище 1100-1200 м над р. м. продуктивність смеречників поступово зменшується, і на верхній межі лісу вони мають ІП-ІУ бонітет. Найпоширеніші типи лісу тут - вологі чисті та буково-ялицеві сусмеречини, (С₃-б_к-яцСм), й сирі буково-ялицеві сусмеречини (С₄-б_к-яцСм).

У поясі смерекових лісів можна виділити два підпояси: змішаних смерекових деревостанів (за участю ялиці, бука) і чистих смерекових лісів. 

Підпояс змішаних смерекових лісів, як правило, займає північно-східні та південно-західні макросхили Карпат з висотами 900-1200 м над р. м. Цей пояс утворюють високопродуктивні, біологічно стійкі, складні й змішані смерекові насадження. В першому ярусі ростуть смерека, ялиця (10-30%), у другому - бук, явір, клен гостролистий, ільм. Ґрунти відносно глибокі та родючі. Насадження смереки довговічні, І-I^a-І^б бонітетів (бук II бонітету), загальний запас деревини у стиглому віці - 1000-1200 м³/га. Складні й змішані з буком та смерекою насадження відзначаються не менш високою продуктивністю і стійкістю до вітровалів і шкідників лісу. Підлісок у них розвинутий слабо, представлений бузиною червоною, жимолостю чорною, горобиною, таволгою в'язолистою, вовчим ликом.

Підпояс чистих смерекових лісів займає високогірні частини схилів Горганів, Чорногори, Чивчинських гір, Гуцульських Альп у межах висот 1100 (1200)-1500 (1600) м над р. м. Ґрунти, як правило, дуже щебенисті, малопотужні, бурі лісові, трапляються також кам'янисті розсипи; клімат помірно холодний; ґрунтово-кліматичні умови для росту бука та ялиці несприятливі (тому смерека утворює великі масиви високоповнотних насаджень, продуктивність яких зменшується з підняттям їх по схилах від І до IV-V бонітетів). Підліску немає, рідко трапляються жимолость чорна, таволга в'язолиста тощо.

Пояс субальпійської рослинності розміщений вище смерекових лісів. У західній частині Карпат його межа на висоті 1200-1300 м над р. м., на Горганах -1300-1500 м, а на Чорногорі - 1450-1650 м над р. м. Природна межа субальпійського поясу проходить значно вище від сучасної межі лісу (це зумовлено господарською діяльністю людини). У субальпійському поясі переважають хвойні й листяні чагарники. Для них характерний сосновий сланець, який утворює зарості в Горганах, на Чорногорі, Мармарошських і Чивчинських горах. 

Альпійський пояс займає у Карпатах незначні площі. Нижня межа його проходить на висоті 1800-1850 м над р. м. Суцільні масиви альпійської рослинності трапляються тільки на Чорногорі, рідше - на Мармарошських горах. На Чивчинських горах і Свидівці є лише фрагменти альпійської рослинності. Основні площі альпійського поясу зайняті трав'яною рослинністю, головним чином з костриці, біловуса, полевиці звичайної та щучника.

При районуванні території Карпат необхідно враховувати висотну поясність як загальну закономірність, ґрунтові і кліматичні умови та пов'язане з ними багатство породного складу і типів лісу. Тут виділено три лісогосподарських округи (Прикарпатський, Гірськокарпатський, Закарпатських рівнин і передгір'їв) із специфічними системами лісового господарства: захисно-рекреаційною, захисно-експлуатаційною та особливо захисною.

3. Значення лісів Українських Карпат. Методи рубок в гірських умовах. Штучне лісовідновлення та лісорозведення.

Ліси Карпат мають надзвичайно важливе водоохоронне, гідрокліматичне, протиерозійне та санітарно-гігієнічне значення. Вони регулюють поверхневий стік і помітно впливають на гідрологічний режим Дністра, Пруту, Тиси та їхніх приток. Лісові багатства Карпат відіграють важливу роль у розвитку народного господарства. Тут зосереджено більш ніж 20% лісового фонду України, 53% стиглих та перестиглих насаджень. Лісозабезпеченість у розрахунку на одну особу становить тут 0,42 га і 73,8 м³ деревини.

Унікальність природних екосистем Карпат зумовлена їх геологічною будовою, багатим рослинним і тваринним світом, мальовничими ландшафтами. Окремі райони Карпат мають важливе природоохоронне значення. З метою їх збереження утворено Карпатський природний національний парк площею 50,3 тис. га. Для збереження гірських лісів Карпат, підвищення їх продуктивності, водоохоронно-захисної ролі та соціального значення необхідно впроваджувати науково обґрунтовані системи ведення лісового господарства для всіх лісогосподарських округів. Порушення правил ведення лісового господарства призводить до небажаних наслідків і завдає великих збитків народному господарству. Це стосується, передусім, норм лісокористування. 

З метою підвищення ролі гірських лісів як могутнього природоохоронного чинника та комплексного їх використання у народному господарстві необхідно удосконалювати техніку, підвищувати рівень виробництва, розробляти системи господарства з урахуванням природних умов Карпат. Лісогосподарською основою рубок у гірських умовах Карпат мають бути постійне і безперервне зростання лісу, збереження та підвищення його корисних властивостей, регульоване користування лісом і його побічними продуктами, підвищення біологічної стійкості та продуктивності насаджень. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують поступові й вибіркові рубки, що дозволяють повніше використати природу лісу, підвищити його захисні функції.

Необхідно зауважити, що жодна система рубок з урахуванням найдосконаліших правил їх проведення не може зберегти водоохоронно-захисні властивості гірських лісів при надмірних, виснажливих обсягах лісокористування. З огляду на це слід визначити науково обґрунтовані оптимальні розміри лісокористування (за нашими розрахунками - близько 1,5 млн. м³). Рубки лісу у гірських умовах треба проводити з таким розрахунком, щоб, по можливості забезпечуючи деревиною народне господарство, зберегти і посилити ґрунтозахисні та водорегулювальні властивості лісу, створити сприятливі умови для природного відновлення головних лісотвірних порід. Способи рубок слід диференціювати за категорією лісонасаджень та їх висотним розташуванням, крутизною та експозицією схилу, лісорослинними умовами та станом лісовідновлення.

У насадженнях, що ростуть на крутих (більше 36°) еродованих схилах з кам'янистими ґрунтами, які можуть перетворитися у кам'янисті осипи, слід проводити тільки санітарні рубки. У гірських експлуатаційних лісах доцільні поступові насіннєво-лісосічні, групово-вибіркові та добровільно-вибіркові рубки (з урахуванням кількості і якості самосіву та підросту головних порід, експозиції і крутизни схилів, ґрунтових умов та висотного розміщення насаджень). При рубках головного користування необхідно здійснювати заходи, які сприяють максимальному природному відновленню. 

Методи рубок догляду повинні бути диференційовані залежно від конкретних умов: закономірностей природного поширення деревних та чагарникових порід за вертикальними зонами, антропогенних і природних чинників. Слід зауважити, що сучасний стан лісонасаджень не відображає природних закономірностей формування рослинності: на великих площах корінні високопродуктивні змішані насадження під впливом антропогенних чинників змінились нестійкими чистими одноярусними деревостанами. У зв'язку з цим рубки догляду мають передбачати і реконструктивну мету. Так, на схилах Вигорлат-Гутинського хребта (Закарпатська область) переважають бучини. Тому тут повсюдно спостерігається заміна дуба буком. На південних макросхилах Полонинського хребта бук витісняє явір, клен, ясен, черешню, ільм, навіть хвойні породи і має тенденцію до формування чистих асоціацій (С. М. Стойко, 1964). У цих умовах кількісне співвідношення бука та інших порід необхідно регулювати вчасними рубками догляду, в першу чергу у молодняках.

У рівнинних умовах Закарпатської і Чернівецької областей, де життєздатність бука різко знижується, відбувається заміна його грабом. Рубки догляду тут мають бути спрямовані на поширення бука як ціннішої, ніж граб, породи. На північних макросхилах Полонинського хребта Закарпатської області рубки догляду слід здійснювати з метою відновлення корінних складних буково-ялицево-смерекових лісів. На північних макросхилах Бескидів, Горганів, Чорногори, Гуцульських Альп, де формуються хвойні лісостани, рубки догляду мають сприяти збереженню і розповсюдженню бука як цінної меліоративної породи.

Ліси Карпат виконують важливу захисну і водоохоронну роль, тому при проведенні рубок догляду не слід допускати значних проріджень. Інтенсивність цих рубок у гірських умовах тісно пов'язана з призначенням лісонасаджень і характером їх захисної ролі. Так, на ґрунтозахисних ділянках та осипах для попередження ерозії ґрунтів необхідно залишати при рубках догляду підлісок, а на крутих кам'янистих схилах окремі дерева вирубувати тільки після їх відмирання. У приполонинних лісах, а також у насадженнях по берегах рік рубки догляду повинні мати санітарний характер. У заборонних водоохоронних зонах слід проводити весь комплекс рубок догляду, за винятком осипів та обвалів. В умовах особливого захисного режиму доцільні помірні за інтенсивністю рубки догляду. Для вирощування високопродуктивних і стійких проти вітру насаджень із переважанням смереки потрібно здійснювати освітлення та прочистки високої (зберігаючи, однак, домішку цінних листяних порід), проріджування - середньої, а прохідні рубки -незначної інтенсивності. 

Відновлення гірських лісів, підвищення їх продуктивності слід здійснювати шляхом залісення не вкритих лісом площ; реконструкції хвойних монокультур та насаджень, пошкоджених вітровалами, буреломами, сніголомами; залісення непридатних для сільськогосподарського користування земель. При створенні біологічно стійких змішаних деревостанів із технічно цінних і швидкорослих порід необхідно враховувати міжвидові взаємозв'язки деревних порід у насадженнях і їх відповідність конкретним лісорослинним умовам. У свіжих та вологих смеречинах і сусмеречинах на глибоких ґрунтах слід створювати змішані насадження з переважанням листяних порід і домішкою ялиці білої та модрини. На зрубах, де збереглася значна кількість смереки природного відновлення, доцільно створювати часткові культури з бука, білої ялиці, модрини європейської та польської з використанням великомірного садивного матеріалу. Підбір деревних порід і типу лісових культур має здійснюватися з урахуванням вертикальної поясності і природного поширення порід, що вводяться.

Необхідно виявити площі хвойних монокультур і провести в них реконструктивні заходи для відновлення корінних лісостанів - створення біологічно стійких змішаних насаджень. Реконструкцію хвойних монокультур доцільно вести на глибоких ґрунтах у культурах віком до 20 років. З метою посилення вітростійкості насаджень на вітроударних схилах слід вводити листяні породи - бук, явір, ясен, гірський ільм, а також хвойні - ялицю білу, модрини європейську і польську. Вододіли, хребти і відроги гір найбільше зазнають впливу вітру, тому вітростійкі породи у складі насаджень мають становити тут 30-50%. На бідних кам'янистих ґрунтах доцільно вводити сосну звичайну і кедрову, березу бородавчасту. 

Важливими є завдання штучного лісорозведення і відновлення корінних насаджень, вирощування високопродуктивних, цінних в екологічному і експлуатаційному сенсі деревостанів. У зоні дубово-букових лісів з природним відновленням бука і недостатньою кількістю дуба, ялиці, явора, ільма нерідко доводиться вводити ці породи як часткові культури. В зоні букових, буково-ялицево-смерекових лісів, як правило, необхідно вводити ялицю, смереку, явір, ільм, клен гостролистий, модрину європейську, сосну звичайну, а з екзотів - дугласію зелену і сосну Веймутова. Для поліпшення санітарного стану гірських лісів слід забезпечити виконання відповідного режиму, організувати службу обліку шкідників, застосовуючи своєчасні способи сигналізації, карантинні заходи, попереджувальне обпилювання та обприскування тощо. З метою запобігання масового поширення стовбурних шкідників необхідно заборонити рубку сиророслого лісу за наявності вітровальної деревини. Пошкоджені та повалені дерева слід негайно обкорувати і вивезти з лісу. В недоступних місцях вітровальну деревину потрібно обробляти отрутохімікатами.

У всіх лісорослинних умовах Карпат поширений опеньок. Найбільшої шкоди цей вид захворювання завдає смерековим монокультурам свіжих субучин, бучин, суяличників та яличників, насамперед на південних схилах, де мають місце велика контрастність зволоження і пересихання ґрунту в посушливі роки. Для боротьби з опеньком необхідно провадити вибіркові (котловинні) санітарні рубки та підсів бука, а в поясі дубових лісів - дуба, явора і дугласії. В місцях масового поширення опенька недоцільне створення чистих смерекових насаджень.

Коренева губка поширюється в чистих смерекових культурах у зоні букових лісів Закарпаття, а також у Прикарпатті, передусім у місцях, де смерека росте на площах, що тривалий час не були зайняті лісом (пасовиська, староорні землі тощо). Вона спричиняє стовбурну гнилизну деревини, сприяє вітровалам, виникненню вогнищ короїдів. Уражаються нею найчастіше середньовікові й пристиглі деревостани. Екологічний ареал її майже співпадає з ареалом смереки (крім заболочених ділянок і кам'янистих розсипів), але найбільшої шкоди коренева губка завдає насадженням свіжих і частково вологих сусмеречини і смеречини, головним чином у смерекових культурах, а також у свіжих і вологих бучинах та субучинах. Для смереки коренева губка - одна з найнебезпечніших хвороб; вона займає друге місце після іржі. Для боротьби з нею необхідно вчасно проводити санітарні рубки. В місцях кореневої губки слід викорчовувати пні, уражені цією хворобою. У місцях, де викорчовування пнів неможливе, потрібно висаджувати листяні породи - бук, дуб, клен. Для запобігання подальшого поширення кореневої губки необхідно створювати змішані лісові культури. З метою зменшення ерозійних процесів (утворення осипів, обвалів та зсувів, селів і снігових лавин, змиву та розмиву ґрунтів тощо), які у гірських умовах Карпат досягають великих розмірів, слід заборонити суцільні лісосічні рубки і провести відповідні протиерозійні заходи. Так, у селенебезпечних басейнах Прута, Чорного Черемоша, Бистриці Надвірнянської необхідно залісити усі крутосхили, кам'янисті осипи та інші ділянки земель, малопридатних для сільськогосподарського користування. В зоні чистих смерекових лісів при залісенні доцільно використовувати сосну, кедр, смереку, явір і клен гостролистий. При залісенні кам'янистих осипів треба вводити сосну звичайну і кедрову, смереку, березу, явір. На схилах водозборів Чорного Черемоша необхідно провести каптаж зсувних ділянок, а у місцях інтенсивного розмивання берегів річок басейну Черемоша, Прута і Надвірнянської Бистриці - створити підпірні стінки.