Тема 2 економічна соціологія

Сфера економічного життя є однією із найважливіших у розвит­ку суспільства (поряд із сферою культури та політики). Саме вона, як і культурна, політична та інші сфери, віддзеркалює рівень, особ­ливості розвитку цивілізації того чи іншого суспільства в ту чи іншу епоху.

Існує чимало наук про економічну сферу, що пов'язано із виді­ленням її як особливої підсистеми суспільства. Сьогодні вивчення економічних процесів, економічних відносин та явищ економічного життя дедалі актуалізується і потребує всебічного соціологічного аналізу.

Деперсоналізована форма (відсутність ролі конкретної людини як домінанти, суб'єкта економічних відносин) сприйняття і вивчення сфери економіки економічними науками не дає вичерпної відповіді на безліч питань, що виникають при дослідженні соціально-економічної сфери. Сучасний етап розвитку економічного життя потребує всебіч­ного врахування того, що пов'язано із волею та бажаннями людини. Нині докорінно змінюється її роль і вплив у засвоєнні досягнень нау­ки, в оволодінні всім механізмом господарювання. Дуже важливо ро­зібратися і зрозуміти, що відбувається у свідомості людини, що обу­мовлено серйозними зрушеннями у продуктивних силах і відносинах власності, і як реалізувати на практиці вимоги та цілі, що ставить життя. Економічне життя функціонує не тільки завдяки дії об'єктив­них законів суспільного розвитку, але і - суб'єктивній діяльності людей. Діяльність немислима, передусім, без цілей, спрямованих на задоволення економічних інтересів, які, у свою чергу, і переломлю­ються через людську свідомість у формі поглядів, думок, відчуттів, мотивів, інтересів дій тощо. Воно не може існувати поза елементами культури людини, що формує місце для економічної культури лю­дини.

Усвідомлення всіх реальних процесів та явищ безпосередньо впливає на вдосконалення економічного життя. Це дозволяє зробити висновок, що, поряд із системою економічних дисциплін, економічна соціологія здатна охопити вивчення соціальної сфери економіки, всі

342

елементи сфери економічного життя, здатна відобразити глобальні і приватні проблеми життя людей. В цілому ж економічна соціологія представляє сьогодні суму теоретичних і прикладних знань. Це - сис­тема наукових знань про поведінку людей як представників великих соціальних груп у різних сферах економічного життя суспільства: ви­робництва, обміну, розподілу та споживання. Вона націлена вивчати багатоманітність форм економічної поведінки, діяльності індивідів, соціальних груп, економічних інститутів у найближчій та довгостро­ковій перспективі.

Економічна соціологія належить до міждисциплінарних наук. Вона інтегрує соціологію та економічну науку, вивчає дії економіч­них законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльності людей. Економічна соціологія дослід­жує закономірності економічного життя через призму соціоло­гічних категорій, тому більшість вчених схильна під економічною соціологією розуміти соціологічний підхід у вивченні економічних

явищ.

Об'єктом вивчення економічної соціології виступають люди -учасники економічного життя суспільства, які об'єднуються в групи, організації, інституції, що пронизані стосунками соціально-еконо­мічного характеру. Предметом економічної соціології є різного роду соціально-економічні відносини, які виникають в економічній сфері суспільного життя і котрі відображають різноманіття стосунків людей різних соціальних груп, прошарків, з різними соціальними позиціями. Процес її становлення - процес незавершений. Розширення та уточ­нення її предмета та об'єкта, методів і напрямів дослідження трива­тимуть і далі.

Слід зазначити, що досі ще не існує в наукових колах єдиної думки щодо визначення поняття економічної соціології та окремого об'єкта і предмета її вивчення. Довгий час дослідження велись за окремими напрямами, присвяченими праці, трудовим ресурсам, управлінню, матеріальній базі життя населення.

Розробка вивчення соціологічних проблем, пов'язаних з розвит­ком економічних відносин, виходила на різні рівні аналізу. Спочатку у працях вчених з'явилося таке поняття, як «індустріальна соціоло­гія». У радянській науковій та навчальній літературі це трактувалося як «промислова соціологія» і в такому словопоєднанні виправдовува­ла своє призначення, бо висвітлювала соціальні проблеми матеріаль­ного виробництва. Згодом у системі соціологічного знання на стику із економічними науками випробовувалися самостійні наукові напрями більш конкретного і вузького спектра: «соціологія праці», «соціологія управління», «соціологія села», «соціологія міста». Всі ці наукові на­прями під різним кутом розгляду віднесені до економічної соціології.

Сьогодні економічна соціологія розглядається переважно як ком­плекс проблем, що мають чітко виражений соціально-економічний та

343

системний характер {«соціологія праці», «соціологія управління», «пси­хологія та економіка праці», «соціологія міста», «соціологія села», «соціальна структура», «соціологія ринку», «соціологія підприємни­цтва» та ін., в котрих економічний зміст має домінуюче значення. Тому весь спектр проблем економічного життя можна охопити одним поняттям «економічна соціологія».

Однак деякі аспекти, які водночас є і структурними компонентами «економічної соціології», виступають як самостійні соціологічні тео­рії (соціологія управління міста, села та ін.), де рівноправними крите­ріями їх формування виступають культура, право, територіальність та ін.

Коротко розглянемо основні джерела та етапи розвитку економіч­ної соціології.

Однією з перших комплексних теорій, що пояснювала суть і струк­туру економіки та її взаємодію з іншими сферами суспільного життя, була теорія економічного лібералізму англійського економіста А. Сміта, в котрій всебічно було проаналізовано капіталізм як економічну під­систему суспільства. Економіка, стверджував А. Сміт, не існує поза суспільством, оскільки її стан зумовлений впливом держави, свободи підприємництва, конкуренції. Не залишив поза увагою систему «еконо-міка-суспільетво» й інший англійський економіст Д. Рікардо. У своїх працях він окреслив основні умови гармонії інтересів праці та капіталу. Англійський економіст, філософ Т. Мальтус показав взаємозв'язок між виробництвом, споживанням та динамікою народонаселення. Це -перший етап розвитку економічної соціології.

Другий етап розвитку наукових уявлень про економічну сферу суспільного життя був пов'язаний із появою перших протиріч між капіталістичною економікою та суспільством, з кризами і антагоніз­мом праці і капіталу, безробіттям тощо. Та найвагомішим у станов­ленні та розвитку економічної соціології вважають внесок вчених ні­мецької, французької та американської соціологічних наукових шкіл. Німецька економічна соціологія, щодо наукового методу, була іс-торично-по£Івняльною з акцентуацією на культурологічному аспекті (М. Вебер, И. Шумпетер, В. Зомбарт, Г. Зіммель). Економічна інтер­претація історії К. Маркса справила суттєвий вплив на формування економічної соціології. Всі вони заклали фундамент соціологічного підходу у вивченні загальної економічної теорії.

Наукова творчість М. Вебера («Економіка та суспільство», «Зага­льна економічна історія», «Протестантська етика й дух капіталізму») заклала теоретичний фундамент економічної соціології. Об'єднавши наукові методи історії та аналітичної економіки, він подав нову дис­ципліну як пояснювальну, ключовими проблемами котрої виступали: роль влади у функціонуванні економічної системи; визначення не­економічних причин виникнення капіталізму тощо.

М. Вебер надав економічному життю «духовності», а поняттям економічної свідомості, економічної етики, економічної поведінки -344

статусу категорій економічної соціології, розглядаючи їх через при­зму саме культурного аспекту.

Видатним представником соціоаналітичного (історико-соціологіч-ного) напряму в дослідженні економічної сфери суспільного життя, зокрема феномену підприємництва, був німецький соціолог, історик, економіст В. Зомбарт. Його цікавив суб'єктивний аспект економіч­ного реалізму: установки, нахили людей до раціональної економічної поведінки.

Величезний інтерес до економічної соціології виявив один із най-відоміших економістів-соціологів Й. Шумпетер. Він чимало зробив для її інституалізації, назвавши соціологічною економікою, структу-рував її на кілька важливих галузей наукового знання: економічна теорія, економічна історія, економічна соціологія та економічна статистика. Шумпетер увійшов в історію економічної соціології також завдяки своєму баченню підприємства в центрі структурної логічної системи, яка відображала капіталістичну економіку в цілому. Це - один із плодотворних напрямів в економічній соціології загалом і в дослідженні власне підприємницької діяльності зокрема, де тісно переплелося підприємництво з нововведенням. Крім того, він дослі­джував взаємозалежність між економічною та соціальною стабільніс­тю в розвитку капіталізму.

Інший німецький соціолог - Г. Зіммель добре знаний в даному науковому напрямі своїм аналізом ролі довіри в економіці та тракта­том про соціологію грошей (праця «Філософія грошей»).

Величезний внесок у формування економічної соціології зробив К. Маркс, який першим здійснив спробу соціологічної перебудови теоретичної економіки. Він розглядав елементи економічної системи -виробництво, розподіл, нагромадження капіталу - як соціальні процеси. Предметом його аналізу були: експлуатація праці і деградація особи­стості робітника, абсолютне і відносне зубожіння більшості суспіль­ства. Маркс вперше застосував системний аналіз до суспільства згідно з яким будь-яке суспільство належить до певної історично сформова­ної суспільно-економічної формації, де всі підсистеми (економічне, політичне, культурне життя і т. ін.) взаємодіють одна з одною і роз­виваються на основі економічного базису. Теорія Маркса була най­більш адекватним описом і аналізом капіталістичної економічної сис­теми (на перший період), здійсненим у соціологічному плані.

Поряд із представником німецької школи вагомий внесок у розви­ток економічної соціологічної думки зробив відомий французький соціолог Е. Дюркгейм. Він одним із перших започаткував підрозділ економічної соціології і став автором її першої програми. Відомою працею Дюркгейма, з огляду економічної соціології, є «Розподіл пра­ці в суспільстві», в якій він обґрунтував помилковість тлумачення розподілу праці виключно з економічних наукових позицій. На його думку, цей процес несе в собі з'єднувальну силу, елемент «живої тка-

345

нини» солідарності, життєвої умови існування сучасного суспільства. Вагомими є також дослідження Дюркгеймом економічних інституцій, а саме - власності та обліку, вивчення проблем споживання, грошей та винагороди.

Неабиякий інтерес до формування економічної соціологічної думки виявили і наші співвітчизники М. Туган-Барановський, М. Ковалевсь-кий, М. Бердяев, М. Булгаков та інші, праці яких торкалися проблем взаємодії економічної та соціальної сфер. М. Туган-Барановський у своїх дослідженнях обґрунтував роль господарства в соціальному житті. У роботі «Про встановлення соціалістичного ладу і про екс­плуатацію праці» він розглянув роль соціальних потреб у стимулю­ванні господарської діяльності. Головною метою виробництва та важливою виробничою силою він вважав людину з її потребами (соціальний фактор виробництва), одночасно велику увагу приділяв кооперативам, підкреслюючи їх некапіталістичний характер. Багато в чому його погляди виявилися ілюзорними та суперечливими. Цілком оригінальні для свого часу, вони випередили більшість теорій про роль людини на Заході.

Суб'єктом економічної діяльності, на думку С. Булгакова, є «еко­номічна людина»(екопотіс man) - це центральне поняття економічної науки. Економічна людина є конкретний духовнийтип з усією склад­ністю та багатоманітністю психологічної мотивації. Його перу належить лише одна наукова книга «Філософія господарства» і, щоправда,-значна кількість статей з проблем марксизму, соціалізму, християнсь­кої філософії. С. Булгаков, зокрема, прагнув синтезувати комплекс соціальних наук - політекономію, філософію, соціологію, висуваючи завдання: зрозуміти світ як об'єкт трудового господарського впливу, а сама філософія господарства є, на його думку, філософія об'єктив­ної дії.

Певну роль у формуванні економічної соціології відіграв росій­ський економіст-соціолог М. Кондратьев (учень та послідовник М. Туган-Барановського). У своїх теоретичних оглядах він дово­див економічну безперспективність як великих капіталістичних, так і дрібних трудових селянських господарств, виступав за розви­ток кооперації, але вважав, що створювати кооперативи слід суворо добровільно і в певній послідовності, підкреслюючи, що вироб­ничий кооператив є найбільш розвинутою формою ведення госпо­дарства.

Наступний етап, суттю якого є визначення та інтерпретація еко­номічної соціології у західному науковому світі, пов'язаний з імена­ми Г. Парсонса, Н. Смелзера, Е. Мейо, К. Полоны. Проте, пара­лельно із економіко-соціологічним напрямом розвивався і управ­лінський напрям у рамках даного знання, який тісно переплітався з напрямами економічної соціології, соціологією праці, управління та підприємництва зокрема.

346

Що стосується управлінських підходів у системі економічної со­ціологічної теорії, то слід відзначити вагомий внесок Г. Файоля, О. Шелдона, Р. Тейлора, М. Фоллета, Ч. Бернарда, Г. Саймона, Д. Мак-грегора, Дж. Коттера та ін. Традиції американської школи економіч­ної соціології характеризувалися, перш за все, формальним встанов­ленням та відокремленням даної дисципліни від загальної економіч­ної науки (на противагу економістам). Економічна соціологія досить важко здобувала своє визначення як самостійна галузева соціологія. З цього приводу між соціологами та економістами точилася боротьба.

Основним результатом нового концептуального підходу Т. Пар­сонса і Н. Смелзера до проблем економічної соціології був структур­но-функціональний підхід. Проаналізувавши зв'язки між економікою та суспільством, вони визнали економіку як підсистему соціальної системи з виконанням її первинної функції - пристосування суспільс­тва до навколишнього середовища. Надалі Смелзер досліджував вза­ємодію економіки та культурних факторів, політичних змінних (про­цесів, явищ, етнічних відносин, відносин соціальної структури). Його основний внесок - розробка концепції соціологічного аналізу еконо­мічних процесів (виробництва, розподілу і обміну, споживання, еко­номічного зростання тощо).

Розробка цікавих і корисних підходів щодо сучасних трансформа­ційних процесів посттоталітарних суспільств, пов'язаних з переходом до ринкової економіки, належить американському антропологові К. Полоньї. Предметом його наукового пошуку було дослідження суспільств з ринковими економічними відносинами, еволюція ринко­вої ментальності і т. ін.

З 50-60-х років західна соціологічна думка активно розробляє концепцію індустріального та постіндустріального суспільств. Основ­ними представниками її були Р. Арон, Д. Белл, А. Тофлер, Дж. Гел-брейт та ін. Основна ідея цієї концепції полягає в тому, що сучасний стан економічної системи докорінно відрізняється від традиційного капіталістичного стану. Видозмінення форм власності і відокремлен­ня від функції влади, а також структурні зміни в економічній сфері є джерелом нових якісних змін у стані суспільства, його мобільності та трансформації. Сучасна економічна соціологія постійно наповнюється і синтезується завдяки різним підходам вивчення і осмислення як на макро-, так і на мікросоціологічному рівні в соціально-економічному та інших розрізах суспільного життя.

Головним завданням економічної соціології є вивчення соціаль­но-економічного становища інтересів, поведінки різних соціальних груп у сфері економічного життя, специфічних соціальних меха­нізмів розвитку економіки і розробка на цій основі теоретичного уявлення про економіко-соціальну структуру суспільства та ії вплив на економічне життя. Економічна соціологія розглядає законо­мірності економічного розвитку з позицій інтересів і статусу різних

347

соціальних груп суспільства. Важливі напрями дослідження еконо­мічної соціології полягають у кількісному і якісному складі суб'єк­тів економічної діяльності, а також їх функції, інтереси, статус, при­бутки, взаємовідносини.

Як і кожна наука, економічна соціологія має свою структуру, функ­ції, понятійний апарат, методи дослідження. Коротко розглянемо деякі категорії та поняття, якими володіє дана дисципліна, щоб мати глибші уявлення про сферу економічної соціології.

Структура основних понять та категорій в економічній соціології складається з кількох рівнів. До першого рівня категорій відносять категорії «економічна» та «соціальна сфера». Вони відображають зміст процесів, що відбуваються на стику економіки та суспільства в цілому. До цього рівня відносять і загальнонаукові категорії; «система», «структура», «функції», «процес», «механізм», «розвиток» та ін. Дані категорії використовуються для формулювання та опису соціальної й економічної сфер тощо. До другого рівня, так званих загальносоціаль-них категорій, належать: «соціальні-, економічні-, виробничі відносини», «соціальні спільності», «групи», «події», «механізми розвитку» і т. ін. Третій рівень, так звані спеціальні категорії,- об'єднує ті, що конкре­тизують зміст соціальних механізмів: «економічна свідомість», «еко­номічне мислення», «економічна культура», «економічні інтереси», «економічна діяльність», «економічна поведінка» та ін.

Ця система категорій створює методологічну основу для дослі­дження соціально-економічних процесів вияву в них більш тісних зв'язків і закономірностей. Коротко розкриємо зміст деяких із них, які збігаються із напрямами дослідження економічної соціології.

Одним з центральних напрямів дослідження є соціально-еконо­мічні відносини. Під ними розуміється різновид суспільних відносин, пов'язаних з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованих на забезпечення матеріальних потреб людського життя та досягнення певних соціальних переваг і цілей. Економічні відно­сини виникають між людьми, групами людей з приводу матеріальних речей, обставин, проблем: виробництво, розподіл, обмін, володіння, використання, споживання.

Економічне життя - узагальнена категорія, якою позначається вся сукупність економічних відносин, діяльності та поведінки лю­дей, які діють (господарюють у суспільстві). Протікає економічне життя переважно в економічній сфері суспільства, де люди взаємо­діють насамперед як економічні суб'єкти, з власними інтересами, цілями.

Важливою категорією та напрямом вивчення в економічній соціо­логії є економічна діяльність та економічна поведінка.

Перша являє собою сукупність дій, актів індивіда, через які він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомогою яких досягає господарських цілей. Економічна поведінка об'єднує всі форми

348

активності (вчинки, дії), котрі обслуговують чи супроводжують дану діяльність, надаючи їй специфічності.

Система економічних відносин суспільства надто складна і розга­лужена. Вона включає:

в иробничі відносини, які виникають виключно в процесі виро­бництва матеріальних засобів до життя;

розподільні відносини, які виникають з приводу розподілу в су­спільстві каналів доступу до життєвих благ і способів їх при­власнення;

відносини обміну (куплі-продажу) - переважно ринкові відно­сини між «продавцями», «покупцями» та «посередниками», тут відтворюється система торгівлі, комерції, бізнесу; відносини у сфері споживання, які виникають задля задоволення безпосередніх потреб людей як споживачів, що виявляються в наявності благ та вмінні користуватися ними.

Економічна поведінка (система взаємопов'язаних вчинків) також має свої якісні розгалуження. При цьому розрізняють трудову, інно­ваційну, професійну та інші поведінки.

Особливе місце в економічній соціології займає економічна куль­тура. Під нею розуміють сукупність соціальних цінностей та норм, які є регуляторами економічної поведінки людей і виконують роль соціальної пам'яті суспільства. Сюди віднесені і цінності, знання, норми, вимоги, санкції.

Особливе значення для економічної культури мають цінності, які збагачують людей та колективи. До них належать: влада, багат­ство, майно, гроші, взаємодопомога, обмін, авторитет, скооперова-ність і т. п.

Особливостями економічної культури є те, що вона охоплює лише ті цінності, норми, потреби, які виникають з потреб економіки і суттєво впливають на неї, і вона більш, ніж інші види культур, орієн­тована на управління поведінкою людей.

Економічна соціологія взаємопов'язана з багатьма науками, особ­ливо тісно з управлінням. Зв'язок економічної соціології з різними науками дає можливість розгортати конкретні соціологічні дослі­дження з широкого кола питань та проблем взаємодії людей і груп в економічній сфері життя.

Економічна соціологія - складна і багатосистемна дисципліна. Поки що не існує серед фахівців узгодженості щодо чіткої структури і послідовності та й щодо самого змісту даної дисципліни.

Література з даної галузі знань в більшості неоднозначна щодо тематики та логіки змісту економічної соціології.

Виокремленими, але водночас і доповнюючими компонентами економічної соціології виступають «соціологія праці», «соціологія

349

управління», «соціологія підприємництва», «соціологія ринку» та ін­ші, хоч вони й інтерпретуються як самостійні галузеві соціологічні теорії.

Контрольні запитання:

1. Місце і роль економічної соціології в структурі соціологічного знання. Об'єкт і предмет її вивчення.

1. Основні напрями формування економічної соціології.

2. Структурні компоненти економічної соціології.

Тема З СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ ТА УПРАВЛІННЯ

Рекомендована література (до теми 2):

Веселое Ю. В. Экономическая социология: история идей-СПб., 1995.

Дорин А. В. Экономическая социология.- М,, 1997.

Економічна соціологія / Навч. посібн. За ред. В. М. Ворони, В Є. Пилипенка- К., 1997.

Заславская Т., Рывккина В. Социология экономической жизни- Новосибирск, 1991.

Лукашевич М. П., Туленков В. М. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії,- К 1999.

Пилипенко В., Титарчук М. Економічна культура та просвіта населення за умов ринкових перетворень // Соціологія: теорія, методи, маркетинг- 1999 №2.

Радаев В. В. Экономическая социология.- М., 1997.

Смелзер Н. Социология экономической жизни // Американская социология, перспективы, проблемы, методы.-М., 1972.

Соколова Г. Н. Экономическая социология. Уч. пос-Минск, 1997.

Социология / Под ред. проф. В. И. Лавриненко- 1998.

Соціологія. Курс лекцій / За ред. Пічі В. М.~ К., 1996.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є.- К.: Вища освіта, 2003.

Тернер Дж. Структура социологической теории,- М., 1985.

ТощенкоЖ. Т. Социология,-М., 1994.

Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Вип. 4, 5.-Львів, 1996.

350

Наукові дискусії стосовно генези або соціології праці та управ­ління, ступеня їх відношення до економічної соціології точаться до­нині.

У радянській соціологічній науці такий напрям, як «економічна соціологія», не розроблявся, оскільки визнаною були лише доктрина марксистсько-ленінської соціології. Однак досить активно розробля­лась «соціологія праці та управління» як емпірична соціологічна дис­ципліна з яскраво вираженим прикладним застосуванням просоціоло-гічного напряму.

У західній соціології також поширений такий напрям дослідження економічних процесів і економічного життя, як прикладна «емпірич­на соціологія праці та управління». Однак «управління» - і в пер­шому, і в другому випадках - стосується остільки, оскільки воно має відношення до праці, тобто управління трудовими ресурсами, управ­ління в економічній сфері. З іншого боку, існує напрям дослідження управлінського процесу поза економічної сфери. Сюди слід віднес­ти - як на мікро-, так і на макросоціологічному рівні - «психологію менеджменту», «соціальне прогнозування», «соціальне проектуван­ня», «соціальне планування», «соціальне управління». У західній сис­темі в соціології цьому напряму є своя альтернатива - «соціальна інженерія», що стосується не тільки економічної сфери, а і політич­ної, соціокультурної, правової і т. ін. Тому даний галузевий соціо­логічний підрозділ буде стосуватися процесу праці та її управління (керування).

Соціологія праці та управління концентрує увагу на знанні мож­ливостей робітника і умов їх реалізації шляхом узгодження особистих інтересів з інтересами суспільства в процесі виробничої діяльності. Поки що не існує чіткого визначення даної дисципліни. Однак систе­матизація наявного матеріалу дозволяє надати перевагу такому ви­значенню: соціологія праці та управління - це галузь економічної со­ціології, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку як її суб'єктів, так і спільнот у сфері праці (колективи, мікрогрупи, цільові групи і т. п.), а також соціально-трудові відносини, процеси та за-

351

кономірності, які виявляються при цьому, та форми і методи ціле­спрямованого впливу (скерованості) на них. У соціології праці та управління предметом першої є соціально-трудові процеси і відносини, предметом другої - управління ними.

Така прикладна галузь соціології почала зароджуватися на почат­ку XX ст. на основі концентрації раннього наукового менеджменту, засновником якої вважають відомого американського інженера-дослідника і організатора виробництва Ф. Тейлора. Ще на початку минулого століття Ф. Тейлор, а згодом і радянський вчений А. Гас-тсєв довели, що можливості ефективного розвитку матеріального ви­робництва залежать не тільки від засобів та предметів праці, але і від таких факторів, як організація праці, а також певний досвід, профе­сійна підготовка і кваліфікація робітника. Тейлор висунув і всебічно обґрунтував ідею наукової організації праці на робочому місці за ра­хунок зменшення свободи дії. Наставала пора так званої «фізичної людини», коли завдяки раціоналізації її рухів, розташування інстру­ментів і обладнання на робочому місці досягалася висока продуктив­ність праці.

Об'єктом пильної уваги тут виступав комплекс фізичних рухів людини - працівника і можливість їх «вдосконалення».

Наукові методи праці, за системою Тейлора, формувалися на ос­нові спостереження за діями найбільш кваліфікованих робітників, і всі операції і дії були ретельно поділені на найпростіші елементи за допомогою хронометражу або фотографії робочого дня. В ході такої операції виявлялися і виключалися з трудового процесу всі нера­ціональні, некорисні і помилкові рухи робітника, точно визначався час, необхідний для тієї чи іншої операції, неодноразово перепробу­вався, обирався «оптимальний» інструмент для ефективної праці робітника.

Прогрес промислового виробництва наочно показав, що шлях до успіху в ті роки лежав не стільки через підвищення кваліфікації ро­бітників, скільки через створення «моделі» робочого місця «з малою свободою дії». Тейлор запровадив наукову організацію праці, ство­рену на базі емпіричних досліджень, звільняв робітників, які працю­вали не на повну потужність, і приймав на роботу ретельно підібра­них найкращих робітників. З точки зору управління та стимулювання, ним було запроваджене співробітництво адміністрації з робітни­ками в розв'язанні виробничих завдань і однакова відповідаль­ність за справи на виробництві як адміністрації, так і робітників. В таких умовах робітник виступав як придаток машини, як гнучка частина виробництва для швидкої адаптації при змінюючих техно­логіях. Цей період дав різкий стрибок у зростанні продуктивності праці.

Дослідження умов праці було другим етапом в осмисленні науко­вих умов виробництва. На зміну тейлорівській «фізичній людині»

352

прийшла «людина біологічна». Цей етап розпочався в історії промис­ловості приблизно з 20-х років XX ст. Вже тоді досить чітко було сформоване уявлення про робітника як елемента процесу виробницт­ва, на який безпосередньо впливають практично всі без винятку фак­тори виробничого середовища - шум, вібрація, температура, воло­гість, освітлення, загазованість, забарвлення приміщень та обладнання тощо. Серйозний внесок у вивчення цих проблем зробив французький вчений А. Файоль.

Врахування вимог соціально-біологічного характеру сприяло пошуку резервів для збереження високої працездатності людини протягом довшого часу. Умови праці і в наш час продовжують віді­гравати чималу роль, Конкретні дослідження показують, що поліп­шення умов праці дозволяють підвищити її продуктивність до 20% і більше. При цьому виявляється одна немаловажлива закономірність: з підвищенням загальноосвітнього рівня підвищується незадоволе­ність умовами праці і водночас знижується задоволеність її зміс­том.

Третім етапом в осмисленні наукових основ праці та управління було усвідомлення людини як соціально-психологічного явища. То­му у соціології праці та управління (а також менеджменту) була розроблена доктрина «людських відносин», яка пов'язується з іме­нем американського соціолога і психолога Е. Мейо, котрий прово­див у 30-х роках експерименти в м. Хоторні. Ним було виявлено, що підвищення продуктивності праці може бути досягнуто, якщо бу­дуть налагоджені сприятливі взаємовідносини між колегами по ро­боті, між керівниками та підлеглими, між робітниками та управлін­ським персоналом. Таким чином були виявлені якісно нові чинники зростання продуктивності праці і управління трудовим процесом. Успіх трудової діяльності більше залежав від соціально-психо­логічних чинників (людських взаємин), ніж від матеріально-речових умов. Гармонізовані людські взаємини всередині виробничих груп і між робітниками та адміністрацією (демократичне вирішення пи­тань, врахування думки робітників, значущість колективної соліда­рності і тощо) ставало запорукою ефективності діяльності. І як до­повненням до попередніх двох моделей прийшла модель «соціаль­но-психологічної» людини. Конкретні дослідження показують, що соціально-психологічні можливості і далі залишаються важливими і, на жаль, ще далеко не повною мірою задіяні як резерв зростання ви­робництва.

У сучасній західній соціології праці й управління здійснюються оптимальні спроби поєднання багатьох концепцій, оскільки вважа­ється, що кожна з них має свої раціональні зерна. У 60-х роках широ­кого розповсюдження набуває мотиваційна теорія «збагачення праці» Ф. Херцберга, котра, модифікувавшись у концепцію «гуманізації праці», виступає тепер свого роду енциклопедією управління трудо-

353

вими ресурсами. Херцберг всі мотиви та інтереси до праці звів у дві групи:

« зовнішні» чинники праці (методи управління персоналом, стиль керівництва та його компонентів, умови праці, соціально-психологічний клімат, грошові винагороди тощо); «внутрішні» чинники (зміст праці, усвідомлення своїх досяг­нень, визнання їх іншими людьми, прагнення до просування «вгору», почуття відповідальності, самореалізація в праці і т. ін.) Головним стимулом вважаються чинники другої групи - так зване стимулювання праці через працю, збагачення її змісту, соціальне ви­знання її і престиж. У сучасній соціології праці й управління дедалі більше поширюються основні положення концепції Херцберга, згідно з якою трудова діяльність робітника нагально потребує урізноманіт­нення, зменшення її регламентації: праця повинна приносити задово­лення. Проте, Тейлорівська система аж ніяк не відкидається. Вона, у «новому виданні», при багатьох негараздах реалізації «гуманізації праці» (в тих випадках, коли дані концепції не дають реальних ре­зультатів) застосовується в управлінських ракурсах.

Як уже зазначалося, у «соціології праці й управління» предметом першої є соціально-трудові процеси відносин, предметом другої -управління ними.

Основними складовими, на що безпосередньо націлений науковий аналіз, є:

с уб'єкти праці - індивіди, різні соціальні групи, які беруть участь у трудовій діяльності: підприємці, менеджери, інженерно-тех­нічні працівники, службовці, робітники і т. д.; соціальні інститути у сфері праці та управління - праця, трудова діяльність, робітничі колективи, цільові групи, організації, за­клади та установи тощо;

соціально-трудові відносини, які складаються в процесі госпо­дарської діяльності між представниками різних соціально-професійних позицій та ринків;

соціально-трудові процеси - різновиди змін, які відбуваються в соціально-трудовому стані працівників, трудових угруповань: адаптація до нових господарських умов, середовищ, співробіт­ництво; конкурентність; суперництво та конфлікти тощо; соціальне управління трудовими відносинами та процесами -розробка і застосування ефективних методів впливу на трудові відносини та процеси з метою забезпечення оптимального і ви­гідного режиму господарської діяльності. Та все ж на особливу увагу, з точки зору соціологічного аналізу, заслуговує трудова діяльність та поведінка як найпростіші компоне­нти соціально-трудових відносин, процесів, соціальних інститутів у

354

сфері праці. Ця основна ланка при аналізі пов'язана із усіма іншими складовими предмета дослідження даної науки.

Центральне місце в аналізі трудової діяльності та поведінки нале­жить їх мотиваційному аспекту, який виявляє всі цільові, ціннісні мо­менти та інтереси, бажання, прагнення, потреби, ідеали тощо. Процес формування цих внутрішніх спонукальних чинників трудової діяльності і розуміють як мотивацію трудової поведінки. В основі механізму тру­дової мотивації лежать потреби працівника, які дають можливість дійти висновку про те, що йому необхідно для життя. Усвідомлення потреб у вигляді інтересу підказує, як діяти задля їх задоволення. Цінності у ви­гляді задоволення основних потреб індивіда дають змогу встановити послідовність дій, спрямованих на задоволення потреб. Керуючись мо­тивами, працівник обирає з переліченого ряду спонукальних чинників найбільш пріоритетні для себе - ті, котрі найбільше відповідають його баченню трудової ситуації, обґрунтовуючи тим самим трудову поведінку.

Наукове пояснення механізмів трудової мотивації здійснюється на основі наукових теорій (концепцій) мотивації праці. Існує ряд моти­ваційних теорій, концепцій, моделей трудової, активної діяльності людини, які можна значною мірою поширити на будь-який різновид економічної поведінки (трудову, господарську, підприємницьку, ін­новаційну і т. п.). Базовою моделлю вважається добре відома «конце­пція ієрархії потреб» американського психолога А. Маслоу. За цією моделлю потреби людини ієрархічно, послідовно зростають — від «біологічного» рівня до вищого, «соціального» рівня.

Відомий радянський (російський) соціолог А. Здравомислов всю багатоманітність мотивів трудової діяльності зводить до трьох груп:

м атеріальна заінтересованість заради придбання певних життє­вих благ;

інтерес до змістовної суті своєї діяльності; вияв колективістських установок людини; усвідомлення смислу власної діяльності в суспільно значимому аспекті.

«Теорія досягнення» Дж. Макклелланда пояснює бажання лю­дини працювати відповідно до ступеня розвитку у неї потреби доби­ватися успіху.

Специфічну технологію трудових мотивів використали у своїх до­слідженнях українські соціологи А. Ручна і М. Сакада. Вони виділили чотири групи мотивів:

м атеріальне забезпечення;

комфортне забезпечення;

самореалізаційна мотивація;

соціоцентрична мотивація (суспільна значимість праці і суспільна

корисність її результатів).

355

Американський вчений Ф. Херцберг висунув подвійну теорію мо­тивації, згідно з якою у індивіда є дві системи (ієрархії) потреб: а) гігі­єнічні фактори, пов'язані з умовами праці; б) мотиваційні, пов'язані із внутрішніми потребами (зміст праці, відповідальність, самостійність у роботі). Перші фактори («гігієнічні») закріплюють, стабілізують персо­нал, а мотиваторы - спонукають до продуктивної праці.

Радянський соціолог В. Підмарков виділяв три групи мотивів трудової активності людини: забезпечення, визнання, престиж.

Інтерес становлять також теорії «X», «Y» американського еконо­міста Дж. Макгрегора, згідно з якими, з одного боку, провідний мотив праці - загроза втратити можливість задовольняти матеріальні потре­би (що, як ніколи гостро, стоїть в наш складний час) - теорія «X», з іншого боку, є припущення, що за відповідних умов людина прагне до творчості і відповідальності у сфері праці - теорія «Y».

Існуючі мотиваційні теорії та концепції мають багато спільних рис. Хоч мотиви трудової діяльності різноманітні і проявляють свою силу за певних умов, комбінуючись між собою, все ж їм властивий «потребний» характер, множинність, ієрархічність. Всю їх багатови-мірність можна звести до кількох основних груп:

м атеріальна заінтересованість;

любов до змістовної праці;

прагнення до комплексної самореалізації особи.

Вказані теорії мотивації є основою для розробки мотиваційних моделей економічної діяльності людей, науково-практичних підходів і заходів щодо оптимального вибору і підтримки трудового процесу і трудових відносин.

До найважливіших мотиваційних моделей належать:

• е гоцентрична модель, котра базується на розумінні природи та­ кої людини, для якої праця - дискомфортне і обтяжливе явище (для більшості людей в даному випадку важливіше, щоб їм пла­ тили і те, скільки їм заплатять, аніж те, що вони роблять);

• самореалізаційна модель, згідно з якою людина ставиться до праці творчо і здатна самовдосконалюватися в ній більшою мі­ рою, ніж вимагається умовами виробництва;

• самоактуалізаційна модель, що ґрунтується на припущенні, що бажання бути корисним і визнаним групою для індивіда є най­важливішим.

Невід'ємним напрямом і не менш важливим аспектом у вивченні і регулюванні трудової діяльності та трудових відносин є питання со­ціального контролю праці, який передбачає систему стимулювання і санкціонованих заходів задля регулювання оптимального режиму трудового процесу. Системи стимулювання і контролю досить різно­манітні. Як правило, це зовнішні спонукання. До них належать: рівень

356

оплати праці, допоміжні фінансові винагороди, організація і зміст праці та ін.

Під стимулюванням здебільшого розуміють вплив позитивного характеру на трудову поведінку працівника через створення особис­то значимих умов, що спонукають його діяти певним чином.

Отже, з одного боку, створюються сприятливі умови для задово­лення потреб працівника, а з іншого - забезпечується трудова пове­дінка, необхідна для успішного функціонування підприємства.

Вміння ефективно поєднувати різні елементи (види) стимулів становить суть політики стимулювання, котру умовно можна поділи­ти на:

• т оварно-виробничу (оплата та винагорода працівникові за ре­ зультати праці);

• політика піклування про людину (працівника);

• стимулювання працею (підвищення змісту і поліпшення умов праці);

• демократизація виробничих відносин (залучення працівника до власності і управління).

Разом із стимулами на трудову поведінку впливають і санкціоно­вані заходи (як правило, негативного характеру): норми, правила, що регламентують діяльність і поведінку працівників у сфері праці. Со­ціальний контроль у сфері праці являє собою регламентацію, осуд негативної поведінки працівника, система різних заходів (штрафи, звільнення тощо), які стримують прояви небажаної поведінки і запо­бігають деструктивним відхиленням у трудовому процесі.

Не менш важливим у соціології праці та управління є вивчення соціальних процесів у сфері праці, під якими розуміють функціону­вання і зміни станів соціальних груп, колективів та окремих праців­ників.

Сюди включається: сама праця, трудова адаптація (пристосування до виробничого середовища), трудова мобільність (соціально-трудові переміщення), відносини співробітництва, конкуренції, суперництва, конфліктів між економічними суб'єктами.

Головним питанням у вивченні соціально-трудових процесів є трудові переміщення, або так звана трудова мобільність.

Трудові переміщення є основою соціальних переміщень і впли­вають на зміни соціальної структури суспільства, оскільки місце, позиція і роль індивіда в соціальній системі пропорційно залежать від його місця, позиції і ролі в професійно-трудовому зрізі соціаль­ної структури. А такі стратифікаційні виміри, як рівень матеріально­го достатку, рівень влади, доступ до суспільних благ, престиж та інше залежить від того, яку працю, діяльність здійснює індивід.

Місце і позиція індивіда в професійно-трудовій ієрархії (структурі)

357

постійно змінюються і залежать як від характеристики (знання, вміння, навички) окремого працівника, так і від зовнішніх факторів (наяв­ність вакансій, вид діяльності, професія і т. ін.).

Щодо різновидності трудова мобільність може здійснюватись на професійно-кваліфікаційному рівні, територіальному, галузевому або міжгалузевому і внутрішньоорганізаційному.

Із радикальними змінами в економічній системі нашого суспіль­ства виникла нагальна потреба у змінах, у набутті нових якостей пра­цівником і, в першу чергу, адаптованості.

Потребою стає і нова система ціннісних орієнтацій - уміння орієн­туватися в значному діапазоні спеціальностей, професій, нових знань, прагнення заробляти, досягати успіху тощо.

Однак сьогодні втрачають свою актуальність раніше поширені підходи до соціології праці, виробничого колективу, до кола інтересів котрих входили: адаптація і професійний відбір кадрів, стабілізація і плинність кадрів, трудова дисципліна, згуртованість (спаяність) колек­тиву, організація й умови праці, мотивація і стимулювання праці. Такі напрями дослідження домінували у 50-80-х роках.

Останнім десятиріччям соціологію праці все більше витісняє економічна соціологія, а також новий напрям - соціологія підприєм­ництва.

Перехід до ринкової економіки інтегрується з переходом до постіндустріальної системи суспільства та притаманній їй системі цінностей, основну роль в яких відіграє вже не робітничий клас, а на­ймані працівники, менеджери, службовці, різного роду інтелігенція, бізнесмени, підприємці та ін. Стає очевидним, що в своїй традиційній формі соціологія праці переживатиме глибоку кризу та радикальну перебудову.

Управління соціально-трудовими процесами і відносинами - ще один головний напрям у дослідницькій сфері соціології праці та управління.

Соціальне управління соціально-трудовими процесами і відноси­нами передбачає їх планування і регулювання. В його структурі виді­ляють кілька складових елементів:

в ироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень у тру­довому процесі (системи «людина - праця», «підлеглий - керів­ник», «працівник - працівник»);

використання різноманітної інформації задля належного бачення реальної картини в сфері праці; вироблення певних методів та стилів керівництва; підтримка на належному рівні виробничої демократії (самовря­дування);

планування процесів соціального розвитку трудового колективу, робочої команди (зміцнення дисципліни, забезпечення належ­ного соціально-психологічного клімату тощо).

358

У сфері управління соціально-трудовими процесами і відносина­ми широкого застосування набуло і набуває система менеджменту (від англ.-управління, керівництво).

В принципі ці обидва поняття за своїм змістом тотожні. Новизна полягає в тому, що в умовах формування і розвитку ринкової еконо­міки ми застосовуємо науково обґрунтовану систему управлінських заходів так би мовити «прозахідного взірця», котрі (заходи) на теоре­тичному рівні різняться із заходами управління минулої «прорадян-ської» системи. Нові умови вимагають систему нових підходів, розу­мінь, цінностей.

Менеджмент - це міждисциплінарна наука, яка поєднує економіч­ний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологіч­ний та інші підходи до керування в економічній діяльності (однак існує і політичний, і правовий менеджмент, що ототожнюється з управлінням у відповідних «системах»), це і система управління. Під менеджментом розуміємо сукупність принципів, методів, засобів та форм управління виробництвом з метою підвищення ефективності діяльності.

Існує ціла низка прикладних теорій з організації й управління, які спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо вдосконалення управлінської системи.

Система менеджменту виробляє і застосовує на практиці найефек­тивніші моделі, технології, засоби, методи управління господарською діяльністю. Сюди відносять і розробку завдань управління, і конкрет­них заходів для їх реалізації, розподіл і координація робіт різних суб'єктів господарської діяльності і пошук та реалізація найефектив­ніших стимулів керівництва і т. п.

Соціологія праці та управління тісно перехрещується ще з цілою низкою різних дисциплін, котрі так чи інакше пов'язані із трудовим процесом.

Це «економіка і статистика праці», що вивчає механізм дії еко­номічних закономірностей у галузі організації праці, ефективності її використання, а також систематизація системи показників, інформа­ції, створення інформаційної бази для вироблення теоретичних основ вдосконалення організації праці.

Це і «трудове право», що визначає правовий аспект соціально-трудових відносин між працівниками, регламентує їх взаємини.

Це і «інженерна психологія», яка являє собою галузь психології, що вивчає процеси взаємодії між людиною і різноманітними техніч­ними засобами (система відносин «людина - машина»).

Це і «наукова організація праці» (розробка і проектування опти­мальних трудових процесів); «фізіологія і психологія праці» (вивчен­ня психофізіологічних змін у людини в процесі трудової діяльності) та інші дисципліни.

Сучасна вітчизняна навчальна література, на жаль, ще не відме-

359

жувалася від попереднього радянського (марксистського) погляду на зміст і особливості системи «людина - праця». Особливо вражають стереотипні поняття «трудовий колектив», «ставлення до праці». По­передня радянська та сучасна пострадянська системи докорінно відріз­няються як за змістом, так і інтерпретацією даних елементів трудово­го процесу, трудових відносин.

Альтернативою трудовому колективу в сучасному розумінні ви­ступає поняття «робоча команда» - щось на зразок цільової групи, кожний член котрої реально усвідомлює і відчуває свою участь у тру­довому процесі, діє згідно з правилами корпоративної етики, бере участь в управлінні та розподілі доходу. Однак і це питання залиша­тиметься ще довший час відкритим.