4.6. Дієслово

Дієслово - це повнозначна самостійна частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес.

Дієслово може означати:

 реальну фізичну дію особи (бігти, шити);

 стан, в якому перебуває предмет (спати, сміятися);

 становлення предмета (молодіти, старіти);

 ставлення особи до кого-небудь чи чого-небудь (любити, шанувати);

 бажання (хотіти, бажати);

 мовлення (говорити, розповідати);

 мислення (думати, мріяти).

Початковою формою дієслова є неозначена форма, або інфінітив.

Інфінітив – це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма (інфінітив) дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив закінчується на -ти, -ть.

Дієслово має граматичні категорії роду, особи, числа, як і інші частини мови, але воно має ще і властиві тільки йому граматичні категорії: виду, перехідності - неперехідності, стану, способу, часу.

Дієслова бувають доконаного і недоконаного виду; перехідні і неперехідні; дійсного, умовного і наказового способу; теперішнього, минулого і майбутнього часу, активного чи пасивного стану.

Види дієслів

Вид - одна з найважливіших ознак дієслова. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання: що робити? (читати, писати).

Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання: що зробити? (прочитати, написати).

Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого. Лексичне значення таких видових пар не змінюється (читати - прочитати).

Доконаний вид дієслова утворюється від недоконаного виду за допомогою:

 префіксів: читати - прочитати;

 суфіксів: записувати - записати;

 чергування звуків: сидіти - сісти;

 наголосу: виміря'ти - вимі'ряти;

 різних основ: брати - взяти.

Одновидові дієслова - це дієслова, що бувають тільки доконаного або тільки недоконаного виду.

Лише доконаний вид мають дієслова: розговоритися, наговоритися, розгомонітися, розгніватися, роздратуватися, надуматися, натерпітися, надивитися, насміятися, напрацюватися.

Лише недоконаний вид мають дієслова: гордувати, грабувати, бродити, літати, володіти, зимувати, лихоманити, тріумфувати, намагатися, прагнути, марити, потребувати, зорити, імпонувати.

Дієслова з суфіксом -ува-, переважно іншомовного походження, поєднують в собі значення як доконаного, так і недоконаного виду: гарантувати, інтенсифікувати, організувати, телеграфувати, наслідувати, воєнізувати, веліти, женити.

Способи дієслів

В український мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний, наказовий.

Дійсний спосіб означає реальну дію, яка відбувалася (минулий час), відбувається (теперішній час), відбудеться (майбутній час): читав, читаю, буду читати.

Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не, можуть змінюватися за часом, а в теперішньому й майбутньому часах - за особами.

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов (хотів би).

Дієслова умовного способу утворюються додаванням до дієслів минулого часу часток б, би (читав би), вони не мають часу й особи, змінюються за родами й числами (цвів би, цвіла б, цвіли б).

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, заклик, пораду виражає спонукання до дії (заспівай, привітайте).

Дієслова наказового способу не мають форм часу, але вони змінюються за особами в однині й множині. В однині вони мають форму 2-ої особи, а у множині - 1-ої та 2-ої.

	Однина	Множина
1-а ос.	-	сидімо, станьмо
2-а ос.	сиди, стань	сидіть, станьте

Розрізняють три основні форми наказового способу:

 2-а ос. однини: іди, малюй;

 1-а с. множини: ідімо, малюймо;

 2-а ос множини: ідіть, малюйте.