12. Соціологічні ідеї в. Парето

Відомий італійський соціолог та економіст Вільфредо Парето

(1848-1923) був першим визнаним мислителем-соціологом новітньої доби в Італії. Його місце в історії соціології надто своєрідне. За оригінальність та нетрадиційність ду­мок, які не були сприйняті тогочасними представни­ками соціологічної науки, його іноді порівнюють з Марксом, Ніцше, Фрейдом.

Вільфредо Парето

В. Парето був яскравим представником психоло­гічного напряму у соціології. Характерною особли­вістю його соціологічної орієнтації було зосере­дження уваги на психологічних, переважно ірра­ціональних аспектах соціального життя: почуттях, інстинктах, емоціях та ін. Його наукові погляди фор­мувалися в руслі досягнень точних та прикладних

наук. Щодо визначення ролі соціології у пізнанні соціальної дійсності, Парето виводить її від філософських уявлень і визначає її метод (який добре себе зарекомендував в астрономії, фізиці, хімії, біології) як логі-ко-експериментальний. Цей метод вимагає систематичного спостере­ження явищ і розкриття їхнього виникнення, а також за допомогою логічних операцій поширення здобутого знання на галузі (процеси, явища), які не були предметом безпосереднього спостереження.

Однією з основних методологічних засад Парето була теза про суперечність між нелогічним характером більшості людських вчинків і логічним характером наукового знання про них. На думку вченого,

237

люди здатні діяти логічно, раціонально, але переважно цього не роб­лять у зв'язку з тим, що в основі людської природи закладені інстинк­ти. При цьому логіку, раціональні міркування вони використовують для виправдовування чи приховування своїх справжніх намірів. Як вважає В. Парето, більшість соціологів, не розуміючи цієї істини, прагнуть віднайти в людських діях логіку, раціональність, коли лише необхіюно чітко вказати людям на нелогічність їхньої поведінки і ви­вчати її такою, якою вона є.

Важливе місце у соціологічній концепції Парето належить аналі­зу «лінгвістичної» (словесної) дії людей на їх поведінку в соціаль­ній сфері. Вченого цікавило, «чи впливають слова на соціальну поведінку, і яким чином одні люди можуть завдяки спілкуванню нав'язувати свою волю іншим? На ці запитання соціолог дає відпо­відь за допомогою власної теорії «деривацій» (похідних) та «рези-дуїв» (залишків), які виступають елементами його методологічного інструментарію.

Деривації - це свого роду засоби псевдологічного, псевдораціо-нального лінгвістичного оформлення людських інтересів та почут­тів, одним словом, форми вербальних дій: переконання, вірування, теорії.

Залишки - це основні типи цих інтересів та почуттів. Вони - осно­ва почуттів, емоцій, пристрастей, інстинктів, психічних станів, є внут­рішніми біологічними імпульсами, які визначають соціальну поведін­ку людини. На основі них Парето прагнув пояснити багаточисленні варіанти людської поведінки. На думку вченого, абсолютна більшість людських «впливових» дій, які трансформовані у словесні форми-вирази, заклики, ідеологічні гасла - це маніфестації інтересів, почут­тів, де раціональний чинник хоч і присутній, однак підпорядкований настрою та ілюзіям.

Висновки Парето мали важливе значення для розробки базових понять соціології політики та соціології масових комунікацій.

Досліджуючи суспільство як соціальну систему, проблеми соціа­льної структури та соціальних переміщень, Парето приділяв основну увагу еліті та масам - соціальним класам, які співіснують у проти­борстві в будь-якому конкретно-історичному суспільстві. Парето -один з відомих теоретиків елітизму, за яким історія суспільства роз­глядається як історія спадкоємності пануючих еліт, котрі формуються і ведуть боротьбу за владу одна з одною.

Боротьба протидіючих еліт («леви» та «лисиці») породжує цирку­ляцію останніх або кругообіг еліт у суспільстві, що і є одним з меха­нізмів соціальної мобільності.

Щодо соціологічної спадщини Парето, то, на думку вчених, він один з тих, хто здійснив свого роду переворот у соціологічній науці, спрямувавши її дії на вивчення глибинних механізмів соціальної вза­ємодії людей.

238

Контрольне запитання:

1. Методологічні засади соціології В. Парето.

Рекомендована література (до теми 2):

Арон Р. Етапы развития социологической мысли.- М., 1992.

Волков Ю., Мостовая И. В. Социология.- М., 1998.

Гофман А. Б. Семь лекций по истории социологии,- М., 1997.

Захарченко М., Погорілий О. Історія соціології (від античності до початку XX ст.).-К., 1993.

Зборовский В., Орлов Г. Введение в социологию.- М., 1991.

История социологии / Под ред. А. Н. Елсукова, А. А. Грицанова, Г. Н. Соколова, Т. Г. Румянцева.- Минск, 1997.

История буржуазной социологии. В 2-х кн.- М., 1979.

История теоретической социологии. В 3-х кн. / Отв. ред. и сост. Ю. Н. Давы­дов-U., 1997.

Ручка А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли- К., 1992.

Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології-К., 1995.

Современная западная социология: словарь.- М., 1990.

Соціологія /Зазаг. ред. проф. В. П. Андрущенка, проф. В. I. Горлача-К., 1998.

Соціологія /За ред. Макеева С. О.- К., 1999.

Социология. Курс лекцій / За ред. Пічі В. М- К., 1996.

Социология /Под ред. проф. S. Н. Лавриненка.-М., 1998.

Социология / Под ред. проф. Э. В. Тадевасяна.-М., 1995.

Философский энциклопедический словарь- М., 1983.

Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Вип. 2.-Львів, 1996.

Додаткова література

Вебер М. Избранные призведения.- М., 1990.

Гайденко П. Л. Давыдов Ю. И. История и рациональность,- М., 1991.

Давыдов Ю. Н. Маркс и Конт: социология или утопия? // Диалог.- 1991 - № 17.

Дюркгейм Э. Социология и социальные науки // Философская и социологи­ческая мысль.- 1992, № 5.- С. 113-127,

История философии. Учебное пособие / Под ред. В. Кириллова- М., 1998.

История философии в кратком изложении / Пер. с чеш. И. Богуза.- М., 1995.

ОвчаренкоВ. И., Грицанов А. А. Социологический психологизм: критический анализ. Минск, 1990.

Спенсер Г. Изучение социологии // Философская и социологическая мысль.-1992.- №1- С. 105-121.

239

Тема З СОЦІОЛОГІЯ РОСІЇ (XIX - поч. XX ст.)