Тема 7 соціологія релігії

Релігія є невід'ємною складовою людської історії та культури на різних етапах розвитку.

Вона є об'єктом дослідження цілого ряду суспільних наук, кожна з яких розглядає релігію під своїм кутом зору, своїми специфічними методами. Об'єктом дослідження кожної з них є ті чи інші конкретні сторони, елементи, взаємозв'язки релігії з різними сферами життя Так філософія вивчає релігію як форму свідомості, як специфічне сві­тосприйняття, як спосіб бачення світу і його пізнання, відображення дійсності. Філософія прагне розкрити суть природи та причини вини­кнення релігії, релігійних уявлень та образів. Культурологія, мисте­цтвознавство, естетика розглядають релігію як важливу складову загальнолюдської і національної культур, духовну спадщину людства. Історія досліджує конкретні форми релігії, котрі виникали і змінюва­лися на певних порах історичного розвитку в тих чи інших країнах і регіонах світу. Під подібним кутом зору розглядає релігію і археологія, етнографія.

Соціологію релігія цікавить як соціальне явище, як важливий структурний компонент суспільства на різних соціальних проявах і соціальних рівнях, як соціальний феномен. Вона вивчає релігію як вияв соціальної поведінки людини (груп),а саме: як виникають і функціонують релігійні групи та інститути?; завдяки чому вони функціонують або перестають існувати?, які відносини між ре­лігійними групами?, чому між ними виникають конфлікти?, що лежить в основі ритуальних дій? та ін. Релігія як предмет соціоло­гічного аналізу є сукупністю структур, процесів, взірців поведінки і т. ін.

Соціологія релігії охоплює широке коло проблем, що визнача­ють місце і роль релігії у суспільстві, її соціальні функції, законо­мірності функціонування розвитку релігії та церкви. Соціологія ре­лігії досліджує також ставлення різних соціальних і національних спільнот до релігійного світорозуміння та ін. Релігія не існує в су­спільстві в автономному, ізольованому стані. Вона тісно вплетена в

393

суцільну структуру, взаємодіючи з іншими сферами і формами жит­тєдіяльності суспільства: політичною, економічною, культурною, правовою, мораллю. Цей вплив на суспільство і процеси, котрі від­буваються у ньому, релігія реалізує через відповідні інститути (церква, релігійні організації, об'єднання віруючих), через систему організа­ції релігійного культу, релігійну ідеологію, масову релігійну свідо­мість.

Соціологія релігії як наукова дисципліна формується приблизно з середини позаминулого століття. Своїм виникненням багато в чому вона зобов'язана тим процесам в європейському суспільстві, які запо­чатковують епоху Просвітництва і антифеодальних буржуазних рево­люцій.

Одне з важливих джерел соціології релігії - діяльність і погляди французьких енциклопедистів, мислителів, філософів XVIII ст.: Гель-веція, Гольбаха, Дідро, з чиїми іменами пов'язаний, зокрема, інтерес до таких питань, як соціальний статус та роль релігії в житті суспіль­ства. Згодом з'явилася так звана «теорія обману» голландського філо­софа Б. Спінози, згідно з якою релігія розцінювалася як результат об­ману в інтересах монархії та духовенства. Цю точку зору поділяли й інші філософи (зокрема, П. Гольбах).

Спробу розглядати релігію з позицій наукового мислення, не по­силаючись на теологію, зробив О. Конт. Його філософське бачення релігії «в межах тільки розуму» не відкидало релігію, а було покли­кане віднайти раціональний зміст у релігійних уявленнях та міфах, дати людині «розумну релігію», яка б допомогла стати тим, ким лю­дина є за своєю природою. Соціолог О. Конт з точки зору позитивіз­му прагнув по-своєму розкрити роль релігії у суспільстві. Згідно з його позицією, суть релігії - це служіння благу людства та єдності. Релігія охоплює всі прагнення людської природи: діяльність, любов і думку, керує політикою, філософією, мораллю. Конт започаткував такий підхід до її розвитку, за яким релігія вважалася необхідним компонентом суспільства (соціологічний підхід).

З соціологічної позиції (її елементів) вперше розглядали релігію (у відношенні до держави в її історичному розвитку) Г. Гегель, Л. Феєрбах, пізніше К. Маркс, Ф. Енгельс.

Найбільший внесок у становлення соціологічного дослідження ре­лігії вніс К. Маркс, який розглядав релігію як соціальний феномен: вона включена в систему соціальних відносин, виконує цілком реальні функції в житті суспільства і задовольняє певні інтереси та потреби людини. Особливістю теорії Маркса є те, що історичну природу релігії він уявляє як породження перехідних соціальних умов, котра викону­вала перш за все ідеологічну функцію (виправдовувала існуючі поряд­ки, породжувала ілюзії про можливість справедливості, проповідувала необхідність страждання і т. ін.). Маркс, досить критично оцінюючи релігію і її роль в суспільстві, зазначав, що «релігія - опіум для народу». 394

Багато в чому не погоджувався з К. Марксом М. Вебер - один із основоположників соціології релігії. Він вбачав в ній один із факторів соціальних змін. Заперечуючи об'єктивні закономірності розвитку суспільства, надаючи перевагу духовним факторам, М. Вебер релігій­ні явища не виводив із соціальних відносин, бо, на його думку, релігія має «власні релігійні джерела».

М. Вебера цікавили передусім світові релігії, ті, що мали найбі­льше прихильників і найбільшої ваги надавали ходу історії. Зокрема, у роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» він досліджує вне­сок християнства в історію Заходу, доводячи, що протестантська Ре­формація, протестантизм сприяли пробудженню духу підприємницт­ва і культивували аскетичний стиль життя, що стимулював розвиток сучасної капіталістичної економіки, перевтілення феодальної Європи в цивілізоване суспільство. Він виявив, що великі релігійні традиції, табу зробили суттєвий вплив на різні аспекти розвитку Заходу і Схо­ду - іудаїзм, іслам, католицизм і протестантизм більшою мірою сприяли раціоналізації соціального життя, ніж індуїзм, буддизм і кон­фуціанство. Вебер прагнув, таким чином, виявити в історії пов'язані із релігією корені Нової історії, сучасної західної культури.

Французький соціолог Е. Дюркгейм - також один з основополо­жників соціології релігії - прагнув відтворити спільну для всіх релігій її основну структуру. Він вбачав у релігії певний інститут, нерозрив­но пов'язаний із людським існуванням. Йому важливо було знайти прості структури, «першоцеглинки»,з котрих будується релігія в її різноманітних історичних варіантах. Йому належить важлива теза про релігію як про фактор соціальної інтеграції.

Дюркгейм ототожнював релігію із суспільною свідомістю, сама ж релігійна свідомість є основою, яка забезпечує цілісність будь-якого суспільства, а розвиток і зміцнення релігійних вірувань, у свою чергу, забезпечує стабільність соціальної системи. Праці Дюркгейма та Ве­бера стали повною мірою родоначальними в галузі соціології релігії, її подальший розвиток йшов шляхом накреслених її родоначальника­ми підходів: релігія і стабільність у суспільстві (тема Е. Дюркгейма), релігія та соціальні зміни (тема М. Вебера).

Суттєвим доповненням до цих двох підходів (Е. Дюркгейма та М. Вебера) виступає творча спадщина В. Малиновського, у працях якого був даний функціональний аналіз релігії та магії. Його тема -релігія та подолання криз людиною.

Соціологічні погляди про релігію розвивали також видатні соціо­логи В. Парето, Ф. Тьоніс.

Із середини XX ст. у США виникає новий впливовий напрям в со­ціології релігії - феноменологічний (домінанта чистої свідомості, зна­чний внесок до якого внесли німецькі соціологи Р. Отто, І. Вах, аме­риканські П. Бергер, Т. Лукман), з побудовою нових контурів струк­тури соціології релігії.

395

Перше і ключове питання соціології релігії - з'ясувати суть при­роди релігії. Щодо цього існує кілька точок зору, пропонується ряд засад, а саме:

о б'єктивно-ідеологічна або теологічна (релігія розглядається як продукт божественного творіння, як дещо, що дано людині через прозріння; тут визначається надприродне джерело релі­гії);

суб'єктивно-ідеологічна (згідно з якою людині притаманна «ре­лігійність», «увірювання», «поклоніння вищості»); матеріалістична (згідно з якою релігійне почуття не є вродже­ним, а набуте, і його корені слід шукати не в природі людини, а в умовах її існування).

Всі релігії виступають основною формою суспільної свідомості, що ілюзорно, фантастично відображає і життя людей. Ці точки зору відповідають не тільки на запитання, що таке релігія, а і що є Бог, джерело, гармонія і зміст Всесвіту. До цього слід додати ще одну точку зору, досі принципово нестандартну. Вона об'єднує ідеологічну та матеріалістичну і є, свого роду, гармонійним поєднанням існуван­ня Великого Начала, Абсолюту, Вищого Розуму, Всесвіту в його матеріалістичному розумінні, як прояв енергії, інформації, гармонії. Така точка зору отримала свою легалізацію порівняно недавно і, що цікаво, велика кількість як філософів, так і фізиків опрацьовують дану тему на предмет її доказу. В цій галузі є позитивні результати, дана точка зору все більше набуває розвитку, сприйняття, зокрема серед інтелігентних освічених верств населення.

Одним із напрямів, який є об'єктом дослідження соціології релігії, є з'ясування таких питань, як її виникнення і механізм розповсюдження.

Матеріалістична філософія, психологія, історія культури, етно­графія, археологія та інші науки, які так чи інакше торкалися феномену релігії, довели, що остання, як така, є все ж таки продуктом історич­ного розвитку, і її корені слід шукати в умовах матеріального життя людей різних історичних епох. Аналіз історичного розвитку суспільс­тва від первісного ладу до теперішньої епохи дає можливість окрес­лити основний механізм появи вірувань різних форм і подальше їх поширення, проникнення у свідомість людей, а також простежити шлях формування і трансформації їх у масову інституційну форму. При цьому слід розмежовувати соціальні і гносеологічні корені релі­гії, котрі тісно пов'язані і переплітаються між собою. Соціальні коре­ні релігії - це ті суспільні, матеріальні умови життя людей, які поро­джують релігію та сприяють її подальшому розвитку. На базі соціа­льних умов виникали і гносеологічні (пізнавальні) корені релігій, які залежали від характеру пізнавальної діяльності людей.

Механізм формування різних форм вірувань полягає в тому, що людське пізнання саме по собі дає певну об'єктивну істину, але в

396

ньому трапляються різного роду хиби, помилки, котрі, здебільшого, спричиняють хибні висновки щодо істинності оточуючого світу. В ре­зультаті цього створюється можливість перетворення певних абстракт­них понять у фантастичні форми. Такі фантастичні уявлення ніби «відриваються від життя» і створюється основа, база для релігії та ідеалізму (обмеження пізнання, відірваність від матерії, від приро­ди),— різні первинні форми релігії:

¹ магія (віра в чародійство, обряди, що покликані надприродним

шляхом діяти на світ: явища природи, людей, духів); ¹ фетишизм (релігійне поклоніння матеріальним предметам); ¹ онімізм (релігійне уявлення про душі і духи); ¹ тотемізм (надання тваринам змісту священності).

З давніх-давен у багатьох народів існували форми первинних примітивних релігій і елементи сучасних релігій. Покладаючи надії на надприродні сили, релігія відволікала від пошуків справжніх шля­хів пізнання природи з метою поліпшення життя людини. Виникнен­ня держав обумовило появу релігій нового типу. За античних часів (Стародавні Єгипет, Греція, Рим) це були релігії політеїстичного складу (багатобожжя). Надалі, із глибокими соціальними змінами на світовій арені, з наближенням середньовіччя виникли релігії «нової епохи» - релігії єдинобожжя: буддизм (VI до н. є.), християнство (І ст. н. є.), іслам (VTI ст. н. е.).

Таким чином, породження релігійних систем пов'язується із соці­ально-економічними умовами. Ці світові релігії мають спільні риси. Перш за все, це: зв'язок із соціально-економічними умовами, адресу­вання до всіх народів, первісна соціальна спрямованість на задово­лення інтересів і сподівань нижчих верств населення, подальша транс­формація на ідеологію правлячих класів тощо. Так, буддизм, який прийшов на зміну брахманізму (ідеологія родоплемінної військової еліти), став більш прийнятною релігією - не тільки для правлячого класу, але і для поневолених мас, котрі вбачали в новій релігії надію на здобуття вільного життя.

Християнство ж виникало із стихійної боротьби за визволення з-під гніту рабовласників і режиму Римської імперії. Знадобилася нова релігія (замість язичницької, «імперської», яка б давала духовну вті­ху, надію на вічне загробне життя, позбавляла від страждань і прини­жень. Проте й саме християнство кілька віків відчувало жорстокі пе­реслідування, поки пізніше не перетворилося на державну релігію Римської імперії. Отже, виникнення християнства мало певне соці­ально-економічне та політичне підґрунтя.

Іслам виникав на перехресті суперечностей між родовою знаттю та середнім нижчим прошарком населення. І тут процес формування релігійного панування мав соціально-політичний характер. Спочатку іслам відбивав інтереси опозиційних прошарків (середні і бідні про-

397

шарки населення), але згодом мусульманство стало на захист інтере­сів панівних верств і, зокрема, військової аристократії.

Поступове охоплення як бідних мас, так і панівної верхівки релі­гійною системою говорить і про її подвійний раціональний характер, і про те, що релігія, влада, держава - це взаємопов'язані соціальні ін­ституції. Широкі бідні маси для релігії - це об'єкт впливу, спрямова­ність, інтерес влади. Правляча верхівка - це інструмент влади. Можна стверджувати, що система релігії - це система «держави» в державі. Сам Ватикан є прикладом того, що релігійна система в ньому висту­пає державою (в даних випадках поняття «релігія» ототожнюється з поняттям «церква»).

Свої основні функції будь-яка релігія (як світогляд, віра) реалізує через церкву (система закладів, ролей, функцій, традицій і т. ін.). Ре­лігія та церква в житті людей відіграють велику роль. Хоч 70 років у радянські часи сама по собі релігія і церква були «заборонені» або перебували у стані, який держава тільки терпіла, то з розпадом СРСР народ значною мірою «розчаклунився» і релігійно-церковна система розширила свої межі в усіх своїх формах взаємодії із суспільством. Як би то не було, але людина сама приходить до церкви і звертається до віри, тому релігія та церква нерозривно пов'язані із людською сут­ністю. А тому вплив релігійного фактора на поведінку та діяльність людини не слід обмежувати.

Одна з основних функцій, яку виконує релігія,- це так звана ілю­зорно-компенсаційна функція полегшення чи зняття морально-психологічних переживань, полегшення турбот, душевного болю.

Ця функція, безумовно, є корисною для віруючих, а віра, крім то­го, стає фактором зближення людей однієї віри завдяки системі їх спілкування: молитви, обряди, церемонії. Це так звана комунікативна функція релігії, яка, до речі, може служити джерелом певних соціаль­них змін - як локального, так і масового характеру. В цьому плані релігія може і об'єднувати, і роз'єднувати людей (на релігійно-національній основі), що може бути підставою для певних політичних видозмін.

Релігія виробляє єдині для власної системи норми поведінки, принципи, ціннісні орієнтації, що виступають регуляторами повсяк­денної життєдіяльності віруючих. Це - прояв нормативно-етичної функції релігії.

Слід зазначати, що всі функції релігії взаємопов'язані і спрямова­ні на те, щоб утримувати в покорі і спокої всіх віруючих, поширюва­ти вплив на інші верстви населення.

Як уже підкреслювалось, суспільство тісно пов'язане з релігією. Релігія і суспільство - важливий аспект дослідження соціології. Релі­гія перш за все розглядається в системі державних і політичних від­носин, у таких взаємозв'язках, як релігія та економіка, релігія і сім'я, релігія та соціальна стратифікація та мобільність.

398

Взаємовідносини «держава та церква» - це особлива форма суспі­льних відносин, які, насамперед, визначаються історичними умовами, державним та суспільним ладом, соціальною позицією церкви, рівнем релігійності населення і т. ін.

Церква завжди, на всіх етапах свого розвитку, функціонувала не тільки як релігійний, але і як соціальний інститут, що має власну сус­пільну і політичну позицію. Тому у взаємовідносинах між державою як об'єктом політичної влади, і церквою, яка завжди претендувала на участь у вирішенні політичних проблем, були і є суперечності.

Впродовж історії і до наших днів відомі три різновиди співвідносин церкви та держави. Перший різновид - це панування церкви в державі -у минулому був поширений в країнах католицизму, а в сучасних умо­вах поширений в країнах ісламу. На протилежність цьому - панування держави над церквою існувало в царській Росії, в радянські часи і по­страдянський період. Третій, альтернативний різновид рівноправності (союз) між: церквою та державою поширений в усіх західноєвропей­ських державах і поступово поширюється в країнах СНД (крім азіатсь­кого регіону).

З розвитком демократичних перетворень у суспільно-політичному, в соціально-економічному та духовному житті України релігія і дер­жава знайшли взаєморозуміння у відносинах як рівноправні форми суспільної свідомості. Релігія стала важливим елементом національ­ної культури та свідомості. Православна віра (як основна і найбільш поширена в Україні) проникає в усі сфери суспільного життя нашої країни.

Що стосується системи відносин релігії та економіки, то соціоло­гія завжди розглядала економічну діяльність, поведінку як конкрет­ний вияв соціальної поведінки, діяльності загалом, тобто комплекс ролей та функцій, на які впливають не тільки політичні, культурні фактори, але і релігійні.

Найбільш вагомим аргументом на користь такого погляду є аналіз історичного процесу через призму поглядів М. Вебера. У роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» він доводить, що аскетизм, протестантизм зробив вирішальний вплив на розвиток капіталізму -сучасного суспільства індустріального типу. Силу впливу релігійного мотиву на поведінку та діяльність як конкретного індивіда, так і ве­ликих спільнот, відомий американський економіст А. Маршалл порів­нював з економічним мотивом, зазначав, що майже завжди ці дві сили мали більше значення, ніж всі інші разом взяті. На його думку, ре­лігійні мотиви іноді можуть бути сильнішими від економічних. Щоправда, мотиви діють суттєво в певну історичну епоху і за певних обставин.

Щодо соціальної стратифікації та мобільності в суспільстві (соці­альний стан та соціальні переміщення), то слід мати на увазі, що релі­гія - одна з ряду змін стратифікації, до числа яких можна віднести

399

престиж професії, і ранжирування за рівнем влади, дохід або багатст­во, освіта і т. ін. Єдиним сучасним прикладом базування соціальної системи стратифікації на релігії є кастова система в Індії. Це - сис­тема соціальної нерівності, котра детермінована самою релігією.

У сучасному суспільстві існує тісний взаємозв'язок між церквою та сім'єю. Іноді сім'ю вважають природним носієм релігії і «релігій­ної» освіти. Соціологічні дані підтверджують, що релігійна пропаган­да більшою мірою спрямована на жінок та дітей, а серед церковних ритуалів переважають, зокрема, ті, що пов'язані із сім'єю. Церква здатна здійснювати певною мірою і функції соціального контролю щодо сім'ї (регулює змішані шлюби, сімейні розлучення і т. ін.). Є очевидним, що релігія і церква - один із факторів, який впливає на зміни в сім'ї та шлюбі.

Не перебуває поза увагою соціології релігії і вплив релігії на людську свідомість. Цей вплив базується на тісному переплетінні релігії з мораллю. Між ними існує тісний взаємозв'язок. Як правило церква ототожнює свою релігійну мораль із загальнолюдською. Але загальнолюдська та релігійна мораль не тотожні. Істотно змінився характер відносин між релігією та наукою. Віками наука пересліду­вала релігію. За останнє століття це відношення істотно змінилося на користь науки. Тому величезні успіхи науки, що виявили не­спроможності релігії все більше спокушають богословів до пошуків компромісів між релігією та наукою. З метою зміцнення й обгрунту­вання релігійного впливу максимально використовується авторитет науки.

Отже, соціологія релігії, як одна із галузей соціологічної науки, вивчає взаємопроникненість суспільства і релігії, вплив останньої на зміни в суспільному середовищі, поряд із іншими суспільними фак­торами поглиблює наукове розуміння релігії як продукту суспільного розвитку.

Контрольні запитання:

1. Природа релігії, її різновиди та форми.

2. Функція релігії та її співдіяльність з державою.

Рекомендована література (до теми 7):

Вебер М. Социология религии // Вебер М. «Избранное».- М., 1994. Гараджа В. И. Религиоведение. Уч. пос- М., 1995. Гараджа В. И. Социология религии.- М., 1996. Левада Ю. А. Социальная природа религии.- М., 1965. Радугин А. А. Введение в религиоведение. Курс лекций.- М., 1007. Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. С- К.: Вища освіта, 2003.

Яблонов И. Н. Социология религии.- М., 1979.

400