§8. Не вбий

Подальші шість Заповідей вказують на обов’язки щодо нас самих. П’ята заповідь зобов’язує охороняти життя, шоста - невинність, сьома - оберігати власність, восьма - честь, дев’ята і десята - родину і майно ближнього.

Надзвичайно велика увага приділяється п’ятій (у католиків, а шостій у православних, протестантів, юдеїв) заповіді Божій- “Не убий” (Вих.20.13), яка проголошує недоторканість людини і захищає цінність та неповторність людського життя [14; 29, с.10].

Вона і визначає обов’язки кожного християнина та людини взагалі:

а) берегти своє особисте життя і життя ближнього;

б) берегти і захищати здоров’я свого ближнього;

в) продовжувати й захищати життя і здоров’я своїх дітей;

г) охороняти навколишнє середовище;

ґ) охороняти життя тваринного світу.

Життя - найбільший дар Божий. Щодо свого особистого життя ця Заповідь, зокрема, наголошує, що кожне людське тіло є оселею і знаряддям душі [див. 41, с. 301], а тому людина повинна дбати про своє власне здоров’я, лікуватися в разі потреби, не відноситися байдуже до свого особистого життя.

“Катехизм” Ф. Шпіраґо визначає такі обов’язки християнина щодо свого здоров’я: підтримувати своє тіло у чистоті, дотримуватися чистоти білизни й одягу, житла й постелі, чистоти повітря й природи, поміркованого ставлення до їжі і пиття (Сир. 37:31), сну і праці, а також уникнення хвороби (Сир.38:1; 38:4) [33].

Надмірні розваги відносяться до гріхів проти заповіді “Не убий”, бо шкодять здоров’ю людини. Ця заповідь забороняє також вживання наркотиків та тютюну. Уже давно відомо, що людина, яка палить сама стає хворою, отруює нікотином своїх дружину, дітей, родичів, співробітників й спричиняє їх небезпеку захворювання раком на 35%. Мало того, що через курця всі навколишні не можуть дихати чистим повітрям, він ще є роповсюджувачем всіх інфекційних хворіб. Таким чином, курець наносить шкоду не тільки собі й оточуючим, але псує здоров’я й убиває ще не народжених дітей. Цей наступ проти отрути вже почала українська інтелігенція [9, с. 657 - 676], Науково - методичний центр превенивного виховання АН України в Києві, але їх повинні підтримати законодавці, виконавчі структури й обов’язково Церква.

Вживання наркотиків і алкоголю - це самогубство. Кожен наркоман - самогубець, бо він навмисно скорочує собі життя, шкодить своїй майбутній ненародженій дитині: навмисно робить її калікою, здійснюючи подвійне вбивство, або не дає народитись цій дитині через свою передчасну смерть чи викидні дружини. Теж саме стосується і алкоголіків. Рівень алкоголізму в Україні зростає.

Окремо слід сказати про самогубство людини. “Самогубство - настрашніший з усіх гріхів, вчинених проти заповіді “Не убий”, бо в самогубстві, окрім гріха убивствіа, є ще тяжкий гріх - відчай, ремствування на Бога і зухвалий бунт проти Промислу Божого”, -підкреслює С. Слободський [35, с. 442]. Як би важко людині не було, вона не повинна втрачати надії на Бога. Закінчуючи життя самогубством, людина проявляє боягузство, страх перед життєвими випробуваннями і порушує Божу волю і плани, втрачає надію на Боже милосердя, чинить ще один тяжкий гріх - хулу проти Святого Духа (див. Вище). Такі гріхи вчинив (повісився) Юда Іскаріотський, розкаявшись у зраді Христа. Крім того, самогубство зменшує можливість покаяння або взагалі виключає його.

Ось чому католицька і православна Церква не дозволяють заносити тіла людей - самогубців до церкви, бо вважають, що вони попали під вплив злого духа і осквернили храм, а ховають їх на цвинатрі в окремому куточку. За душі самогубців потрібно молитися, бо ми не знаємо з якими думками людина вчинила самогубство. Цю проблему піднімає літературний твір французької письмнниці Жорж Санд “Індіана”. Може це було чиєсь вбивство з необережності, може людина вчинила самогубство в момент психічної хвороби тощо.

Більшість дослідників проблеми самогубства сходяться на думці, що воно впливає негативно на живих людей, зокрема дітей, родичів, близьких, знайомих. Дуже цікаві міркування для педагогів про самогубство подає великий чеський педагог, випускник двох католицьких університетів, протестанський єпископ Я. А. Коменський у Вступі до праці “Велика дидактика”.

Заповідь накладає заборони щодо життя і здоров’я свого ближнього, а саме вбивство: забороняється навмисне вбивства чи з необережності, забороняється байдужість до чужого людського життя; дії, що ведуть до пошкодження здоров’я ближнього як нанесення важких тілесних ушкоджень, зіпсованими продуктами тощо).

- життя і здоров’я своїх дітей (заборона тілесних чи моральних покарань, які шкодять фізичному і психічному стану дитини; абортів [14; 29]; недбальства й байдужості в харчуванні дітей; байдужості в попередженні нещасних випадків серед дітей [14]).

Багато молодих людей сьогодні виховуються так, що їм байдуже не тільки до чужої людини, але й навіть до своїх рідних. Тому не дивно, що зросла кількість бійок, замовних убивств, смертей через необережність. Сюди відносяться і викидні на нервовій основі. Вбити людину іноді можна навіть словом.

Людина буває виннною у вбивстві у таких випадках:

а) сама вчинила навмисне чи вбивство з необережності;

б) коли людина сам не вчиняє вбивства, але ініціює, сприяє, допомагає, підмовляє, наказує вбивство, переховує вбивцю;

в) коли бажає смерті іншій людині;

г) коли виснажує своїх підлеглих виснажливою працею чи жорстокими покараннями й прискорює смерть;

ґ) коли спонукає іншу людину до самогубства;

д) коли створює іншій людині такі умови, що приводять її до самогубства або божевілля тощо;

е) коли байдуже відноситься до жінки, яка чекає дитину, або створює для неї стресову ситуацію;

є) коли виконує ефтаназію;

ж) коли розповсюджувала чи продавала зіпсовані, заражені продукти харчування;

з) коли заморила когось голодом або дала комусь померти голодною смертю;

и) коли виконала аборт, без медичних на те показників (не плутати з абортом в ходу або передчасними родами);

і) коли поширює або спокушає іншу людину до вживання спиртного, цигарок, наркотиків, розпусти і т.д.

Такий вид убивства, як вбивство абортом, вимагає особливої уваги педагогів України з ряду причин. Перш за все тому, що Україна займає одне з перших місць у світі по кількості абортів, по-друге, ще й тому, що на цю проблему майже ніхто (крім Церкви) не звертає уваги.

Отже, аборт - це штучне переривання вагітності. Католицька і православна Церква відносять це до навмисного вбивства. І для того є ряд причин.

Уже давно медиками країн світу пропагуються методи штучного та природного планування cім’ї та народжуваності. Католицька Церква підтримує й пропагує серед віруючих і невіруючих методи природнього планування народжуваності і виступає проти використання штучних методів контрацепції.

Досить тривала виховна діяльність (автора) з дітьми всіх областей України (в Республікансському піонерському таборі “Молода гвардія”) показала, що у наших школах ведеться недостатня роз’яснювальна робота з цього приводу. Підлітки досить серйозно сприймають певні медичні знання на цю тему. Практика показала, що трохи краще обізнані дівчата, ніж хлопці. Але за анкетуванням з’ясувалося, що більшість уяви не мають, як відбувається аборт і які його наслідки. Аборт ототожнювався більшістю хлопців з вживанням ліків, але аж ніяк не хірургічним оперативним втручанням.

Уважний аналіз позиції католицької Церкви щодо вищевказаних заборон показав, що ми нищимо генофонд української нації не через фінансові чи технічні причини, а через звичайну неінформованість, навіть байдужість медиків та законодавців.

Справа в тому, що вже давно пропагується у світі метод природнього запобігання вагітності т.зв. метод Білінгса. З цим методом (за його простоту) знайомлять навіть неграмотних жінок Індонезії та Африки, а для жінок України він невідомий. Суть цього методу в тому, що жінка мусить вести спостереженння за своїми виділеннями (білі), що змінюються в залежності від готовності чи неготовності організму жінки до вагітності, щоб з’ясувати час, коли яйцеклітина готова до зачаття. Яйцеклітина, готова до зачаття, живе лишень одну добу на протязі всього місячного циклу. Знаючи час її виходу можна відкласти або запланувати вагітність. Потім вона гине і жінка вже не може завагітніти, про що свідчать її виділення [2].

Крім цього науці відомі ще інші природні методи запобігання вагітності. Але у нас використовується поки що найстрашніший спосіб - аборт. У кращому випадку наша медицина пропонує методи штучної контрацепції проти яких теж виступає католицька Церква. Чому? Виявляється, що внутрішньоматкові засоби не захищають організм жінки від вагітності. Вагітність настає, але через природній рефлекс матки до викидання чужорідного тіла, відбувається викидень, що рано чи пізно приводить до інфікованості її порожнини.

Порошки і таблетки теж не захищають жінку від вагітності. Їх вживання веде до того, що відбувається гормональний тиск на організм жінки. Якщо вагітність наступила, то, внаслідок гормонального тиску на організм жінки, теж відбувається викидень. В обох випадках вживання і використання контрацептивів не захищає жінку від вагітності, а лише може привести до запальних захворювань матки, до автоматичного викидання плоду тоді, коли жінка вже хоче зберегти вагітність і, зрештою, не є корисним для її здоров’я. Звичайно, що для підлітків це є ще більш небезпечне, і вони, їх батьки, вчителі повинні про це знати.

Здавалось би, чого не почати відповідну роботу профілактичну роботу в першу чергу серед педагогів, освітян, але медики мовчать... Почала в Україні цю роботу греко-католицька і римо-католицька Церкви. У всіх католицьких храмах і монастирях України продається відповідна література. Для педагогічних працівників шкіл пропоную перш за все опрацювати науково-популярну брошуру М. Вільсона “Кохання та планування сім ї” [2].

З благословення єпископів УГКЦ у містах Івано-Франківську, Києві, Львові, Тернополі створені Центри природнього планування сім’ї, ведеться навчання такого природнього методу молодих, котрі вступають у шлюб. В деяких селах Івано-Франківщини профілактичну роботу з школярами та молоддю ведуть керівники Марійських дружин або священики (с. Красна, Федьків, с-ще Делятин Надвірнянського р-йону). Досвід такої профілактичної роботи має й автор даного матеріалу. Вона показує, що підлітки, молодь дуже серйозно сприймають всі поради дорослих, якщо до них відноситися як до рівних собі.

Самої профілактики запобігання вагітності просто замало. В Україні багатодітна жінка перш за все з усіх сторін зазнає морального громадського осуду, ще гіршого ніж злочинець-убивця, глузувань, насмішок. Крім цього, вона фінансово не може прогодувати більше дітей, по - третє, після Чорнобильської катастрофи багато жінок попадають у дуже скрутну ситуацію через те, що вже другу й третю дитину вони не можуть виносити без лікування в стаціонарі. А як і на кого залишити залишити старшу дитину чи дітей? Якщо з дітьми залишиться батько, а мати зберігає другу чи третю дитину, то сім’я залишається без засобів до існування. Українське законодавство не передбачає виходу із такої ситуації. Православна Церква ніяк не реагує на цю ситуацію. У греко-католицькій Церкві є тільки одне жіноче чернеченаше згромадження Сестер Пресвятої Родини, яке допомагає багатодітним матерям, але ця робота тільки почалася і триває поки що тільки в західних областях України. Таким чином, перш за все слід міняти громадську думку в позитивний бік щодо матерів, які мають більше як одну дитину. І без допомоги Церкви тут нічого не вдієш.

Ще одне чернече згромадження УГКЦ - Згромадження Волоченого (Втіленого) Слова дає притулок жінкам і дівчатам, які чекають дитину, але не мають матеріальних засобів існування для того, щоб цю дитину виносити й виггодувати

Утім, дозволеною справою, і навіть великою заслугою, є жертвування свого життя або здоров’я заради захисту Батьківщини (уродженець Хмельниччини Володимир Майборський - лігши на амбразуру дзота в 1944 році на підступах до м. Коломиї, врятував багатьох своїх товаришів і ... сам залишився живий), честі й гідності іншої людини, заради врятування тілесного або духовного життя свого ближнього (в серпні 1944 року католицький священик Масиміліан Кольбе - засновник міст Непорочної в Польщі та Японії, у концтаборі Освєнцім пішов на голодну смерть замість свого співкамерника Ф. Гайовнічека у якого була дружина і 10 дітей) [36, с.10], заради христинської віри чи справедливості (за свою християнську віру в 30-х роках ХХ ст. були вислані і сиділи в концтаборах російський священик Павло Флорінський та українець Лука Войно-Ясенецький - доктор медицини Лауреат Сталінської премії, а пізніше православний єпископ, автор знаменитої праці “О духе, душе и теле”, що вийшла в Брюсселі 1956р. Греко-католицький єпископ Станиславівської єпархії Григорій Комишин був замордований у київській в’язниці, а греко-католицький священик Еміліан Ковч, що рятував євреїв та інших в’язнів коцтаборів – у концтаборі та багато інших) Це підтвердує і Святе Письмо (Мат. 10. 39; І Ів.3:16) [33].

Заповідь “Не убий” зобов’язує з повагою відноситися до природи, не забруднюючи її, до тварин, дбати про них, не знищувати їх без потреби. Екологічні проблеми знайшли досить серйозне наукове відображення і висвітлення на сторінках журналу “Київська Церква”, який виходить стараннями чернечого чину отців Василіан ( ЧСВВ з УГКЦ) [28; 30; 31; 39].

Ця Заповідь забороняє завдавати шкоду здоров’ю ближнього - шкодити сварками, бійками, зіпсованими продуктами, недоброякісною їжею, необережністю, небезпечними жартами, байдужістю, дуелями; несправедливо і навмисно вбивати ближнього; вбивати абортом своїх дітей чи ефтаназією ближніх або давати пораду це зробити; ненавидіти ближнього і вбивати його думкою і волею; зваблювати і спокушати когось до скоєння гріха; подавати згубний приклад своїми поганими вчинками й робити справу, яка може комусь нашкодити.

Водночас дозволено у разі небезпеки захищатися при загрозі своєму чи чужому життю і здоров’ю, під час війни, коли може статися насильство, поранення чи вбивство [14, с. 11] .

Війна - є велике суспільне зло, але вона може бути великим лихом, як наслане на грішників [35, с.443]. За вбивство на війні відповідальність несуть ті політичні та державні діячі, які розв’язали війну, а не рядові солдати. Старшини й офіцери несуть відповідальність за життя своїх підлеглих та їх дії, спрямовані на насильство, геноцид, мародерство, грабежі, розправи без судів й слідства, розстріли полонених чи мирних жителів тощо.

Окремо слід наголосити, що християнська етика каже про смертну кару, винесену вироком суду. Таке право залишається за законом та світською владою в тому випадку, якщо влада інакше не може захистити суспільство [29, с.11-12], але в Київській Русі християнське законодавство (“Руська Правда”) такого вироку не передбачало. У Святому Письмі, у книзі Буття, Бог забороняє Каїна - першого людиновбивцю - карати смертю (див. Бут. 4: 1-24).

Ця Заповідь забороняє руйнувати своє власне життя самогубством, алкоголем, наркотиками, нікотином, різними бойовими отруйними речовинами, застосовувати їх проти інших людей, накладати на себе фізичні страждання, руйнувати і втручатися в чуже життя, ненавидіти свого ближнього. Вимагає також не вбивати без потреби тварин, не створювати їм фізичних страждань, захищати і берегти природу [41, с. 301-309]. Про це також наголошують енцикліки папи Римського та християнська періодика [14; 26; 28;].