Тема 19. Конкуренція в аграрному секторі

Методичні поради до вивчення теми

Розпочати вивчення даної теми доцільно з її актуальності, навести значення та поняття конкуренції.

Як відомо, основу ринкової економіки становлять три кити: різні суб’єкти власності, конкурентне середовище та вільне ціноутворення. А однією з головних рушійних сил ринкової економіки є конкуренція між виробниками за право продати товар споживачу.

Основним завданням розвитку агропромислового комплексу в постприватизаційний період є формування конкурен­тоспроможного агропромислового виробництва, спрямованого на вирішення економічних та соціальних завдань, забезпечення продовольчої безпеки держави. У цьому контексті важливим є уточнення основних понять та положень класичної теорії конкурентної боротьби, пристосування її до конкретних умов постприватизаційного періоду розвитку вітчизняних підприємств, пошук найбільш ефективних методик визначення їх конкурентоспроможності.

Конкуренція означає наступне:

1. Присутність на ринку великої кількості незалежно діючих покупців та продавців товару.

2. Свободу для покупців та продавців виступати на тих чи інших ринках та покидати їх.

Доцільно розглянути поняття конкурентоспроможності підприємства (фірми) та продукції (товару). Важливо з’ясувати, що конкурентоспроможність продукції та підприємства співвідносяться між собою як частина і ціле. Можливість підприємства конкурувати на ринку залежить від конкурентоспроможності товару та від методів управління, які використовуються на підприємстві.

Слід звернути увагу студентів, що формування конкурентних відносин у сільському господарстві має ряд особливостей:

• Значний ризик у своєму розвитку, крім суспільних факторів підвищення продуктивності праці необхідно враховувати і природні фактори.

• На відміну від несільськогосподарських галузей, де падіння цін і доходів призводить до переливання капіталу в інші галузі і до зростання споживання, сільському господарству властивий більш сталий характер та постійний попит населення на багато видів його продукції.

• Для сільського господарства характерними є також особливості у зниженні витрат виробництва продукції. Якщо у промисловості це основний фактор здійснення цінової конкуренції, то у сільському господарстві зниження витрат виробництва має серйозні обмеження.

• У промисловості конкуренція дає можливість забезпечити високоефективну економічну діяльність, здатність до виживання, в аграрному секторі цього можна домогтися лише за наявності паритету цін.

Важливо з’ясувати позитивні і негативні риси конкуренції (рис. 19.1).

Далі доцільно розглянути види конкуренції, які відомі взагалі і які найбільш характерні для сучасних умов, а також види конкуренції в АПК.

В ідмітимо, що всі методи конкуренції у тій чи іншій мірі поділяються на цінові (коли основним способом суперництва є зниження цін виробника на свої товари стосовно цін інших товаровиробників) та нецінові (коли ціни не змінюються).

Рис. 19.1. Позитивні та негативні риси конкуренції

До нецінових методів конкуренції відносять:

• диференціацію якості товарів за однієї й тієї ж ціни (або незначного її коливання);

• продаж товарів у кредит;

• продовження строку гарантійного обслуговування;

• контроль за ноу-хау та патентами на виробництво певних видів продукції;

• рекламу;

• виробництво товарів-замінників;

• лізинг тощо.

На сучасному етапі розвитку аграрного сектору економіки України виникла необхідність у збереженні конкурен­тоспроможності національної сільськогосподарської продукції з метою недопущення втрати вітчизняними товаровиробниками своїх місць на аграрних ринках в середині країни та за її межами.

В особливо скрутному становищі опинилися сільськогосподарські підприємства зони радіаційного забруднення, які мали істотний вплив на виробництво продукції сільського господарства в Україні. Серед проблем збереження ринкових позицій для підприємств цієї зони на першому місці знаходиться проблема екологічного розвитку, оскільки це основа і гарантія збереження здоров’я та життя більшої частини населення України.

Слід відмітити, що ідеологія екологічного розвитку поступово займає важливе місце у формуванні менталітету української нації. Тільки за роки незалежності на вирішення чорнобильських проблем наша країна витратила майже 5 млрд доларів США. Попри контрзаходи, що проводяться протягом 15 років після аварії, значно зросла кількість потерпілих внаслідок чорнобильської катастрофи, серед проживаючих на радіаційно забрудненій території здоровими визнано лише 11–15 % осіб (за даними Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи). За тими ж джерелами 90–98 % населення забруднених територій отримує основне дозове навантаження за рахунок внутрішнього опромінення від споживання продуктів харчування місцевого виробництва, особливо молока і м’яса.

Всі ці особливості зони радіаційного забруднення на фоні значних економічних перетворень накладають свій відбиток на методи, прийоми, заходи щодо збереження та зростання конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції постчорнобильської зони.

За класиком теорії конкурентної боротьби Майклом Портером, професором Гарвардської школи бізнесу [3] – загальні стратегії конкуренції визначають три основних напрями:

1) лідерство у зниженні витрат;

2) диференціація;

3) фокусування, або особлива увага.

Для виконання першої вимоги підприємство має утримувати витрати на більш низькому рівні порівняно з конкурентами.

Щоб забезпечити диференціацію, підприємство повинно запропонувати щось унікальне у якомусь певному аспекті, який вважається важливим для більшості потенційних споживачів.

Третій різновид стратегії заключається у виборі галузевого ринку і обслуговуванні його краще та ефективніше порівняно з конкурентами.

М. Портер виділив 5 сил конкуренції, які визначають рівень прибутку в галузі, а саме:

1. Проникнення нових конкурентів.

2. Загроза появи на ринку товарів, вироблених за інших технологій.

3. Можливості покупців.

4. Можливості постачальників.

5. Конкуренція між підприємствами, які уже працюють на ринку.

У зоні радіаційного забруднення чи іншій екологічно нестабільній території доцільно виходити із пріоритетності екологічного над економічним. У цих умовах можливі 2 варіанти економічного розвитку з позицій конкурентоспроможності:

1. Фокусувати увагу на виробництві екологічно чистої продукції, що природно і закономірно, виходячи з основних завдань розвитку цієї зони:

а) виробляти продукцію, яка не накопичує радіонукліди;

б) з допомогою спеціальних заходів зменшувати надходження радіаційних елементів в кінцеву продукцію, забезпечивши цим вміст шкідливих елементів у межах встановлених норм.

2. Пріоритети надавати підвищенню економічної ефективності виробництва продукції (зменшувати витрати на її виробництво, збільшувати прибутковість), а екологічності виробництва надавати другорядне значення.

У зв’язку з вищенаведеним п’ять складових конкуренції, визначених М. Портером, набувають специфічних властивостей, пов’язаних з екологічним фактором. Тому структурна схема складових конкуренції, які визначають прибутковість галузі чи підприємства екологічно нестабільної території приймає наступний вигляд (рис.19.2).

Слід звернути увагу слухачів, що за останні роки набув популярності новий підхід до проблеми конкуренції, за яким для досягнення успіху підприємствам не потрібно конкурувати між собою, а діяти на абсолютно нових ринках, так званих „блакитних океанах”. Основними теоретиками цієї теорії є У. Чан Кім та Рене Моборн [4].

Ринковий всесвіт вони поділяють на океани: червоні і блакитні. Червоні символізують усі існуючі на даний момент галузі економіки. Це відома нам частина ринку. Блакитні океани характеризують галузі, які на сьогоднішній день не існують. Це невідомі сегменти ринку. Відмінність стратегій двох океанів наведена на рисунку 19.3.

Підсумовуючи, доцільно визначити фактори, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, а саме:

• система та методи управління підприємством;

• технологічний та організаційний рівень процесу виробництва;

• система довгострокового планування;

• маркетингове дослідження ринку;

• інноваційний характер виробництва.

Рис. 19.2. П’ять складових конкуренції екологічно нестабільної території

Рис. 19.3. Стратегія червоного та блакитного океану

Усі ці чинники визначають характеристики продукції з точки зору оптимального поєднання параметрів: ціна – якість – надійність.

Розкриваючи наступне питання теми, необхідно навести основні законодавчі акти щодо Державної програми демонополізації економіки України та розвитку конкуренції [7, 8]. Для порівняння можна використати інформацію про те, що у США вперше закон про конкуренцію був прийнятий ще у 1890 році.

Особливо важливим є останнє питання теми щодо оцінки конкурентоспроможності підприємства. Конкурентоспромо­жність підприємства є одним із суттєвих показників стану підприємства як господарської системи, який визначає перспективи його подальшого розвитку, можливість досягнення стратегічних цілей та завдань.

Оцінка конкурентоспроможності підприємства, як правило, включає:

по-перше, визначення кола підприємств-конкурентів;

по-друге, збирання інформації про їх діяльність;

по-третє, формування системи оціночних показників;

по-четверте, обробку інформації та отримання загальної оцінки стану конкурентоспроможності.

Для визначення конкурентоспроможності підприємства на ринку товарів та послуг можуть бути використані наступні методи: різниць, рангів, балів, еталону, конкурентного статусу підприємства (КСП) та інші.

Метод різниць полягає у визначенні переваг та недоліків підприємств за певними показниками. Особливості цього методу: порівнюються один з одним два підприємства – конкуренти. При цьому визначається кількісний розрив у досягнутих значеннях.

Метод рангів складніший, він дозволяє визначити стан оцінюваного підприємства в цілому, його сильні та слабкі сторони у порівнянні з конкурентами. Підприємства-конкуренти при цьому ранжуються за показниками. Це дозволяє визначити, за якими критеріями підприємство випереджає чи відстає від конкурентів, його місце серед інших конкурентів.

За мінімальною сумою отриманих рангів кожного підприємства можна визначити найбільш конкуре­нтоспроможне, якщо найкращий рівень показника визначається як мінімальний, або за максимальною сумою набраних рангів, якщо найкращий рівень оцінюється максимальним рангом.

Основна перевага методу рангів – це його простота, можливість використання кількісних і якісних показників. Поряд з цим цей метод не дозволяє оцінити ступінь відставання підприємства від його основного конкурента.

І тільки метод балів дозволяє вирішити цю проблему. Він включає:

• складання матриці оціночних показників для порівняння підприємства з його конкурентами;

• виділення найкращого значення окремого оціночного показника з даної сукупності підприємств та присвоєння йому певного бального значення (при цьому використовується самостійно встановлена шкала) – Б_max;

• розрахунок балів (Б_ір), отриманих іншими підприємствами за даним оціночним показником шляхом порівняння їх фактичних значень з найкращими в даній сукупності:

,

де З_ір – фактичне значення і-го оцінюваного показника по р-му підприємству;

З_ін – найкраще значення і-го оцінюваного показника у даній сукупності підприємств;

Б_max – встановлений максимальний бал оцінювання окремого показника.

Узагальнена бальна оцінка конкурентоспроможності (УЗ_р) має наступний вигляд:

,

де ЗН_і – значимість конкретного показника оцінки у загальній оцінці конкурентоспроможності.

Рівень значимості окремих показників задається експертно з урахуванням ролі кожного показника у формуванні загального висновку про ступінь конкурентоспроможності підприємства.

Перевагою цього методу є чітке визначення основних конкурентів, бальна оцінка позиції кожного. Поряд з цим використання експертної оцінки при визначенні значимості окремих показників дещо знижує рівень об’єктивності встановлення місця підприємства серед конкурентів.

Найчастіше в нашій економічній літературі використовують метод визначення конкурентного статусу підприємства (КСП). Він характеризує можливості підприємства щодо ведення конкурентної боротьби, досягнення підприємством визначених конкурентних переваг. Залежність позиції підприємства в конкурентній боротьбі від його конкурентного статусу трактується наступним чином:

0,8<КСП<1.0 – сильна позиція;

0,5<КСП<0.7 – середня позиція;

0<КСП<0.4 – слабка позиція.

Основним недоліком наведеної методики є значна доля суб’єктивізму щодо визначення її складових.

Доцільність використання того чи іншого методу повинна визначитися метою та основними завданнями, які ставляться перед дослідниками, наявністю необхідної інформації. При цьому кращим варіантом є комплексне використання наведених методів визначення конкурентоспроможності.