Перехідні і неперехідні дієслова

За своїм значенням і відношенням до інших частин мови усі дієслова поділяються на перехідні й неперехідні.

Перехідні дієслова означають дію, що переходить на інший предмет: читати листи, любити сина.

Перехідні дієслова вимагають , щоб залежний від них іменник був у формі знахідного відмінка без прийменника; у формі родового відмінка без прийменника, коли дія переходить на частину предмета; з заперечною часткою не і іменника у формі родового відмінка без прийменника (обгорнути хати, приніс води, не читав листа).

Неперехідні дієслова означають дію, яка на інший предмет не переходить (грати на скрипці).

Деякі дієслова можуть бути і перехідними (шити плаття) і неперехідними (шити на машинці).

Зворотні дієслова завжди неперехідні (дівчина усміхалась).

Категорія перехідності-неперехідності властива всім дієслівним формам: інфінітиву, особовим і родовим формам та дієприслівнику.

Стан дієслова

Категорія стану виражає відношення дії до суб'єкта і об'єкта. Дієслово є основною ланкою в реалізації граматичних відношень між суб'єктом і об'єктом дії.

У реченні дієслово виступає із значенням активної чи пасивної дії. Значення дієслівного стану (активний стан, пасивний стан) тісно пов'язане з семантикою дієслова і виявляється в його синтаксичних зв'язках з іншими словами. Наприклад: Бригада виконує план. У цьому реченні перехідне дієслово виражає значення активної дії, спрямованої на самостійний об'єкт. Однак ці логічні відношення можна передати в іншому граматичному оформленні. Наприклад: План виконується бригадою. У цьому реченні неперехідне дієслово виражає значення пасивної дії.

Категорія стану пов'язана з категорією перехідності-неперехідності. Перехідні дієслова виражають значення активної дії, а неперехідні дієслова, утворені від перехідних за допомогою частки -ся, виражають значення пасивної дії, наприклад: виконує - виконується.

У сучасній український літературній мові розрізняють такі стани дієслів: активний (або дійсний) і пасивний.

Дієслова активного (або дійсного) стану виражають активну дію суб'єкта, спрямовану на самостійний об'єкт. Це значення мають лише перехідні дієслова. Наприклад: Дівчата вгляділи кущ калини на леваді.

Граматичним показником активного стану дієслова є формальне вираження прямого об'єкта іменником у знахідному відмінку без прийменника.

Дієслова пасивного стану виражають пасивну дію суб'єкта. Наприклад: Арія виконується співаком.

Граматичним показником пасивного стану дієслова є формальне вираження непрямого об'єкта іменником.

Особливості вживання дієслів у діловому мовленні

Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке стоїть у першій або третій особі множини ( ми вимагаємо, дирекція звертається).

Теперішній час вживається ще на позначення майбутнього, коли підкреслюється обов'язковість (нарада розпочинається о 10 годині).

Недоконаний вид у ділових паперах, як правило, позначається складеними формами (будуть здійснюватися, буде розпочинатися).

Доконаний вид у ділових текстах ширше, ніж у будь-яких інших, твориться за рахунок префіксації (актувати - заактувати, проектувати - запроектувати). Таке широке вживання префіксованих дієслів у діловому стилі не повинне розглядатися як порушення норм літературної мови.

Наказовий спосіб в українській літературній мові виражається цілим рядом форм: власне наказовими формами, формами дійсного способу із значенням наказовості й відповідною інтонацією (ідемо! пішов!), інфінітивом (встати!), лексичними засобами (проїзд заборонено).

Цілком очевидно, що ступінь категоричності висловлюваної вимоги при використанні цих засобів змінюється в дуже широких межах: від ввічливої поради, побажання до категоричного наказу; вибір способу оформлення наказу залежить насамперед від стилю, призначення тексту, а також від норм мовного етикету.

У ділових документах форми власне наказового способу (іди - ідіть, роби - робіть) використовуються лише в усному мовленні; в писемній формі переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловленню категоричного характеру. Інфінітив мусить мати лише закінчення -ти (здійснювати, виконувати, відповідати); закінчення -ть вживається лише у розмовній мові; для ділових текстів воно неприйнятне. Менш категоричні безособові форми; вони мають характер ствердження фактів і застосовуються в різних інструкціях, статутах (забороняється, заборонено).