Тема 16. Інфраструктура підприємства
Методичні поради до вивчення теми
Поняття “інфраструктура” в економічній літературі з’явилось порівняно нещодавно і прийшло із військової галузі. Значення цієї теми зумовлюється величезними резервами зростання аграрної економіки та економіки держави в цілому, які закладені у вирішенні проблеми становлення та розвитку інфраструктури. Один із світових класиків-економістів К. Маркс називав інфраструктуру судинною системою виробничого організму. Дивлячись на визначення інфраструктури (її склад), стає зрозумілим, що ефективне її функціонування – один із дієвих механізмів вирішення сучасних проблем аграрного виробництва, наближення його до європейських стандартів. Найбільш ефективний механізм – це боротьба з втратами, за повну збереженість та високоякісну переробку урожаю та продукцію ферм. Підраховано, що тільки за рахунок цього ресурси продовольства можна збільшити на 15–20 %. В Україні інвестиції у ліквідацію втрат та переробку – одні із найбільш вигідних та ефективних.
Крім того, якщо не буде інвестуватись соціальний розвиток (будівництво лікарень, шкіл, доріг, житла тощо), сучасні працівники аграрного сектору не матимуть можливості високоякісно та ефективно працювати.
Далі доцільно навести класифікацію інфраструктури (рис. 16.1) та охарактеризувати кожну її складову (сучасний стан, тенденції тощо).
Аналіз стану інфраструктури свідчить, що для неї характерний низький рівень розвитку матеріально-технічної бази, незбалансованість окремих її складових, невідповідність інфраструктури основним сферам аграрного комплексу ні в кількісному, ні в якісному відношенні. Крім того, очевидна недостатня налагодженість механізму взаємодії усіх підрозділів інфраструктури, недосконалість економічних зв’язків і відносин, проблеми організаційного характеру.
Відомо, що пропорційність розвитку складових підрозділів інфраструктури, координація діяльності всередині інфраструктурної сфери на різних рівнях і етапах виробничого процесу в АПК забезпечують ефективне їх функціонування.
Ефект діяльності виробничої інфраструктури в цілому та її складових має в основному міжгалузевий характер і проявляється, головним чином, у результатах функціонування не окремих її підрозділів, а в основних сферах комплексу і в цілому по АПК. Це призводить до недооцінки на практиці ролі інфраструктури, яка розвивалась і розвивається за “залишковим” принципом стосовно розподілу капітальних вкладень у сфери АПК. Економія на витратах в інфраструктурні підрозділи спричиняє значні втрати сільськогосподарської продукції, погіршення її якості. Крім того, це супроводжується швидким зносом і часто нераціональним використанням техніки.
Недостатній розвиток підрозділів виробничої інфраструктури АПК, які знаходяться на стику основних сфер, призвів до послаблення і порушення господарських зв’язків, розбалансованості функціонування всього АПК.
Р ис.16.1. Класифікація інфраструктури
Практичний досвід підтверджує, що створення і функціонування інтегрованої обслуговуючої системи, досягнення збалансованості в розвитку сировинної, переробної й інфраструкторної сфери АПК дасть змогу збільшити обсяги кінцевої продукції комплексу на 35 %. Адже за рахунок невисокого рівня використання ресурсного потенціалу АПК ми недоодержуємо продукції у розмірі 60–80 млрд доларів США, що становить майже ¾ валового продукту, який виробляється в Україні.
Внаслідок незадовільного стану соціальної інфраструктури третина сіл в Україні залишається непривабливою для проживання і праці. Серйозне занепокоєння викликає демографічна ситуація на селі у зв’язку, в першу чергу, з депопуляцією населення (перевищенням смертності над народжуваністю).
Основним критерієм комплексної оцінки розвитку соціальної сфери вважається співвідношення між оплатою праці і виробленим національним доходом. Так, зарубіжний досвід свідчить, що в економічно розвинутих країнах, де питома вага праці становить понад 60–65 %, спостерігається високий рівень розвитку соціальної сфери. Тобто підвищення частки оплати праці в національному доході позитивно сприяє розвитку галузей невиробничої сфери, повнішому задоволенню соціальних потреб населення. Разом з тим аналіз показує, що в наших умовах частка оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств у валовому доході сягає лише 16 %. Продовжується зростання темпів занепаду соціальної сфери на селі.
Соціальну сферу завжди утримує держава, ніде у світі товаровиробник не займається соціальними питаннями. Наприклад, в Австрії до кожного фермерського господарства за рахунок держави підведена асфальтована дорога. Школа, лікарня, культура, освіта і все інше фінансується у більшості країн світу з державної казни.
Проведення реформ на селі вимагає і зміни підходів до вирішення питань розвитку соціальної сфери. З метою належного забезпечення життєдіяльності сільського населення в ринкових умовах указом Президента України від 20 грудня 2000 року схвалені «Основні засади розвитку соціальної сфери села». Про складові ринкової інфраструктури детальна інформація наведена у термінологічному словнику.
Слід звернути увагу слухачів на відносно нові для України складові інноваційної інфраструктури.
Як відомо зі статистики, із ста бізнесменів-початківців успіхів у бізнесі досягають лише дванадцять. В українських реаліях цей відсоток ще нижчий. Але є метод, який дозволяє „вижити” від 30 % до 80 % новачків. Це складова інноваційної інфраструктури – бізнес-інкубатори. Вперше бізнес-інкубатор (слово “інкубатор” означає “вирощування”, тобто дослівно: «вирощувати бізнес») з’явився у кінці 50-их років минулого століття у США, коли один підприємливий чоловік орендував занедбаний вокзал, зробив ремонт і почав здавати “офіси” для підприємців-новачків. Вже через кілька років 30 % їх перейшли з малого бізнесу в середній. Секрет полягав у тому, що об’єднані під одним дахом фірми обмінювались досвідом у вирішенні однакових проблем, консультувалися у юриста та економіста цієї фірми і значно швидше долали бюрократичні перепони.
З цього часу місцева влада багатьох штатів почала спонсорувати розвиток бізнес-інкубаторів, що було вигідним для влади: нові робочі місця, більше податків надходило до місцевих бюджетів. Зараз у США діють близько 860 інкубаторів.
Цю ідею підтримали у Європі. Згодом бізнес-інкубатори почали запроваджувати новітні технології, об’єднуватися між собою та з промисловими компаніями, переросли у технопарки. Сьогодні вже відомі цілі технополіси, що функціонують на перетині діяльності наукових та технологічних парків.
В Україні з 1997 року почали створюватися і вже відомі бізнес-інкубатори, класичним за міжнародними нормами є тільки один – Білоцерківський. Вітчизняні бізнес-інкубатори надають такі послуги, як секретарські, забезпечення оргтехнікою, допомагають опановувати персональний комп’ютер, надають можливість отримання пільгових кредитів, проводять навчання з бізнес планування та інші консультації.
Слід відмітити, що створення мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів є одним із найважливіших аспектів формування інфраструктури для розвитку малого та середнього підприємництва в Україні.
Характеристика інших складових ринкової інфраструктури наведена у термінологічному словнику.