§5 Не згадуй ім’я Бога даремно

Друга Заповідь у католиків, а третя у православних, євреїв, протестантів - “Не згадуй ім’я Бога даремно” (Вих.20:7) - проголошує пошану до Бога взагалі й до Божого імені зокрема. У Старому Завіті ми можемо знайти багато різних Божих імен (близько 70). Ягве - це найурочистіше звератання до Бога у євреїв. Тільки на свято Очищення (Йом Кіппур) єврейський першосвященик мав право звернутися до Бога цим ім’ям, коли просив у Бога прощення за гріхи народу та приносив жертву від його імені. Саме в цей день євреї відпускали в пустиню цапа-відбувайла: якщо цап не повертався, то це означало, що Бог прийняв жертву, а якщо цап приходив назад, то це символізувало, що Бог не прийняв жертви від євреїв і їх охоплював страх [10].

Ця Заповідь зобов’язує до шани Божого імені, шанобливої й щирої молитви вдома й у храмі, пошани до духовних осіб, до померлих людей та святих осіб, до Марії Богородиці. Ця пошана мала б проявлятися у молитві за померлих та дотриманні культу померлих. Кожної суботи християни моляться за померлих. (У римо-католиків місяць листопад - це місяць пам’яті померлих. У православних і греко-католиків на Україні ще є заупокійні (пам’ятні) суботи в літургійному році: перша задушна субота перед святом Дмитрія в листопаді, остання субота перед м’ясопусною неділею в лютому-березні, остання субота перед Зеленими святами (Трійцею), остання субота перед святом макавеїв 14 серпня - днем хрещення Руси -України) [17; 18].

Зобов’язує заповідь й до відповідального ставлення до своїх слів, сказаних без пошани до Бога, до іншої людини. Отець - Василіянин доктор Ю. Катрій приводить приклад, коли при звичайній п’янці кажуть: ”Пиймо ще третій раз, бо Бог в Трійці перебуває” і чинять кпини з Божого імені [15, с.44].

Присяга - це теж відповідальне ставлення до своїх словесних вчинків. Приклад відповідального ставлення до присяги подає Київський митрополит Сильвестр Коссів (1647-1657), що став на митрополичиму престолі після смерті Петра Могили. Найближчий співробітник П. Могили, людина високої культури та ерудиції, випускник європейських університетів, професор Києво-Могилянської академії, він участі у Переяславській угоді не брав і московському царю присяги на вірність не склав. Помер у квітні 1657 року [7, с.200-201].

Дана Заповідь вимагає також дотримання обіцянок (обітниць) Богові чи кому-небудь, застерігаючи при цьому від давання неправдивих обітниць.

Це стосується й обітів, даних монахами, але не стосується обіцянок когось вбити, обікрасти тощо. Обіцянки з поганими намірами давати і виконувати не можна.

Молоді люди, що вибрали чернечу професію, дають обітницю. Вона повиннна бути виваженою та продуманою. Ось чому при вступі в монастир існують різні випробувальні терміни: послушництво, новіціат, перші звичайні обіти, другі звичайні обіти, вічні обіти. Тільки після вічних обітів людина вже не може вернутись до світського життя. Для прикладу скажу, що вічні обіти склав і не дотримав їх Мартін Лютер. Граф Андрей Шептицький (1865-1944) послушництво й новіціат пройшов майже за рік, а вже в 35 років став єпископом Станиславівським. Всюди старався виконувати свої чернечі обіти, навіть під час заслання у курському, суздальському та новгородських монастирях, чим викликав загальну повагу всього чернецтва. Він вступив до монастиря, щоб сприяти відродженню культури українського народу. Треба відзначити, що поряд з чернечими він виконав і свої обов’язки перед рідним народом, за що двічі сидів у російських та польських тюрмах. Виконав він і свої єпископські обов’язки захистивши і православних (протест проти нищення православних храмів у Польщі в 1930-х роках, надання притулку православному духовенству з Радянської України), і євреїв (пасторський лист “Не вбий” 1942 року проти єврейського голокосту, за що Гітлер пообіцяв графу шибеницю) [5; 7].

Тому давати обіцянки - обіти (при одруженні, при вступі в монастир, при хворобі чи просто без особливої небезпеки) і не виконувати їх - це гріх.

Заповідь “Не згадуй Бога даремно” забороняє божитися- кликати Бога у свідки, без належної на те потреби.

Ця Заповідь забороняє:

- Богохульство - хулу проти Бога та Пресвятої Трійці. У Новому Завіті Ісус Христос наголошує: ”Усякий гріх, усяка хула проститься людям; але хула на Духа не проститься” (Мат.12:31) [33]. Тому всі молитовники виділяють окремою групою “Гріхи проти Святого Духа”. Це такі:

1) надмірна надія на Боже милосердя;

2) повна безнадія на Боже милосердя;

3) нерозкаянність аж до смерті в своїх гріхах;

4) завидування ближньому Божої ласки;

5) спротив пізнанню християнської віри;

6) закам’янілість при нагадуванні про можливість спасення [Прийді].

До гріхів проти даної заповіді можна віднести і симонію.

- Симонія - це спроба купити особливі Божі дари, посаду духовну, світську, добру чи вищу за гроші. (Назва гріха походить від Симона Чарівника, про якого згадує Святе Письмо (Ді.8: 9-25), котрий захотів за гроші придбати дар Святого Духа в Апостола Павла).

Саме шляхом симонії була ліквідована Константинопольським та Московським та патріархатами Київська православна митрополія за гетьмана Івана Самойловича та митрополита Гедеона Святополк-Четвертинського (1686р.). Московські посли, що були в Туреччині, звернулися до султана з проханням дати наказ, щоб українську Церкву передати Московському патріархатові. Великий візир султана наказав Константинопольському патріархові відступити Київську митрополію Москві, щоб уникнути війни. В травні 1686 року Константинопольський патріарх Діонісій дав на це згоду. За цю “поступку” патріарх дістав від Москви двісті рублів. Сума невелика, бо два роки пізніше Мазепа заплатив Голіцину за гетьманську булаву десять тисяч рублів.

Треба відмітити, що цей гріх дуже швидко був покараний. Для підростаючого покоління України варто знати, як Москва “заплатила” зрадникам українського народу та Української православної Церкви. Як тільки царські посли минули турецькі кордони, Москва оголосила Туреччині війну. Православне духовенство Константинопольського патріархату скликало Собор й за поламання церковних канонів позбавило Діонисія патріаршого престолу. Гетьман Самойлович, який найбільше причинився до цієї справи, помандрував у Сибір і загинув там на засланні 1687р. Його майно конфіскували, а синові, що виступив на захист батька, відрубали голову. Луцький єпископ Гедеон Святополк -Четвертинський, що рвався до митрополичої посади, втратив всі багаті українські монастирі, бо вони негайно були підпорядковані Москві й залишилися в її власності до сьогоднішнього дня, помер 6 квітня 1690 року, занапастивши всього за 4 роки тисячолітні культурні здобутки нашої Церкви [40, с.219-220].

До гріхів проти другої Заповіді відносять також лайку, прокльони та ін.

Іноді діти запитують, чому не можна лаятися і вживати нецензурні слова. Батькам ми наголошуємо, що це категорично заборонено робити особливо при дітях, біля храмів, цвинтарів.

А висловлювати словами, думками прокльони - побажання якогось зла іншій людині, згадуючи при цьому Бога або без згадки Його - теж забороняється. Про цю заборону ще наголошував Старий Завіт. У книзі Приповідок є такі рядки: ”Смерть і життя - у владі язика... Уста безумного - його руїна, і губи його - сіть на його душу” (Припов. 18: 21, 7)[38].

Виявляється, що ця давня заборона має під собою дуже вагомі підстави. “У ХХ ст. генетики виявили, що деякі слова (лайка, прокляття) викликають мутагеннний ефект дивовижної сили: стовбурчаться і рвуться хромосоми, міняються місцями гени... Вчені зафіксували, що негативні слова викликають такий самий мутагенний ефект, як опромінення силою 30 тисяч рентген! Досліди показали: лихослов’я вбиває, благословення воскрешає. Переконавшись, що нас чує ДНК, вчені пішли далі. За допомогою нової науки - хвильової генетики вони виявили, що у фізичних полях, які створюються навколо хромосом і мають голографічну будову, закодована інформація про ввесь організм - його минуле, теперішнє і майбутнє. Цікаво, що молекули ДНК здатні обмінюватися інформацією за допомогою електромагнітних, акустичних та світлових хвиль. Учені прийли до висновку, що ДНК розуміє людську мову... Людина подібна до пам’ятної книги. Коли людина дотримується Божих законів, її нащадки успадкують благополуччя і здоров’я. І навпаки, переступаючи Божі закони, людина ніби вириває шматки хвильових структур ДНК і переставляє з місця на місце, внаслідок чого викривляються спадкові програми кожної клітини. Ввесь організм зазнає великого стресу, наче отримав сильне радіоактивне опромінення. Це викликає мутації - починається виродженння і вимирання роду” [38].

Коли в сім’ю чи людське суспільство входять ці гріхи, то така особа, громада чи держава не може нормально жити і розвиватися, вона морально деградує.

Ось чому Апостол Яків застерігає перед неопанованою мовою людини: ”Усі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані і приборкуються людським хистом. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він - зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою. Ним благословляємо Господа й Отця і ним клянемо людей, що створені на подобу Божу. З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб так було” (Яков. 3:7-10) [33].