Поняття про волю

Вольова активнiсть притаманна лише людинi, котра, як активна істота, не лише сприймає навколишнiй свiт i деяким чином вiдноситься до нього, але й реагує на нього, сприяючи i перебудовуючи його зi своєю метою.

Воля виражається у тому, наскiльки людина здатна долати перешкоди i труднощi, керувати своєю поведiнкою, пiдкорювати свою дiяльнiсть вiдповiдним завданням на шляху до мети. Воля виробляється за умов досягнення не тiльки далекої i перспективної мети, але й малої близької мети. Для дитини прояв волi i у маленькiй справi є доброю школою вольових вчинкiв. Першокласник, свiдомо вiдмовившись вiд спокуси дивитися дитячий мультфiльм, виконуючи незакiнченi уроки, тренує тим самим волю. Воля проявляється у всiх видах дiяльностi людини: праця неможлива без вольового зусилля, усвiдомлення мети, умiння долати об’єктивнi перешкоди, втому. Навчання вимагає вольового зосередження, наполегливого переслiдування мети, умiння стримувати себе.

Фiзiологiчнi основи вольових дiй

Вольовий акт - це вимушена дiя. I.М. Сєчєнов теоретично обгрунтував рефлекторну природу всiх вимушених дiй людини, якi є вiдображенням зовнiшнiх впливiв. I.П. Павлов експериментально довiв i розширив поняття фiзiологiчних механiзмiв вольових дiй.

У переднiй частинi кори головного мозку знаходиться рушiйна зона, вiдповiдальна за рухи,а у заднiй частинi - зони, що забезпечують прямий зв’язок iз зовнiшнiм середовищем. Цi зони являють собою корковi кiнцi аналiзаторiв. Ближче до передньої частини кори головного мозку вiдбувається органiзацiя рухових актiв (забезпечується їх точнiсть i координацiя, вiдбувається об’єднання окремих рухових актiв у складну систему цiлеспрямованої поведiнки).

Вимушенi рухи є результатом дiї складних систем нервових зв’язкiв мiж клiтинами зазначених зон. Рушiйнi дiлянки кори можуть активiзуватися по-рiзному: як зовнiшнiми подразниками, так i сигналами вiд внутрiшнiх органiв.

Складнi рухи являють собою сукупнiсть складних комбiнацiй рефлексiв, i теж мають умовнорефлекторний характер i зумовленi зовнiшнiми впливами.

Вирiшальну роль у органiзацiї i регуляцiї вольового акту вiдiграє друга сигнальна система. Осмислення i формування мети i варiантiв її здiйснення, оцiнка наслiдкiв - усе вiдбувається у смислово-мовнiй формi. Слово (сказане до iнших, або те, що є внутрiшньою мовою людини, котра приймає рiшення самостiйно) є «пусковим сигналом» для вольової дiї, воно ж спрямовує i регулює процес вольового акту.

Воля проявляється в умiннi не тiльки досягти мети, а й утриматися вiд будь-чого. Згiдно iз вченням I.П. Павлова, небажанi рухи гальмуються iмпульсами, котрi йдуть вiд другої сигнальної системи.

Етапи вольового процесу:

I. Пiдготовчий етап (здебiльшого подумки):

1) спонукання, розумiння мети i бажання досягти її;

2) усвiдомлення ряду можливостей досягти мети;

3) боротьба мотивiв i вибiр;

4) прийняття одного iз можливих рiшень;

II. Виконавчий етап:

1) виконання прийнятого рiшення;

2) самооцiнка виконавчої дiї.

Пiдготовчий етап.

Кожна дiя людини здiйснюється чомусь (мотив) i для чогось (мета). Будь-яка вольова дiя, оскiльки вона є цiлеспрямованою, завжди починається iз встановлення i бiльшою чи меншою мiрою усвiдомленнямети дiї. Мета - це те, чого людина намагається досягти за допомогою дiї.

Це включає:

а) усвiдомлення значення мети; усвiдомлюючи, що поставлена мета має не лише власне, а й велике суспiльне значення, людина стає здiбною до подолання значних труднощiв;

б) усвiдомлення досяжностi мети: постановка цiлей, котрих не можна досягти, виробляє звичку не доводити розпочату справу до кiнця.

З iншого боку, легкодоступнi цiлi не розвивають волi, не виробляють умiння боротися iз труднощами, долати перешкоди. Мета повинна бути доступною, але потребувати значних зусиль для її досягнення. Лише такі цiлi розвивають дiйсно вольову поведiнку.

Мета залежить вiд свiтогляду людини, її життєвих установок, iнтересiв, особливостей особистостi. Таким чином, вольова дiя завжди здiйснюється зовнiшнiм впливом. Але труднощi психiчного життя людини, труднощi зовнiшнiх впливiв, якi можуть бути вiддаленими та другорядними, часто не допомагають усвiдомити об’єктивнi причини тих чи iнших вольових дiй. Це й створює iлюзiю свободи волi, незалежностi людських вчинкiв вiд зовнiшнiх втручань.

Досягнення мети iнодi не потребує особливих зусиль але частiше пов’язане iз подоланням труднощiв та перешкод, якi бувають:

а) зовнiшнiми - це об’єктивнi, незалежнi вiд людини перешкоди (протидiя iнших людей, природнi перешкоди);

б) внутрiшнiми - залежать вiд самої людини (небажання робити те, що потрiбно, наявнiсть протилежних бажань, пасивнiсть, поганий настрiй, звичка дiяти необдумано, лiнощi, вiдчуття страху, вiдчуття хибного самолюбства та iн.).

Для правильної оцiнки вольової дiї необхiдно знати i мотиви, якi призвели до встановлення даної мети, спонукали людину до дiї.

Сукупнiсть бажань, зусиль, цiлей, що мають характер мотивацiйної дiяльностi, створюють мотивацiйну сферу. Вона є рiзною у рiзних людей i залежить вiд культури, рiвня iнтелекту, вiку та iн.

Мотиви бувають нижчого (егоїстичнi бажання) та вищого рiвня (суспiльного порядку,вiдчуття повинностi). Пiдготовчий етап вольового акту набуває рiзного характеру при наявностi внутрiшнiх чи зовнiшнiх перешкод у досягненнi мети. При внутрiшнiх перешкодах (страх, лiнощi, втома, небажання дiяти) виникає боротьба мотивiв, якi бувають:

а) одного рiвня (однакове бажання пiти ввечерi до цирку або ж театру чи пiсля закiнчення школи придбати у однаковому ступенi професiю водiя i монтажника);

б) рiзного рiвня (пiти у кiно чи робити домашнє завдання). Боротьба мотивiв другого рiвня потребує усвiдомлення рiвня цих мотивiв та бажання вибрати мотиви вищого рiвня. У вольовiй дiї часто боротьба мотивiв вiдбувається мiж почуттям обов’язку i протилежними йому бажаннями. Воля виявляється в умiннi спонукати себе зробити те, що диктує почуття обов’язку, вiдкинувши протилежне бажання. В разi вибору, - чи робити те, що потрiбно, чи те, що забажається, - потрiбно вибирати мотив - слiд вибирати мотив «потрібно». Важливо наголосити, що у людини iз морально високою волею внутрiшня боротьба при виконаннi обов’язку виключається: усвiдомлення суспiльної необхiдностi дiї виключає можливiсть дiяти всупереч обов’язку.

При наявностi лише внутрiшнiх перешкод боротьба мотивiв вiдсутня, i пiдготовчий етап вольової дiї закінчується обмiрковуванням методiв досягнення мети, вибору конкретних засобiв дiї, найбiльш прийнятних для даної ситуацiї.

Боротьба рiзних мотивiв закiнчується усвiдомленням найважливiшого з них i виникненням бажання, що веде до пошуку засобiв i встановлення плану дiї. Пiдготовчий етап вольової дiї закiнчується прийняттям рiшення дiяти згiдно плану.

 

Виконавчий етап.

Вольовою є лише та людина, яка впроваджує свої рiшення в життя. Той, хто ставить за мету найвищi цiлi, але не завершує дiї, є людиною безвольовою.

Вольовий акт вважається здiйсненим лише в двох випадках:

а) у формi зовнiшньої дiї (зовнiшнiй вольовий акт; вольовий вчинок);

б) у формi утримання вiд внутрiшньої дiї (внутрiшнiй вольовий вчинок).

При змiнi обставин, коли виникають новi умови i виконання ранiше прийнятого рiшення стає неоптимальним, необхiдна свiдома вiдмова вiд прийнятого рiшення та спланованої дiї i прийняття нового рiшення. Iнакше це буде не проявлення волi, а беззмiстовна впертiсть.

Результатом вольової дiї є досягнення мети. Закiнчується вольова дiя самооцiнкою: людина оцiнює вибранi нею способи досягнення мети, витраченi зусилля i робить вiдповiднi висновки на майбутнє.

Самооцiнка - це оцiнка особою самої себе, своїх можливостей, якостей та мiсця серед iнших людей. Являючись ядром особистостi, самооцiнка є важливим регулятором поведiнки. Вiд неї залежать взаємостосунки людини з оточуючими, її критичнiсть, вибагливiсть до себе, ставлення до успiхiв та невдач - це впливає на ефективнiсть розвитку особистостi.

Рiвень домагання - це ступiнь важливостi мети, цiлей, котрi людина ставить перед собою. Переживання успiху, що виникає внаслiдок досягнення рiвня домагань, призводить до замiщення «рiвня домагань» бiльш важким, чи навпаки, легким завданням. Люди, якi володiють реалiстичним рiвнем домагань, вiдрiзняються впевненiстю у своїх силах, наполегливiстю у досягненнi мети, великою продуктивнiстю, критичнiстю в оцiнцi досягнутого.

Неадекватнiсть самооцiнки (занижена чи завищена) може призвести до вкрай нереалiстичних (завищених чи занижених) домагань. У поведiнцi це проявляється у виборi надто легких або важких цiлей, у пiдвищенiй тривожностi, невпевненостi у своїх силах, тенденцiях уникати ситуацiї змагання, некритичностi при оцiнюваннi досягнутого, помилковостi прогнозу та iн. Часто така невiдповiднiсть є головним пусковим чинником психосоматичних захворювань.