- •1.2. Сучасна українська літературна мова
- •1.3. Зміни в українському правописі
- •Перелік слів, правопис яких зазнав змін
- •1.4.Стилі сучасної української літературної мови
- •1.5. Особливості офіційно-ділового стилю мови
- •1.6. Запитання і завдання для самоперевірки
- •2.1. Лексичне значення слова
- •2.2. Однозначні і багатозначні слова
- •Слово d поняття
- •2.3. Пряме і переносне значення слова
- •2.4. Омонімія, синонімія, антонімія, паронімія
- •Синонімія
- •Антонімія
- •Паронімія
- •2.5. Стилістична диференціація слова
- •2.6. Фразеологія
- •2.7. Запитання і завдання для самоперевірки
- •3.3. Запитання і завдання для самоперевірки
- •4.2. Іменник
- •Число іменників
- •Відмінювання іменників.
- •Відмінювання імен та по батькові
- •Віддієслівні іменники
- •Особливості вживання іменників у діловому мовленні
- •4.3. Прикметник
- •Ступені порівняння якісних прикметників
- •Відмінювання прикметників
- •4.4. Числівник
- •Відмінювання числівників
- •Зв'язок числівників з іменниками
- •Особливості вживання числівників у діловому мовленні
- •4.5. Займенник
- •Відмінювання займенників
- •Відмінювання особових займенників та зворотного займенника себе
- •Відмінювання присвійних займенників
- •Відмінювання вказівних займенників
- •Особливості вживання займенників у діловому мовленні
- •4.6. Дієслово
- •Види дієслів
- •Способи дієслів
- •Часи дієслів
- •Дієвідмінювання дієслів майбутнього часу недоконаного виду
- •Перехідні і неперехідні дієслова
- •Стан дієслова
- •Особливості вживання дієслів у діловому мовленні
- •Дієприкметник
- •Дієприслівник
- •4.7. Прислівник
- •4.8. Службові частини мови
- •Особливості вживання службових частин мови у діловому мовленні
- •4.9. Вигук
- •4.10. Запитання і завдання для самоперевірки
- •5. Синтаксичні засоби ділового мовлення
- •5.1. Словосполучення, сполучення слів
- •5.2. Поняття про речення
- •5.3. Просте речення
- •5.4. Поняття про складне речення
- •5.5. Складносурядне речення
- •5.6. Складнопідрядне речення
- •5.7. Безсполучникове складне речення
- •5.8. Складні синтаксичні конструкції
- •5.9. Синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю мови
- •5.10. Запитання і завдання для самоперевірки
- •6. Особливості писемного і усного ділового мовлення
- •6.1.Соціальна функція писемного і усного ділового мовлення
- •6.2. Монологічне і діалогічне ділове мовлення
- •6.3. Особливості усного ділового мовлення
- •6.4. Особливості писемного ділового мовлення
- •7.2. Визначення документу
- •7.3. Класифікація документів за різними ознаками
- •Класифікація документів
- •8.2. Документування з низьким і високим рівнем стандартизації
- •8.3. Реквізити управлінських документів
- •8.4. Вимоги до мови документів
- •8.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •9. Документування в управлінській діяльності
- •9.1. Організаційно-розпорядчі документи 9.2. Довідково-інформаційні документи 9.3. Документування з кадрових питань 9.4. Особисті офіційні документи 9.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •9.1. Організаційно-розпорядчі документи
- •9.2. Довідково-інформаційні документи
- •9.3. Документи з кадрових питань
- •Текст викладається від третьої особи. Документ видається на руки працівникові або надсилається до установи, підприємства, що його вимагали 9.4. Особисті офіційні документи
- •9.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •10. Спеціалізоване документування
- •10.1. Документи з господарської діяльності
- •10.2. Документи з господарсько-претензійної діяльності
- •10.3. Система обліково-фінансової документації
- •10.4. Документи в банківській діяльності
- •10.5. Документація в рекламній та видавничої діяльності
- •11.2. Інтонація
- •11.3. Невербальні засоби спілкування
- •11.4. Техніка мовлення
- •11.5. Дикція
- •11.6. Жанри публічного виступу
- •11.7. Запитання і завдання для самоперевірки
- •12. Культура ділового мовлення
- •12.1. Вимоги до мови документів 12.2. Основні риси культури мови 12.3. Норми сучасної української літературної мови 12.4. Запитання і завдання для самоперевірки
- •12.1. Вимоги до мови документів
- •12.2. Основні риси культури мови
- •12. 3. Норми сучасної української літературної мови
- •12.4. Запитання і завдання для самоперевірки
- •Короткий тлумачний словник термінів справочинства
- •Додаток 2
5.2. Поняття про речення
Основною синтаксичною одиницею є речення. Речення передає ті думки та враження, які відчуває людина в процесі спілкування. Формування речення як комунікативної одиниці зумовлюється взаємодією трьох чинників: особливостями мовних форм, форм мислення та навколишньої дійсності. Залежно від того, який з цих чинників береться за основу, всі різноманітні варіанти опису речення можна робити з точки зору структурного, логічного та семантичного підходу.
При структурному підході речення розглядається як мовна одиниця певної конструкції безвідносно до явищ навколишньої дійсності.
При логічному підході речення зіставляється з формою думки. У навколишній дійсності людська свідомість виділяє предмети та їх можливі ознаки, дії, стани, відношення.
При семантичному підході структуру речення зіставляють із структурою відрізка дійсності, про яку йдеться у кожному конкретному реченні, бо семантика є виразником відношення мовної форми до позамовних чинників.
Ці підходи взаємопов'язані і доповнюють один одного. Будь-який зміст виражається відмінностями мовних форм, тому не можна пояснити особливості синтаксичних явищ без аналізу їх формальної сторони. З іншого боку, мовні форми неможливо вивчити без урахування форм мислення і факторів позамовної дійсності.
Головною одиницею синтаксису є просте речення, решта ж одиниць виділяється у межах простого речення (словосполучення, сполучення слів) або утворюються їх поєднанням (складне речення).
Речення - це мінімальна комунікативна одиниця, яка складається із слова чи кількох слів, об'єднаних за граматичними законами, і характеризується відносною смисловою та інтонаційною завершеністю.
Ознаки речення:
самостійність функціонування;
предикативність;
інтонаційна завершеність;
граматична єдність;
завершеність висловлення.
Кожне речення має граматичну основу, яка виражається головними членами речення - підметом та присудком, іноді одним головним членом речення - підметом або присудком.
В реченні може бути і підрядний, і сурядний зв'язок. Сурядний зв'язок існує між однорідними членами речення та між частинами складносурядного речення.
Порядок розташування слів у реченні вільний, бо за членами речення не закріплені якісь постійні місця. Проте це не означає, що взагалі в ньому відсутні будь-які правила словопорядку. Розрізняють прямий, або звичайний, порядок слів і зворотний, або інверсійний, порядок слів. При прямому порядку слів підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення - перед означуваним словом, додаток вживається після того слова, яке ним керує, обставини можуть займати різні місця в реченні.
Висока гора спускалась покатом. (Н. Лев.)
При зворотному (інверсованому) порядку слів присудок стоїть перед підметом, узгоджене означення - після означуваного слова, а додаток - перед присудком.
Уже вишневі зацвіли сади – і сніг пахучий падає на воду.
Залежно від мети висловлювання всі речення поділяються на розповідні, питальні та спонукальні.
Розповідними називаються речення, в яких про когось або щось розповідається, щось заперечується, якими здійснюються описи. (Любив дід гарну бесіду й добре слово (Довж.)
Питальними називаються речення, які містять у собі запитання (Чому той край так дивно звався? (Кост).
Спонукальними називаються речення, в яких виражається спонукання до дії (наказ, вимога, заклик, побажання, порада, дозвіл, тощо) (Прилітайте, сизокрилі мої голуб'ята, із-за Дніпра широкого у степ погуляти (Шевч.).
Розповідні, питальні, спонукальні речення можуть бути окличними (Де ж той світ і де ж та правда?! (Шевч.).
Залежно від відповідності зміста речення дійсності поділяють речення на стверджувальні і заперечні.
Стверджувальні речення - це речення, у яких підтверджується зв'язок між предметами та їх ознаками у реальній дійсності. Наприклад, Був чудовий серпневий ранок (Коц.).
Заперечні речення - це речення, в яких зв'язок між предметами та їх ознаками у реальній дійсності заперечується. Наприклад, Земля не може жити без сонця, а людина - без щастя (Ст.).
Показником стверджувального або заперечного речення на граматичному рівні є наявність або відсутність заперечної частки не.