2. Соціальні знання епохи Середньовіччя

(теорії А. Блаженного, Ф. Аквінського,

Т. Мора, Т. Кампанелли)

Антична культура та наука створили могутній потенціал для по­дальшого розвитку наукового пізнання. Було закладено основи євро­пейської цивілізації: наука, культура, система суспільних відносин. Але із розпадом античного суспільства з'явилися форми нової систе­ми суспільних відносин, нове світосприйняття, спосіб життя.

Початком таких світоглядних змін стала криза рабовласництва, що вела до різкого погіршення становища народу. Безсилля народних мас спричинило посилення релігійних настроїв, вело до зародження християнської віри.

Це - унікальний процес з точки зору логіки розвитку соціального пізнання.

Можна стверджувати, що відбувалася:

з міна в світоглядному плані від космології до християнської ідеології (релігії);

переорієнтація світогляду з держави - як організму, могутності -на особистість як творчу силу.

Августин Блаженний

Розпочалася епоха торжества християнства. Нова релігія стає головним елементом духовного життя суспільства і підкоряє контролю всі його сторони. Все суспільство (європейське) переорієн­тувалося на нові ідеали, цінності, пізнання, культу­ру. Спосіб життя у власних орієнтаціях «відрива­ється від землі» і переноситься «на небо». Наука стає зайвою. Саме цей час відзначається тривалим занепадом не тільки суспільної науки, а будь-яких прогресивних ідей.

З V ст. настає епоха Середньовіччя, яке умовно можна поділити на: раннє (V-IX ст.), розвинуте (XI-XV ст.), пізнє (XV-XVn ст.).

Період Середньовіччя дуже бідний на факти, пов'язані із вивчен­ням та аналізом суспільного життя, загальмовується розвиток науко­вого знання, панує християнське богослов'я. Один з представни­ків даного напряму - Августин Блаженний (FV-V ст.) - богослов,

190

«батько» церкви. У своїй основній праці «Про град Божий» він ро­бить спробу в християнській літературі створити загальнолюдську концепцію філософії історії, спираючись на релігійні уявлення.

Це - релігійне вчення про кінцеву долю людства, світу. Вона складається з двох розділів: 1) «Індивідуальне» (вчення про загробне життя людської душі), 2) «Всесвітнє» (сенс історії та космосу, кінець світу, події в майбутньому). Моделлю всесвітньої історії Августина була Біблія.

Представником напряму, богослов'я був і Фома (Тома) Аквінський - італійський філософ-богослов (XII ст.). Згідно з його вченням, всі види влади в кін­цевому підсумку - від Бога. Церковна влада - вища за державну, тому всі правителі християнського народу мають підкорятися Папі - як Ісусу Христу. (І сього­дні - це провідний напрям філософії католицизму).

Фома Аквінський

Як ідеолог своєї епохи, Фома Аквінський «освя­тив» і обґрунтував феодальні відносини, кріпосни­цтво, закликаючи народ «силою» церкви «до послу-шанія».

Синтезом спадщини двох джерел - Античності та Середньовіччя, продуктом їх розвитку, стала оригінальна культура -філософія епохи Відродження.

Надзвичайно важливий внесок у розвиток пізнання зробили представники епохи гуманізму (система поглядів, яка визначає особ­ливу цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, вияв і реалізацію здібностей): Франческо Петрарка, Аліг'ері Данте, Леонардо да Вінчі, Еразм Роттердамський, Сервантес, Томас Мор та Томмазо Кампанелла, а також їхні соціальні утопії. Ідеальне гу­маністи вбачали у єднанні людини і природи, шукали гармонію в цих взаєминах. Більшість гуманістів негативно ставилася до релі­гійних рухів.

Культура Відродження, хоч і стала надбанням відносно нечислен­ної соціальної спільності освічених людей різних країн Європи, проте зробила вагомий внесок, дала новий поштовх у розвитку світогляду. Особливий інтерес становили ідеї та концепції утопічного соціалізму, комунітарних принципів організації суспільства, які справили вели­кий вплив на суспільну думку, хід історії.

Принципово новим у розвитку теорії соціального знання була по­ява і спроба обґрунтування ідей комунітарних принципів організації суспільства. Це було, свого роду, реакцією на соціальну несправедли­вість, приватну власність, індивідуалізм. На противагу цьому соціа­льні утопії висували принципи суспільної власності та колективістсь­кі засади у соціальному житті. Основоположниками даного напряму були Томас Мор та Томмазо Кампанелла, які хоч жили і творили у різні часи, проте їхні ідеї були близькими.

Томас Mop (1478-1535) - відомий англійський письменник, гуманіст та політичний діяч, автор праці «Утопія». За свої погляди та «протестантську» діяль­ність він був страчений.

Інший представник - Томмазо Кампанелла (1567-1639) - італійський філософ, утопічний комуніст, за свою повстанську діяльність був ув'язнений на два­дцять сім років, протягом яких піддавався жахливим тортурам.

Томас Мор

Саме тоді і була написана ним відома праця «Місто сонця», в якій викладено ідеї утопічного соціалізму. Можливо, спільна біографічна доля сприяла ге­нерації спільних комунітарних ідей. Обидва вони були мрійниками, противниками приватної власно­сті, гуманістами, прихильниками усуспільненого виробництва і поборниками створення щасливого людського життя.

Томмазо Кампанелла

І Томас Мор, і Томазо Кампанелла висували (хоча і по-різному) ідеї справедливого розподілу, «праці як потреби», розумного достатку і не надмір­них потреб. Однак в їхніх працях містяться глибокі суперечності.

Так, корінне питання - про свободу особистості -практично не порушувалося, автори зводили це питання до обгово­рення прав та обов'язків всіх членів «держави», жителі котрої, про­те, повинні були перебувати під постійним контролем правителів і вести суворо регламентоване життя.

Всупереч своїм демократичним переконанням, ці мислителі, під­свідомо, заклали ідеологічні підвалини культу особистості та тоталь­ного контролю, відлуння яких можна спостерігати у сучасній світовій системі і досі. А головна ідея соціальної справедливості, на жаль, у спотвореній формі,- «розворушила» історію XX ст.

Можна сказати, що ці праці, швидше, належать до соціальної фан­тастики, аніж мають соціально-філософську основу, однак закладені в них ідеї дали поштовх розвиткові прокомуністичного світогляду в багатьох соціальних теоріях та течіях.

192