§4. Заповіді: я Господь… Не створи собі кумира…

Перша заповідь Божа проголошує: “Я - Господь Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі. Нехай не буде в тебе інших богів крім Мене” (Вих.20:2).

У даній Заповіді проголошується віра в одного Бога. Це був революційний поворот у ставленні до Бога та Його сприйнятті людьми в кінці ІІ тисячоліття до н. е.

Перша Заповідь зобов’язує віруючу людину до зовнішньої та внутрішньої пошани Бога, бо людина створена на образ і подібність Божу (Бут.1.27.) . Вона має від Бога ясний розум, вільну волю, тіло і безсмертну душу.

Зовнішня пошана до Бога, тобто дії тіла і душі, проявляються:

- у постійному дотриманні десятьох Божих Заповідей;

-в різних християнських обрядах;

-у відвідуванні Служби Божої в неділі й свята;

-молитві під час Літургії, походів чи прощ, щоденній індивідуальній молитві, поклонах, битті в груди;

-перехрещуванні в храмі чи біля нього, знятті шапки біля храму чи біля цвинтаря чоловіками, поклін та хрест жінками;

-дотриманні Святих Тайн, допомозі всім, хто її потребує;

-іноді навіть у героїчному визнанні свого християнського віросповідання або виконанні своїх християнських обов’язків.

Дотримання Десяти Заповідей Божих - це можливість уникнення важких гріхів.

Більшість українців свідомо чи несвідомо приймають участь у різних християнських обрядах. Це - строгий піст на протязі дня і пісна вечеря на свят-вечір, це участь в обряді виносу Плащаниці у Велику п’ятницю, хресний хід та посвячення пáсок на Великдень, йорданське водосвяття в день Богоявлення, участь в утрені, вечірні, часах, Літургії, акафісті, адорації, суплікації, проща до Києва, Зарваниці, Почаєва, Гошева, дотриманні Святих Тайн [див. 5, с. 138-163] тощо.

Молитви до Бога є різні за своїм призначенням та історією. Молитви “Отче наш” (Мат. 6: 9-13; ), “Богородице Діво” (Лук. 1: 28-45), “Ангел Господній” (Лук. 1:28-55) є в тексті Євангелій (Нового Завіту) [Святе]. Інші молитви, якими сьогодні користуються християни є складені ними самими. Це молитви складені укладачами Літургії, тобто Апостола Якова, Василя Великого, Івана Золоустого, Григорія Двоєслова, Григорія Великого, засновниками монаших чинів Теодора Студита, Антонія Печерського [12], Андрея Шептицького [8] (Див.5, с.113-117) .

Звичайно, що коли людина йде до храму, то вона повинна відповідним чином внутрішньо і зовнішньо до цього підготуватися. Глава УАПЦ митрополит Іларіон (Іван Огієнко) у книзі “Як поводитись у Божому домі”, наголошує на тому, що кожна людина, яка йде до храму, повиннна мати добрі наміри й пристойну поведінку та одяг (Див. 5. Додаток №14, с.255).

В ХХ ст. в історії України було багато випадків коли єпископам, священикам, ченцям і черницям прийшлось заради своїх християнських переконаннь пожертвувати своєю свободою або життям. Серед таких особистостей хотілось би назвати видатного діяча УАПЦ Володимира Чехівського, Галицького митрополита, а пізніше кардинала УГКЦ Йосипа Сліпого, священика, єпископа, а потім патріарха Української православної Церкви (Київського патріархату) Володимира Романюка, Станіславівського єпископа УГКЦ Григорія Хомишина, отця-доктора Львівської Богословської академії Миколу Конрада та регента церковного хору на Львівщині Володимира Прийму, в’язня фашистського концтабору Майданек отця Єміліяна Ковча, та багатьох ін.

Митрополит Йосип Коберницький - Дичковський (Сліпий) (1892- 1984) - уродженець с. Заздрість на Тернопільщині, випускник Львівської духовної семінарії та Львівського, Інсбрукського університетів, навчався в Орієнтальному інституті, в інститутах Анджелікум та Грегоріанум в Римі, доктор богослов’я та доктор філософії, ректор спочатку Духовної семінарії, а потім Львівської Богословської академії (1928-1944), голова Богословського Наукового Товариства (БНТ), священик, з 1939 року (22 грудня) висвячений Галицьким митрополитом Андреєм Шептицьким на єпископа з правами наступництва. З 1 листопада 1944 року Галицький митрополит УГКЦ. Заарештований у квітні 1945 року й вивезений до Києва. Тричі засуджений на різні терміни позбавлення волі за відмову перейти на московське православ’я та за написання правдивої історії християнства на українських землях. Автор численних наукових праць, статей, підручників. Випущений М. Хрущовим із радянських концтаборів завдячуючи старанням американського президента Кенеді та папи Івана ХХІІІ у 1963 році. Активний учасник ІІ Ватиканського собору (1962-1965), з 1965 року кардинал, глава УГКЦ в діапорі та українського підпілля аж до смерті [6; 7, с.221-222].

Внутрішня пошана людини до Бога виявляється у індивідуальній молитві [16; 5, с.113-116] звертанні до Нього й пошані, у виконанні п’ятьох умов доброї Сповіді [5, с.148-154], дотриманні посту, у молитві за душі померлих, постійному самовдосконаленні та прагненні уникати гріхів, постійній турботі про рідних, ближніх, пошані до Марії Богородиці - Матері Божої, до осіб, що їх Церква визнала святими, святих мощів.

Тайна Сповіді залишилась у правовірних християн, католиків, православних, лютеран. (До правовірних християн відносяться: християни Ассирійської Церкви Сходу, Вірменської Григоріанської Церкви, християни Сирійської Церкви, Сирійсько-Маланкарської Церкви в Індії, християни Коптської, Ефіопської, Еритрейської Церков). Всі інші протестантські конфесії Тайну сповіді або відкинули в ХV - ХХ ст. ст. взагалі, або залишили її як обряд.

Про піст слід сказати окремо. Піст - це тілесне і духовне приготування людини до важливої події. Євреї постили в свято Очищення (Йом Кіппур) та відпускали в пустиню цапа-відбувайла (Левіт 16: 1-34). У ставленні до посту в різних християнських конфесіях є певні відміннності. У східній традиції піст був дуже строгим і передбачав не тільки утримання від м’ясної їжі, але й заборону на відвідування різних розваг. Таке ставлення до посту зберігалося досить довгий час і в західній традиції. Але після реформаційного та протестанського руху, у Західній Церкві ставлення до посту змінилося. Перш за все це сталося під впливом більш детального вивчення Біблії [18]. Протестанти, опираючись на Святе Письмо, наголошували на тому, що піст має бути внутрішньою справою кожної людини і поряд з утриманням від їжі повинен супроводжуватись добрими справами. У книзі пророка Ісаї підкреслюється, що умертвлення тіла без добрих справ це не піст. “Хіба такий піст мені до вподоби, день, коли хтось умертвлює себе?- Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, - чи це назвеш ти постом та днем, Господеві вгодним? Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги ров’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним хлібом поділитись, ввести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись, ...коли наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі...” (Ісаї 58: 1-14).

Причому Святе Письмо приводить багато прикладів посту самого Ісуса Христа і наголошує: “Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно, людям, мовляв, вони постять. Істиннно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що побачить таємне, віддасть тобі” (Мат. 6: 16-18) [33].

Тому в католицькій Церкві нині наголошується на тому, що людина може і повинна постити установлені Церквою пости, але якщо вона хвора, або немає фізичної чи фінансової можливості це зробити, то вона повиннна замінити піст молитвою та добрими вчинками. Ось тому в більшості католицьких і протестанських країн велика увага звертається не на індивідуальний піст (тобто утримання від їжі), а на утриманні від пограних вчинків та думок, значну добродійну діяльність.

Треба відзначити, що й у ставленні до святих є певні відмінності у християнських конфесіях, а саме: католики і православні визнають культ святих, а протестанти - ні. У католиків є спеціально вироблений канон щодо визнання тієї чи іншої особи святою чи блаженною. У православних - святими визнаються всі, кого визнав патріарх чи собор.

Католицька і православна Церква зберегла до сьогоднішнього дня культ святих. Відкинули їх тільки протестанти. Вони вважають, що святі не мають права на існування.

В українській релігійній традиції культ святих так глибоко ввійшов у життя народу, що навіть церкви неукраїнського походження дотримуються на Україні культу українських святих. Наприклад, день Перенесення мощів святого Миколая Чудотворця (єпископа із м. Мир в Лікії) було запроваджено папою Урбаном ІІ 9 травня 1089 року, тобто після офіційного розколу в християнстві 1054 року. З 1089 року митрополитом Київським стає Єфрем. Саме він канонізує Теодосія Печерського (14 серпня 1091 року) і, очевидно, саме він вводить на Русі свято весняного Миколи [1, с.238, 252]. Але якщо Київська Русь тоді була православною, то чому виконала розпорядження папи Римського і запровадила це свято, а якщо православ’я, в сучасному розумінні, прийшло набагато пізніше, то розкол 1054 року для Русі залишався формальною суперечкою вищих ієрархів. Звідси стає зрозумілим, що для московського православ’я це свято чуже і перейшло з української християнської традиції.

Взагалі всіх християнських святих в Україні слід поділити на дві групи. До першої групи відносяться святі, культ яких прийшов в Україну з інших країн разом із поширенням християнської віри. Це культ Апостолів Андрія Первозванного, Петра й Павла, слов’янських Апостолів Кирила і Мефодія, святої Варвари, святого Миколи єпископа Мирлікійського (чудотворця), святої Олена, святого Василія Великого, Федора Студита тощо.

До другої групи слід віднести святих, що стали такими на українській землі. Це королева Олена - Ольга [12], Володимир Великий[12], Борис і Гліб [1, с.169-173], Антоній та Феодосій Печерські, Йов Почаївський, Йосафат Кунцевич [12] тощо.

Є також певні відмінності у ставленні до Марії Богородиці. Як відомо, 1037 року Русь - Україна королем Ярославом Мудрим була віддана під покровительство Богородиці Діви Марії. Ось чому над Золотими воротами була побудована надбрамна церква Покрови. У монастирі Студитів - Києво-Печерській лаврі - було побудовано храм Успіння Пресвятої Богородиці. А головна кафедральна церква Київського митрополита - Десятинна теж була Богородичною. Марії Борогодиці присвячено багато урочистих днів (Різдво Богородиці, свято Богородиці Покрови, Введення в храм, День Непорочного зачаття Святої Анни, Собор Пресвятої Богородиці, Благовіщення, Свято матері, Успіння Пресвятої Богородиці), а ще більше храмів, створено багато релігійних пісень та колядок. В честь Марії Богородиці в Україні ще в ХVІ ст. засновано Марійські дружини [5, с.30-31], які відновили свою діяльність і сьогодні.

Православні й католики по різному величають Богородицю. У молитві до Богородиці православні в Україні в часи Петра Могили зверталися до неї так: “Достойно є воістину величати блаженною тебе, Богородицю, присноблаженну, і пренепорочну Матір Бога нашого. Чеснішою від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, тебе величаємо” [32, c.428; 27]. За вченням Псевдо - Діанісія Ареопагіта “Про небесну ієрархію” херувими (Бут. 3.24) та серафими (Іс. 6.2,6) відносилися до третьої групи ангелів, які прислуговували лишень Богу. Звідси випливає, що українські християни почитають Богородицю Діву як особливу жінку.

Католики вважають, що раз Марія Богородиця є чесніша і славніша від херувимів та серафимів, то вона, як ввжали ще ранні Отці Церкви, є Непорочно Зачата (тобто захищена від первородного гріха) [27]. Тому в католицькій Церкві проголошені два догмати, які стосуються Марії Богородиці: догмат про непорочне зачаття Марії Богородиці святою Анною (чудо в м. Люрд) (день 22 грудня святкують і католики і православні) та догмат про взяття на небо Марії Богородиці (день Успіння Марії Богородиці 28 серпня теж святкують і православні і греко-католики). Ці догмати були проголошені в католицькій Церкві після численних випадків появи Марії Богородиці в Німеччині, Франції, Італії, Фатімі (Іспанія), Меджиґор’ї (Югославія), Літмановій (Словаччина) та чуд зцілень, які там сталися.

Звідси випливає, що принципової різниці у ставленні до Марії Богородиці в католиків та православних немає, є тільки термінологічні відміннності, які не міняють самої суті ставлення до Богоматері. Тому вчителі можуть провести години класного керівника, присвячені земному подвигу Марії Богородиці (див. 5, с.183-185,193; 12].

Віра в одного Бога накладає обов’язок не тільки почитати Його, але й визнавати ангелів, християнських святих та старатися наслідувати їх добрі справи.

У православних, протестантів, юдеїв окрема (друга) Заповідь забороняє поклонятися ідолам та творити собі кумирів (Вих.20:4-6). Католики відносять все, що стосується цієї Заповіді, до першої, бо вважають, що, вірячи в одного Бога, не можна поклонятися ідолам.

Перша (у католиків), а друга (у євреїв, православних, протестантів) Заповідь забороняє: ідолопоклонство та інші гріхи.

Юдеї взагалі не малювали ніяких зображень, вважаючи їх ідолами. Хоча зображення в Єрусалимському храмі були (кивот Завіту з херувимами (Вих. 37:1-29)).

У православній та католицькій Церквах є окремий канон щодо малювання на іконах [35, c.33-44 ]:

а) символічного зображення Пресвятої Трійці;

б) біблійних осіб;

в) осіб, визнаних святими;

г) історичних осіб, що залишили певний слід в історії християнства (Апостолів, Марії Богородиці, Йосифа Обручника, Євангелистів, перших християнських мучеників - дияконів, єпископів, пресвітерів, пап, патріархів, ченців-місіонерів, християн-мирян) [Див енцикліку папи “До мисців” 1999.-№6.-С.1, 3-5. ]. У православних та греко-католиків всі ці зображення можна побачити на іконостасах. У католиків іконостасів немає, хоча є у храмах окремі ікони чи скульптурні зображення святих. Протестанти таких зображень не визнають.

До гріхів ідолопоклонства відносяться: поклоніння місяцю, зорям або іншим явищам природи, окремим предметам чи створеним кумирам, ворожіння, чарівництво, спірітизм, святокупство, святотатство, культ тіла, культ алкоголю і наркотиків, культ грошей чи коштовностей, слави, почестей, посади, жінки, надмірна розкіш, діти, їжа чи чи питво, сатанізм.

- Ворожіння- це звертання окремих людей за допомогою до злих сил (Сатани), відповідні дії і засоби, що носять магічний характер і можуть нанести шкоду будь-якій людині (приготувати іншій людині якесь питво чи їжу з метою, щоб вона збожеволіла, померла, втратила дитину вагітна жінка тощо. Приклади ворожіння згадуються у творах літератури різних народів світу, а в нашій літературі відомі як матеріали про чорну магію. У 1975 році в одному із сіл Косівщини був випадок, коли мама дуже хотіла перешкодити зустрічам свого сина з дівчиною - студенткою. Поїхала до ворожки. Повернувшись від неї дала синові в молоко розчин якогось зілля. На ранок син не встав. Похорон був з весільним деревцем... .

Католицька і православна Церкви наголошують також на тому, що людина може мати від Бога природні біологічні здібності (дар Божий) лікувати чи зцілювати. Таку особистість теж можуть називати екстрасенсом, але вона може й повина лікувати людей, якщо відчуває до цього покликання від Бога. В такому випадку людина не чинить гріха ворожіння.

- Чарівництво - це таке ж звертання до окремих людей, котрі відповідними засобами і способами пробують втрутитися у долю чи життя іншої людини (наприклад, причарувати хлопця до дівчини). Про такі приклади чарівництва згадує Ольга Кобилянська в повісті “Земля”. Багаторічне спостереження релігієзнавця за випадками чарівництва показало, що чари діють не довго. Та людина, котра зверталась до чарівника, сама стає нещасною.

- Спіритизм - певні дії, спрямовані на викликання душ померлих чи злих духів з метою отримати якусь інформацію. Спірітизмом у свій час займалась О. Блаватська. Церква забороняє викликати душі померлих, бо є небезпека, що такі душі можуть якимось чином нашкодити живим людям.

Церква вважає також, що окремі екстрасенси можуть лікувати за допомогою злих сил (диявола). У цих випадках вони чинять гріх ворожіння.

- Святокупство - це продаж, купівля, викрадення чи обмін речей, що використовуються для релігійного культу (наприклад, чаші для Причастя, храмових ікон). Після Лютневої революції 1917 року, коли руйнувалися в Росії певні моральні цінності, святокупство було поширене явище. Знаємо з історії багато випадків, що через дії певних святих, злодії, що обкрадали Церкву, затримувались на місці злочину. Уже в кінці 90-х років ХХ ст. один молодий чоловік, що виховувався в безбожній родині, вирішив збагатитися в місцевій церкві. До церкви він зайшов, але вийти з неї не зміг: заблудив. Бог закрив йому очі і він не міг знайти дверей. Так і застали його односельчани з награбованим добром посеред храму. Від сорому прийшлось негіднику виїхати за межі області.

- Святотатство - це використання культових речей для особистих потреб людини чи непошана до культових речей, до святих мощів (наприклад, ложечка для Причастя використана для золотої коронки зуба, викинення плащаниці в річку, хуліганська поведінка у храмі та поблизу нього, наруга над могилами чи тілами померлих, непоховання тіла померлого). Перешкода в похованні тіла патріарха Володимира Романюка - це гріх святотаства, який вчинили ті посадові особи, які давали вказівку і розганяли похорон, так і ті церковних ієрархів, які заперечували поховання тіла українського патріарха на українському цвинтарі. Це й же гріх буде тяжіти над нашою державою доти, поки не буде поховане тіло кореспондента Георгія Гонгадзе.

Люди, які велику увагу приділяють культу грошей чи коштовностей, як правило вмирають від убогості. Доктор Ю. Катрій приводить приклад, коли в штаті Огайо стара жінка помирає від нужди, а в її будинку знаходять один мільйон доларів [15, с.22].

Культ тіла, культ алкоголю і наркотиків відносяться багатьма дослідниками до модерного ідолопоклонства. Є люди, які безконечно думають про модний одяг та прикраси для свого тіла, про вишукану їжу та випивку, забуваючи іноді про своїх напівголодних дітей, рідних, близьких. Тим більше, що алкоголізм і наркоманія це не тільки гріх проти Бога, але й проти заповіді Божої “Не убий” (див. далі).

- Сатанізм - не нове явище в історії людства. Згадаймо хоча б скільки разів у Старому Завіті Сатана - злий дух, спокушав людину. Сатана робив спроби спокусити Ісуса Христа (Мат. 4:1-11; Лук. 4: 1-13), а потім Ісус вів боротьбу з різними видами злих духів (Мар. 5:1-16; 9: 14-28; Лук. 4: 33-37;8: 26-39; 9: 37-42; 11: 24-26). Злі духи не мали влади над Ісусом Христом. Тому вже в Новому Завіті є згадка, що якийсь послідовник Ісуса Його іменем виганяв злих духів (Лук. 9: 49-50) [33].

З поширенням християнства були неодноразові випадки боротьби Апостолів із злими духами. Ми маємо свідчення в художній літературі, які мали під собою реальні факти, коли в країнах Європи були випадки сатанізму (Анн і Серж Галлон “Анжеліка”) . Зрештою, варто згадати, що однією з причин виникнення інквізиції було поширення сатанізму. Цей факт змусив навіть французького короля запровадити таємні суди проти сатаністів.

Сатанізм є небезпечне явище не тільки своєю ідеологією, але й практикою. Історія новітнього сатанізму пов’язана з англійцем А. Кровлі та румунським циганом А. Ла Вей, які стали організаторами та засновниками ордену сатаністів у Європі (див. Степовик Д. В. Релігії, культи і секти світу) [37, с.226-238]. До речі, статую сатанинського ангела Бафомета віз на своєму борту корабель “Титанік”, що потонув 1912 року.

В чому небезпечність сатанізму? “Сатанинська Біблія” проголошує 9 тез, які протиставляються Декалогу, а саме: вседозволеність, лицемірство, помсту, любов і добро Сатани треба заслужити працею для нього, людина- найозлобленіша тварина, скасування відповідальності за всі гріхи, турбота тільки про здорових людей, стихійне існування, Сатана - “приятель” християнської Церкви [37, с.233].

“Чорна Біблія” (1970) Ла Вея проголошує заклик до кипучої діяльності, до пропаганди сатанізму в засобах масової інформації, подає канон чорної меси, правила цілковитого послуху Сатані і т. д. Фактичний стан справ показує, що у західних країнах, а тепер і в Україні, сатанинські теми проникли не тільки на сцену, але й у засоби масової інформації. Отець -доктор Юліан Катрій подає факти розповсюдження сатанізму у країнах Європи. “Англія має від 40 до 100 тисяч сатаністів, чарівниць і чарівників. В Німеччині коло ста тисяч практикує чорну магію, навіть вбивають людей і їхні тіла жертвують на престолі сатани” [15, с. 23].

Сатанізм проник і в Україну. Зрештою, всі сімдесят років більшовизму та атеїзму він мав тут сприятливий ґрунт для свого існування. Нині в Україні виділяють дослідники три напрями сатаністів: дияволопоклонники, люциперіанці, реформовані сатаністи [13, c.12-16].

Власне дияволопоклонники служать дияволу як уособленню зла. Вони всіма силами і засобами борються з силами добра, які очолює християнський Бог. Вони використовуєть частину християнських символів, але в протилежному значенні, викрадають Євхаристійний хліб для проведення чорної меси, приносять в жертву живих тварин і людей, іноді знущання над людьми приносять їм задоволення (у Польщі був випадок, де молодша сестра - сатаністка знущалася на мамою і старшою сестрою, повільно вбиваючи їх), заперечують Десять заповідей Божих, виступають проти християнської символіки, глумляться з хрестів на могилах, християнських храмів, натільних хрестиків, навколо перевернутих хрестів влаштовують дикі оргії, носять чорний одяг, іноді перефарбовують кімнати в чорний колір, моляться до Сатани тощо [13, с. 12; 37, с. 237].

Найчастіше під вплив сатаністів попадають підлітки, які просто колекціонують різні символи тощо. Коли в м. Івано-Франківську в 90-х роках ХХ ст. вперше повалили хрести й міліції вдалося знайти зловнимисників, то ними виявились підлітки від 14 до 18 років. Найбільше здивувало правоохоронців у цій історії те, що всі підлітки були нехрещені й виховувались у невіруючих сім’ях. Це змусило представників Церкви звернутись до правоохоронців з проханням не відкривати карної справи, а батьків подумати про наслідки безбожного виховання дітей. Дияволопоклонників в Україні половина всіх сатаністів.

Другий напрям сатаністів - це люциперіанці. Це синтез язичництва і сатанізму. Вони поклоняються Люциферу як богу, який для них уособлює гармонію, мудрість і свободу, а тому борються із християнством, яке вважають злом. Таких сатаністів в Україні третина.

Третій напрям - реформовані сатаністи, послідовники Кровлі та Ла Вея, для яких Сатана - символ і засіб звільнення людини від моральних, релігійних і соціальних обов’язків, накладених християнством, повної реалізації еегоїзму. Мета Ла Вея - знищення християнства [37, с.233]. Прихильників цього напряму серед сатаністів в Україні близько 20% .

Біблія наголошує: а) що Сатана, як дух, був створений;

б) його діяльність не вічна, а обмежена в часі;

в) він боїться Бога;

г) він буде знищений на землі й загнаний у пекло (Об’явлення 20: 10) [33, с.227-228].

Кожен гріх - це велика зневага й образа Бога. Всі ці вищеназвані гріхи це - новітнє ідолопоклонство. За цей гріх Бог зсилає на землю різні хвороби, стихійні лиха, кламатичні випробування. Вільна Америка, яка нам, українцям, здається такою привабливою, кожного року втрачає половину дозріваючої молоді через алкоголізм та накоманію. Кожного року на Землі відкривають новий вірус грипу, а також страшну хворобу ХХ ст. - СНІД.