Тема 4 теорія соціального управління

Контрольні запитання:

1. Основні напрями досліджень соціології праці та управління.

2. Менеджмент як складова соціології праці та управління.

Рекомендована література (до теми 3):

Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда.- К., 1990.

Кравченко А. И. Трудовые организации: структура, функции, поведение- М., 1991.

Лукашевич Н. П. Основы социологии труда / Конспект лекций для менедже­ров,- К.: МАУП, 1999.

Маккгрегор Р. Человеческий фактор и производство // Социологические ис­следования.- 1995, № 1.-С. 146-151.

Полторак В. А. Соціологія: основи соціології праці та управління.- К., 1992.

Попов А. Теория и организация американского менеджмента.- М., 1991.

Ручка А. А., Сакада Н. А. Стимулирование и мотивация труда на промышлен­ном предприятии.- К.: Наукова думка, 1988.

Социология труда. Учебник / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Кравченко, В. В. Щер­бины.- М., 1993.

Соціологія праці та управління: термінологічний сповник-довідник / Відп. ред. Б. А. Полторак.- К., 1993.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є.- К.: Вища освіта, 2003.

360

Дана тема присвячена аналізу механізму управління, однаково ак­туальному для всіх сфер суспільного життя і, відповідно, для всіх на­прямів соціологічної науки. У цьому зв'язку можна говорити про різні теорії («теорія управління виробництвом», «теорії державного управ­ління», «управління організацією» тощо).

Механізм управління притаманний всім, без винятку, галузям дія­льності людей. Він забезпечує пошук і застосування засобів, методів і форм здійснення накреслених змін у діяльності людей. Довший час управління було об'єктом дослідження інших наук. І тільки коли соці­альні проблеми набули гостроти, виникла нагальна потреба залучення соціології до винайдення управлінських рішень. Соціологія управлін­ня ж полягає у безпосередньому практичному використанні бази со­ціологічних знань у сфері управління.

Під соціологією управління розуміється насамперед системати­зація всіх елементів знань про управління, аналіз управлінського ракурсу з точки зору історичного процесу (його виникнення, фор­мування, розвиток, видозміни в процесі розвитку суспільства). Це і вивчення закономірностей, засобів, форм та методів цілеспрямо­ваного впливу на соціальні процеси та відносини, що відбуваються у суспільстві, в різних його підсистемах (політичній, економічній, соціокультурній). Це і вивчення природи управлінських відносин, що стосується діяльності і поведінки людини, групи (як керуючого, так і керованого). Це і аналіз соціальних наслідків управлінських рішень і дій, з погляду соціальних критеріїв, відповідності інтересам керуючої і керованої підсистем .

Об'єктом соціології управління виступають різноманітні соціаль­ні системи: індивід як система, групи, організації, кола, об'єднання, спільноти, що утворюються в суспільстві для досягнення певної мети і розв'язання соціальних завдань.

Предметом даної галузі соціологічного знання є: управлінські від­носини, процеси, особливості суб'єктів управління різних рівнів, а та­кож закономірності, особливості, форми, умови, методи та функції управлінської діяльності.

361

Стрижнем науково-практичного вивчення галузі виступає соціа­льне управління - як свідомий систематичний орієнтовний вплив на суспільство з метою забезпечення стійкості та гармонійності його розвитку. Тому соціологія управління досліджує і механізми та технологію соціального управління (управління конкретними соціа­льними процесами) з метою виявлення можливостей його застосу­вання відповідно до цілей та завдань, що постають перед суспіль­ством і генеруються суб'єктами управління (той, хто управляє). Соціальне управління визначає шляхи розвитку суспільства у зада­ному напрямку і забезпечення способів досягнення очікуваного ре­зультату, організацію, координацію й узгодження діяльності людей зокрема.

Головним об'єктом управління - в управлінні соціальними про­цесами - є людина, соціальні групи і суспільний розвиток у цілому. Соціальне управління - це управління окремими сторонами су­спільного життя, суспільними інститутами, суспільством у цілому, спрямоване на підтримку динамічного стану і нормального функ­ціонування соціальної системи. Наука соціального управління є со­ціальною галуззю наукового знання, котра вивчає цілісне засвоєння оточуючого світу під кутом зору системного впливу на всі сфери суспільного життя, для підвищення якості життя його членів - голов­ної мети суспільства. Відповідно і предметом науки соціального управління є відносини управління - складний комплекс стійких взаємозв'язків і взаємодій людини із колективом у процесі управ­лінської взаємодії.

Система управління складається з двох підсистем:

р егулююча (керуюча) - це суб'єкт управління; регульована (керована) - це об'єкт управління.

Тому процес управління набуває вигляду впливу суб'єкта на об'єкт заради досягнення певної мети. Крім цього, під соціальним управлін­ням розуміється не тільки конкретний управлінський вплив, а і полі­тична діяльність, яка спрямована на регулювання суспільних процесів у заданих напрямках.

Феномен управління є предметом теоретичного пізнання багатьох галузей наукового знання, тому соціологія управління є досить бли­зькою за проблематикою до таких наукових галузей, як: «соціологія організацій», «соціологія праці», «менеджмент», «соціологія права», «соціологія політики», «соціологія комунікацій», «економічна соціо­логія» і т. ін.

Оскільки управління безпосередньо пов'язане із системою влади та державою, соціальним контролем, то його появу (як системи фор­мальних принципів) пов'язують із зародженням цивілізації у стародав­ній Шумерії, із виникненням та покладанням перших функціональних обов'язків на відповідних суб'єктів даного суспільства. Перші теоре-

362

тичні осмислення феномену управління були зроблені в далекі істо­ричні часи Платоном, Конфуцієм, Ксенофонтом, коли управління було визнане як особливий вид мистецтва. Про деякі елементи відно­син суспільства - держави — влади писав і відомий італійський мис­литель Макіавеллі (галузь політичного управління). Однак управління як система наукового знання виокремилася у самостійну галузь лише на зламі ХІХ-ХХ ст.

Перші науково обгрунтовані засади управлінської науки були зу­мовлені великомасштабними «вибухами» і «падіннями» промислового розвитку. До цього слід віднести появу, насамперед, теорії наукового менеджменту Ф. Тейлора, Г. Файоля, М. Фолетта. Більш теоретично-узагальнюючі знання про систему влади, бюрократичну систему роз­робляв відомий німецький соціолог-класик М. Вебер. Теорію «люд­ських стосунків», або соціально-психологічний напрям, розробив американський психолог, соціолог Е. Мейо. Вагому роль відіграли спеціальні галузеві теорії Д. Макгрегора, К. Левіна, Ч. Бернарда, Г. Саймона, П. Друккера та ін. З'явилося багато допоміжних наукових галузей та теорій, які відповідним чином пов'язані з галуззю соціаль­ного управління: «теорія лідерства», «соціологія організацій», «соці­ологія влади», «психологія успіху», «психологія менеджменту», кон­цепції так званого «ситуаційного підходу», «організаційної культу­ри», «корпоративної етики» та багато інших. Ці прикладні концепції та теорії були пов'язані з розвитком нових знань у галузі соціології, соціальній психології, психології, політичній науці, економічній нау­ці, етиці і т. ін. У зв'язку з цим у сфері управління дедалі більше по­чали застосовувати системні підходи.

Сьогодні особлива увага привертається до систематизованого «здорового глузду» в системі управління на всіх його рівнях, що без­посередньо пов'язано із науковими розробками та рекомендаціями психологічної та соціологічної наук.

Соціальне управління має ряд важливих функцій (коло завдань), які можна звести до збору інформації, прогнозування, планування, ор­ганізації, координації, регулювання, обліку і контролю.

Система цих функцій накладається, відповідно, на цикли, етапи здій­снення управлінського процесу або механізму управлінської технології, у структурі якої можна виділити кілька процедур-етапів, а саме:

ф ормування цілей (котре включає в себе діагностику, вияв проб­лемної ситуації та визначення конкретних завдань щодо її про­ведення);

прийняття рішень (обґрунтування системи можливих дій і вибір оптимального варіанта);

організація проведення дій (розподіл завдань, координація та регулювання процесу виконання і контроль за ним); підведення підсумків, аналіз результатів.

363

У системі наукового управління особливе місце займає система прогнозування. Воно припустимо характеризує можливий набір не­обхідних шляхів і засобів втілення в життя накресленої програми дій. Прогнозування застосовує кілька методів, передусім: метод екс­пертних оцінок, в тому числі «метод Дельфи», проведення опитуван­ня групи спонсорів у кілька турів, метод оптимізації рішень, який пов'язаний з пошуком різних варіантів розвитку і відбору оптималь­ного варіанта, метод екстрополяцїї (побудова динамічних, статичних і логічних рядів, показників прогнозуючого процесу). Таким чином, соціальне прогнозування базується на вивченні об'єктивних законо­мірностей соціального прогресу, а також на моделюванні варіантів їх майбутнього розвитку з метою формування, обгрунтування та оптимі­зації перспективних рішень.

Перш ніж розпочати будь-які дії, людина (або організація) обду­мує кілька можливих варіантів результатів, одному із котрих, після зіставлення, надається перевага. Тобто проектується такий варіант вирішення того чи іншого завдання, який імпонує тому, хто хоче діяти. Йдеться про проектування - створення прогнозу (прототипу) припустимого об'єкта, явища або процесу завдяки відповідним ме­тодам. Проектування в конкретній формі виражає прогностичну функцію управління, коли мова йде про майбутню чи абстракт­ну (потенційну) реальність. Соціальне проектування використову­ється як один із компонентів цілеспрямованої діяльності, коли роз­робляються різні варіанти вирішення нових соціальних проблем. При цьому використовується низка власних наукових специфічних методів:

Як бачимо, технологія проектування щодо логіки адекватна технології будь-якого наукового пошуку в гуманітарній сфері і перехрещується з технологією проведення соціологічного дослі­дження.

Ще однією важливою компонентою в структурі соціального управ­ління є соціальне планування. Будь-яке суспільство, яке турбується про майбутнє, постійно розробляє і втілює в життя програму забезпе­чення соціального розвитку.

Ідея планування, за своїм походженням,- ідея соціалістична. У найбільш повному вигляді її висловлювали представники утопічного соціалізму - А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен і в подальшому вона була на озброєнні тих, хто проголошував будівництво комунізму. Однак на зламі ХІХ-ХХ ст. планування стає все більше необхідним для ви­рішення економічних проблем і в капіталістичній системі. Вперше термін «соціальне планування» був застосований Ф. Рузвельтом в «Новому курсі», що асоціювався зі шляхом виходу США із глибокої кризи на початку 30-х років XX ст. У подальшому в американській соціології це поняття аналізувалося в тісному зв'язку з формами та методами соціальної політики.

Нині соціальне планування являє собою науково обґрунтоване ви­значення цілей, показників і завдань (строки, пропорції) розвитку со­ціальних процесів і засобів їх втілення. Оскільки планування є і нау­кою, і діяльністю в системі соціального управління, то і методи, які використовуються при цьому, потрібно розуміти як способи розробки програм, завдань. Традиційно в процесі соціального планування ви­користовуються такі методи:

• метод матриці ідей (коли на основі кількох незалежних пере­ мінних складаються різні варіанти рішень);

• метод вживання в роль (допомагає отримати більш точне уяв­ лення про те, що потрібно зробити в процесі проектування з врахуванням умов, в котрих протікає процес);

• метод аналогії (соціальний експеримент);

• метод мозгового штурму (метод синектики).

Розробка соціального проекту, як правило, починається в умовах невизначення, відсутності ясності. В основі принципу проектування лежить аналіз поточної суспільної потреби. Сформулювавши мету, приступають до збору необхідної інформації, звертаючись до будь-яких джерел, в тому числі і наукових досліджень. На базі отриманої інформації складається завдання на проектування. На цій стадії вели­ку роль відіграють принципово нові ідеї, котрі розкривають шляхи більш ефективного здійснення накреслених цілей. На завершальній стадії проектування приймається рішення. Вони виступають у вигляді конкретної програми дій.

364

• аналітичний метод (поєднання аналізу й узагальнення);

• метод варіантів (^визначення кількох можливих шляхів вирі­ шення соціальних завдань за наявності найбільш повної і до­ стовірної інформації");

• комплексний метод (розробка програми з врахуванням всіх го­ ловних факторів: матеріальних, фінансових, трудових, вико­ навців, строків і т. ін.);

• метод соціального експерименту (метод аналогій);

• економіко-математичні методи (моделювання, багатофактор- ний аналіз і т. п.).

У методології соціального планування важливо вміти застосову­вати і кількісні характеристики.

Кризові явища в нашому суспільстві вимагають від соціології і, зокрема від соціології управління, пошуків методів, важелів, заходів щодо визначення та впливу на перспективу суспільного розвитку. На­гальною стає потреба у формуванні нової парадигми, котра могла б описати сучасні тенденції в управлінні різними соціальними проце-

365

сами. Дана необхідність викликана суттєвими обставинами, серед яких:

¹ радикальні зміни управлінських відносин;

суттєва трансформація взаємодій суб'єктів і об'єктів управління;

виникнення різних форм власності;

зростання значень факторів глобалізації міжнародного поділу

праці, конкуренції;

поява нових інформаційних технологій;

проблеми соціальних наслідків приватизації;

подальше розшарування та перерозструктуризація суспільства. Ключову роль у розвитку та функціонуванні системи управління відіграють кадри та стиль управління. Від їх компетентності, вміння плідно працювати, знайти оптимальний режим, стиль, методику, ру­шії управління багато в чому залежить ефективність вирішення еко­номічних, політичних, соціокультурних та інших завдань. Світова практика соціального управління давно вже звернула увагу на необ­хідність спеціального аналізу цієї ланки, бо саме це дає можливість критично оцінити ситуацію, зробити відповідні висновки та пропозиції. Минула радянська система в спадщину залишила нам надрозви-нуту систему бюрократії, що буквально пронизувала і партійну, і державно-управлінську, і господарську системи кадрів та управління. Криза суспільства на початку 90-х років затребувала докорінних змін у механізмі управління в нашій країні. Підбір і формування кадрів -проблема, що вимагає удосконалення. За кордоном ця проблема та­кож ще не на належному рівні (особливо в Італії, Франції, таких циві­лізованих європейських країнах, де корумпованість та бюрократизм ще дає про себе знати). Одна із перших вимог до вдосконалення сти­лю - це прагнення отримувати повну, всебічну відповідну інформацію, що дозволяє зробити рекомендації більш обґрунтованими. Ця вимога висуває перед керівництвом необхідність реально опиратися на нау­ку, її висновки і результати. Ситуація ж поки що далека від ідеальної. Важливою проблемою вдосконалення стилю управління є уміння бачити перспективу, використовувати орієнтири, застосовувати все­бічний системний підхід, враховувати інтереси працівників, узгодже­ність їх з інтересами організації. Чільне місце у вдосконаленні стилю управління займає координація. Сюди відносять як координацію дій організацій, так і координованість дій членів певної групи, організації як єдиної команди.

Соціальні дослідження свідчать: існують певні тенденції, що ха­рактерні для України. Так, більшість населення живе за межею бідно­сті; показник «розриву» в доходах найбагатших і бідних - постійно зростає; з кожними роком чисельність населення зменшується (при­чина від'ємний показник приросту та міграційний відтік). Показник індексу людського розвитку дедалі низький. Експерти доводять, що

366

за такого характеру розвитку нашого суспільства в найближчі два десятки років населення України зменшиться на 6-7 млн чол. Змен­шуватиметься валовий продукт на душу населення. На 1/3 знизиться рівень інтегрального інтелекту нації. Дедалі відбувається масова емі­грація за кордон: в пошуках роботи й кращого життя. А основним капіталом в XXI ст., на думку аналітиків, буде не природноресурсний потенціал чи фінанси країни, а інтелектуальний (науково-освітній, інформаційний, комунікативний).

Для розуміння сутності, перспектив і можливості управління за­стосування соціологічного аналізу разом із системним комплексним підходом дозволяє виявити глибинні механізми управлінських і само-врядувальних процесів чи суспільних явищ на всіх рівнях і в усіх сферах системи соціального управління - від міжособистісних сто­сунків «людина - людина» до міжінституційних - «держава - су­спільство».

Окремою суттєвою проблемою є соціологічний аналіз формуван­ня еліти взагалі і правлячої еліти - зокрема. В даному контексті еліта розглядається і як суб'єкт управління, і як дзеркальне відображення змісту і характеру суспільних відносин даного суспільства, і як взі­рець прагнення до вдосконаленого, ідеального, «високого». Оскільки сучасна правляча еліта, можна сказати, глибоко не вникає в «теперіш­нє», вона має досить схематичне уявлення про «майбутнє». І норми моральності, і діяльності елітних структур також залишають бажати кращого. Відтак - актуальним і новим є програмування соціальної дійсності шляхом створення концептуальних основ соціальної діяль­ності, «селекціювання» і утвердження високих моральних норм, цін­ностей, традицій, законодавчих норм, що стосуються як всього суспі­льства, так і окремих груп населення.

Контрольні запитання:

1. Теорія соціального управління як систематизована дисципліна, зв'язок її з іншими науками.

2. Основні функції та методи соціального управління.

Рекомендована література (до теми 4):

Нагорный Б. Социология управления: поиск ответов на вызов времени // Со­циология: теории, методы, маркетинг.- 2001, № 4.

Основы социального управления // Под ред. В. Н. Иванова.- М., 2001.

Радугин А. А., Радугин Н. А. Введение в менеджмент: социология организа­ций и управления.- Воронеж, 1995.

Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основы социального управления- М., 1990.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є- К.: Вища освіта, 2003.

Удальцова М. В. Социология управления. Уч. пос- Новосибирск, 1998.

Черневскип А. Д. Организация управления / Уч. пос- К.: МАУП, 1998.

Щекин Г. В. Теория социального управления. (Монография).- К.: МАУП, 1996.

367