Основнi характеристики мислення:

1.                Глибина - умiння проникнути у сутність складних процесiв i явищ об’єктивного свiту, передбачити наступний розвиток подiй, знайти правильнi шляхи i потрiбнi рiшення, не звертаючись за допомогою до iнших.

2.                Самостiйнiсть - здатнiсть до залучення і використання особистих мислительних, вольових та iнтелектуальних ресурсiв для вирiшення поставленого завдання, без запозичення (плагiату) чужих iдей.

3.                Критичнiсть - умiння об’єктивно оцiнювати свої і чужi думки і дiї.

4.                Гнучкiсть - умiння змiнювати встановлений план рiшення задачi у відповідності зi змiнами оточуючого середовища.

5.                Послiдовнiсть - стрункiсть.

6.                Швидкiсть - швидкiсть перебiгу процесiв мислення.

7.                Цiлеспрямованiсть.

8.                     Продуктивнiсть.

Типи і види мислення:

1. Наочно-дiйове мислення характеризується рiшенням завдань мислення безпосередньо в дiї шляхом реального, фiзичного перетворення ситуацiї, апробування якостей об’єктiв. У дитини наочно-дiйове мислення утворює першу ступiнь розвитку мислення, у дорослого - спiвiснує із конкретно-образним i словесно-логiчним мисленням.

2. Конкретно-образне мислення - це оперування iснуючими в пам’ятi тими образами предметiв і явищ (уявленнями), якi в минулому були у практичній діяльності людини, а також конкретними поняттями. За допомогою такого мислення найбiльш повно вiдтворюються усi рiзноманiтнi фактичнi характеристики предмета, може бути зафiксовано одночасно декiлька точок зору на предмет. Важливою особливiстю конкретно-образного мислення є можливiсть встановлення незвичних «неймовiрних» сполучень предметiв i їх властивостей: у цiй якостi мислення практично не вiдрiзняється вiд уяви (синонiм - фантазiя) - це процес створення образiв предметiв i явищ, грунтуючись на особистому досвiдi. Уява може бути довiльною i вiльною, творчою i репродуктивною.

3. Абстрактно-логiчне мислення - вища ступiнь діяльності мислення, коли оперують поняттями судженнями, умовиводами та iншими вiдповiдними категорiями. Таке мислення грунтується на особливостях другої сигнальної системи (мовних засобiв) i є найбiльш пiзнiм етапом iсторичного i онтогенетичного розвитку мислення.

Мова - це система знакiв спiлкування людей із обмiном думками, що опосередкована словом. Мова включає в себе процеси вiдображення i сприйнятття дiйсностi з метою спiлкування, регуляцiї, контролю особистої діяльності. Вона є засобом вiдображення самосвiдомостi, передаванням i зберiганням iнформацiї в поколiннях (суспiльного досвiду). Вона перебуває в тiсному взаємозв’язку з мисленням, свiдомiстю, пам’яттю, емоцiями тощо.

Розрiзняють мову внутрiшню, усну та письмову. Внутрiшнє промовляння - «мова про себе», зберiгає структуру зовнiшньої мови, але не має фонацiї (промовляння звукiв) i є типовим для рiшення мислительних завдань у затруднених умовах. Письмова мова – це вербальне (словесне) узагальнення за допомогою письмових текстiв. Усна мова – це вербальне вiдображення за допомогою мовних засобiв, якi сприймаються на слух.

В мовi розрiзняють фонетичну i змiстову сторони.