2.3. Історичні особливості формування території та розвитку господарства країни.

2.3.1. Історико-географічна характеристика Грузії.

Формування історичної географії як складової частини історичної науки, пов'язане з іменем Вахушті Багратіоні (1696-1757 рр.).

Північним кордоном Грузії майже завжди був Кавкасіоні. Чорне море, що межувало з Грузією на заході, називалося Понтійським морем або Сперськім морем. На півдні та сході кордон часто змінювався і залежав від могутності країни і від обстановки, що склалася на Кавказі.

Історично до складу Грузії входили території: на південному заході – басейн річки Чорохі і верхня течія річки Мткварі (Кури); на південному сході – ущелина річки Дебед, де кордон проходив по Лорі Бамбакському хребту, на сході – Ереті – нинішнє Саінгіло.

Грузія складалася з кількох областей – країв. Головною була Картлі, яка поділялася на Земо, Квемо і Шида Картлі. Згодом термін «Картлі» розширився і вживався не тільки як географічна назва, а придбав і політичне значення – під цим найменуванням розумілася вся Грузія.

З XI ст. в грузинських джерелах замість слова Картлі вживається слово Грузія. Внутрішня Картлі – це територія від Ліхського хребта до річки Арагві і від Кавкасіоні до Тріалетського хребта. Квемо (Нижня) Картлі охоплює територію від Тріалетського хребта до Лорі Бамбакського хребта. Територія Земо (Верхньої) Картлі або Месхеті починалася від Ташіскарі і простягалася на південний захід, охоплюючи верхню течію Мткварі і всі ущелини Чорохі. У Месхеті входили: Самцхе, Джавахеті, Артаані, Кола. Ці області були розташовані у верхній течії Мткварі. На південний захід від Самцхе (на півдні Аджарії) знаходилося Шавшеті, а на південь від нього – Кларджеті і Тао. Тао, у свою чергу, складалося з двох частин. На південний захід від Тао було розташоване Тортомі, а на захід від нього – Спері. Всі ці області перебували в ущелині р. Чорохі.

На сході Картлі межувала з Кахеті, а до Кахеті зі сходу і південного сходу примикала Ереті. У гірській зоні Східної Грузії були розташовані наступні історичні області: на північ від Внутрішньої Картлі – Двалеті; в долині Арагві з півдня в північному напрямку – Мтіулеті і Хеві; на північ від Кахеті - Пшаві; і потім Хавсуреті (Пшаві і Хавсуреті разом називалися Пхови). На південний схід від Хавсуреті розташоване Тушеті. До Західної Грузії, яка в найдавніші часи називалася Егрісі, з VIII століття – Абхазеті, а з XI століття – Імереті, входили наступні «країни»: Аргветі (нинішня Земо Імереті); Самокалако (околиці Кутаїсі та Імеретская рівнина); Одіші, тобто Мінгрелія. На північний захід від Анакопії починалася Абхазія, потім – Джікеті. На південь від Одіші знаходилися Гурія і Аджарія. У гірську зону Західної Грузії входили: Сванеті (на північ від Одіші), Рача (на північ від Аргветі) і Лечхумі (Рача і Лечхумі мали загальну назву Таквері) [82,110].

2.3.2. Розвиток Грузинської держави.

Археологічні дані свідчать про те, що Грузія – одна з територій, де мешкала людина кам'яного віку. Тривалість палеоліту на грузинській землі обчислюється не століттями, а багатьма і багатьма тисячоліттями. На відміну від палеоліту неоліт в Грузії тривав порівняно недовго. Під час нового кам'яного віку тут зароджуються осередки скотарства і первісного землеробства.

Пізніше піднесення господарського життя було пов'язане з виникненням і розвитком мідно-бронзової металургії. Вже в IX-VII ст. до н. е. грузинські племена вміли виплавляти залізо, виготовляти залізні вироби і були відомі в стародавньому світі, як вправні ковалі та металурги.

У період переходу від бронзового до залізного віку у XII-VII ст. до н. е. починаться об'єднання окремих племен, що населяли територію сучасної Грузії.

У VI ст. до н. е. на Чорноморському узбережжі утворилася перша грузинська держава – Колхідське царство. Тут чеканилися срібні монети – «колхідкі». Колхідське царство мало тісні економічні зв'язки з античною Грецією.

У III ст. до н. е. у Східній Грузії утворилося Картлійське (Іверійське) царство зі столицею Мцхета, яке об'єднувало майже всі грузинські землі, включаючи і Егрісі. У I ст. н. е. Картлійське царство не витримало стрімкого натиску залізних легіонів, очолюваних Помпеєм, і підкорилося Риму. Всі причорноморські провінції Грузії були включені римлянами в межі своєї держави. Проте їм вдалося влаштуватися лише у приморській зоні, оскільки Картлійське царство, витіснивши римлян, зуміло швидко відновити колишню могутність.

У III-IV ст. змінилося становище і в Західнії Грузії, прилеглій до Чорного моря, де утворилося сильне Лазське царство [31, 35].

У III ст. н.е. на місці Парфянського царства виник грізний Іран. В IV ст. н.е. римські правлячі кола перенесли столицю імперії в колонію Візантіон, названу Константинополем. Грузія опинилася в складному становищі. З одного боку Іран і маздеанство (огнепоклонство), а з іншого – Східно-римська імперія і християнство. Грузія прийняла християнство. Цей крок природно випливав зі всього попереднього ходу історії країни, її соціально-економічного та політичного розвитку.

У другій половині V ст. н. е. за царювання Вахтанга Горгосалі і його наступника Дачі столиця Картлійсько царства була перенесена з Мцхета в Тбілісі. Спорудження укріпленого столичного міста в ущелині Кури, що являло собою ніби ворота в центральні райони Грузії, стоврювало серйозну перешкоду на шляху Ірану, який намагався будь-якою ціною підкорити Картлі. У 523 р. Іран зумів захопити Східну Грузію. Що стосується Західної Грузії, то вона залишалася під владою Візантії. Однак до кінця VI ст. населенню Картлі вдалося вигнати Іран зі своєї землі. На чолі незалежної Картлійської держави феодали поставили ерісмтаварі, тобто «главу народу». Почалося політичне і господарське відродження країни.

У другій половині VII ст. Грузія піддалася новій навалі, на цей раз арабських полчищ. Країна змушена була підкоритися халіфату. З середини VIII ст. починається відвоювання зайнятих арабами земель, що призвело до створення на початку IX ст. трьох великих незалежних від арабів феодальних об'єднань: Кахеті, Егріс-Абхазеті і Тао-Кларджеті. До початку X ст. майже вся країна, крім Тбілісі і прилеглі до нього області (Тбіліський емірат), були звільнена від загарбників.

Більша частина грузинського населення в IX-X ст. займалася хліборобством, виноградарством і скотарством. Швидкий розвиток ремесел і торгівлі сприяв виникненню нових міст та зростанню старих. Середньовічні грузинські міста перетворювалися на укріплені центри, в місця зосередження сил; виступали за об'єднання країни.

Нове велике нещастя обрушилося на Грузію в XI ст. Почалося нашестя турків-сельджуків. Нашестя супроводжувалося винищенням людей, руйнуванням міст і сіл. У боротьбі з турками видатну роль зіграв грузинський цар Давид IV (1089 – 1125 рр.), названий народом Давидом Будівельником. Мудрий політик і полководець підняв грузинський народ на визвольну війну. Він завдав велику кількість добре продуманих і несподіваних ударів по туркам-сельджукам. У боротьбі проти турків-сельджуків грузини отримали активну підтримку з боку народів Вірменії та Азербайджану.

Після Дідгорської битви, де були повністю розгромлені турки-сельджуки, Давид Будівельник зайняв Тбілісі і тим самим завершив об'єднання Грузії. Найбільшої могутності Грузія досягла в 1184 – 1213 рр. (період царювання правнучки Давида Будівельника, цариці Тамари). До кінця царювання Тамари Грузія розширилася, перетворившись на одну з найбільш великих і сильних держав, чому сприяли переможні походи. У цей період почався великий підйом сільського господарства і ремесел. Росли міста, розширювалася торгівля і розвивалася грузинська культура.

У другій чверті XIII ст. Грузія опинилася в небезпечному сусідстві зі світовою державою, створеної Чингісханом. У 30-х рр. XIII ст. почалася навала монгольських орд. Монголи завоювали східну і південну частини країни. Однак завдяки героїчному опору грузинського народу нападникам не вдалося підкорити Західну Грузію. Загарбники спустошили Східну Грузію. Завмерла колись жвава торгівля. Занепали великі міста, а деякі з них зовсім зникли. Обезлюділи села. Монголи завдали величезної шкоди сільському господарству. Панування завойовників супроводжувалося послабленням влади грузинських царів і відповідно посиленням влади великих феодалів. Однак сили прихильників відновлення єдності та незалежності країни були могутні, і до 30-х рр. XIV ст. грузинам вдалося скинути столітнє монгольське іго і відродити феодальну державу.

Грузія почала налагоджувати свою зовнішню політику, а також торгівлю із сусідніми країнами. Для впорядкування внутрішнього життя країни цар Георгій V, прозваний сучасниками "блискучим", провів ряд успішних адміністративних, економічних і фінансових заходів. Але не встигла країна остаточно оговтатися від наслідків панування іноземних загарбників, як на неї обрушилися полчища Тимура – володаря середньоазіатської орди чингісідів. Війна з ордами Тимура тривала з 1386 р. по 1403 р. У результаті прикладених зусиль грузинському народу вдалося відстояти державну цілісність і незалежність.

Щоб збільшити свої доходи, що скоротилися через різке зменшення населення, грузинські феодали посилювали експлуатацію селян і ремісників, що згодом викликало відсіч селян.

Критичне становище погіршилося вкрай несприятливими зовнішньополітичними подіями. Захоплення в 1453 р. Османською Туреччиною столиці Візантії – Константинополя – позбавило Грузію її безпосередніх зв'язків із країнами Західної Європи. Крім того, Великі географічні відкриття кінця XV ст. викликали переміщення міжнародних торгових шляхів, що стало ще однією причиною відриву Грузії від міжнародного економічного життя.

Таким чином, з XIII ст. Грузія почала відставати у своєму історичному розвитку від передових країн Європи. XVI – XVIII ст. – період застою суспільного і культурного життя Грузії, скорочення чисельності населення та економічного занепаду. На початку XVI ст. до кордонів ослабленої християнської Грузії впритул підступили дві агресивні й могутні держави: Османська Туреччина і Сефевідський Іран. Почалася важка безперервна боротьба грузинського народу проти жорстоких і нещадних іноземних загарбників. Незважаючи на тривалу героїчну боротьбу грузинського народу, в XVII ст. туркам вдалося відторгнути частину південно-західних земель Грузії і в 1628 р. заснувати там Ахалціхській пашалик. Створивши цей потужний плацдарм, турки почали поширювати своє панування і на Західну Грузію.

Перша третина XVII ст. була не менш важкою для Східної Грузії. На неї обрушується агресія правителя Ірану Шах-Абаса I. Перси винищили і забрали в полон сотні тисяч грузин. Частина нащадків цих переселенців і до цього дня зберегла на чужині грузинську мову, звичаї і любов до своєї країни. Багато областей Грузії були зруйновані. Ослаблення Ірану та Туреччини в середині XVII ст. дало можливість грузинському народу відновити боротьбу проти гнобителів. Незалежність Грузії була відновлена [22, 173].

Заходи правителів Грузії, спрямовані на встановлення миру і порядку всередині країни, сприяли відродженню і розвитку господарства. Грузинські царі прагнули також збільшити кількість населення шляхом залучення біженців – вірмен, греків, айсори, які терпіли переслідування в Ірані і Туреччині. Багатовікова нерівна боротьба обійшлася дуже дорого грузинському народу. Окрім незліченних руйнувань, різкого скорочення населення, втрати багатьох споконвічних земель було завдано великої шкоди і грузинській культурі.

У XVIII ст. були створені умови для більш тісного зближення Грузії з Росією. Перші кроки в цьому напрямку були зроблені ще в XVI ст.: правлячі кола Грузії невпинно прагнули прорвати кільце ворожого магометанського оточення. У 1783 р. між Росією і Грузією був підписаний «Дружній договір» – Росія встановлювала протекторат над східною частиною країни.

Бажаючи помститися грузинському народу за зближення з Росією, іранський шах Ага-Мохаммед у 1795 р. напав на Східну Грузію. 18 квітня 1800 р. Павло I підписав маніфест про скасування Картлі-Кахетського царства і приєднання Східної Грузії до Росії. В 1801 р. Картлі-Кахетське царство (Східна Грузія) приєдналося до Росії. Протягом XIX ст. грузинські землі поступово увійшли до складу Російської імперії. У результаті приєднання до Росії була усунена загроза фізичного винищення грузинського народу. Незважаючи на важкий національно-колоніальний гніт, поступово налагоджувалося її господарське життя – росло сільськогосподарське виробництво, розвивалися ремесла, розширювалася торгівля.

Приєднання Грузії до Росії мало позитивне значення. Воно об'єднало сили грузинського народу з силами інших народів Росії в боротьбі проти національного і соціального гніту. Спільна ж боротьба підготувала фронт всеросійського національного, революційного руху. Під впливом капіталізму, що розвивається, в дореформеній Грузії посилювався розпад кріпосницьких відносин. Скасування кріпацтва (1864 – 1871 рр.) викликало істотні соціально-політичні зрушення і стало важливою віхою в історії формування господарства Грузії. В останній третині XIX ст. почав складатися капіталістичний уклад, який зайняв незабаром панівне становище в економічному житті країни.

Економічному піднесенню сприяло і залізничне будівництво. У 1872 р. було закінчено спорудження залізничної лінії між Тбілісі та Поті, а в 1883 р. відкрилося наскрізне залізничне сполучення Баку – Тбілісі – Батумі. Залізниці зблизили і економічно пов'язали різні райони Грузії, оживили господарське та культурне життя, прискорили розвиток торгівлі і створили умови для експлуатації корисних копалин. В кінці XIX ст. особливо швидкий розвиток отримала вугільна і марганцева промисловість. Особливе значення для розвитку гірничодобувної промисловості Грузії мало винайдення у 1879 р. родовищ марганцю в Чіатури. Розвиток марганцевої промисловості був викликаний не потребами економіки Грузії, а збільшенням чорної металургії передових капіталістичних країн. У дорадянський час рекордна цифра річного видобутку чіатурського марганцю – 966 тис. т – була досягнута в передвоєнному 1913 р. Чіатурскій марганець в основному вивозився через Потійський порт, що сприяло зростанню цього стародавнього приморського міста. Подібно до того, як Потійський порт спеціалізувався на вивезенні чіатурского марганцю, Батумський пристосовувався до вивезення Бакинської нафти. Завершення будівництва магістралі Закавказької залізниці у 1883 р. перетворило Батумі в морські ворота, через які Бакинська нафта широким потоком рушила на закордонні ринки. З цього часу вивіз Бакинської нафти став основним чинником розвитку міста і його господарства. До кінця XIX ст. в Батумі створилися підприємства, пов'язані з експортом Бакинської нафти. Виготовлення бідонів для експорту нафти сприяло виникненню допоміжних виробництв – чавуноливарного, хімічного та механічного [23, 176].

В останній чверті XIX ст. спостерігався підйом промислового будівництва у Тбілісі. Однак у дорадянські часи, так само як і в інших містах Грузії, значну роль продовжувало відігравати ремісниче виробництво: створювалася велика кількість підприємств, які виробляли кустарні вироби місцевого споживання – шкіру, взуття, мило, тютюнові вироби, вино, пиво, пиломатеріали. Разом з тим почали відкриватися великі підприємства.

Незважаючи на великі зміни в економічному житті, Грузія залишалася аграрною країною. У той час, коли перед Першою світовою війною частка промисловості у ВВП Росії становила 41%,то в Грузії вона дорівнювала 13%. Ці дані наочно підтверджують те, що Грузія мала сільськогосподарське спрямування у більшій мірі, аніж Росія.

Після скасування кріпосного права прискорився процес розвитку капіталізму в сільському господарстві. Це викликало розширення оброблюваних земель, спеціалізацію районів за окремими культурами. Однак технічна оснащеність і методи ведення сільського господарства залишалися на низькому рівні.

Переважна більшість селян страждала від малоземелля і постійно бідувала. Провідне місце в сільському господарстві Грузії займали зернові культури: пшениця – у Східній Грузії, кукурудза – у Західній. Найбільш значною галуззю сільськогосподарського виробництва Грузії вважалося також виноградарство і виноробство. Серед технічних культур переважав тютюн. Товарне тютюнництво було зосереджено головним чином в Абхазії, Гурії і Кахеті. В грузинському Причорномор`ї хоча і з'явилися субтропічні культури (чай, цитрусові), але широкого розповсюдження вони не отримали і промислового значення не мали.

Таким чином, розвиток капіталізму, порушивши вікову, господарську замкнутість, різко розширив і внутрішні, і зовнішні ринки Грузії, збільшив товарообмін і економічно об'єднав різні райони, сприяв зростанню міст і міського населення. Колись передова феодальна країна, яку відсталі деспотичні держави на багато століть відірвали від цивілізованих народів, тепер завдяки союзу з Росією знову вступила в міжнародне економічне та культурне життя.

Перша світова війна наблизила народне господарство Грузії до розрухи. Різко скоротився і без того низький життєвий рівень робітників і християн. Жовтнева революція в Росії – особлива сторінка в історії Грузії. Владу після жовтневої революції в країні захопили меншовики, лідери місцевого національного руху. Ця самостійність Грузії тривала не довго. В лютому 1921 р. незалежний уряд Грузії при активних діях Червоної Армії було повалено. 25 лютого 1921 р. – день, який вважається датою встановлення Радянської влади в республіці. Перед грузинським народом стояв новий етап розвитку країни.

У грудні 1922 р. була створена Закавказька Радянська Федеративна Соціалістична Республіка у складі Грузії, Азербайджану та Вірменії. 30 грудня 1922 ЗРФСР увійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Відповідно до принципів національної політики Комуністичної партії в складі Грузії в перші ж роки Радянської влади були утворені Абхазька РСР, Аджарська РСР і Південно-Осетинська автономна область [69,51].

З перших днів встановлення Радянської влади Комуністичною партією і урядом молодої Радянської республіки були проведені найважливіші соціалістичні перетворення: аграрна реформа і націоналізація провідних галузей народного господарства, що заклало основу побудови нового, соціалістичного способу життя. Ці перші кроки Радянської влади в Грузії супроводжувалися боротьбою з величезними труднощами, республіці належало відновити господарство, зруйноване в період Першої світової війни. Почалася реконструкція старих підприємств, будівництво нових фабрик і заводів. У 1922 р. поблизу Тбілісі була закладена одна з перших гідроелектростанцій – ЗАГЕС, принята в експлуатацію у 1927 р., що зіграло велику роль у розвитку економіки республіки. Завдяки трудовій активності робітників і селян у 1925 – 1926 рр. в Грузії був перевищений довоєнний рівень виробництва.

XIV з'їзд ВКП (б), який зібрався в грудні 1925 р. в Москві, взяв курс на соціалістичну індустріалізацію, в тому числі й республіки Грузії, яка увійшла до складу СРСР. Грузія приступила до вирішення складного завдання, що стояло перед нею – побудови багатогалузевої промисловості. З цією метою повинні були використовуватись власні енергетичні і мінеральні ресурси, а також сільськогосподарська сировина, що визначила характер спеціальних видів промисловості Грузії. У республіці створюються такі нові галузі промисловості, як машинобудівна і верстатобудівна, хімічна, феросплавна і ряд інших. Реконструюються марганцева і вугільна промисловості. Розростається мережа нових гідроелектростанцій – вступають в дію Ріонгес, Алазангес і багато інших. Великі зміни сталися у сфері залізничного транспорту: вперше в Радянському Союзі розпочалася електрифікація залізниці. У 1931 р. налагоджується авіатранспорт.

Поряд з розвитком індустрії зростало і сільське господарство республіки. В його основу було покладено кооперативний план. До 1 жовтня 1921 р. у Грузинської РСР було створено 35 колгоспів, а в 1927 р. їх число сягало 108. У 1929 р. почалася колективізація, і вже до 1941 р. в колгоспах об'єдналося 94,1% селянських господарств.

Грузія ставала республікою багатогалузевого механізованого сільського господарства. Особливу увагу було приділено створенню чайних і цитрусових плантацій.

Корінні перетворення в суспільно-політичному та економічному житті радянського суспільства закріпила Конституція Союзу РСР, прийнята 5 грудня 1936 р.VIII Всесоюзним Надзвичайним з'їздом Рад. На основі цієї Конституції скасовувалась Закавказька Федерація: Грузія, Вірменія і Азербайджан входили до складу СРСР як самостійні союзні республіки [20,250].

На VIII з'їзді Рад Грузії (лютий 1937 р.) утверджується нова Конституція Грузинської РСР. У цей час було розпочато роботи з будівництва великих промислових і сільськогосподарських підприємств і споруд, таких, як Закавказький металургійний завод, Храмська і Сухумська гідроелектростанції, Самгорська зрошувальна система, осушення боліт Колхідської низовини. У Західній Грузії було проведено ряд важливих заходів з розширення чайних і цитрусових плантацій.

У 1991 р. у зв'язку з розпадом СРСР Грузія отримала незалежність. На даний момент Грузія є незалежною демократичною державою з ринковою економікою. Експортує: продукти харчування, хімікати, продукти машинобудування. Розвиває туризм різних напрямків: історичні ознайомчі екскурсії, спортивні подорожі, альпінізм, екотуризм та інші.

Наприкінці квітня 1991 р. Верховна рада Грузії ухвалила нову Конституцію і обрала Звіада Гамсахурдіа на посаду президента республіки. За дуже короткий час безпорадна економічна політика президента і його боротьба із внутрішньою опозицією викликали невдоволення населення, і в грудні 1991 р. розгорнулися бої між прибічниками президента та опозицією, до складу якої увійшла Національна гвардія.

Після кількох тижнів боїв у центральній частині Тбілісі в січні 1992 р. Гамсахурдіа було усунуто з посади. Військова рада, яку очолив Тенгіз Кітовані, командир Національної гвардії, взяла владу в свої руки, розпустила парламент і припинила чинність Конституції. У березні 1992 р. Військова рада оголосила про саморозпуск і утворення Державної ради, що складалася приблизно з 70 представників із 36 опозиційних партій. Головою Державної ради став Едуард Шеварднадзе. У жовтні 1992 р. відбулися вибори до нового парламенту. Його головою було обрано Шеварднадзе, який отримав 96% голосів виборців. У липні 1992 р. Шеварднадзе припинив 18-місячну війну з осетинською меншиною, яка почалася після ліквідації Південно-Осетинської автономної області, але не зміг припинити раптову війну, що спалахнула в серпні 1992 р. з абхазами (вони, як і осетини, проводили політику, спрямовану на відокремлення від Грузії). У 1994 р. абхази перемогли урядові війська Грузії і витіснили їх за межі Абхазії.

Прибічники Гамсахурдіа відразу після його усунення розгорнули партизанську боротьбу. Протягом 1992 – 1993 рр. вони здійснили терористичні напади на керівників держави і на стратегічні економічні об'єкти. Особливо сильною підтримкою вони користувалися в Західній Грузії. Восени 1993 р. Гамсахурдіа спробував повернутися до влади, розпочавши недовготривалу, але запеклу громадянську війну. Шеварднадзе був змушений закликати на допомогу російські війська. Гамсахурдіа був убитий за невідомих обставин у січні 1994 р. В обмін на російську військову допомогу Грузія дала згоду на приєднання до СНД.

Після 1995 р. в Грузії розпочався етап стабілізації. Значного прогресу вдалося досягнути на переговорах з врегулювання осетино-грузинського конфлікту. Грузинський парламент проводить економічну реформу у співпраці з МВФ і Світовим банком і робить ставку на відновлення Євразійського коридору, використовуючи географічне положення Грузії як мосту для транзиту товарів між Європою та Азією.

8 серпня 2008 р. Грузія почала бойові дії проти Південної  Осетії. У той же день Росія приступає до операції «примушування до миру в зоні відповідальності миротворців». Президенти Абхазії і Південної Осетії згідно результатів референдумів і рішень республіканських парламентів, звернулись до Росії з проханням про визнання державного суверенітету Південної Осетії і Абхазії. 26 серпня 2008 р. Росія визнала незалежність Південної Осетії і Абхазії. 18 серпня 2008 р. після грузино-південноосетинського конфлікту МЗС Грузії офіційно повідомив виконком СНД про вихід країни із Співдружності. Процес виходу завершився 18 серпня 2009 р.

Отже, Грузія мала бурхливий історичний розвиток. Кордони країни часто змінювались і тим самим впливали на формування території та розвиток господарства. Численні племена, які населяли Грузію, залишали слід в історії республіки. Таким чином Грузія має свою особливу культуру, традиції, способи господарювання. Перебування у складі СРСР вплинуло на політичний розвиток країни. Здобувши незалежність, Грузія зіткнулася з незначними проблемами, стовреними на її території радянською владою. Згодом республіка досягла стабільного економічного і політичного розвитку і зайняла відповідне місце на світовій арені.