5.7. Безсполучникове складне речення

Поряд із складними реченнями, в граматичній організації яких найважливішу роль відіграють сполучники, у мові широко представлені також складні речення, частини яких поєднуються між собою без використання сполучників і сполучних слів, а за допомогою інтонації та інших засобів.

Безсполучникові речення - це складні речення, частини яких об'єднуються в одне синтаксичне і семантичне ціле за допомогою інтонації, без сполучників. Наприклад: Вірю: з каменю б'є джерело (Мал.).

Основними засобами зв'язку між частинами безсполучникового речення є:

       інтонація, яка об'єднує частини речення в одне інтонаційно завершене ціле;

       співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків;

       семантичний зв'язок;

       порядок розташування частин;

       паралелізм синтаксичної структури поєднуваних частин;

       спільні для частин речення члени.

Залежно від характеру інтонації, за допомогою якої поєднуються в одне синтаксичне і семантичне ціле частини, безсполучникові складні речення поділяються на такі типи:

     перелічувальні;

     протиставні;

     зумовлені;

     пояснювальні.

За характером смислових зв'язків між частинами розрізняють безсполучникові речення з однорідними частинами, які не підпорядковані одна одній (Осінній вечір морозом дихав, у небі місяць немов п'ятак... (Симон.);а також з неоднорідними частинами, одна з яких пояснює іншу (Защебетав соловейко - пішла луна гаєм (Шевч).

Між частинами безсполучникових речень ставляться такі розділові знаки: кома, крапка з комою, тире, двокрапка.

1.     Кома ставиться у тому випадку, коли частини безсполучникових речень виражають одночасність або послідовність подій чи явищ. Наприклад: Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні (Сос.).

2.     Крапка з комою ставиться тоді, коли частини безсполучникового речення не тісно пов'язані за змістом і коли в середині речення уже є розділові знаки. Наприклад: Десь весело дзюрчить струмок, у скісному промінні сонця грає роєм мушва, - якесь шамотіння, якісь вечірні лісові звуки долітають до чуткого вуха

3.     Тире ставиться:

     при порівнянні, зіставленні чи протиставленні першої і другої частин безсполучникового складного речення. Наприклад: Зайця ноги носять - вовка зуби годують (Н. тв.).

     якщо друга частина виражає наслідок. Наприклад: Пильно подивилась - сльози покотились (Шевч.).

     якщо в першій частині виражається час або умова. Наприклад: Була б охота - знайдеться робота (Н. тв.).

     якщо передається швидка зміна дій, явищ. Наприклад: Погасив світло знов - ось тобі й ніч (Гуц).

4.     Двокрапка ставиться між частинами безсполучникового складного речення , якщо друга частина розкриває чи доповнює зміст першої або вказує на причину того, про що говориться в першій частині. Наприклад: Оксані радість: мати одрізала з полотна хустину (Гол).  

5.8. Складні синтаксичні конструкції

Серед складних синтаксичних конструкцій, що складаються з кількох предикативних частин, визначено такі типи:

     безсполучникові багатокомпонентні речення;

     складносурядні багатокомпонентні речення;

     складнопідрядні багатокомпонентні речення;

     складні багатокомпонентні речення змішаного типу;

     періоди;

     конструкції з чужим мовленням.

У сучасній українській літературній мові поширені складні речення з однорідною і неоднорідною безсполучниковістю. Наприклад: Послався зелений барвінок, червоніє зірка, повився горобиний горошок, вовча ступа попустила широке листя, розкинувся до землі синій ряст, розрослася зелена рута (М.В.).

У мові досить широко представлені складносурядні багатокомпонентні речення, предикативні частини яких поєднуються в одне ціле за допомогою єднальних, приєднувальних, розділових сполучників. Наприклад: Тяжких дерев стривожені ряди загомоніли раптом, затремтіли, і довгі трави стебла похилили, і покотилася недобра вість, і змовкло все (Рил.).

Серед складнопідрядних багатокомпонентних речень розрізняють конструкції з послідовною підрядністю, конструкції з супідрядністю, конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю, такі речення мають декілька підрядних частин. Наприклад: Лише той гідний світлого майбутнього, хто свято шанує минуле, пишається героїчною історією свого народу і все робить для того, щоб сучасне було не менш славне, щоб уписалося воно золотими сторінками на скрижалях історії (Цюпа.).

В одному складному реченні, до якого входить кілька предикативних частин, можуть поєднуватися різні типи зв'язку: безсполучниковий зв'язок, сполучники сурядності, сполучники підрядності. Виділяють такі типи складних багатокомпонентних речень змішаного типу:

     речення з сурядністю і підрядністю;

     речення з сурядністю і безсполучниковим зв'язком;

     речення з підрядністю і безсполучниковим зв'язком;

     речення з сурядністю, підрядністю і безсполучниковим зв'язком.

Наприклад: І день іде, і ніч іде, і дивуєшся чому не йде Апостол правди і науки (Т.Ш.).

Складні багатокомпонентні речення змішаного типу властиві переважно мові художньої літератури та публіцистичному і науковому стилям мови.

Період - це розгорнутий вислів, що як своїм змістом, так і інтонаційно чітко розпадається на дві взаємно врівноважені частини і характеризується єдністю змісту і інтонації. За своїм складом це багаточленне складне речення, з інтонаційного погляду період характеризується ритмічною завершеністю інтонації. Перша частина періоду, що містить у собі основу вислову і характеризується наростанням інтонації, називається підвищенням, а друга, заключна - зниженням. У великих за обсягом періодах підвищення і зниження за допомогою невеликих пауз можуть розпадатися на дрібніші частини - члени періоду. Наприклад: Чи тільки терни на шляху знайду, чи до мети я повної дійду, чи без пори кінчу той шлях тернистий, - бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: з співом на устах (Л.У.).

До складних синтаксичних конструкцій тісно прилягають і конструкції з чужим мовленням, під яким розуміють різні способи передачі мовлення чи думок якоїсь особи, що включаються в авторську розповідь.

Форми і засоби передачі чужого мовлення залежать від ситуації спілкування, мети, призначення повідомлення.

Залежно від лексико-синтаксичних засобів і способів передачі чужого мовлення розрізняють такі форми:

     форми прямої передачі (пряма мова);

     форми непрямої передачі (непряма мова);

     невласне пряма мова;

     діалогічне мовлення;

     цитація.

Пряма мова - це точно відтворений чужий вислів із збереженням його лексичних. синтаксичних і інтонаційних особливостей. Вона, як правило, супроводжується словами автора, з яких стає відомо, кому належить пряма мова, за яких обставин і в який спосіб вона була висловлена. Наприклад: Промовила конвалія: "Прощай, гаю милий!"

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, в середині її або після неї.

Слова автора при прямій мові є синтаксичним центром, що організовує конструкцію з чужим мовленням, вони є засобом введення в розповідь чужого мовлення. Пряма мова і слова автора завжди виступають як окремі речення, зв'язки прямої мови зі словами автора на письмі регламентуються пунктуаційними правилами, а в усному мовлені - інтонацією.

Непряма мова - це чуже мовлення, введене автором розповіді в текст у формі з'ясувальної підрядної частини складнопідрядного речення. Вона не є самостійною синтаксичною одиницею, а разом із словами автора становить складнопідрядне з'ясувальне речення, в якому головна частина - це слова автора, а підрядна - непряма мова. При цьому способі передачі чужого мовлення синтаксичним центром, що організує конструкцію з чужим мовленням, виявляються слова автора, які виступають у ролі головної частини складнопідрядного речення. Наприклад: Мати через пліт запитала сина, куди він збирався (Ст.).

Невласне пряма, або вільна непряма мова є особливим стилістичним прийомом, за допомогою якого автор глибоко розкриває внутрішні почуття героїв, їхні думки, переживання, прагнення. Вона становить суміш непрямої мови з елементами прямої, зберігаючи при цьому певною мірою порядок слів, інтонацію, дослівні вислови, емоційність мови персонажів. Це так зване внутрішнє мовлення, яке передається шляхом ніби перевтілення у свого героя. Наприклад: Кайдашиха обтерла білою хусткою сап'янці і гордовито дивилася навкруги: дивіться, мов люди добрі, яка панія їде до вас у гості (Н.-Лев.).

Діалог - це дослівно відтворена розмова двох чи кількох осіб. Чуже мовлення, передане у формі діалога, може супроводжуватись і словами автора, але це буває далеко не завжди: нерідко діалогічне мовлення виступає без супроводу слів автора. Та й пунктуаційно діалог оформляється своєрідно: перед кожною репликою ставиться тире, а слова кожної особи пишуться з нового рядка. Наприклад:

     Миколка, це ти?

     Я ... - та скривився, скривився.

     Як це ти, що це?... (Тесл.)

У наукових та публіцистичних працях з метою підтвердження висловленої думки чи її пояснення використовуються цитати. Цитата - це особливий різновид чужого мовлення, який являє собою дослівно переданий уривок з якогось твору. Цитати можуть наводитися як у супроводі слів автора, так і без них.

Синтаксична будова цитат буває різною. Одні з них являють собою просте чи складне речення, інші мають у своєму складі кілька речень, а деякі - лише частину речення. Наприклад: "Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова як із уст сії слабосилої, хворої дівчини" (Фр.). Після наведення цитати вказується на її джерело (автор, назва праці, місце видання, видавництво, рік видання, сторінки).