§6 Памятай день святий святкувати …

Третя Заповідь Божа у католиків та лютеран, а у православних, євреїв, протестантів - четверта “Пам’ятай день святий святкувати” (Вих. 20: 9-11) проголошує працю протягом шести днів, відпочинок та пошану Богові сьомого дня.

Вона зобов’язує віруючих віддати пошану Богові в окремий день. У світових релігіях є різні святкові дні. Наприклад, Старий Завіт наголошує на тому, що у євреїв субота була святковим днем, бо сьомого дня Бог спочив. Сьомим днем, коли євреї втекли від переслідувань єгипетського фараона, була субота. Субота й стала для них святковим днем.

У християн - святковий день неділя. Христос через Апостола Павла наголосив, що приписи щодо суботи не є обов’язковими: “Бо Син Людський - Господь суботі (Мат.12:8). Тож хай ніхто не судить вас за їжу, чи за пиття, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо це - тінь майбутнього, а тіло Христове (Колос. 2:16-17). Звідси випливає, що що ці закони вже не є обов’язкові для християн і стали тінню майбутнього. Ісус не заповідав Апостолам святкувати якогось конкретного дня. Ось чому Апостол Павло в листі до римлян пише: “ Один відрізняє день від дня, для іншого ж - кожний день однаковий. Кожний нехай виробить собі певність думки. Хто вважає на дні, ради Господа на них вважає” (Рим. 14:5-6) [33].

Для спільного християнського богослужіння може бути вибраний будь-який день тижня, що й існує в практиці різних християнських Церков. Але більшість християн дотримуються неділі: дня воскресіння Ісуса Христа. У неділю збиралися перші християни, а саме неділя є першим днем тижня. Про це свідчить Святе Письмо (Дії. 20: 7; І Корін. 16: 1-2). Сама по собі неділя не освячується тим, що ми в цей день відпочиваємо від роботи чи розважаємось. “Сила і міць цієї заповіді - каже Лютер, - не у відпочинку, а в освяченні” [19, с.77]. І справді, будь-який день чи година, що ми проводимо у молитві є правдивою суботою, тобто днем присвяченим Богові. А для спільної молитви християни вибрали неділю (Див. Євр. 10: 25; Дії 2: 42) [33].

Мусульмани святкують п’ятницю, бо в цей день Мухамед почав проповідувати, буддисти – четвер і т.д.). Але пошана до Бога у святковий день є в усіх світових релігіях.

Вона передбачає такі обов’язки віруючих:

- Обов’язкове духовне спілкування з Богом у храмі (якщо дозволяють обставини) через відвідування Служби Божої або слухання по радіо Літургії чи Меси, читання її з молитовника, звичайну молитву різних намірів вдома, в лікарні, в дорозі тощо [19; 35; 41].

- Читати, знати Святе Письмо і слухати його пояснення духовенством.

- Відпочинок від важкої фізичної праці, яку можна відкласти чи перенести на робочий день (косіння трави, копання землі, прання, велике прибирання, будівництво, тощо), бо людина іноді забуває чергувати працю з відпочинком і контролювати стан свого здоров’я. Заповідь зобов’язує її відпочити у святковий день від важкої фізичної чи навіть розумової праці, тобто змінити вид діяльності.

- Зміна фізичної праці на інтелектуальну, розумової - на духовну, читання літератури чи відвідування театру, звичайними розвагами - кіно, танцями, іграми, не повинно носити надмірний характер. Потрібно вибирати розумні розваги, які б були корисні для людини. Розважатися потрібно у міру, а тому до розваг (за вимогами християнської етики) не відносяться п’янство, токсикоманія, паління, наркоманія, гра в карти, бійки тощо (Див. приклад Ісуса Христа в Кані Галилейській; притча про блудного сина (Лук. 15. 25)).

Святкування неділі не означає, що людина не може в цей день працювати взагалі. Християни у неділю чи інший святковий день повинні старатися виконувати свої щоденні обов’язки (наприклад, приготування їжі, але якщо цю їжу ввесь тиждень готувала мама, то у вихідний день - татова черга, а якщо тато має свої обов’язки господарські, то це обов’язки сина чи дочки), виконувати те, що є життєво необхідне для інших людей (наприклад, оперування хворого, годування маленької дитини, догляд за важкохворими, праця на телефонній станції). Але в християнській родині обов’язки повинні бути розподілені таким чином, що кожен член родини має відпочити хоча б половину святкового дня.

- Дотримання шістьох церковних заповідей, кожна з яких доповнює третю Божу заповідь.

Перша церковна заповідь наказує святкувати крім неділі і певні, визначені Церквою дні тижня, щоб подякувати Господу за особливі ласки. Це можуть бути великі релігійні свята, які не завжди припаданають на неділі: Різдво Марії Богородиці (21 вересня), день смерті Дмитрія Солунського (8 листопада), день архистратига Михіїла - покровителя Києва (21 листопада), Введення в храм Діви Марії (4 грудня), день пам’яті Миколая Чудотворця (19 грудня), Різдво Ісуса Христа (7 січня), Собор Пресвятої Богородиці та Йосифа Обручника (8 січня), день пам’яті першомученика Степана (9 січня), Обрізання Господнє, а також день пам’яті Василя Великого та початок Нового року за старим юліанським календарем (14 січня), Хрещення Ісуса Христа в р. Йордан- Богоявлення (19 січня), Трьох Святих - Івана Золотоустого, Григорія Богослова та Василія Великого - (12 лютого), Стрітеня Господнє (15 лютого), Благовіщення Пречистої Діви Марії (7 квітня), Вознесіння Господнє (завжди в четвер на 40-й день після Великодня), Різдво Івана Хрестителя (7 липня), день пам’яті Апостолів Петра й Павла (12 липня), Преображення (Перевтілення) Господнє - Спаса (19 серпня), Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) та інші / дати подані за юліанським календарем/[17; 18; 35; 41].

Друга церковна заповідь вчить нас, як ми повинні святкувати неділі і свята, тобто мету відвідування храму та правила поведінки під час Божественної Літургії (Служби Божої), утрені, вечірні, часів, панахиди, парастасу, похорону, Літургії Раніше Освячених Дарів тощо.

Третя - як слід дотримуватись посту. Ця церковна заповідь нагадує вірним, що піст - це не тільки утримання від м’ясної їжі, але й від поганих думок, намірів, вчинків, дій, слів і щоденні добрі вчинки.

Четверта - нагадує про обов’язки щодо св. Сповіді і св. Причастя та їх наслідків [32].

П’ята - стосується заборони весіль і гучних розваг у визначений св. Церквою час постів.

Шоста - стосується шкідливих видань (порнографії в усіх видах і аморальних видовищ (див. далі Заповідь “Не прелюбодій”) [32].

Доктор Ф. Шпіраґо наголошує, що обов’язок кожного християнина - “суворо дотримуватися церковних заповідей, тому що непослух щодо Церкви є непослухом щодо Христа (Ів. 20: 21; Мат. 18: 18; Лук. 10: 16) [41, с.288]. Шпіраґо підкреслює, що церковні заповіді в окремих випадках священик чи єпископ в індивідуальному порядку при необхідності для конкретної людини може відмінити або перенести їх дотримання на інший час.

- Обов’язкової доброї старанної праці протягом шести днів. Після скоєння первородного гріха - спроба перших людей дістати знання як Бог (Бут. 3: 1-24) - праця стала для людини карою за цей гріх - обов’язком. Ісус Христос своїм власним прикладом освятив працю і розумову, і фізичну (Мат. 11. 30). А тому кожна людина повинна добросовісно працювати на своєму робочому місці, виконувати обов’язки, покладені на неї її становищем в суспільстві. “Така праця веде до досконалості людини”, - наголошує д-р Шпіраґо, несе за собою вічну нагороду й приносить великі блага матеріальні, відганяє грішні думки [41, с. 282-283];

- обов’язкового чергування праці з відпочинком для відновлення фізичного здоров’я людини;

- доброї й сумлінної фахової підготовки (навчання), свідомого вибору професії, або відмови від неї, якщо людина не може її виконувати старанно й добросовісно.

Ф.Шпіраґо наголошує, що несвяткуванням неділі, уникненням молитов і Богослужби (шанування Бога), а натомість відвідуванням надмірних розваг, важкою фізичною працею у свята люди чинять гріх, водночас накликаючи нещастя на себе (хвороби, невдачі на роботі, зубожіння) та на сім’ю, родину, громаду, ввесь народ [41].

Отже, Бог, як найвищий владика, вимагає від нас в першій Заповіді поваги та вірності, в другій - шанування, в третій - служіння працею і молитвою.