4. Феноменологія

У 60-ті роки з претензією на новий стиль теоретизування висту­пила феноменологічна соціологія, яка визнала, що людина як особис­тість виявляє свою індивідуальність завжди, маючи власну інтерпре­тацію соціальної реальності, і згідно з її накопиченим досвдом соціаль­ної взаємодії. Унікальність людської особи виявляється головним чином в її соціальній суті.

Основні принципи феноменологічного методу були обґрунтовані визначним філософом Едмундом Гуссер­лем. На початку XX ст. він висунув перші ідеї фено­менології. Перша ж систематична розробка-концегщія феноменології була здійснена у 30-ті роки (у працях А. ІІІюца).

Едмунд Гус­серль

Основні ідеї феноменологічного методу можна ви­класти в такому логічному ланцюгу: сутності всіх предметів чи явищ не завжди доступні пізнанню шляхом спостережень чи аналізу. Як правило, це досягається лише шляхом (її «вбачання») інтуїтивного відчуття. Людина в своєму пізнанні навколишнього світу має мати справу з чис­тою свідомістю як такою. У нашому повсякденному житті ми не підда­ємо сумніву тому, що світ, який ми сприймаємо, є дійсно таким. Але, на думку Гуссерля, ми певною мірою повинні утриматися від загаль­ноприйнятих установок, суджень про реальність навколишнього світу, а завдяки «душевним» людським якостям, завдяки переживанням ми можемо доповнити власне розуміння і сприйняття навколишнього світу.

294

Наукова цінність феноменології, на думку її фундаторів, і полягає у здатності реконструювати, трансформувати первісні «чисті пережи­вання» у різновид пізнавальної діяльності людини. Гуссерлівська ме­тодологічна програма орієнтувала на повернення від наукових абст­ракцій до рівня буденної повсякденної свідомості. Вона вимагала інтуїтивної перевірки, переосмислення наукових понять. Феномено­логічна філософія рухається до істини на основі первинних «відомос­тей» свідомості і глибинних інтуїцій пізнаючого суб'єкта. Головний пізнавальний метод Гуссерля - інгелектуальна інтуїція, «вбачання» суті, істини, ідеї. Тут робиться акцент на момент безпосереднього «вбачання» істини, її здатності саморозкриватися (поза роботою мис­лення). Таким чином, для вченого істинне знання та природнонауко-ве, швидше за все, виступають як антиподи.

Альфред Шюц

Іншим засновником феноменологічної соціології був австро-американський соціолог Альфред Шюц. Його праці були присвячені обґрунтуванню методів і понять «розуміючої» соціології, при цьому вчений відштовхувався від ідей М. Вебера та Е. Гуссерля. Проблема «розуміння» (від «розумію­чої» соціології) виникла, як ми знаємо, в гуманістич­ній сфері як альтернатива поясненню в природничих науках. Тому науково-пізнавальна діяльність (особли­во щодо явищ культури) редукувалась М. Вебером через «розуміння» втілених в них смислах - суб'єктив­ності. Звідси брала свій початок «розуміюча соціоло­гія» М. Вебера, яка виступала проти позитивістської соціології, об'єктивізму в науках про людину та су­спільство. Водночас, неординарна теорія «ідеальних типів» Вебера була наріжним каменем даного світогляду і спрямована на отримання нау­ково об'єктивної істини.

На думку А. Щюца, соціологія заходила в тупиковий стан, шука­ючи відповідь на запитання: «яким чином є можливим суспільство?» В традиційній соціології дана проблематика приймалася «на віру» в те, що інші люди існують, їх дії мають суб'єктивний сенс, що комуні­кація та взаєморозуміння можливі і т. ін. Однак, на думку А. Щюца, це не повинно аналізуватися, це все є філософською проблематикою. А де ж тоді лежать «соціологічні» межі проблематики, предмета ана­лізу, як зрозуміти природу власних теорій і методів?

Свою програму вирішення даної проблеми Щюц обґрунтував на феноменологічній філософії Е. Гуссерля і обґрунтував «розуміючу» соціологію як феноменологічну соціологію, котра вимагає суб'єктив­ного компонента в пояснювальній схемі життєвого світу. Щюц показує, що найбільш повно і послідовно людська суб'єктивність реалізується в світі повсякденності.

Повсякденність - одна із сфер людського досвіду, що характери­зується особливою формою сприйняття і осмислення світу і котра

295

виникла на основі трудової діяльності людини. Як така, повсякден­ність і є «найвищою реальністю», вона є основою, на якій тільки і можуть формуватися всі інші знання. Повсякденна «типологізація» світу дає можливість краще його пізнавати, вона надає йому сенсу і є частиною мови, якою ми спілкуємось, та інструментарію, яким ми пізнаємо світ. Це знання він назвав знанням першого порядку. Науко­ве ж знання - це абстрактний світ наукових понять та законів, що іс­торично виводилися на основі життєвого досвіду. А тому, за Щю-цом,- це знання другого порядку.

Засади феноменологічної соціології дістали свій подальший роз­виток в ідеях так званого «соціального конструювання реальності» американських соціологів Томаса Лукмана і Пітера Бергера. Вони, як і Щюц, виходять із того, що наукові знання, так само як і продукти художньої творчої уяви або релігійного переживання, закорінені у повсякденному життєвому світі людини, а тому їх можна розглядати як похідні від «повсякденного знання». Феноменологічна соціологія саме і вивчає зміст, структурні форми та функції такого знання. При­чому повсякденне знання, на їхню думку,- це динамічна структура, у якій постійно має місце обмін, циркуляція. Основу її становить так звана «ситуація обличчям до обличчя» (візаві).

У будь-якій людській діяльності, пояснюють вчені, має місце по­вторення певних стандартних дій, що ведуть до успіху. Люди здебіль­шого діють за звичкою та готовими зразками, а не тяжіють до іннова­цій. А соціальні інститути формуються як певні способи типологізації вже наявних зразків взаємодії. Завдяки використанню феноменологіч­ного аналізу соціальна реальність, на думку Лукмана і Бергера, постає як феномен «життєвого світу», що безпосередньо подано свідомістю індивідів, яка існує в їх колективних уявленнях і корегується людсь­кою інтуїцією та відчуттям.

Контрольне запитання:

1. Принципи феноменологічного методу.