Вiковi особливостi уваги

Увага у дiтей вiдрiзняється високою цiкавiстю до нових, емоцiйно-насичених подразникiв, легким вiдволiканням та переважанням пасивної уваги. У зв’язку з цим маленькi дiти часто складають враження неуважних, розсiяних, таких, що часто вiдволiкаються, а зосереджуються лише при цiкавiй грi, що захоплює їх увагу. В дошкiльному вiцi з’являється бiльш стiйка увага при виконаннi роботи, особливо при усвiдомленнi її значення, для отримання похвали, при очiкуваннi результату. Це одна з ознак готовностi до шкiльного навчання. Однак i в шкiльному вiцi вчитель повинен привернути та утримати увагу органiзацiєю цiкавої роботи, емоцiйною розповiддю, оскiльки при виконаннi нецiкавого завдання школяр швидше вiдволiкається.

Можна суттєво поліпшити розподiл уваги шляхом систематичних тренувань, що призведе до пiдвищення працездатностi.

ПАМ’ЯТЬ

Пам’ять - психiчний процес вiдбиття, збереження та послiдовного вiдтворення i впiзнавання всього того, що ранiше було сприйняте, пережите або зроблене, тобто вiдображення минулого досвiду людини. Якостi або процеси пам’ятi:

1) запам’ятовування та закрiплення iнформацiї - фiксацiя;

2) зберiгання або утримування iнформацiї - ретенцiя;

3) вiдтворення iнформацiї - репродукцiя.

Пам’ять пов’язує минуле суб’єкта з його теперiшнiм та майбутнiм i є пiзнавальною функцiєю, яка лежить в основi розвитку та навчання. В рiзних формах вона зустрiчається на всiх рiвнях життя i включає не лише процеси збереження iндивiдуального досвiду, але й механiзми передачi спадкової iнформацiї.

Нейрофiзiологiчнi механiзми пам’ятi

В основi фiзiологiчних механiзмiв пам’ятi людини покладена система умовних рефлексiв, утворення тимчасових зв’язкiв («слiдiв») в нервовiй системi, детально вивчених школою I.П. Павлова. Загальновизнаною є хiмiчна теорiя пам’ятi, згiдно якої iмпульси, якi надiйшли з периферiї до кори головного мозку, викликають в нервових клiтинах зсуви їх хiмiчного складу, - РНК нiби шифрує, кодує iнформацiю i в подальшому є «мiсцем її зберігання». Розвиток пам’ятi залежить вiд умов життя, виховання, навчання. Головну особливiсть пам’ятi людини I.М.Сєченов бачить не в фотографiчному вiдтвореннi, не у «дзеркальності» вiдбиття, а у переробцi сприйнятого, класифiкацiї та сортуваннi сприйнятих образiв : «знання в розумовому складi у дорослого... розподiленi недарма, а в певнiй послiдовностi, як книги у бібліотеці».

 

Вiковi особливостi пам’ятi

Мiцнi зв’язки, якi дають можливiсть згадувати, утворюються у людини з 4-5 рокiв. Дитяча пам’ять має переважно чуттєвий характер, вона невимушена i короткочасна. Переважає зорова та рухова пам’ять, але за мiрою розвитку мови розвивається i слухова. В дошкiльному вiцi переважає невимушене, механiчне, образне i емоцiйне запам’ятовування. В молодшому шкiльному вiцi збiльшується питома вага змiстовної пам’ятi. В пiдлiтковому вiцi розвивається логiчне запам’ятовування, видiлення суттєвого для запам’ятовування, збільшується кiлькiсть асоцiацiй, виробляються мнемонiчнi прийоми.

Мнемонiка - це наука про спецiальнi прийоми запам’ятовування iнформацiї, тобто штучно вигаданi зв’язки - наприклад, для того, щоб запам’ятати послiдовнiсть кольорового спектру, iснує наступна фраза: «Каждый охотник желает знать, где сидит фазан», де початкова лiтера послiдовного розмiщення кольорiв спектру - червоний, помаранчевий, жовтий та iн. Мнемонiчних прийомiв iснує багато.