12. Структуралістинні концепції

Однією з досить специфічних теорій в сучасній Західній соціоло­гії є теорія структурації або, точніше, структуралізм у соціології. Його теоретики спрямовували увагу на вироблення системи певних узагальнених абстрактних понять для аналітичного вивчення соціаль­них явищ з метою формального моделювання і статистичного ви­вчення соціальних явищ у більш узагальнених рисах структуралізм визначають як пошук універсальних і незмінних законів людського життя.

Це - досить складний науковий напрям у гуманітарному знанні, що виник у 20-х роках XX ст. і отримав пізніше різні філософські й ідеологічні інтерпретації. Виникнення структуралізму як конкретно-наукового напряму пов'язано з переходом ряду гуманітарних наук від переважно описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного рівня дослідження. Основу цього переходу склало використання структур­ного методу, моделювання, а також елементів формалізації і матема­тизації. Структурний метод, що лежить в основі структуралізму, спо­чатку був розроблений у структурній лінгвістиці, а трохи пізніше був поширений на літературознавство, етнографію, історію і деякі інші гуманітарні науки. У більш вузькому (і строгому) змісті під структу­ралізмом мають на увазі комплекс наукових і філософських ідей, пов'язаних із застосуванням структурного методу, які отримали най­більше поширення у 60-х роках. Його основні представники - фран­цузькі вчені: етнолог К. Леві-Стросс, історик культури М. Фуко,

319

психоаналітик Ж. Лакан, літературознавець Р. Барт, а також мисте­цтвознавець У. Еко (Італія).

Основу структурного методу становить виявлення структури як сукупності відносин, інваріантних (незмінних) при деяких перетво­реннях. У такому трактуванні поняття структури характеризує не просто стійкий «кістяк» якого-небудь об'єкта, а сукупність правил, за якими з одного об'єкта можна одержати другий, третій і т. д. шляхом перестановки його елементів і деяких інших симетричних перетво­рень.

Впровадження в гуманітарні науки структурного методу в такому його трактуванні пов'язано з радикальною перебудовою самого предмета цих наук - з побудовою нових типів ідеальних об'єктів, що володіють високим ступенем конструктивності, і з виникненням но­вих типів міжпредметних зв'язків.

Об'єкт дослідження конкретно-наукового структуралізму - куль­тура як сукупність знакових систем, найважливіша з яких - мова, але в яку входять також наука, мистецтво, релігія, міфологія, звичаї, мо­да, реклама і т. п. Саме на цих об'єктах структурно-семіотичний ана­ліз дозволяє знайти сховані закономірності, яким несвідомо «підкоря­ється» людина. Цим закономірностям відповідають глибинні шари культури (ментальні структури - психологічні механізми, що обу­мовлюють надання переваги певним типам і формам мовних репрезен­тацій, духовний склад, спосіб думок; епістеми, як умовно-конструйо­вані культурно-історичні утворення)

К. Леві-Стросс

Корені структуралістичних засад - у структурній лінгвістиці, граматичній системі мови. Увага приділяється, як правило, культурним явищам у вигляді етнографічних, психологічних, історико-наукових, історико-культурних та естетичних систем-утворень, як сукупності взаємозв'язуючих та взаємодіючих елементів, суть яких визначається не стільки змістом, скільки місцем і роллю в соціальній системі. На противагу суб'єкти­вістським течіям, у структуралізмі «відштовхуються» від «своєрідного об'єктивного», що не підлягає су­б'єктивним змінам (переконструюванню, поглядам з іншого боку). Такого роду «об'єктивність» у соціаль­ному середовищі, на думку вчених, «обумовлена» мовою, яка «не схильна» до суб'єктивного впливу та змін, в якій існують і функціонують своєрідні струк­турні утворення, що формуються незалежно від волі і бажання людей. На практиці ж структурний напрям у соціології -це, свого роду, пошук аналогії із будовою мови в усіх сферах культури і суспільства.

Метод структурного аналізу в соціології пов'язаний із методами лінгвістики, семіотики (наука, що досліджує властивості знаків і зна­кових систем). Так, французький етнолог, соціолог К. Леві-Стросс

320

досліджував системи, споріднення, міфів, ритуалів, масок як особли­вого роду «мови», що виступала засобом «урозуміння» спільного, спорідненого між розмаїттям соціальних явищ та культур людського духу. На думку вченого, моделі різних «соціальних світів», що конс­труюють соціологи,- однакові, оскільки виходять з єдиного джерела -людського розуму.

Структура людського розуму визначає всі структури, що створю­ються людьми. Навіть міфи різних примітивних суспільств подібні. Те ж саме стосується і систем комунікації, виховання, процесів обмі­ну. Проте, вивчаючи «примітивні» суспільства, К. Леві-Стросс вста­новив, що предметом соціального обміну між родами, поряд з това­рами і жінками, була також інформація, яка згідно зі звичаями, жит­тєвими правилами чи сваволею її власника, могла і повинна була стати спільним здобутком. Проте у таких холодних суспільствах, ж їх називає К. Леві-Стросс, схильність до виробництва і споживання інформації помітно нижча, ніж у «гарячих» індустріальних, сучасних структурах, що розвиваються. Тому, на його думку, масова комуніка­ція - це винахід останніх. У зв'язку з цим, прихильники структуралізму схильні до гіпотези, що у примітивних народів більш розвинуте від­чуття інтуїції, здорового глузду в процесі спілкування та взаємодії. Сучасно-цивілізована людина створила собі досить обширну комуні­кативну систему, яка глибоко пронизує всі сфери життєдіяльності у формуванні власних установок, дій. І вона перекидає цей тягар їх фор­мування не стільки на власний розсуд, інтуїцію, чуйність, скільки на комунікативно-інформаційну систему. Таким чином, напрошується висновок, що сучасна людина є більшою мірою продуктом мас-медіа, яке у свою чергу, породило суспільство.

Своєрідним підтвердженням даної теорії є ідея «мозаїчного» ти­пу культури французького соціолога А. Моля, за якої засоби масо­вої інформації відіграють ключову роль у системі суспільних взає­мовідносин. Якщо в класичному (та в деяких інших примітивних) типі культури система знання будувалася на потребі осягнення лан­цюга причин і наслідків, то в «мозаїчному» типі культури - знання є випадковою сукупністю розрізнених елементів. За твердженням А. Моля, сучасна людина відкриває для себе оточуючий світ, як за законами випадку у процесі спроб і помилок, так і «статистично» із газет, відомостей, здобутих у разі потреби. Лише набувши деякого обсягу інформації, люди-на починає виявляти приховані в ній стру­ктури. Вона йде від випадкового до випадкового, але іноді це випад­кове є і суттєвим. Повідомлення мас-медіа звернені найбільше до почуттів. Вони апелюють (зосереджують увагу) не стільки до раціо­нального осмислення інформації, скільки до логіки міфу, яка знімає суперечності і значно спрощує образи світу, соціуму, людини. Якщо виходити з точки зору здорового глузду, об'єктивного осмислення навколишнього світу, то напрошується висновок про зростання

321

примітивності та одномірності в осягненні людиною складної і су­перечливої реальності.

Всі шляхи будуються на логічній структурі розуму, і всі вони ви­значаються загальними законами. У кінцевому підсумку, концепція Леві-Стросса пов'язана із «дюркгеймівською» соціологічною школою та американською культурною антропологією. Вчений стверджував, що історичний підхід тільки полегшує розуміння того, як виникають ті чи інші суспільні інститути, головна ж мета наукового вивчення суспільства - розкриття формальної структури взаємовідносин, що випливають в свою чергу із «позасвідомої» природи людських стосу­нків. Такого роду «позасвідоме» є універсальним для всіх часів і на­родів прагнення представити історично-конкретне розмаїття дійснос­ті у символічній формі традицій, ритуалів, і в першу чергу - мови.

Кінцевий результат дослідження - моделювання своєрідної «струк­тури», тобто уявного алгоритму конструкції, котрі визначають «при­ховану» логіку даного явища.

Контрольні запитання:

1. Поняття структурного методу і застосування його в науковому пізнанні.

2. Основні принципи методики структурного аналізу в соціології.