Тема 17 соціологія політики

Політичні відносини, політична сфера є одними з основних відно­син (поряд із економічними, правовими, соціокультурними), зумов­лених історичним розвитком суспільства, в котрі люди включені у процесі життєдіяльності. Протягом всієї історії людство ідентифіку­вало себе через сферу соціокультурних, економічних, політичних та правових відносини.

Політичними відносинами називатимемо ті відносини між класами, націями, соціальними прошарками, соціальними інституціями та ін­шими соціальними групами, ядром котрих є проблема застосування, утримання і використання влади.

Основу політичного життя, політичних відносин становить полі­тика - найважливіший фактор природно-історичного процесу (сфера цілеспрямованих відносин), що загально організовує і регулює діяль­ність суспільства.

Роль політики у суспільстві зумовлена тією її властивістю, що політика має всеохоплюючий характер, здатна впливати практично на будь-які сторони життя суспільства, елементи, відносини, почи­наючи від держави і закінчуючи індивідуальними рисами характеру людини.

Політика - специфічна галузь людської діяльності, в якій зна­ходять вияв відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй. Вони стикаються, протиставляються або збігаються, що в кінцевому підсумку приводить до зіставлення позицій і пошуку способів, які забезпечують узгодженість цих інтересів. Це і співкоординація да­них інтересів, їх підпорядкування більш значущим, що в врешті-решт породжує владні відносини. А здійснення влади - це основний зміст політики. Саме ця особливість тісно пов'язує політичну сфе­ру із правовою. Надалі більш доцільно говорити не про суто полі­тичні відносини, а політико-правові, що вказує на органічну єдність політики та права.

Політична система (як узагальнена система відносин) вивчається багатьма науками. Філософія досліджує політику як своєрідний фено-

451

мен світового розвитку і компонент та продукт людської цивілізації. Політологія, як одна із найголовніших наук про політику, акцентує основну увагу на вивченні політики як цілісного об'єкта з притаман­ними їй закономірностями владних відносин і політичних механізмів їхньої дії. Правова наука займається вивченням галузі правових та державних норм та інституцій на їх стику. Психологія орієнтується на дослідження психологічних механізмів та стереотипів політичної по­ведінки людей, їх груп. Історія цікавиться питаннями послідовно-хронологічного збирання і опису емпіричних фактів політичних по­дій, ролі у політичних процесах видатних людей, розвитку та форму­вання політичних інститутів, ідей. Соціологія ж в основному аналізує діяльність суспільства в політичній сфері.

З метою конкретизації дослідження даної галузі в структурі соці­ологічного знання виділена окрема наукова галузь - соціологія полі­тики (або політична соціологія, що іноді ототожнюється) - галузева соціологічна теорія, галузь соціологічного знання, яка вивчає взаємо-зв 'язки між суспільством та державою і політичними інститутами, соціальні механізми влади та їх реалізацію у суспільстві. Тут вивча­ються взаємовідносини політичної сфери з іншими соціальними ін­ститутами і проблемами, які безпосередньо пов'язані із державою, політичними партіями, суспільними об'єднаннями, рухами та ін.

Вважають, що соціологія політики утворилася на стику двох зага­льних наук - таких, як політологія і соціологія, Однак, маючи прак­тично одні і ті ж елементи - складові вивчення діяльності політичних інституцій, організацій, політична соціологія вивчає саме властиві їй предмети та об'єкти дослідження.

Політична наука починається із держави і досліджує те, як держа­ва впливає на суспільство; політична ж соціологія починає вивчення із суспільства і досліджує, як воно впливає на державу (тобто поділ і здійснення влади). Існують різні точки зору, за якими протиставля­ється політологія і політична соціологія. Якщо політична наука до­сліджує політичне життя суспільства в усіх його багатополітичних проявах, то політична соціологія розкриває відносини суспільства до держави, інститутів поділу та формування влади. А це проявляється у спрямованості політичної свідомості та політичної поведінки. Полі­тична соціологія концентрує увагу на особі як суб'єкті політичного життя, як члена громадянського суспільства. У її полі зору перебуває проблема влади з погляду конкретної людини, а також соціології груп, верств, партій, громадських організацій.

Об'єктом вивчення цієї науки - є політична система і політичний процес, політичні відносини, закономірності функціонування та роз­витку політичної влади.

Соціологія політики націлює на вивчення сутності проблем влади, політичних прав та свобод, з погляду конкретної людини як громадя­нина, а також соціальних груп, організацій. Саме тому для соціології

452

політики предметом особливої уваги є особистість як предмет полі­тики. Особливий інтерес викликає діяльність держави та партій, установ та організацій, які доповнюють її політичну сутність, діяль­ність її громадських об'єктів, організацій, які частково виконують політичні функції.

Саме тому для неї предметом особливої уваги є розгляд особис­тості та соціальних угруповань як об'єктів та суб'єктів політичних відносин.

Предметом соціології політики є соціальний механізм влади та її вплив у суспільстві на різних етапах його розвитку та функціонуван­ня. Саме вивчення механізму трансформації соціального у політичне відрізняє соціологію політики від інших наук про політику.

Предмет соціології політичних відносин ще не має точного визна­чення, яке було б загальновизнаним. Ще й сьогодні тривають дискусії щодо альтернативної назви «політична соціологія» та співвідношення її із «соціологією політики». Виникає потреба розмежування понять «політична соціології» та «соціологія політики». Завдання соціології політики полягає у конкретному аналізі змісту політики та політичної діяльності різноманітних соціальних груп. Соціологія політики - це галузь політики, яка вивчає взаємовідносини політичної сфери та інших сфер життя, політичних інститутів та інших соціальних ін­ститутів. Соціологія політики займається вивченням закономірності соціально-політичної сфери і охоплює ту галузь економічних та полі­тичних відносин, де соціальних цілей досягають політичними засоба­ми. При цьому політична соціологія здебільшого розглядається як зорієнтована на розкриття проблеми ставлення суспільства до держа­ви та інститутів поділу і формування влади, що проявляється в спря­мованості політичної свідомості і політичної поведінки.

Політична соціологія має відповісти на запитання: як політична реальність, система владних відносин, права та свободи усвідомлю­ється індивідом, соціальними групами і прошарками, партіями та громадськими організаціями. Це, у свою чергу, дає можливість склас­ти уявлення, як громадянське суспільство взаємодіє з політичними інститутами, структурами. Соціологія політики ж окреслюється ви­вченням взаємозв'язку політичних сфер та інститутів з розвитком по­літичної структури суспільства, форм суспільно-політичної діяльнос­ті, громадської думки, партій у системі влади.

Завдання соціології політики полягає у конкретному аналізі полі­тики та політичної діяльності різних соціальних груп, у дослідженні характеру їхніх політичних інтересів та відповідних відносин, змісту діяльності політичних інститутів, у вивченні політичних рухів, пове­дінки та свідомості мас.

Як самостійна наука соціологія політичних відносин виникає на початку XX ст. Основним предметом її вивчення були соціальні конфлікти, фактори соціальної напруженості тощо. Однак корені цієї

453

науки започатковано ще в античні часи, на базі творчої спадщини Платона (праці «Держава», «Політик», «Закони») та Арістотеля («Політика»).

Саме їм належать внески у створення основ соціальних знань щодо бачення держави.

В подальшому подібні «соціологічні» аспекти бачення держави та політики були впроваджені філософами епохи Середньовіччя та Но­вого часу, де було викладено програму створення централізованої держави: Н. Макіавеллі («Государ»), Ж. Боден («Шість книг про республіку», де він заперечував божественну появу влади, обґрунто­вував ідею монархії, обмеженою законами і обґрунтовував причину політичних перетворень через соціальну нерівність); Т. Гоббс («Леві­афан», «Про громадянина» - держава як наслідок суспільного дого­вору), Ш. Монтеск'є визнавав конституційну монархію, поділяв за­конодавчу, виконавчу та судову влади; Дж. Локк («Два трактати про державне управління», висвітлив теорію конституційно-парламентсь­кої монархії, ідейно-політичну доктрину лібералізму, неминучість державної влади окреслює з позиції теорії природного права і «суспі­льного договору»); К. Сен-Сімон подав ідею «раціонального суспіль­ства», за якого розвиток будь-якого суспільства зумовлений пануван­ням відповідних філософських, релігійних та наукових ідей та відпо­відної «промислової системи»).

Великий внесок у розвиток даної галузі знань було зроблено Г. Гегелем («Філософія права»), К. Марксом, що створило перед­умови для виокремлення політики в окрему сферу життя та залучення соціології до її вивчення.

У подальшому дана наукова галузь отримала свій розвиток завдя­ки творчій спадщині таких діячів, як М. Вебер (аналіз проблематики влади, вивчення феномену бюрократії); В. Парето, Т. Моска, Р. Мі-хельс (концепції циркуляції і структури еліт, взаємовідносин еліти та мас), М. Острогорський (теорія політичних партій), а також інших представників різних соціологічних напрям та шкіл.

Із середини XX ст. основна увага зосереджувалася на вивченні демократії, її передумов, характеру функціонування та можливостей забезпечення соціальної стабільності.

На теоретичному рівні вивчалися особливості демократії та тоталіта­ризму, лібералізму та плюралізму.

На емпіричному - конкуренція політичних партій та лідерів, полі­тичних груп та організацій, стабільність політичних режимів, соці­альні умови демократичного суспільства. Щодо цього, набули акту­альності праці С. Ліпсета (аналіз соціальних умов розвитку демокра­тії); Р. Міллса, А. Ростоу (аналіз правлячої еліти); теорії конфліктів Р. Дарендорфа.

З 60-х років розвиток соціології політичних відносин набуває но­вого поштовху завдяки досягненням у нових засобах емпіричних до-

454

сліджень та зближенню з політологією. Широко застосовуються ма­тематичні методи дослідження політичної активності (електоральної поведінки), методи оцінки політичних мотивацій, соціальні моделю­вання, прогнозування.

Політична соціологія, як і будь-яка наука, опирається на систему наукових категорій. Коротко розглянемо основні із них.

Поняття «політика» виражає сферу цілеспрямованих відносин між соціальними спільностями щодо реалізації влади і поділу її між соціальними спільностями для здійснення їх корінних інтересів. Ос­новними елементами структури політики є політична свідомість, політичні відносини, політичні організації.

Політична свідомість - це система поглядів, почуттів, настроїв, уявлень, інтересів, ідей, ідеалів, цінностей, переконань, що нав 'язані зіставленням соціальних спільностей до політичної влади, її завою­ваннями та утриманням.

Вся ця система вищеперелічених складових відображає ступінь знайомства суб'єкта з політикою і характер ставлення до неї. Полі­тична свідомість людини, групи може бути досить мінливою, залежно від ряду впливових факторів.

Соціологія ж займається вивченням саме реальної політичної свідомості конкретних соціальних спільностей, суспільства, особи, в конкретний період, що викликає відповідні соціальні дії та взаємо­дії. Соціологія відстежує реальну свідомість мас, її становище, тен­денції до зміни, настрої, переконання, думку соціальних спільно­стей, індивідів.

Політичні відносини - це стійкі політичні зв 'язки і взаємодії, що формуються між: державами, націями, класами, національними гру­пами, індивідами у формі боротьби, компромісу, що виражають від­носини, оцінку, їх характер, спрямування один до одного.

Політичні відносини виявляються безпосередньо через політичну діяльність суб'єктів політики (між індивідами, групами, спільнотами). Політичні відносини суб'єктів політики за цих умов визначають їхнє політичне життя як сукупність духовних, чуттєвих, емоційних форм політичного буття людини та суспільства. Вони характеризують став­лення людей до політики та участь у ній. Однак базою політичного життя служать економічні, ідеологічні, культурні, соціальні, правові, релігійні форми спільного життя людей і відносин.

Невід'ємною частиною суспільно-політичної сфери (реальності) виступають політичні процеси. Це, свого роду, сукупність дій суб'єк­тів політики, спрямованих на досягнення політичної мети, шляхом участі їх у формуванні спільної спрямованості суспільства.

Основними складовими політичних відносин, політичного життя, процесів є антиподи суб'єктів політики - політичні організації, або об'єкти політики.

Сюди відносять сукупність всіх державних і недержавних установ

455

і організацій, що реалізують політичну владу, беруть участь у регу­люванні взаємовідносин між соціальними спільностями. Сюди від­несені не тільки органи та установи державного управління, але і політичні партії, громадські організації, різні соціальні об'єднан­ня, рухи.

Найбільш широким поняттям у соціології політики є «політична сфера», яка включає всі явища політичного характеру, простір, де відбуваються політичні процеси, основні складові політичних відно­син - індивіди, групи, спільноти, партії, організації, інституції, рухи, об'єднання, установи. Іншими словами, політична сфера - це той простір (соціальний), в межах якого здійснюється політика.

Основу політичної сфери становлять політичні відносини, які включають:

с истему норм і цінностей, що відіграють роль у статусі різних спільностей та індивідів;

різні соціальні інститути (економічні, релігійні); діяльність організацій (соціальних інститутів та установ, які контролюють соціально-політичні та правові норми); соціальні зв'язки між спільностями та індивідами, які безпосе­редньо торкаються інтересів суспільства та держави.

Оскільки політика - явище складне і багатоманітне, то і структура (горизонтальна) соціологічного знання про неї є складною і розгалу­женою.

У зв'язку із цим дослідники окреслюють такі внутрішні складові політичної соціології, які можуть виступати і як окремі галузеві соці­ологічні теорії:

• « соціологія влади» - що проявляється, передусім, у діяльності держави та її різних інститутів (держава - провідний інститут політичної системи, що зосереджує максимальну політичну владу);

• «соціологія політичних рухів, організацій і партій» - де ви­ вчаються їх типології, місце, роль, функції в політичній сис­ темі;

• «соціологія правової (політичної) свідомості» - яка розгляда­ ється через призму елементів правової (політичної) інформова- ності, правового (політичного) виховання, правової (політичної) активності.

Всі ці напрями вивчення багато в чому збігаються із об'єктами дослідження політології і багато в чому накладаються одне на одне, тому немає потреби в більш ретельному аналізі та описі складових соціології політики.

Головним же для соціології в цій сфері є дослідження особистості,

456

суб'єкта політичного життя. Будучи структурним компонентом орга­нізації, угруповання, класу, нації, індивід водночас (залежно від кон­кретних обставин) самостійно включається в політичну діяльність, відображає при цьому ступінь активізації політичних відносин будь-якого суспільства.

Політика давно стала справою більшості. Процес постійного зрос­тання участі особи в політичному житті виявляється і в діяльності соціально-політичних організацій, партій, установ.

Все це дозволяє зробити висновок, що зміст політичного життя є особливою формою реалізації інтересів всіх суб'єктів і об'єктів полі­тичних відносин - від політичних партій і об'єднань - до конкретної особи.

В цьому плані актуальності набуває дослідження суспільної думки та електоральної поведінки.

Контрольні запитання:

1. Соціологія політики як наукова дисципліна.

2. Предмет вивчення соціології політики.

3. Основні поняття соціології політики.

Рекомендована література (до теми 17):

Амелин В. И. Социология политики-М.: Политиздат, 1992.

Бурлацкий Ф., Голин А. Современный Левиафан. Очерки политической социо­логии капитализма.-М., 1985.

Вятр Ежи. Социология политических отношений- М., 1979.

Демидов А. И., Федосеев А. А. Основы политологии- М., 1995.

Піча В. М., СтебличВ. А. Соціологія політики-Львів, 1994.

Политическая культура населения Украины,- К. 1993.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є- К.: Вища освіта, 2003.

457