Психологiя помираючих хворих

 Психологiчнi особливостi помираючих хворих входять до предмета вивчення танатології - науки про вмирання. Нині прийнято видiляти 5 стадiй психiчного стану, через якi проходять пацiєнти, що помирають вiд невилiковного захворювання:

1. Стадiя вiдмови, несприйняття трагiчного факту. Домiнують вислови: «Тiльки не я», «не може бути», «це не рак» тощо. Заперечується факт смертельного захворювання, зростає тривога, пацiєнт активно обстежується у рiзних спецiалiстiв, використовує будь-якi методи лiкування, можлива анозогнозiя.

2. Стадiя протесту: «Чому саме я? У мене ж ще стiльки справ» i т.ін. Ця стадiя дуже важка для хворого i його родичiв. Вони часто звертаються до лiкаря з запитаннями, скiльки ще залишилося жити. Прогресують реактивна депресiя, виникають суїцидальнi тенденцiї. На цьому етапi дуже важлива допомога психолога, пiдтримка членiв сім’ї.

3. Прохання про вiдстрочку. У цьому перiодi вiдбувається сприйняття iстини i того, що вiдбувається, але «не тепер, ще трошки». Бiльшiсть, навiть ранiше невiруючi пацiєнти, звертаються подумки до Бога.

Першi три стадiї складають перiод кризи.

4. Реактивна депресiя, яка поєднується з почуттям провини, образи, горя. Хворий розумiє, що помирає, жалкує про свої негативнi звички, образи. Але вiн вже готовий прийняти смерть, закiнчив усi свої земнi турботи, заглибився у себе.

5. Прийняття власної смертi. Пацiєнт отримує мир i спокiй. Втрачає iнтерес до оточуючого, внутрiшньо зiбраний i знаходиться у полонi своїх думок, готуючись до неминучого.

 

Нейропсихологiчнi особливостi хронiчних захворювань

Iнодi хвороба заходить так далеко, що людина стає повнiстю залежна вiд неї. I вже не лише не може, але й не хоче вiд неї вiдмовлятися, не бажає лiкуватися. Формується специфiчна хвороблива життєва позицiя, для подолання, перебудови якої необхiдна квалiфiкацiйна допомога як терапевта, так i психотерапевта.

Згiдно теорiї стiйких патологiчних станiв (П.К. Анохiн, Д.Н. Узнадзе, Н.П. Бехтєрєва), хвороба, як патологiчна форма адаптацiї органiзму до надмiрних для нього навантажень, при певних умовах рефлекторно закрiплюється у матрицях довготривалої пам’ятi. Механiзми довготривалої пам’ятi («досвiд хвороби»), які при нормi звiльнюють нас «вiд необхiдностi увесь час думати, з якої ноги піти», тепер призводять до рiзкого обмеження можливостi повернення до нормальних, здорових адаптивних стереотипiв. Вiдбувається неусвiдомлена перебудова центральної нервової системи i цiлого ряду функцiй внутрiшнiх органiв. Формується «установка на хворобу» чи «воля до хвороби», що неминуче призводить до фiзiологiчної трансформацiї функцiональних порушень внутрiшнiх органiв у незворотнi, органiчнi. Найтяжчим результатом є «моральна капітуляція» людини, що «вiддає себе хворобi».

Незалежно вiд того, яка iз соматичних хвороб набуває хронiчного характеру, це завжди є результатом дiї психосоматичного «порочного кола», що містить у собі психологiчний (особистiснi передумови), середовищний (сiмейна, службова ситуацiї, екологiчнi, матерiально-побутові фактори) i бiологiчний (стать, вiк, спадкова здатнiсть за певних умов набути недостатнiсть функцiї того чи iншого органу, преморбiдний запас здоров’я, вегетосоматичний стереотип адаптацiї, перенесенi захворювання i т. iн.) компоненти.

У хронiчно хворих вiдбувається перебудова iнтересiв до внутрiшнiх вiдчуттiв. Необхiднiсть часто тривало знаходитися в стацiонарi змiнює звичнi ритми життя, працi i вiдпочинку, сну i безсоння. У свiтосприйняттi починає домiнувати значущість iнтероцептивних вiдчуттiв. Вiдбувається значна перебудова вартісної iєрархiї особистостi, внаслiдок «особливого стану хворого» характер стає дисгармонiйним (психопатизацiя або невротизацiя характеру). Знижується основний фон настрою, наступає замкнутість, «відгородженість», тривожнiсть. Часто виникають надмiрнi емоцiйнi реакцiї на змiни болів, на рiзнi негативнi психологiчнi впливи у виглядi розгубленостi, тривоги, страху, вiдчаю, рiзких афективних спалахiв. Бiльшiсть таких хворих вразливi, навiюванi i настороженi. Починають переважати підсвiдомi психологiчнi захиснi механiзми особистостi. Лише iнодi спостерiгається гармонiйна ВКХ. У мовi часто домiнують стiйкi iпохондричнi iдеї. Змiни характеру часто заважають чи утруднюють одужання, призводять до iнвалiдностi, створюють конфлiкти у лiкувальних установах, викликають негативне ставлення до пацiєнтiв, оточуючих.

Тактика психотерапевтичної роботи з хронiчно хворими повинна бути спрямована на:

• - створення психологiчної установки на здоров’я;

• - пошук i створення емоцiйно високозначущих нових, конструктивних стереотипiв поведiнки у стресових ситуацiях для даної особи;

• - досягнення зацiкавленостi у пiдвищеннi вольових здiбностей, спрямова-них на повноцiнне, здорове життя.

Велике значення мають державнi програми профiлактичної медицини, спрямованi на формування у людини вiдповiдальностi за своє здоров’я.