Заняття № 10 суб’єктивне переживання хвороби. Психологiя хворого при соматичних захворюваннях.

 

 

ТРИВАЛIСТЬ ЗАНЯТТЯ: 2 академiчнi години.

НАВЧАЛЬНА МЕТА: вивчити основнi положення про вплив соматичного захворювання на психiчнi процеси, особливостi психiки при деяких соматичних захворюваннях, загальнi реакцiї особи на хворобу. Навчитися визначати характер реакцiї на хворобу, психотерапевтично поводити себе з соматично хворими. Вивчити принципи виникнення і профiлактики патологiчних реакцiй на соматичне захворювання.

МIСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ: навчальна кiмната, соматичний стацiонар.

ОБЛАДНАННЯ ЗАНЯТТЯ: тестовi методики (особистiснi тести, методика ТВХ), тематичнi хворi.

 

Уся iсторiя медицини свiдчить про тiсний взаємозв’язок самопочуття не лише з соматичним, але й психiчним станом. Кожний момент психiчних процесiв вiдтворюється у соматичних вiдчуттях i процесах як у здорової, так i у хворої людини. Наприклад, страх - вiдчуття певної небезпеки, зла, яке «загрожує знищити моє почуття самого себе» (Гегель), не випадково завжди асоцiюється з вiдповiдним досить обтяжливим фiзическим станом. Страх - це не лише журливе тремтiння душi, але й гаряче чоло з краплинами поту, вологi, липкi, зазвичай руки i неприємне вiдчуття задухи. Арабськi лiкарi розпiзнавали недомагання закоханого за змiною пульсу, перераховуючи вголос спочатку назви усiх кварталiв в мiстi, потiм вулиць у кварталi, будинкiв на певнiй вулицi i, кiнец кiнцем, мешканцiв певного будинку.

Серце здавна розглядають як специфiчний орган для вираження емоцiй (наприклад, стану тривоги, страху). Встановлено, що вегетативна нервова система виступає в ролi посередника мiж ЦНС i внутрiшнiми органами, регулятора усiх життєвих процесiв у органiзмi.

Надто вираженi i тривалi емоцiї змiнюють функцiонування як органiзму в цiлому, так i його окремих органiв. Емоцiйне напруження часто призводить до загострення соматичного захворювання. Наприклад, виразкова хвороба загострюється завдяки хвилюванням, переживанням, тривозi, заклопотаності, страхам. Окремi симптоми захворювань можуть закрiплюватися подiбно до умовних рефлексiв i пiд впливом емоцiй активiзуватися. Наприклад, педiатри не раз спостерiгали таке закрiплення кашлю пiсля коклюшу.

У соматичних симптомах iнодi має місце символiчний прояв не лише проблеми, викликаної життєвими обставинами, не лише рiзнi внутрiшнi проблеми особистостi, але й патологiчнi фантазiї. Це має назву конверсійних розладів. Прикладом цього може бути хвора людина, яка протягом багатьох рокiв страждала вiд жорстокості чоловiка-алкоголика, i у якої виникли скарги на болi при ковтаннi. За цим явищем приховане пiдсвiдоме бажання того, щоб i чоловiк не пив, i щоб і в нього виникли затруднення при ковтаннi. При багатьох захворюваннях, наприклад, коронарних судин серця, спостерiгається складне поєднання патологiчних процесiв: поряд з соматичними чинниками (гiподiнамiя, вживання нiкотину, надмiрне вживання їжi i т. iн.), мають значення особливостi особистостi, умови життя, деякi види занять.

Хвороба змiнює сприйняття i ставлення хворого до навколишнiх подiй i до самого себе. Змiнюються настрiй, свiтосприйняття, поведiнка людини, її плани. Порушується звичний ритм життя, працi, вiдпочинку, сну i стану безсоння. Велика кiлькiсть iнтероцептивних сигналiв заповнює всi iнтереси хворого i набуває чималої значущостi. Внаслідок хвороби у людини створюється особливе положення серед близьких, iнший стан у суспiльствi.

До найбiльш загальних змiн психiки у соматичних хворих вiдносять обмеження iнтересiв i відокремлення їх вiд зовнiшнього свiту до власних вiдчуттiв, до функцiй власного тiла. При цьому вiдбуваються різноманiтнi змiни усiх сторiн особистостi: змiнюються афективний настрій, моторика, мова, сприйняття часу у виглядi його прискорення чи сповiльнення при вiдчуттi серйозної загрози життю i благополуччю; виникають напливи спогадiв, вираженiсть i деяка нав’язливiсть яких може бути пов’язана з iнтоксикацiєю. Найтиповiши змiни психологiчного стану людини: астенiя, страх, тривога, подавленiсть, роздратованiсть.

Велике значення має уявлення про власну хворобу, що конструюється з найрiзноманiтнiших вiдомостей.

Видiляють 4 рiвні вiдображення захворювання у психiцi людини, а саме:

1)         Рiвень вiдчуття i сприйняття;

2)         Емоцiйний рiвень - вiдображає рiзнi типи емоцiйних реакцiй на окремi симптоми, а також хворобу взагалi i її наслiдки;

3)         Iнтелектуальний рiвень - вiдображає знання людини про свою хворобу, уяву, розмiрковування про причини i можливi їх наслiдки;

4)         Мотивацiйний рiвень - вiдображає певне ставлення людини до хвороби; пов’язане зi змiнами поведiнки i способу життя, активiзацiєю дiяльностi спрямованої на повернення здоров’я.

Вираженiсть, тривалiсть i якiсть змiн психiки при соматичних захворюваннях залежать вiд ряду факторiв, що визначають реакцiю особистостi на хворобу. Сюди вiдносять:

1.Особливостi захворювання:

- етiологiя;

- динамiка (вираженiсть проявiв, темп розвитку i етап захворювання);

- прямий чи опосередкований вплив на дiяльнiсть мозку;

- стан психічного i фiзичного здоров’я хворого у преморбiдний перi-од;

- реактивнiсть організму.

2.Особливостi особистостi:

- вiк хворого;

- звички;

- стереотипи реагування на навколишнi подiї;

- освiта, загальна культура, вихованiсть, моральнiсть;

- елементарна медична грамотнiсть;

- психiчне здоров’я;

- уявлення про дану хворобу, що наявні у самого хворого напере-доднi захворювання;

- особливостi вищої нервової дiяльностi (темпераменту, спiввiдно-шення процесiв збудження i гальмування);

- вольовi якостi.

3.Оточуючi умови i умови, у яких вiдбувається лiкування:

- ставлення до хвороби рiдних, знайомих, колег («суспiльний резо-нанс»);

- характер дiагнозу, що повiдомляється;

- змiна фiзичної повноцiнностi i зовнiшностi;

- змiна сiмейного i суспiльного стану;

- життєвi обмеження i позбавлення, пов’язанi з хворобою, не обхід-нiсть лiкування (амбулаторне, стацiонарне, санаторне), операцiї, i т.iн.

При виникненнi захворювання у людини з’являється нова для нього життєва ситуацiя, при якiй вiн проявляє особливе, змінене ставлення до нових обставин життя i до себе у цих умовах. Це називається внутрішньою картиною хвороби або ж типом ставлення до хвороби.

Реакцiї особи на хворобу можуть бути як психопатологiчними i проявлятися психогенними тривожно-депресивними реакцiями, так i психологічно адекватними переживаннями факту хвороби.

Внутрiшня картина хвороби (скор. – ВКХ) у кожного хворого iндивiдуальна i являє собою сукупнiсть сприйняття емоцiй, що пов’язанi із захворюванням, уявлень про її характер, перебiг i можливий прогноз. У ВКХ об’єднуються соматогенно обумовленi змiни психiки i тi, якi є наслiдком психологiчного реагування.

А.Є. Лiчко із спiвавт. у останнiй класифiкацiї типiв ставлення до хвороби (скор. – ТСХ) видiлив гармонiйний, ергопатичний, анозогнозичний, тривожно-фобiчний, iпохондричний, неврастенiчний, депресивний, апатичний, сенситивний (психастенiчний), ейфоричний, iстеричний, паранойяльний i дисфоричний варiанти; зустрiчаються також змiшанi типи, наприклад, тривожно-депресивний або ейфорично-анозогнозичний. Iз них у соматично хворих найчастiше зустрiчаються такі ТСХ:

1)               . Гармонiйний вiдрiзняється тверезою оцiнкою свого стану без перебiльшень i недооцiнки його. Прагнення у всьому активно допомагати у досягненнi успiху вiд лiкування, небажання обтяжувати iнших турботами про догляд за собою. У випадку незадовiльного прогнозу для одужання - переключення iнтересiв на сторони життя, якi залишилися доступними для хворого.

2)               . Ергопатичний – «Втеча вiд хвороби у роботу». Незважаючи на тяжкiсть хвороби i потерпання, - надцiнне ставлення до роботи, прагнення продовжувати її. Вибiркове ставлення до обстеження, лiкування, терапевтичного режиму, зумовлене прагненням будь-якою цiною зберегти професiйний статус i можливiсть продовження активої трудової дiяльностi.

3)               . Астено-депресивний - характеризується емоцiйною нестiйкiсттю, пiдвищеною чутливiсттю до подразникiв, послабленням потягiв до дiяльностi, вiдчуттям розбитостi i подавленостi, пригнiченостi, песимiстичним світосприйняттям. Хворий не вiрить в одужання, в ефект лiкування. Характернi суїцидальнi думки i вислови.

4)               Психастенiчний - надмiрна стурбованiсть про можливе негативне враження, яке можуть скласти на оточуючих вiдомостi про свою хворобу. Це побоювання, що оточуючi будуть уникати його, вважати неповноцiнним, зверхньо ставитися до нього, розпускати плiтки. Побоювання стати тягарем для рiдних через хворобу, негативне ставлення з їхнього боку.

5). Іпохондричний - усi iнтереси вiдходять на заднiй план, особистiсть занурюється у хворобу. Повне зосередження на суб’єктивних неприємностях i хворобливих вiдчуттях, прагнення постiйно розповiдати про це оточуючим. На їх основi - перебiльшення хворобливої дiйностi i пошук несуттєвих хвороб. Перебiльшення побiчної дiї препаратiв. Поєднання прагнення лiкуватися i зневіра в успiхові, вимога ретельного обстеження i боязнь шкоди, болiсностi процедур.

6)               . Iстеричний – «втеча у хворобу». Демонстрування близьким i оточуючим своїх страждань i переживань з метою повнiстю заволодiти їх увагою. Вимога виключної турботи - усi повиннi кинути усе i турбуватися лише про хворого. Розмови оточуючих швидко переводяться «на себе». Iншi люди, якi також потребують турботи, розглядаються лише як «конкуренти». Постiйне бажання довести iншим свою винятковість стосовно хвороби.

7)               . Неврастенічний - переважає «дратiвлива слабкiсть» зi спалахами раздратованостi на першого-ліпшого, особливо при болях, неприємних вiдчуттях, невдачах лiкування. Нерiдко усе закiнчується сльозами i каяттям. Непереносимiсть хворобливих вiдчуттiв, нездатнiсть чекати полегшення.

8)               . Апатичний - повна байдужiсть до своєї долi, кінцевого результату хвороби, лiкування. Пасивна пiдпорядкованiсть процедурам i лiкуванню. Втрата зацiкавленостi до життя i всього, що хвилювало.

9). Ейфорично-анозогнозичний - вiдображає неуважнiсть до свого здоров’я, невизнавання хвороби, благодушно-безпечне ставлення до хворобливих симптомiв, можливому незадовiльному прогнозу для одужання, порушення режиму лiкування, вiдмови вiд обстежень, медичних призначень.

Анозогнозія - це невизнання хвороби, частіше зустрiчається при тяжких соматичних захворюваннях (пухлина, туберкульоз). Здiйснюється за допомогою підсвiдомих психологiчних механiзмiв захисту особистостi: витiснення, замiщення, гiперкомпенсацiї i т. iн. Хворi або iгнорують захворювання, або ж надають значення менш важким симптомам; пояснюють свiй стан i лiкуються вiд тiєї хвороби, якiй вони надають такого значення. Причиною анозогнозiї є неможливiсть погодитися з дiйсним станом справ, неможливiсть повiрити у тяжку небезпечну хворобу, наприклад, психiчне захворювання.

Бiльшiсть хворих правильно оцiнюють захворювання, виконують призначення лiкаря i дотримуються режиму. Сильнi, врiвноваженi, психiчно зрiлi особистостi правильно реагують i адекватно оцiнюють захворювання, прагнуть знайти вихiд iз ситуацiї, створеної хворобою, здолати її чи пристосуватися до неї.