3. Етнічна структура

Соціологічне дослідження етнічної структури ставить метою вияв її соціальних характеристик, певних закономірних зв'язків елементів цієї структури з класовим складом, демографічними процесами. Основним елементом етнічної структури виступають нації - історично складені стійкі спільності людей, які утворилися на основі єдності виникнення, території, економічного життя, культури, мови, свідомості.

Термін «національність» вживається у двох значеннях — як визна-

90

чення належності людини до тієї чи іншої нації, народності і як ви­значення етнокультурного утворення незалежно до території і загаль­ного економічного життя.

Етнологія вивчає національну різноманітність соціальних проце­сів і явищ, соціальну зумовленість (причинність) національних змін, етнокультурні явища в їх соціальній різнорідності - в різних соціаль­них групах, ситуаціях. Особливістю цієї галузі соціології є те, що тут беруться до уваги як загальні соціально-економічні і соціально-полі­тичні умови в країні, так і специфічні умови в локальному (місцево­му) середовищі, різних за типом у містах і селах, у конкретному на­ціональному середовищі, виробничих колективах, сім'ї.

В етносоціологічних дослідженнях розглядається соціальна стру­ктура у безпосередньо контактуючих народів (Україна - Росія). Вияв­ляються тут не тільки соціально-класовий склад нації і його зміни, а й внутрішньокласова композиція, соціальні переміщення, схожість і різниця в соціальних групах, дається уявлення про соціальні інтереси, різного роду суспільну діяльність.

У структурі соціологічних знань існує галузева теорія - етносо-ціологія, котра поглиблено вивчає етнонаціональну систему щодо формування етноспільнот та етнічних процесів. Етносоціологія має за предмет дослідження: етноси і етносоціальні процеси, національно-регіональні особливості соціальної структури народів та ін. Вона до­сліджує соціально значущі явища в побуті та культурі людей різних національностей, зміни у національній культурі.

Значення етносоціальних знань посилилось з середини XX ст., ко­ли набули могутнього піднесення національно-визвольні рухи. З того часу етноси займають особливе місце у вивченні соціальної структу­ри суспільства. За різними науковими джерелами, людство успадку­вало не менш як 3,5 тис. етнічних спільностей (націй, народностей, етнічних племен), які входять до всіх держав світу. Більшість станов­лять багатонаціональні держави. В Європі налічується близько 300 на­цій і народностей, на Американському континенті - близько 600, а Азія, Африка та Австралія охоплює близько 2600 різних етнічних спільнот. Етнічний склад населення України також досить різноманіт­ний. У сучасних умовах тут проживає понад 127 національностей та народностей.

4. Соціально-демографічна структура

У соціальній структурі суспільства важливе місце належить соці­ально-демографічним «зрізам», до яких звичайно відносять такі струк­тури населення: статевовікову, сімейну, генетичну. Ці структури є умовою і результатом процесу відродження, і формування населення на окремих територіях. Соціально-демографічна структура - це ста-

91

тистичні параметри таких явищ, як народжуваність, смертність, шлюб­ність, міграційний обмін населенням між містом, селом, між різними територіями. Кожна із вказаних структур характеризує склад насе­лення за такими ознаками:

• с тать;

• вік;

• сімейній стан;

• місце народження;

• місце проживання в даній місцевості.

Статево-вікова структура є комбінацією двох зрізів - статі і віку. Щодо першого, то йдеться про співвідношення між чоловіками та жінками серед населення на певній території, щодо другого - про співвідношення між особами різного віку. Статево-вікова структура населення може аналізуватися або за однією, або за двома ознаками (стать, вік). У першому випадку особливий інтерес становить поділ на три групи: до 16 років (діти), до ЗО (молодь), до 55 (середній вік), стар­ші за 55 (літній вік). Такого роду поділ не є суворим. Залежно від різних потреб дослідження та ступеня дробності соціологічного ана­лізу вікові межі кожної вікової групи можуть іноді варіюватися. Спів­відношення між цими групами характеризує тип вікової структури населення. Аналіз вікової структури, вимагаючи ці три контингенти, не тільки розкриває трудовий потенціал країни, а й дозволяє виявити його динаміку розвитку.

Вікова структура суспільства вивчає соціальні проблеми всіх ка­тегорій населення - як молоді, так і людей похилого віку. В соціології існують спеціальні галузеві соціологічні теорії: соціологія молоді та соціологія старіння (геронтосоціологія), котрі більш глибоко вивча­ють дані об'єкти.

Молодь, як соціальна спільнота, посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах, має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо. Молодь як вікова соці­альна група не займає особливого місця в економічній системі. Вона входить до різних груп. Вивчення молоді в основі певної суспільної групи відбувається за такими суттєвими ознаками, як: загальновікові, соціально-психологічні, фізіологічні особливості, потреби, інтереси, цінності. Молодь як об'єкт соціального дослідження являє собою ве­лику суспільну групу у вікових кордонах 16-30 років. Предметом со­ціології молоді є вивчення місця та ролі молоді в соціальній структурі суспільства, форм вияву і механізмів дій закономірностей соціально­го розвитку у молодіжному середовищі. В соціологічному знанні іс­нує великий розділ - «соціологія молоді».

Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у суспільному житті перебувають у центрі уваги і на перехресті 92

різних наук. Соціологія відносить ці проблеми до найважливіших і охоплює такі аспекти:

• о пис стану та виявлення динаміки ціннісних орієнтацій;

• вивчення процесів формування політичних, моральних, профе­ сійних і естетичних інтересів та установок;

• вивчення впливових чинників та механізму формування свідо­ мості та реальної поведінки різних груп молоді.

Кінцевим результатом цих досліджень є формування державної молодіжної політики.

Вивчення проблем молоді відбувається в різноманітних сферах її життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, дозвіллі тощо.

Соціальні проблеми людей похилого віку, їх соціальний статус, місце в сучасному суспільстві, в соціальній структурі - в різних соці­альних системах, спільнотах, власній сім'ї, у взаємовідносинах із ін­шими віковими групами, зміни із віком особи - все це ще не стало предметом спеціальних досліджень. Як не прикро, але ця галузь за­лишається найбільш забутою.

Для людей похилого віку, як і для молоді, важливими є можливості адаптації до нових життєвих обставин, особливо в останні 10-15 років, у зв'язку із радикальними політичними та економічними змінами. Ця вікова група володіє власною субкультурою, сформованою її поко­лінням.

Предмет геронтосоціології подається на трьох рівнях: індивіда, малої групи, групи соціальної структури. На першому рівні ведуться дослідження еволюції особистості із настанням старості, вивчається вплив попередніх етапів біографії і професійної діяльності на особис-тісну характеристику літньої людини, розглядається її поведінка в адаптаційному періоді. На другому рівні досліджуються: місце, роль та функції літньої людини у виробничому колективі, у сім'ї, колі друзів, знайомих тощо. Третій рівень досліджень розглядає залучення геронтогрупи до суспільних процесів, вплив на політичні події в житті суспільства. Особливо це стало актуальним на рівні предмета вивчен­ня електоральної соціології, дослідження виборчої системи.

Серед існуючих геронтосоціологічних теорій заслуговують на особ­ливу увагу такі: роз 'єднання, активності, субкультуры, вікової страти­фікації

Для нашої країни зараз є характерним тип відтворення населення на основі низької народжуваності та утвердження малодітної сім'ї. Економічний занепад спричинив, насамперед, спад народжуваності та зростання смертності, що призводить до абсолютного зменшення на­селення України. У великих містах народжуваність менша, ніж у ма­лих та в селах. Одним із негативних наслідків низької народжуваності є старіння населення.

93

5. Соціально-поселенська структура

Соціально-поселенська (соціально-територіальна) структура -

один із різновидів соціальної структури суспільства. Вона мінлива і рухома за суттю, яскраво свідчить про чимало ознак, за якими роз­глядаються різні характеристики суспільства. (Частково дана тема розглядалася в попередньому розділі з точку зору утворення та існу­вання соціально-територіальних спільностей; в даному випадку ми розглядаємо її на макросоціологічному рівні як одну з підструктур соціальної структури суспільства в системі і у взаємодії із іншими підструктурами).

Одним із чинників видозміни соціально-поселенської структури виступає урбанізація. Основний соціальний зміст урбанізації полягає в особливих міських відносинах, що охоплюють соціально-професійну і демографічну структури населення, його спосіб життя, культуру, розселення. Урбанізація прискорює розвиток основних соціально-класових і групових можливостей.

Під впливом об'єктивних процесів поступово посилюється урба­нізація, підвищується роль міст, зростає їх авторитет, а разом із тим -і соціальна роль міського населення. Якщо на початку XX ст. міста становили 10% всіх населених пунктів, то в кінці XX ст.- 60%. У ба­гатьох країнах світу міське населення переважає чисельно сільське.

Міграції населення - другий основний чинник розвитку соціально-поселенської структури. Це досить складний суспільний процес, по­в'язаний з переміщенням населення в регіони «життєво-стабільного» суспільства. Міграції населення відіграли важливу роль в історії люд­ства і формуванні соціальних структур окремих систем та народів. (Більш детальний аналіз міграції див. розд. «Соціальні процеси»).

Контрольні запитання:

1. Соціальна структура суспільства.

2. Критерії визначення соціальної структури.

3. Основні елементи та різновиди соціальної структури.

Тема реферату:

1. Демографічна характеристика українського народу сьогодні.

Додаткова література (до теми 6):

Антонов И., Филипов Ф. Управление развитием социальной структуры,- М., 1988. Демографические исследования.- К., 1990.

Изменение социально-классовой структуры в обществе в условиях ее транс­формации.-Харьков, 1997.

Кордонский С. Т. Социальная структура и механизм торможения // Постиже­ние.-М., 1989.

94

Лвтурно М. Социология по данным этнографии.- С- Б., 1986. Макеев С. А. Социальные перемещения в крупном городе.- К., 1989. Прибиткова І. Демографічний розвиток України в 90-х роках // Соціологія,-

2000, № 3.

Рывкина Р. В. Социальная структура общества как регулятор развития эконо­мики // Экономическая социология и перестройка.- М., 1989.

Рывкина Р. В. Социальная структура: иллюзия и реальность // Социология пе­рестройки.-М., 1990.

Черноволенко В. Ф., Оссовскип В. Л, Паниотто В. И. Престиж профессий и проблемы социальной ориентации молодежи,- К., 1979.

Т ема 7 СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І МОБІЛЬНІСТЬ

1. Природа та різновиди соціальної стратифікації

Розглядаючи предмет соціології, ми виявили тісний взаємозв'язок між кількома фундаментальними поняттями соціології: соціальна струк­тура, соціальний склад, соціальна диференціація, соціальна страти­фікація. Основними елементами всіх цих «підсистем» є індивіди, які займають певні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (ролі), і всі вони взаємопов'язані функціонально. Центральною темою соціології є соціальна стратифікація, теорія котрої (система теорій), як більш продуктивна, протистоїть марксистській «класовій» теорії в сучасній західній (а рівноцінно сучасній вітчизняній) соціології. Вона пояснює соціальне розшарування на бідних, заможніх та багатих.

Довший час у вітчизняній соціології домінувала марксистська класова теорія (модель) суспільства, згідно з якою центральними фі­гурами суспільних відносин виступали класи, а домінантою суспіль­них змін виступала боротьба між ними - класова боротьба. Але фун­датори теорії соціальної стратифікації (М. Вебер, Т. Парсонс) пока­зали, що поняття класу може бути застосоване для аналізу соціальної структури минулих суспільств, а не сучасного, оскільки основний критерій класів (відношення до власності) розмивається такими кате­горіями (прошарками), як наймані менеджери, утримувачі акцій та

95

подібні підприємці. Саме в другій половині XX ст. так званий серед­ній клас (як аморфний прошарок між багатими та бідними) почав сут­тєво зростати за чисельністю і сильно диференціюватися за багатьма групами («білі комірці», представники вільних професій). Тому по­няття «клас» замінено поняттям «страта» - прошарок. В розробці те­орії стратифікації немалу роль відіграли саме американські вчені, бо саме в цьому суспільстві проявилися ознаки пом'якшення класових різниць, питома вага соціальних винагород, особистих достоїнств (це видно з історії Америки).

У сучасній західній соціології соціальна стратифікація розумієть­ся як зосередження людей в статусній ієрархії зверху вниз за кількома основними критеріями - критеріями нерівності: неоднаковий дохід, доступ до влади, престиж професій, рівень освіти, доступ до спо­живання суспільних благ тощо. Саме на основі критерію нерівності можемо розмістити одні групи людей «вище» або «нижче» відносно інших. Сам термін стратифікація запозичений з геології, де він озна­чає роззосередження пластів землі по вертикалі. Соціологія ототож­нила будову суспільства із будовою землі і розмістила соціальні гру­пи (страти) також по вертикалі. Але основою служить рівень багат­ства: бідняки займають нижчу сходинку, заможня група населення -середню, а багаті - верхню. (Надалі розглянемо більш детально тео­рію соціальної стратифікації як сучасну, цілковиту, основну, а поки що - преамбула методологічного характеру.

Для початку слід розмежувати, а також надати чіткості поняттям «клас» і «страта», які часто зіставляються в науково-навчальній літе­ратурі. А коли ці поняття розрізняють, то терміном страта назива­ють групи всередині «класів», які виділені за тими ж підставами, що і «класи». Аналізуючи методологічні підходи деяких спеціалістів у цій галузі (Р. Дарендорф, В. Хофман, І. Краус) щодо розмежування цих понять, маємо підстави твердити, що страти створюють ієрархічну шкалу, відрізняючись одна від одної поступовими відмінностями (впорядкованість членів суспільства) на основі певного критерію, мають описовий характер і належать до зовнішньої форми соціально­го життя. Тоді як «класи» детермінуються фундаментальними соці­альними відносинами праці і присвоєння служать категорією аналізу соціального конфлікту і його структурних коренів. Визначення класу означає визнання антагонізму, протилежності інтересів великих соці­альних груп. А визначення страт означає визнання певних відміннос­тей між людьми за певною ознакою - відмінностей, які спричиняють розміщення індивідів у суспільстві при переміщенні їх за певними прошарками-стратами.

Таким чином, основна ідея теорії полягає у тому, що «страта» являє собою спільність людей, які об'єднані на певних спільних позиціях або мають спільну справу, яка утверджує дану спільність у соціальній структурі і протиставляє іншим соціальним спільностям. Неоднакова 96

оцінка суспільством значення та ролі кожного статусу або групи спри­чиняє своєрідне ранжирування людей, груп на «вищих» та «нижчих». Звідси - високі статуси, позиції, і люди, які їх займають, краще винаго­роджуються, мають більший обсяг влади, вищий престиж роду занять, а значить,- повинен бути більш високим їх рівень освіти. В основі тео­рії стратифікації лежить об'єднання людей у групи і протиставлення їх іншим групам за статусними ознаками: владним, майновим, професіо­нальним, освітнім. Саме ці критерії вичерпують коло соціальних благ та каналів їх доступу, до яких прагнуть люди. А вони завжди неодна­кові (нерівні). Так виникає розміщення соціальних верств за критерієм неоднакового доступу до влади, багатства, престижу, освіти.

При цьому пропонуються різні критерії стратифікації. Західноні­мецький соціолог Р. Дарендорф запропонував в основу стратифікації покласти поняття «авторитет», яке найбільш точно характеризує відношення до влади і боротьби за неї між соціальними групами. Ви­ходячи з цього, суспільство він розподіляє на тих: хто править і ким правлять. У свою чергу правлячий клас поділяється на управляючих власників і управляючих невласників (бюрократів-менеджерів).

Поняття «.статус» набуває в аналізі стратифікації ключове значен­ня, вказуючи на те, що в існуванні страт велику роль відіграють факто­ри оцінки: поведінка в тій чи іншій ситуації, відношення до чого-небуть, установки, котрі допомагають ранжирувати себе та довкілля.

Слід мати на увазі ще одну різницю між класом і стратою. Узагаль­нюючи, можна сказати, що класи виділяються за їх відношенням до засобів виробництва, способом доступу до різних благ. Страти ж - за формами і обсягом споживаючих благ, за відтворенням самого статус­ного становища. Статус визначає, що будь-хто, хто претендує бути включеним в ту чи іншу страту, повинен відповідати певним вимогам, характеристикам. Різні форми споживання благ і відтворення статусного становища формують у представників різних верств неоднаковий спо­сіб життя, який відмежовує членів даної спільності від іншої.

На основі багатого емпіричного матеріалу російсько-американ­ський соціолог-класик П. Сорокін робить висновки, що в будь-якому суспільстві соціальна циркуляція осіб і їх розподіл здійснюється не волею випадку, а має характер необхідності і суворо контролюється різними інститутами. Соціальна стратифікація, за Сорокіним,- це по­стійна характеристика будь-якого організованого суспільства. Змі­нюючись у формі, соціальна стратифікація існувала в усіх суспільст­вах, навіть у тих, що проголошували рівність людей. Так звана дифе­ренційованість, нерівність існують у будь-якому типі, групі, формі суспільства (наука, мистецтво, навіть серед злодіїв). Із історії, соціо­логії відомо кілька основних типів стратифікацій: рабство, касти, стани та класи. Коротко оглянемо кожний тип.

Рабство - історично найперший стратифікаційний тип, сформу­вався як економічна, соціальна та юридична форма закріплення людей,

97

за якої панує повна безправність і крайній ступінь нерівності. У своїй історії рабство (рабовласництво) було і є єдиною формою со­ціальних відносин, коли одна людина є власністю іншого. Розрізня­ють кілька його форм: патріархальна (напіввідкрита форма), коли раб не був обмежений у власних правах із вільними; класична (анти­чна), коли раб не володів власністю, не мав ніяких прав; плантаційна (у США в XIX ст.) та холопська (Русь Х-ХП ст.).

Кастою, як правило, називають соціальну групу, членством в котрій людина зобов'язана виключно своїм народженням. Член касти не може перейти із власної касти в іншу, і це положення закріплене індуською релігією. Поширені вони переважно в Індії, де налічується 4 основні кас­ти (брахмани - священики, кшатрії - воїни, вашиеї - купці, шудри -робітники та селяни) та 5 тис. неосновних каст та підкаст.

Стани були найбільш притаманні феодальному суспільству. Це -соціальні групи, які володіли закріпленими звичаями або юридичним законом, котрі і передавалися через спадщину правами та обов'язками. Класичним прикладом станового суспільства була Європа, де на ру­бежі XTV-XV ст. воно розділялося на вищі стани (дворянство, духо­венство), та непривілейовані (купці, ремісники, селяни). У Російській імперії із XVIII ст. сформувався становий поділ на; дворянство, духо­венство, купецтво, міщанство, селянство. Кожний стан включав чис­ленні прошарки, ранги, рівні, професії, чини. Чим вище в соціальній ієрархії стояв стан, тим вищим був його статус.

Слід зазначити, що права та обов'язки кожної форми стратифіка­ційного типу дуже строго визначалися законами чи релігійною докт­риною. Соціальні бар'єри були між ними досить жорсткими, тому перші три історичних типи стратифікацій характеризують закриті су­спільства, у яких соціальне переміщення із нижчих страт у вищі пов­ністю заборонялося або ж суттєво обмежувалося.

Більш відкритими історичними типами страт є класи. З розвитком промислової революції у ХУШ-ХІХ ст. поступово руйнувалась феода­льна система та формувався новий уклад. При цьому нові професійні групи, які вийшли на історичну арену (робітники, банкіри, підприємці), поступово зміцнювали свої позиції, вимагали привілеїв та визнання свого статусу. Термін «клас» краще за все відображав насамперед еко­номічне становище людей, здатних вже переміщуватися вверх чи вниз статусно-класовими позиціями. Перехід до відкритого суспільства де­монстрував зростаючі можливості індивіда самостійно творити свою долю. Велику роль відіграло зародження підприємництва та ринку.

Світ дедалі стає складнішим, а отже, щоб зрозуміти, розшифрувати його, соціологія має вдаватися до найвитонченіших пояснювальних схем. Це стосується і постійного генерування пояснювально-інтерпре-таційної системи. Підлягають змінам і визначення та розуміння бага­тьох соціологічних категорій, зокрема і категорія «класи». Цей термін має багато «відтінків», підходів розуміння. Сучасні дослідники про-

98

понують розуміти клас як багаторівневе структурно-діяльне соціаль­не утворення, як соціальну силу, що виникла на основі нерівного по­ділу структурних ресурсів у суспільстві (матеріальні та духовні блага, статус, престиж; стиль та якість життя як похідні) й здатна своїми дія­ми змінити суспільство. На відміну від статусної групи, клас розумі­ється не як «статистичний» стратифікаційний вимір нерівно розподі­леного в суспільстві престижу (залежно від доходів, влади, освіти), а як динамічна характеристика соціального простору, «згустків» його структурно-діяльних потенціалів, які визначають характер і спрямо­ваність глибинних рухів у суспільстві. Це поняття відображає най­більші соціальні нерівності в сучасних суспільствах, які здатні про­дукувати соціальні розколи та опозиції, боротьбу за збереження та встановлення «свого» бачення соціальних ризиків, справедливос­ті і відповідних форм суспільних відносин.

Капіталізм, що модернізується, створює як нові розбіжності всере­дині класів, так і нові колізії між ними. Соціальна структура суспільства, де переважна більшість зайнятих працює у сфері виробництва, інформа­ції і послуг,- набуває нової якості. Так, американський дослідник М. Костельє, зокрема, говорить про суспільство сітьових структур. При цьому не тільки все суспільство, а й основні економічні агенти - фірми та корпорації - організуються переважно не за ієрархічним принци­пом, а за сітьовим. Залученість до мережі або виключеність із неї стає чинником, який визначає для конкретного агента можливості й умови його саморозвитку, а також належності до «сучасності», модерності.

Соціальна стратифікація - це диференціація суспільства на со­ціальні класи та верстви в ієрархічному ранзі. Під нею розуміється наявність у суспільстві множини соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов'язків, привілеїв та престижу.

У такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ виражається сутність соціального розшарування, коли у суспільстві стимулюються одні види діяльності, до інших ставлення терпиме (то­лерантне) і стримуються треті.

99

На рис. 1 показано відносне взаєморозміщення престижності, по­пулярності різного типу професій:

Звичайно, таке ранжирування (взаєморозміщення) відносне і за­лежить перш за все від різного типу суспільства, його системи цінно­стей, історичного періоду, часу. Але, як видно із схеми, верхні позиції займають представники творчої інтелектуальної праці, нижню - пред­ставники переважно фізичної малокваліфікованої праці

Соціальна стратифікація - це і процес соціального відтворення більш-менш однорідних сукупностей осіб, які і створюють ієрархічну структуру суспільства. Суспільна система характеризується такими вимірами стратифікованого соціального простору, як:

п озиції в ієрархії доходів, благоустрою, тобто економічний кри­терій; {прибуток - сума грошових надходжень особи); статус або стиль життя, способи і форми споживання доступних благ; (престиж - повага, якою в громадській думці користується та чи інша професія, посада, вид занять);

влада, ієрархія відносин політичного й економічного впливу осіб один на одного; (влада — здатність нав'язувати свою волю всу­переч бажанням інших).

Це і є основні критерії стратифікації. Четвертим критерієм висту­патиме освіта.

Рівень її престижності може вимірюватися видом спеціальності, рівнем (популярністю) вузу чи школи, тривалістю навчання.

Соціолог Л. Уорнер запропонував інші критерії-параметри стра­тифікації:

д охід;

професійний престиж; освіта; етноналежність.

Б. Барбер (США) виділив 6 позицій стратифікації:

* праці, ієрархія професійних статусів, рівнів кваліфікації, про­фесійної освіти і т. д.; відповідно виділяються прошарки: робіт­ники тяжкої промисловості, сфери обслуговування, розумової

праці;

- ознаки, пов'язані з обсягом власних повноважень - рядові працівники державних підприємств, менеджери на малих приват­ них підприємствах, керівники вищого державного апарату управ­ ління;

- ознаки, пов'язані із соціальним престижем, авторитетом, різним впливом - неформальні лідери, елітні групи, діячі культури.

Належність до тієї чи іншої страти вимірюється не тільки цими об'єктивними показниками, про які мова ще йтиме, а і суб'єктивними -відчуттям причетності до даної групи, ідентифікації з нею, що і при­швидшує механізм соціального відтворення.

Взаємозалежність формування страт (прошарків) і позицій у сис­темі матеріального достатку, владних повноважень, стилю життя, отриманої освіти можна виразити схематично (див. рис. 2).

Вертикальні осі представляють висхідний рівень досягнень у ос­новних стратифікаційних позиціях-вимірах: дохід, влада, престиж, освіта. Індивіди, які займають однакові позиції з усіх основних вимі­рів стратифікації і саме складають єдину страту.

На рис. 2 їх показано умовно три (А, Б, В - елітні прошарки, про­шарки середнього класу та нижчого).

Для кожного статусу або індивіда можна знайти місце на будь-якій із позиційних шкал (див. рис. З, с 102). Відзначивши на кожній осі рівень з основних стратифікаційних вимірів і з'єднавши їх, отри­маємо так званий стратифікаційний профіль статус-індивіда.

На нашому прикладі показані в порівнянні стратифікаційні профі­лі класичного бізнесмена, професора, артиста, міліціонера, колгосп­ника.

престиж, професія, влада, могутність;

дохід та багатство;

освіта та знання;

релігійна чистота;

стан родини;

етноналежність.

Перелічимо деякі диференційовані або стратифіковані рівні, або типові групування важливих ознак, а також стратифіковані прошарки, які виділяються на основі цих ознак:

• ознаки, які пов'язані з економічним станом людей (наявність приватної власності, види та розмір доходів, рівень матеріального благоустрою); відповідно виділяються прошарки: багаті, середньоза- безпечені, бідні; високо - низькооплачувані;

• ознаки, пов'язані із розподілом праці, тобто вид та характер

100

А - вищий, елітний прошарок (фінансова, політична, культурна еліта...).

Б - середній клас (інтелігенція, нова буржуазія, високооплачувані пра­цівники...).

В - «нижчий» клас (робітники, с/г працівники, безробітні...).

Рис. 2

101

Рис. З

Так, багатство створює добрі передумови і для отримання влади в різних сферах. Найперше, це стосується економіки.

Вищий клас контролює промисловий та фінансовий капітал, за ним, по суті, залишається виняткове право прийняття стратегічних рішень. Отже, представники вищого класу посідають привілейовані місця, володіють найпрестижнішими професіями, мають великий рі­вень освіти і великий обсяг влади. Вищий клас досить неоднорідний. Деякою мірою до нього належить і «середній клас».

Поняття «середній клас» виникло в Англії наприкінці XVIII ст.-для означення особливої групи власників і підприємств, які «зверху» протистояли великим землевласникам, а «знизу» - сільській та місь­кій бідноті.

Сьогодні розвинуті країни часто називають країнами середнього класу (які мають близько 60% населення, а за даними соціологічних обстежень, в Україні їх - 9%).

Соціальна нерівність передбачає неоднаковий доступ до соціаль­них благ. Так, от «середній клас» користується тими соціальними благами і такою мірою, що задовольняє свої потреби на належному рівні. А тому представники середнього класу заінтересовані і в «пра­вих» і в «лівих» радикальних змінах, в таких, які б забезпечували ефективне (оптимальне) функціонування суспільства. Воно ж і заці­кавлено в тих, хто незалежний економічно, хто має яскраво виражену професійну орієнтацію. Ці функції суспільство не тільки цінує, але високо винагороджує. Ось чому середній клас є необхідним фактором суспільства. Там, де середнього класу немає,- суспільство не сформо­ване, воно не стійке.

102

Нижчий або робітничий клас також поділяється на різні про­шарки:

• робітнича аристократія,

• низькооплачувані некваліфіковані робітники.

Але результати теоретичних досліджень показали, що доцільно всередині кожного великого фундаментального) класу виділити ще й проміжні класи. При цьому стратифікаційна структура набуде такого вигляду (модель У. Уотсона):

В ищий - вищий клас

представники впливових багатих династій, влас­ники великих імперій, які володіють значними

ресурсами влади, багатства і престижу

в масштабах як національних, так і міжнародних,

їх становище поза будь-якою конкуренцією;

Н ижчий - вищий клас

банкіри, власники крупних фірм, видатні політики, котрі досяг-ли вищих статусів у ході конкурентної боротьби або завдяки особистим характеристикам; вони не можуть бути прийняти­ми у вищий - вищий клас, бо не мають достатнього впливу в усіх галузях діяльності суспільства або вважаються «вискоч­ками» з точки зору представників найвищого прошарку;

В ищий - середній клас

успішні бізнесмени, наймані управлінці, видатні юристи, лікарі, вчені, спортсмени; в своїх галузях діяльності вони володіють високим пре­стижем; це свого роду «багатство» нації; такого роду представники, як правило, не претендують на вплив у масштабах держави;

Н ижчий - середній клас

становлять наймані працівники - інженери, середні та дрібні чиновники, викладачі, наукові працівники, керівники підрозділів, висококваліфіковані пра­цівники і т. п.; основні його устремління - підвищення статусу в рамках даного класу, успіх та кар'єра; це найбільш чисельний клас у західних розвинутих країнах, ціннісною домінантою для котрого є економічна, політична та соціальна стабільність;

В ищий - нижчий клас

становлять у більшості наймані робітники, які і створюють додану

вартість у суспільстві; в багатьох відносинах цей клас найбільш залежний

від вищих класів. І за весь час існування боровся

і бореться за поліпшення умов життя;

Н ижчий - нижчий клас

становлять бідні, безробітні, бездомні, робітники-емігранти та інші представники маргінальних груп населення;

С лід зазначити, що ця модель далеко неадекватна нашому суспі­льству і ряду суспільств Східної Європи, оскільки у ході історичних процесів тут соціальна структура складалася іншим чином. Щоправ­да, досвід останнього десятиріччя свідчить про трансформацію соціа­льної структури українського суспільства в типову західну модель.

103

У роки перебудови наші співвітчизники професори Т. Заславська і Т. Ривкіна на основі соціальних досліджень встановили і виділили такі основні соціальні групи радянського суспільства того періоду:

Радянське суспільство ніколи не було соціально однорідним, у ньому завжди існувала соціальна стратифікація, яка представляла со­бою ієрархічно впорядковувану нерівність. Соціальні групи ранжиру-валися подібно до пірамідальної форми, в котрій прошарки розрізня­лися обсягом влади, престижу та багатства. Згідно з результатами со­ціальних обстежень сучасна стратифікаційна структура нашого суспільства така:

Окремим феноменом можна визначити виникнення та розквіт специфічної страти для соціалістичних та постсоціалістичних сус­пільств - номенклатури. Це, свого роду, система керівних посад, за­міщення яких створює вищестоящий орган. Свого часу у колишньому СРСР загальна чисельність членів номенклатурного прошарку стано­вила до 3 млн чол. (1,5% населення країни). Номенклатура це по суті ієрархічна структура вищого керівництва країни і представляє пану-

104

ючий та експлуататорський клас. Окрім помірного розквіту в нас у сучасних умовах, цей вид прошарку найбільш розвинувся у сучасних постсоціалістичних та просоціалістичних країнах Азії (Узбекистані, Туркменії, КНДР).

Кр'ім основних диференційних ознак (диференціації окремих про­фесій згідно з рівнем кваліфікації, ієрархія професій, службових по­сад, соціальних позицій осіб, соціальних верств на основі привілею, способу, стилю життя та комбінованих критеріїв (рівень освіти, роз­мір заробітку, участь в управлінні), існують ще і допоміжні диферен­ціюючі ознаки, до яких віднесені:

• статево-вікові, психо-фізіологічні характеристики, етнонаціо- нальні якості, релігійна належність, культурно-світоглядні пози­ ції, місце проживання. Поряд із названими ознаками, існує ряд особливих якостей, завдяки яким формуються групи із специ­ фічним статусним значенням;

• ознаки маргінального становища в суспільстві виділяють без­ робітних, пенсіонерів, інвалідів, осіб без місця проживання та роду занять;

• ознаки протиправної поведінки визначають контингент осіб кримінального світу, контингент виправно-трудових заходів.

Поглиблене дослідження стратифікації, преконує, що виділяти страту (групу) за одним критерієм - це значить надто спрощувати со­ціальну картину, особливо щодо сучасного суспільства, в якому про­цеси стратифікації виступають як виключно багатомірне явище, яке «реєструє», «оцінює», «розміщує» людей, групи у широкому діапазоні певної шкали статусів, ролей, позицій. Люди, залежно від їх можливос­тей, здатностей, ролей, значимості, виду діяльності - «упорядкову­ються» «вище» або «нижче» щодо один до одного, а права, привілеї, нагороди, обов'язки «вмонтовуються» в той чи інший статус. Водно­час в індивідуальному чи в груповому статусному положенні - пере­тинаються і формують комбінацію основних ознак. Так, про соціаль­ний статус громадянина американського суспільства свідчать три вза­ємопов'язані характеристики - професія, дохід, рівень освіти; грома­дянина англійського - «лордство» чи фамічьна знать, місце набуття освіти, рід діяльності. Але дане поєднання ознак не однаково харак­терне для різних, професійних сфер, типів поселень, національно-етнічних груп. Наприклад, у сфері політичного життя до цих показни­ків може бути доданий показник престижу, рівень власних повнова­жень; у сфері професійного мистецтва - художньо-творча обдарова­ність, талант, авторитет серед знатоків та публіки, тоді, як освіта мо­же не набувати вирішального значення. При цілісному аналізі стратифікації, із врахуванням способу життя, загалом у нашому сус­пільстві на перший план виходять такі компоненти, як: професія, рі­вень доходів, влади, район місця проживання і тип житла.

105

Теорія соціальної стратифікації, яка висуває ті чи інші критерії поділу суспільства на багатих та бідних, інші прошарки, групи, слу­жить методологічною основою для формування теорій соціальної мо­більності (руху), бо процеси виникнення та формування прошарків у довготривалій перспективі виконують функції щодо організації та перерозподілу соціокультурних ресурсів суспільства. Відбувається постійна циркуляція в суспільстві.

2. Природа соціальної нерівності

У теорії соціальної стратифікації соціальна нерівність трактується як наслідок нерівності позицій (посад, професій), різниця в розмірі матеріальної та моральної винагороди (престиж), влади, освіти між різними стратами та прошарками населення. Як правило, поняття со­ціальна нерівність тісно пов'язане із поняттям бідність. Бідність ви­значається як економічний та соціокультурний стан людей, котрі мають мінімальну кількість ліквідних цінностей (ті, що постійно підлягають продажу та обміну) та обмежений доступ до соціальних благ. Але соціологія розуміє і вбачає в бідності не тільки мінімальний дохід, але і своєрідний спосіб і стиль життя, норми поведінки, сте­реотипи сприйняття, психологію, котрі передаються протягом по­колінь.

Рис. 4

Універсальним мірилом нерівності у сучасному суспільстві ви­ступають гроші. Саме їх кількість визначає місце індивіда або його сім'ї в соціальній стратифікації. Багаті тому і називаються так, що масово володіють максимально ліквідними цінностями. їх також на­зивають мільйонерами (мультимільйонери, мільярдери). На рис. 4 показано структурний склад прошарку багатіїв США.

106

Якщо багатство - це основна ознака вищого класу (багатіїв), то дохід (в прямому розумінні), як потік грошових надходжень за певний календарний період, ідентифікує середній клас суспільства. Поняття заробітна плата ідентифікує нижчі прошарки населення - клас най­маної робочої сили. Найбільш убогі елементи ідентифікуються подаян­иями. В соціологічному сенсі убогі - це люди, котрі здатні задовольня­ти фізичні потреби, які забезпечують лише біологічне виживання. Сьо­годні західні соціологи включають до складу бідних такі групи; безробітні, малозабезпечені робітники, нещодавні емігранти, націона­льні меншини, біженці, сільські мігранти, бродяги та бомжі, неповні багатодітні сім % особи, котрі позбавлені змоги працювати у зв 'язку з віком (старість), каліцтвом, хворобою. Сутність економічної нерівності

Рис. 5

(диференційності) полягає у тому, що найбільш високі доходи отри­мує найменша частина суспільства, а середні та найменші доходи -більшість населення. На рис. 5 подано порівняльний аналіз профілів економічної нерівності США та України на початку 90-х років.