- •Країнознавча характеристика Грузії
- •Розділ і. Загальні відомості про країну.
- •Розділ іі. Умови і фактори розвитку Грузії.
- •2.1. Природно-ресурсний потенціал країни.
- •2.1.1. Особливості рельєфу
- •2.1.2. Основні риси клімату.
- •2.1.3. Характеристика водних ресурсів.
- •2.1.4. Земельні ресурси.
- •2.1.5. Рослинні і тваринні ресурси.
- •2.1.6. Мінеральні ресурси.
- •2.1.7. Рекреаційні ресурси.
- •2.1.8. Екологічні проблеми країни.
- •2.2. Населення і особливості його розселення.
- •2.2.1. Чисельність населення
- •2.2.2.Демографічна ситуація.
- •2.2.3. Статево-вікова, освітня та професійна структура населення.
- •2.2.4. Національний та релігійний склад населення.
- •2.2..5. Розміщення населення.
- •2.2.6. Урбанізація.
- •2.2.7. Міграція населення.
- •2.3. Історичні особливості формування території та розвитку господарства країни.
- •2.3.1. Історико-географічна характеристика Грузії.
- •2.3.2. Розвиток Грузинської держави.
- •2.4. Політико-правова система Грузії.
- •Розділ ііі. Господарство Грузії.
- •3.1. Сучасний стан та структура економіки країни.
- •Грузинський експорт по країнах 2003 і 2008 рр.
- •Місце Грузії у списку країн за індексом сприяння корупції
- •3.2. Загальна характеристика промисловості.
- •3.3. Загальна характеристика сільського господарства.
- •3.3.1. Рослинництво.
- •3.3.2. Тваринництво.
- •3.4. Сфера послуг.
- •3.4.1. Освітній комплекс.
- •3.4.2. Культурний комплекс
- •3.4.3. Музеї, бібліотеки, наукові інститути.
- •3.4.4. Рекреаційний комплекс.
- •3.4.5. Транспорт Грузії.
- •Розділ іv. Зовнішньоекономічні зв’язки Грузії.
- •4.1. Основні напрямки зовнішньоекономічної діяльності Грузії.
- •Зовнішньоторговельний оборот Грузії з країнами світу у 2008-2009рр. (за даними Департаменту статистики Грузії)*
- •4.2. Зв’язки Грузії з Україною.
- •Зовнішньоторговельний оборот товарами і послугами України з Грузією (2008 - 2009 рр.)
- •Розділ V. Зовнішня політика країни в історичному аспекті і сучасні геополітичні орієнтації Грузії.
- •Розділ VI. Внутрішні відмінності Грузії.
- •Висновки
- •Використана література
2.2. Населення і особливості його розселення.
2.2.1. Чисельність населення
На 1 січня 2009 р. численність населення Грузії складало 4385,4 тис. осіб. Основне населення – грузини. Крім грузинів тут живуть вірмени (8, 1 %), росіяни (6,3 %), азербайджанці (5, 7 %), осетини (3, 0 %), греки (1, 8 %), абхази (1, 7%), українці (1, 0%) та інші етнічні меншини (2, 3%).
Грузинські племена здавна населяли західні і центральні райони Закавказзя. Формування єдиного грузинського народу відбувалося в результаті тривалого процесу спілкування і взаємопроникнення споріднених між собою племен, що носять збірне ім'я - «карти»; звідси сталося самоназва грузин «картвелі», а також «Сакартвело», тобто країна, населена грузинами [45,96-198].
У різні історичні періоди чисельність населення дуже вагалася. Так, наприклад, в XII - XIII ст. в епоху розквіту феодальної Грузії, тут налічувалося до п'яти мільйонів чоловік. Це число набагато зменшилося починаючи з другої чверті XIII ст., в результаті навали хорезмійців, монголів і полчищ Тимура.
Ще більш важкі часи перенесла Грузія пізніше через постійні вторгнення перських і турецьких завойовників. В результаті безперервних воєн, виселень і винищення кількість населення Грузії в епоху середніх віків катастрофічно скоротилася. До кінця XVIII ст. його чисельність склала всього 675 тис.
На початку XIX ст. Грузія приєдналася до Росії. Стали відроджуватися спустошені міста і села, оживало економічне і культурне життя народу. Важливі зміни в соціально-економічному житті Грузії настали після буржуазних реформ 60-х років минулого століття. Грузинські міста і села втягувалися в капіталістичні відносини. До кінця XIX ст. Населення Грузії досягло майже двох мільйонів чоловік.
Історичні умови визначили розселення народів на території сучасної Грузії. У селах Східної та Південної Грузії значну частину мешканців складають вірмени та азербайджанці, які переселилися в пізньо - феодальну епоху.
У XIX ст. у південні райони Грузії, та в численні міста з Туреччини хлинули потоки біженців - вірмен. У цей період було створено і ряд російських поселень, головним чином військових, а в південній Грузії-переслідуваних владою росіян сектантів. Західна Грузія-відрізняється більш однорідним національним складом. У селах тут живуть винятково грузини [65,397].
У період з 1979 р. по 1989 р. відбувалося скорочення частки всіх перелічених груп (крім азербайджанців та абхазів) внаслідок асиміляції і від'їзду за межі Грузії. Абхази, особливо кавказька етнічна група, мають власну автономну республіку, де вони у 1989 р. становили 17,8 % населення. Осетини, іраномовний народ Великого Кавказу, переважно проживають на території колишньої автономної області Південна Осетія, де в 1989 р. їх частка становила 66,2 % населення. За межами цієї області більшість осетинів проживає по всій східній Грузії. Аджарці та грузини, які прийняли мусульманство, мають свою автономну республіку, де вони в 1989 р. були представлені 82,8% населення. З середини 1980-х років рівень національної самосвідомості населення в автономіях Грузії різко підвищився: аджарці, а також абхази та осетини вступили в конфлікт з грузинським урядом щодо питання про права автономій і висунули звинувачення на адресу Тбілісі в ігноруванні своїх соціальних та економічних інтересів. Як абхази, так і осетини оголосили про відокремлення своїх автономій від Грузії. У відповідь грузинський уряд і підпорядковані йому воєнізовані підрозділи застосували силу.
У грудні 1990 р. автономна область Південна Осетія була скасована центральною владою. Абхази в 1993-1994 рр. завдали поразки грузинським військам і проголосили незалежність республіки Абхазія. У Грузії проживають також інші національні меншини, у тому числі євреї, ассірійці, курди і татари, але їх частка незначна. Серед етнічних грузинів виокремлюються регіональні групи - мегрели і свани, які, крім грузинської, широко використовують власні мови.
Особливою національної строкатістю відрізняються великі міста-Тбілісі, Батумі, Сухумі, Руставі.
Основна маса осетинів зосереджена в Південно-осетинської автономної області. На південному заході, в Аджарії, проживають корінні жителі - грузини, насильно відторгнуті від батьківщини і звернені до мусульманства за часів турецького панування. Аджарці проте зберегли риси національного характеру і рідний грузинською мовою. Зараз від інших грузинів їх відрізняє лише деякі особливості побуту і звичайність [58,25-27].
Отже, кількість жителів Грузії постійно зменшується. Основним населенням були грузини, але також проживали і інші етнічні меншини. Формування єдиного грузинського народу відбувалося в результаті тривалого процесу спілкування і взаємопроникнення споріднених між собою племен.