2. Теорія конфлікту

Конфліктологічний підхід у соціології - важливий напрям розвитку соціології XX ст. Проблеми соціальних конфліктів ставляться та ана­лізуються практично всіма великими соціологами різних напрямів соціологічної думки. Тому в руслі цієї парадигми з'явилося чимало яскравих теоретиків цікавих концепцій та праць. Теорія конфлікту з'явилася у сучасному соціологічному знанні у 60-70-х роках, відтіс­нивши традиційно впливові позитивістські течії, і займає у наші дні одне з провідних місць серед напрямів сучасної соціології.

У минулому великий внесок в наукову розробку цієї проблемати­ки зробило багато класиків, зокрема К. Маркс, М. Вебер, Т. Зіммель, В. Парето. Більшість дослідників схиляються до твердження, що теорія

288

конфлікту заявила про себе, насамперед, як головна альтернатива по­зитивістському позитивізму. Своєрідній «соціології порядку» була протиставлена «соціологія конфлікту», а тому і виникла необхідність розвивати «альтернативну» гілку соціологічної теорії - для більш адекватного відображення соціальної реальності.

На відміну від функціоналізму, конфліктологічний підхід зосере­джує увагу не на механізмах самозбереження соціальної системи, а на чинниках трансформації, якісного перетворення її. Історія людства свідчить, що соціальні утворення відзначаються не лише стабільністю, врівноваженістю, узгодженістю, взаємодією своїх частин, а й кризами, конфліктами, іншими руйнівними процесами, які призводять час від часу до істотних змін у самих підвалинах суспільного життя людей.

Р. Мілл

Сучасна теорія соціального конфлікту карбува­лася у працях американського соціолога Л. Козе-ра (функції соціального конфлікту), німецького -Р. Дарендорфа (клас і класові конфлікти в індуст­ріальному суспільстві), британського Дж. Рекса (соціальний конфлікт), Р. Мілла та ін. Фундатори конфліктологічного напряму в центр аналітич­ної уваги поставили конфлікти - найпоширеніший вид. Однак вони не відкидали і протилежний бік даного процесу - інтеграційний та коопераційний, наслідки в їх функ­ціонуванні. Теорія конфлікту виходить із того, що незалежно від того, чи має місце відкрита боротьба інтересів чи ні, в суспільстві вона завжди присутня.

Отже, конфліктологічне бачення соціального світу бере свій поча­ток від теоретизування К. Маркса. Виходячи з гегелівського тлума­чення суперечності як джерела розвитку у сфері Духу, Маркс запро­понував матеріалістичну версію діалектики історії. Згідно з нею сус­пільний прогрес здійснюється завдяки виникненню і розв'язанню суперечностей в царині матеріальних, насамперед економічних відно­син, які є визначальними в житті суспільства. Відносини власності зумовлювали становище людини в економічній системі, призводили до виникнення ворогуючих між собою класів, протистояння боротьби, що в свою чергу дестабілізувало і видозмінювало суспільство. Поля­ризація капіталістичного суспільства (концентрація капіталу на од­ному полюсі суспільства та пролетаризація і зубожіння переважної більшості населення - на іншому) стає джерелом постійного класового протистояння. Класову боротьбу К. Маркс розглядав як головну ру­шійну силу поступу, а революції - як локомотиви історії. Послаблен­ня інституційного регулювання поведінки спричиняє розвиток фено­мена, який дістав назву «аномія» (нехтування нормами). Девіантну поведінку Р. Мертон розглядав як симптом неузгодженості між при­писуваними культурою устремліннями та соціокультурними засобами їх реалізації.

289

Вихідними постулатами конфліктного підходу є стрункий логіч­ний ланцюг тверджень, що будь-яке суспільство чи спільнота харак­теризується тією чи іншою нерівномірністю розподілу обмежених за кількістю цінних ресурсів, нерівний доступ до яких породжує конф­лікти інтересів. Це, в свою чергу, породжує антагонізм - відкрите зі­ткнення, боротьбу конфліктуючих сторін. Сама система конфліктних ситуацій, дій спричиняє реорганізацію соціальної системи, передумо­ви для нових конфліктів. Таким чином, конфлікт як явище, притаман­не природі людського суспільства,- в центрі аналізу соціальних про­цесів. Конфлікт, за Дарендорфом,- це не просто реальність, а норма розвитку соціальної системи. На його думку, для реального світу не­обхідне переплетіння різних поглядів, конфліктів та змін. Конфлікт є органічним елементом структури суспільства. Це, по с>ті, конфлікт соціальних ролей, позицій. І тому йдеться не лише про теорію власне конфліктів, а значно ширше - про теорії суспільної організації, моделі соціальної поведінки, групову мотивацію, пояснення причин зміни соціальних структур.

Конфліктологічна концепція Дарендорфа виходить з того, що со­ціальні взаємовідносини людей є суперечливими, конфліктними. За своєю природою функціонування будь-якого соціального утворення (групи, організації, спільноти тощо) потребує узгодженості, скоорди-нованості, а це, в свою чергу, вимагає певного підпорядкування і примусу. Взаємодіючи з іншими, люди перебувають на певних соціаль­них позиціях і виконують відповідні соціальні ролі. Останні ж зобов'я­зують індивіда до цілком визначеної поведінки, отже, мають приму­совий характер.

Суспільство не може позбутися конфліктних ситуацій, але воно має змогу робити їх регульованими, надати їм форм, сумісних із со­ціальною структурою, що безперервно змінюється. У такому своєму позитивному варіанті соціальний конфлікт є справжньою рушійною силою оновлення суспільного життя, модернізації, розвитку його форм. Саме тому «раціональне приборкання» соціального конфлікту має стати, за висловом Дарендорфа, одним із головних завдань полі­тики.

Дарендорф, називаючи власну загальносоціологічну концепцію «теорією конфлікту», протиставляє її «марксистській теорії класів». Соціальний конфлікт він вважає результатом опору існуючим в будь-якому суспільстві відносин панування і підкорення. Тривалість його веде до загострення, а «раціональна регуляція» його - до контрольо­ваних наслідків. Хоча причини соціальних конфліктів не усувані, від­крите «ліберальне» суспільство може налагоджувати їх на рівні кон­куренції між індивідами, групами та класами.

Інший фундатор сучасної теорії конфлікту американський соціолог Л. Козер також розкриває численні причини соціальних конфліктів. Головне для нього було розкрити механізми формування та розвитку

290

конфліктів, характер взаємозв'язку внутрішньогрупових і міжгрупо-вих конфліктів, і, нарешті, роль соціальної структури, яка і визначає ступінь функціональності конфлікту. Козер досліджував «взаємозу­мовленість» конфліктів на всіх рівнях: міжнаціональних, міжгрупо-вих, внутрішньогрупових, з метою їх регулювання і контролю соціаль­них змін.

Вчений визначає соціальний конфлікт як ідеологічне явище, яке від­биває прагнення та почуття соціальних груп або людей у боротьбі за об'єктивні цілі: влада, зміна статусу, перерозподіл доходів, переоцінка цінностей. Він вважає, що кожне суспільство містить напруженість та «конфліктну потенційність», і розглядає конфлікт як найважливіший елемент соціальної взаємодії, який сприяє руйнуванню або зміцненню соціальних зв'язків. Якщо у «закритих» суспільствах соціальні конфлікти розмежовують суспільство на дві ворогуючі групи, два ворогуючих класи, загрожуючи руйнуванням суспільних зв'язків, то у «відкритих», демок­ратичних суспільствах вони мають конструктивний характер. Цінність конфліктів полягає у тому, що вони запобігають «окостенінню» соціаль­ної системи, стимулюють її розвиток, відкривають дорогу інноваціям.

За К. Боулдіном, М. Кроз'є (американські соціологи) конфлікти полягають у протидії груп, які мають несумісні цілі. Д. Белл (амери­канський соціолог) вважає, що найбільш гостра форма конфлікту -класова боротьба,- ведеться через перерозподіл доходів. Незважаючи на те, що конфлікт визнається одним із головних рушіїв соціального прогресу, згідно з теорією конфлікту, в парі з ним виступають і «уз­годженість», «стабільність», «порядок», «спокій».

Існує кілька підходів щодо дослідження конфліктів:

соціачьно-психологічний, котрий вирізняє різного роду напруже­ності індивідів, за яких конфліктні дії набувають форму сварки, агресивності, пошуку ворога і т. ін.);

семантичний (вербальні або концептуальні непорозуміння між учасниками і як наслідок - порушення комунікативності); соціологічний (несумісність між цілями, намірами, цінностями конфліктних сторін, внаслідок чого виникають реформаторські рухи, революції, розколи учасників на ворожі табори). У цілому ж для прихильників теорії соціального конфлікту харак­терним є розгляд їх (конфліктів) як неантагоністичних протиріч, впе­вненість у можливості їх регуляції. Головне, на думку соціологів, не допустити розширення соціальних конфліктів, переростання їх в стан підвищеної соціальної напруженості. Це завдання повинні вирішува­ти не тільки урядові кола, соціальні інститути, а й соціологи, які ви­вчають міжгрупові відносини та суспільні процеси.

Контрольне запитання:

1. Визначення та місце конфліюу в сучасних західних концепціях.

291