1. Загальна характеристика

Сучасна західна соціологія - надто складне та суперечливе утво­рення, котре представлене розмаїттям шкіл, напрямів, течій. Вони відрізняються між собою за теоретичною спрямованістю, політичною орієнтацією, щодо часу виникнення та історичної долі. На даний мо­мент їх так багато, що існують чимало видів класифікацій, типологі-зацій, які намагаються об'єднати всі соціологічні напрями у струнку систему. Так, існує класифікація за національними школами, за типом взаємозв'язку особи та суспільства. Ми будемо дотримуватися істо-рико-хронологічного критерію в загальній систематизації соціологіч­них напрямів із залученням критерію новизни соціологічної теорії, її авторитетності (ступінь пізнавальної значимості та обґрунтованості соціальної природи) та визнання.

Коротко розглянемо основні моменти, від яких відштовхуватиме­мося в нашому огляді історії розвитку соціології в XIX ст.

Вираз «сучасна соціологія» вказує на те, що в центрі - проблема розвитку суспільства, починаючи від 20-30-х років XX ст. і до нашо­го часу, тобто від періоду, коли суспільство вступає в епоху розвину­того індустріалізму. Крім того, він означає, що методичні та теорети­чні досягнення соціології, які застосовуються від того часу, не втра­чають своєї актуальності в процесі їх розвитку. Саме на межі 20-30-х років розпочався один із періодів інтенсивного розвитку сучасної со­ціології.

На початку XX ст. поступово виявляється специфіка національних шкіл у соціології, пов'язана з особливостями їхнього формування. Так, у Франції соціологія вийшла з історико-філософської традиції, в Німеччині - з філософько-економічної, в Італії - з лона політич­них наук, у Великобританії - управлінських. Американський «типаж»

262

досить складний і неоднозначний. Перш за все це пов'язано з масо­вою еміграцією відомих європейських вчених, масовим розвитком та вдосконаленням емпіричних досліджень, пошуком нових методів ви­вчення соціальних явищ.

Науковою школою, як правило, називають групу дослідників, які вивчають спільне коло проблем, дотримуються спільних поглядів, ідей. Здебільшого, школа об'єднується навколо одного чи декількох лідерів, які задають напрям дослідницькій роботі, визначають основ­ну проблему. В 20-40-х роках у соціологічній науці Західної Європи і США постають три впливові наукові школи - французька, до якої належать послідовники Е. Дюркгейма, чиказька, осередком форму­вання якої став соціологічний факультет Чиказького університету, франкфуртська, що сформувалася на базі Франкфуртського інститу­ту соціальних досліджень. Дані школи дуже різняться і за тематикою досліджень, і своїми науковими світоглядними орієнтаціями.

Класики соціології (М. Вебер, Е. Дюркгейм, В. Парето та ін.) не дали єдиного розуміння її предмета, але озброїли науку емпіричними методами, які у подальшому стали претендувати на роль методології. Новий етап у розвитку соціології пов'язаний, по-перше,- зі станов­ленням та розвитком емпіричної соціології; по-друге,- з появою но­вих напрямів та теорій; по-третє,- з прагненням певним чином поєд­нати теоретичну та емпіричну соціології. Говорячи про періодизацію даного етапу розвитку соціології, можна виділити три періоди. Пер­ший охоплює 20-40-ті роки і характеризується потужним наступом емпіризму. Другий етап (40-60-ті роки) характеризується значним по­силенням теоретико-методологічних схем, що було своєрідною реак­цією на домінування емпіричної традиції. Третій період (з 70-х років) характеризується прагненням поєднати теоретичні та емпіричні до­слідження, мікро- та макросоціологію, вивести науку на новий рівень теоретичного осмислення процесів як у реальному житті, так і в самій соціології, і виявити принципово нові тенденції, які мають інтегратив­ний характер.