- •1.2. Сучасна українська літературна мова
- •1.3. Зміни в українському правописі
- •Перелік слів, правопис яких зазнав змін
- •1.4.Стилі сучасної української літературної мови
- •1.5. Особливості офіційно-ділового стилю мови
- •1.6. Запитання і завдання для самоперевірки
- •2.1. Лексичне значення слова
- •2.2. Однозначні і багатозначні слова
- •Слово d поняття
- •2.3. Пряме і переносне значення слова
- •2.4. Омонімія, синонімія, антонімія, паронімія
- •Синонімія
- •Антонімія
- •Паронімія
- •2.5. Стилістична диференціація слова
- •2.6. Фразеологія
- •2.7. Запитання і завдання для самоперевірки
- •3.3. Запитання і завдання для самоперевірки
- •4.2. Іменник
- •Число іменників
- •Відмінювання іменників.
- •Відмінювання імен та по батькові
- •Віддієслівні іменники
- •Особливості вживання іменників у діловому мовленні
- •4.3. Прикметник
- •Ступені порівняння якісних прикметників
- •Відмінювання прикметників
- •4.4. Числівник
- •Відмінювання числівників
- •Зв'язок числівників з іменниками
- •Особливості вживання числівників у діловому мовленні
- •4.5. Займенник
- •Відмінювання займенників
- •Відмінювання особових займенників та зворотного займенника себе
- •Відмінювання присвійних займенників
- •Відмінювання вказівних займенників
- •Особливості вживання займенників у діловому мовленні
- •4.6. Дієслово
- •Види дієслів
- •Способи дієслів
- •Часи дієслів
- •Дієвідмінювання дієслів майбутнього часу недоконаного виду
- •Перехідні і неперехідні дієслова
- •Стан дієслова
- •Особливості вживання дієслів у діловому мовленні
- •Дієприкметник
- •Дієприслівник
- •4.7. Прислівник
- •4.8. Службові частини мови
- •Особливості вживання службових частин мови у діловому мовленні
- •4.9. Вигук
- •4.10. Запитання і завдання для самоперевірки
- •5. Синтаксичні засоби ділового мовлення
- •5.1. Словосполучення, сполучення слів
- •5.2. Поняття про речення
- •5.3. Просте речення
- •5.4. Поняття про складне речення
- •5.5. Складносурядне речення
- •5.6. Складнопідрядне речення
- •5.7. Безсполучникове складне речення
- •5.8. Складні синтаксичні конструкції
- •5.9. Синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю мови
- •5.10. Запитання і завдання для самоперевірки
- •6. Особливості писемного і усного ділового мовлення
- •6.1.Соціальна функція писемного і усного ділового мовлення
- •6.2. Монологічне і діалогічне ділове мовлення
- •6.3. Особливості усного ділового мовлення
- •6.4. Особливості писемного ділового мовлення
- •7.2. Визначення документу
- •7.3. Класифікація документів за різними ознаками
- •Класифікація документів
- •8.2. Документування з низьким і високим рівнем стандартизації
- •8.3. Реквізити управлінських документів
- •8.4. Вимоги до мови документів
- •8.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •9. Документування в управлінській діяльності
- •9.1. Організаційно-розпорядчі документи 9.2. Довідково-інформаційні документи 9.3. Документування з кадрових питань 9.4. Особисті офіційні документи 9.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •9.1. Організаційно-розпорядчі документи
- •9.2. Довідково-інформаційні документи
- •9.3. Документи з кадрових питань
- •Текст викладається від третьої особи. Документ видається на руки працівникові або надсилається до установи, підприємства, що його вимагали 9.4. Особисті офіційні документи
- •9.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •10. Спеціалізоване документування
- •10.1. Документи з господарської діяльності
- •10.2. Документи з господарсько-претензійної діяльності
- •10.3. Система обліково-фінансової документації
- •10.4. Документи в банківській діяльності
- •10.5. Документація в рекламній та видавничої діяльності
- •11.2. Інтонація
- •11.3. Невербальні засоби спілкування
- •11.4. Техніка мовлення
- •11.5. Дикція
- •11.6. Жанри публічного виступу
- •11.7. Запитання і завдання для самоперевірки
- •12. Культура ділового мовлення
- •12.1. Вимоги до мови документів 12.2. Основні риси культури мови 12.3. Норми сучасної української літературної мови 12.4. Запитання і завдання для самоперевірки
- •12.1. Вимоги до мови документів
- •12.2. Основні риси культури мови
- •12. 3. Норми сучасної української літературної мови
- •12.4. Запитання і завдання для самоперевірки
- •Короткий тлумачний словник термінів справочинства
- •Додаток 2
Дієприслівник
Дієприслівник - це незмінювана форма дієслова, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію.
Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника.
Ознаки дієслова, які має дієприслівник:
близьке лексичне значення (йти - йдучи);
твориться від дієслівних основ (йти - йдучи);
зберігає вид дієслова, від якого утворений (виступати - виступаючи, виступити - виступивши);
керує іменником або займенником (працюючи з дітьми, з ним).
Ознаки прислівника, які має дієприслівник:
не змінюється;
у реченні є обставиною.
Творення дієприслівників
Недоконаний вид |
Доконаний вид |
Від основ тепер. часу за допомогою суфіксів -учи-, -ючи-, (І дієв.) -ачи-, -ячи- (ІІ дієв.) бредуть - бредучи, лежать - лежачи |
Від основи інфінітива за допомогою суфікса -ши, -вши, принести - принісши, сховати - сховавши |
Дієприслівники мають форму недоконаного або доконаного виду. Дієприслівники недоконаного виду означають, що додаткова дія не закінчена і відбувається одночасно з головною. Наприклад: Дивлячись на високі Карпати, Марко мріяв про рідні Альпи.
Дієприслівники доконаного виду означають, що додаткова дія відбувається раніше головної, вираженої дієсловом. Наприклад: Прочитавши документ, ми почали активно його обговорювати.
Дієприслівники з пояснюючими словами називаються дієприслівниковим зворотом, який на письмі виділяється комами, незалежно від місця знаходження.
В офіційно-діловому стилі мови часто вживають дієприслівникові звороти з метою економічності вислову і точності відтворення думки.
4.7. Прислівник
Прислівником називається самостійна незмінна частина мови, яка виражає ознаку дії чи стану або ступінь і міру вияву іншої ознаки та обставини.
Прислівники мають такі особливості:
вони не змінюються;
мають тільки їм властиві словотворчі суфікси -о, -е, -у, -ому, -єму (тепло, добре, по-моєму);
мають лексичне і словотворче співвіднесення з усіма частинами мови, від яких походять (іменниками, прикметниками, числівниками, займенниками, дієсловами);
у реченні виконують функцію обставин.
За значенням і синтаксичною роллю в реченні прислівники поділяються на три розряди: означальні, обставинні, безособово-предикативні.
Означальні прислівники поділяються на такі групи: якісно-означальні, способу або образцу дії, кількісно-означальні.
Якісно-означальні прислівники дають якісну характеристику дії або стану, відповідаючи на питання як? Вони утворюються від основ якісних прикметників за допомогою суфіксів -о або -е.
Прислівники на -о, -е, утворені від якісних прикметників, можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння.
Форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -ше та -іше (швидко-швидше, тепло-тепліше), а також за допомогою інших основ (добре-краще).
Найвищий ступінь порівняння твориться за допомогою префікса най- та вищого ступеня порівняння прислівників (глибше-найглибше).
Прислівники способу або образу дії вказують на спосіб дії і відповідають на питання яким способом? (гуртом, по-нашому).
Кількісно-означальні прислівники виражають ступінь інтенсивності дії або міру чи ступінь вияву якісної ознаки і відповідають на питання: скільки?, наскільки? якою мірою? як багато? (двічі, дуже, надзвичайно).
Обставинні прислівники виражають різні обставини, за яких відбувається дія, їх поділяють на такі групи: прислівники часу, місця, причини, мети.
Прислівники часу характеризують дію за часовими відношеннями і відповідають на питання: коли? відколи? як довго? доки? (тепер, колись, віддавна, завжди).
Прислівники місця характеризують дію за просторовим відношеннями і відповідають на питання: де? куди? звідки? (вниз, здалеку, праворуч).
Прислівники причини виражають причину дії і відповідають на питання: чому? через що? з якої причини? (зопалу, згарячу).
Прислівники мети виражають мету дії і відповідають на питання: для чого? на що? з якою метою? (умисне, напоказ, наперекір).
Безособово-предикативні прислівники (їх ще називають словами категорії стану) виражають стан природи (тихо, ясно, темно, холодно), психічний або фізичний стан людини (легко, радісно, весело, душно), зумовленість, необхідність, доцільність дії в оцінці людини (необхідно виконати, потрібно сказати).
Прислівники різноманітні за своїм походженням і будовою. Це пояснюється тим, що вони сформувалися на основі інших частин мови: прикметників та іменників (помалу, бігом), числівників (вдвоє), займенників (нікуди), дієслів (пошепки).
Прислівники утворюються зо допомогою:
префіксів (вгорі, вранці);
суфіксів (високо);
префіксів та суфіксів (по-українськи);
злиття основ (ліворуч);
повторення слів (далеко-далеко, як-не-як),
переходу у прислівники інших частин мови (часом).
В офіційно-діловому стилі переважають якісно-означальні прислівники, а також досить широко вживаються обставинні прислівники.