Тема 8 соціологія засобів масової комунікації

Система масової комунікації є невід'ємною частиною нашого по­всякденного життя. Масова комунікація виступає специфічним мак-ромеханізмом у суспільному середовищі. Саме вона значною мірою забезпечує цілісність людської спільноти. її функція - підтриман­ня всезагального і універсального зв'язку між людьми, державами і культурами настільки важлива, що її важко переоцінити. У соціології масова комунікація інтерпретується як елемент соціального спілку­вання, соціального обміну або соціальної взаємодії. Спільним у цих описах є те, що йдеться про символічні форми взаємозв'язку в су­спільстві, що репрезентують в першу чергу знання, цінності, норми, значення.

Масову комунікацію соціологи визначають як цілісну систему соціокультурної взаємодії, що проявляється у символічних формах, образах, зразках, які розповсюджуються, обмінюються, сприймаються і розуміються суспільством в усіх своїх рівнях (індивід, група, спіль­нота) через призму індивідуальної, масової та корпоративної свідо­мості. Це систематичне розповсюдження інформації через відповідні засоби.

Комунікація (від лат. communicatio) означає повідомлення, переда­ча, що виникло з потреб людей у суспільному житті. Це спілкування між індивідами, групами, елементами соціального інституту, в проце­сі якого вони обмінюються повідомленнями, власними і чужими дум­ками за допомогою символічних знаків, символів і, перш за все, мови, завдяки засобам масової комунікації.

Макрокомунікативні процеси здійснюються за допомогою засобів або каналів масової комунікації - преси, радіо, телебачення, кіно, ві-деосистеми, супутникових та комп'ютерно-мережевих систем. Це також компоненти масової комунікації.

Під засобами масової комунікації розуміється система наявних сучасних каналів зв'язку: преса, телебачення, радіомовлення, елект­ронні системи зв'язку, за допомогою яких доводиться різноманітна

401

інформація до широкої громадськості, суспільства. Це - відносно са­мостійна система, яка характеризується різноманіттям компонентів як матеріального змісту (засоби, матеріали, установки), так і соціального (професійні кадри), і організаційного (зміст, методи, форми реалізації діяльності) змісту. Це засоби розповсюдження інформації, яка харак­теризується зверненістю до масової аудиторії.

На всіх етапах розвитку суспільства для реалізації та утримання влади, політики, ідеології, правлячі кола будь-якої держави чи струк­тури намагалися якомога швидше й ефективніше довести максимум «потрібної» інформації до максимальної частини суспільства. Засоби масової інформації і сьогодні забезпечують суб'єктам політики великі можливості для реалізації мети політики, служать відповідним соціаль­ним силам, виступають могутнім фактором реалізації політичних та правових норм, правил, принципів і т. ін. Тому масову комунікацію визначають і як фундаментальний стан сучасного суспільства, в якому складна структура соціального і культурного простору втілена у сим­волічних формах, образах, значеннях, доступних для сприйняття та розуміння людьми.

Масова комунікація - як стан суспільства - проявляється і функ­ціонує завдяки своїм засобам, з якими має ознаки соціального інс­титуту. Тільки разом вони формують складні і розгалужені системи, в яких циркулюють сучасні знання про світ і ціннісні картини його.

Масова комунікація ніколи не залишалася поза увагою соціології. Проблема вивчення її полягає у виявленні ставлення її до існуючих політичних та державних сил, до світу бізнесу, еліти, інших груп, спіль­нот та інтересів, які впливають на громадськість і одночасно зазнають зворотного впливу від них.

Соціологія масової інформації - галузева соціологічна дисцип­ліна, що вивчає процеси функціонування і розвитку засобів масових комунікацій, а також їх соціальну обумовленість та наслідки дії.

Соціологія масової комунікації ставить за мету всебічно і ґрунто­вно розкрити методи і засоби найрізноманітнішого впливу засобів мас-медіа на суспільну свідомість, з тим, щоб визначити закономір­ності, можливості і межі впливу їх на суспільну свідомість.

У соціології склалося кілька напрямів вивчення масової комуніка­ції. Один із них визнає силу і тотальність впливу засобів масової ін­формації (ЗМІ) на інертну і пасивну аудиторію, прищеплюючи їй ба­жані (для правлячих кіл) погляди та установки. За іншою версією, визнається частковий, обмежений вплив ЗМІ на свідомість і поведін­ку публіки.

Об'єктом соціології «мас-медіа», є, насамперед, читачі, глядачі, слу­хачі, з їх інтересами, потребами - аудиторна система, яка, до речі, має досить плинний характер.

Важливим елементом вивчення соціології мас-мадіа є і текстовий матеріал - зміст і форма самої інформації. В емпіричних досліджен-402

нях масової комунікації використовуються майже всі методи: спосте­реження, анкетування, експеримент, аналіз документів, однак голов­ним методом дослідження, який використовують у даній галузі,-є аналіз документів - як традиційний якісний, так і кількісний (кон-тент-аналіз). Контент-аналіз текстів масової інформації проводиться за усіма правилами соціологічного дослідження.

Об'єктом дослідження, як правило, виступає текстова інформа­ція, масив повідомлень, котрі транслюються пресою, радіо, телебачен­ням і т. ін.

Предметом контент-аналізу тією чи іншою мірою виступають: стан, тенденції розвитку соціально значущого змісту мас-медіа (полі­тичні цінності, історико-культурні факти тощо - все, що може цікави­ти аналітика. Об'єктом соціологічних досліджень мас-медіа є також і кадровий склад засобів масової інформації (журналістські кадри, популярність видавництв, телерадіоканалів).

Комунікація виникла з потреб індивідів у суспільному житті. Це спілкування між людьми, в процесі якого вони обмінюються повід­омленнями, думками - за допомогою мови чи інших знаків.

Перші засоби масової інформації (від лат.- information -роз 'яснен-ня, у загальному значенні - відомості про щось) в історичному аспек­ті пов'язуються з діяльністю людей, з потребою передати у письмовій формі (накази, повідомлення) інформацію про відповідні події, факти, через спеціально призначених людей (гінців).

Першим офіційним та принциповим засобом мас-медіа була газе­та (спочатку рукописна, потім - друкована). Свої риси та ознаки со­ціального інституту вона здобуває поступово. (Назва «газета» йде від назви дрібної монети - gazzetta,- якою у Венеції у XVI ст. платили за рукописний звіт про поточні події).

Згодом, у Європі з'являються перші періодичні друковані видан­ня: французька «Ла Газетт», англійські «Н'юсбукс», голландські «Ко-ранто» («Сучасні події»).

В Росії перша друкована газета датується 1702 р., коли з'явля­ються «Петровские Ведомости», «Ведомости» Петра І (назва її не була постійною). Преса відображала політичні події, була джерелом інфор­мації про суспільне життя та ін.

У першій половині XIX ст. більшість населення Європи та Аме­рики отримала доступ до друкованих новин. Набувала поширення дешева, «копійкова», преса. Американська «Сан», англійська «Дейлі телеграф», французька «Ле прес» почали виходити масовими тира­жами.

Виробництво новин і газет дедалі більше стає індустріальним за характером, однак газета поки що нейтрально висвітлює різні по­відомлення, без будь-якого претендування на ідеологічний засіб. Надалі з'ясувалося, що невеличкі яскраві газетні повідомлення ма­ють здатність не тільки висвітлювати стан чи новини суспільного

403

життя, а й створювати соціально значущі образи дійсності за допомогою особливих літературних жанрів, нових правил складання текстів і т. п.

Створювався новий стиль вербальної культури і спілкування. Га­зета могла зробити все: «вбити без пострілу», «запалити ворожнечу», «створити конфлікт» і т. п., могла виступати тонким і могутнім засо­бом впливу на масову свідомість.

На початку XX ст. «родину» засобів мас-медіа поповнило радіо, котре швидко продемонструвало унікальну здатність подачі інформації у будь-які віддалені райони. В Україні перша радіопередача вийшла в ефір у 1924 р.

В усьому світі почали впроваджуватися різні технічні нововве­дення. З 50-х років набула масового поширення система «FM-padio», яка значно розширила можливості радіомовлення.

Однак найбільший ефект мало винайдення телебачення, епоха якого розпочалася з кінця 30-х років. Уже більш ніж півстоліття теле­бачення сприймається як могутній засіб впливу на свідомість і стиль життя. Аудіовізуальні образи, які до цього віддавали прерогативу кі­но, перетворилися на першочергового за значенням, легкістю засво­єння і привабливістю носія соціальної інформації. Мільйони людей у різних регіонах світу одночасно стають свідками найважливіших по­дій, які відбуваються будь-де.

Поява та широке розповсюдження комп'ютерної техніки також зробило своєрідну революцію в системі засобів масової інформації. Сьогодні «Інтернет» та інші форми електронної інформації активно вливаються в «ринок» впливу на масову свідомість.

Подальше поширення електронних засобів зв'язку, розвиток су-путникового і кабельного телебачення, відеотехніки узалежнює су­часну людину від комунікативної мережі. Аудіовізуальна та електронна комунікація є сталим фактом життя людини, а абстрактний світ, кот­рий «створюється» нею, досить легко «засвоюється» індивідом, впли­ваючи на його свідомість.

Масова комунікація завжди виступає і як впливова сила, і як впливовий елемент у складній соціокультурній системі. Перш за все мас-медіа потрапляють під контроль з боку інституту влади (держави, правлячих еліт, політичних партій), котрий здійснюється механіз­мом цензури, інший контроль з боку об'єктів управління. Вона також зазнає впливу з боку капіталу, економічних та комерційних структур, котрі «удосконалюють» та «розвивають» технології макрокому-нікацій.

Культура, яка, перш за все, «генерує» та «селекціонує» елементи мас-медіа (зразки, цінності, норми, стилі та ін.) є чи не найголовні­шим чинником розвитку мас-медіа. Двосторонніми є взаємовідносини між масовою комунікацією та «споживачами» її - цільовою аудито­рією,- тією частиною суспільства, котра сприймає відповідну інфор­маційну систему.

404

З одного боку, мас-медіа виступає як «об'єктиватор» громадської думки, як елемент влади, соціального контролю. З іншого боку, масо­ва комунікація враховує інформаційні, комунікативні, ціннісні потре­би та інтереси аудиторії.

Масова комунікація, таким чином, укорінюється у повсякден­ність, залучаючи суспільство до інформації, і виконує особливі функ­ції у суспільному розвитку. Перш за все вона «засвідчує» образи со­ціальної структури, цінності соціального розшарування, культивує іміджі соціальних страт і статусів, здійснює соціокультурну струк-туризацію аудиторії, є невід'ємним елементом соціальної мобіль­ності.

Різноманітні комунікативні явища привертали і привертають до себе все більшу увагу представників різних гуманітарних наук (філософія, культурологія, соціологія і психологія, лінгвістика і се­міотика).

Науковий інтерес до даної проблематики виник ще у першій по­ловині XX ст., знайшов відбиття у західних теоріях соціології та психології пропаганди (М. Вебер, зокрема досліджував проблеми вивчення преси), у дослідженнях з масової культури (Г. Лассел, А. Мальям), у працях співвітчизників (Б. Грушин, Б. Фірсов, М. Лауристін).

Контрольне запитання:

1. Місце і роль засобів масової інформації в життєдіяльності суспільства.

Рекомендована література (до теми 8):

Богомолова И. Н. Социология печати, радио и телевидения- М., 1991. Костенко Н. В. Масова комунікація // Соціологія: теорія, методи, маркетинг-

1998, №6.

Костенко Н. В. Ценности и символы в массовой коммуникации.- К., 1993. Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є- К.: Вища освіта,

2003.

Трескова С. И. Социолингвистические проблемы массовой коммуникации.-

М., 1989.

405