Тема 15 соціологія девіантної поведінки

В усі часи суспільство прагнуло подолати небажані форми людсь­кої поведінки. Як небажана вважається поведінка: злодіїв і геніїв, лі­нивих і занадто працелюбних. Різні відхилення в соціальній поведінці і діяльності від середньої норми - як в позитивному, так і в негатив­ному напрямку - загрожували стабільності суспільства, яка завжди цінувалася більш за все. Відхилення поведінки та діяльності від норм в соціології прийнято називати девіантним, тобто це такі дії та вчин­ки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Сутність девіантної по­ведінки полягає у недотримуванні вимог соціальної норми в різних ситуаціях, що призводить до порушення взаємодії особистості і су­спільства.

Практично життя будь-якого суспільства характеризується наяв­ністю девіацій. Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної системи. Проблеми соціальних відхилень вивчають: психологія, кри­міналістика, правова статистика, педагогіка. Кожна із цих наук відпо­відно висвітлює природу девіації. Так, психологія аналізує девіацію через призму психофізіологічних змін, вивчає особливості характери­стик людей, основні фізіологічні чинники, що за певних обставин ви­кликають відхилення. Педагогіка аналізує девіацію з точки зору ви­ховного процесу і засобів щодо її запобігання в процесі соціалізації, виховання людини. Кримінологія розглядає патологічні форми вияву девіації - делінквентивна (протиправна) установка, поведінка, дії. Лише соціологічний підхід дає можливість комплексно об'єднати всі досліджувані сторони природи девіації, її функціонування і «місце» у суспільних відносинах.

Соціологія девіантної поведінки - це дисципліна, що в систем­ності вивчає прояви девіації, її причини - як соціально-психологічні, так і загальносуспільні чинники, а також систематизує весь наяв­ний матеріал, всі наукові джерела, підходи вивчення, принципи, що стосуються поведінки, діяльності людей та груп, які не відпо­відають загальноприйнятим нормам. При цьому сама соціологія

436

займається вивченням найбільш загальних причин і наслідків девіа­ції, її впливу на розвиток соціальних процесів, показує шлях відпо­відного ефективного контролю, ліквідації, запобігання наслідкам проявів такого типу.

Об'єктом соціології девіацій виступають, таким чином, суб'єкти девіантної поведінки - люди, групи людей, організації. Предметом даної дисципліни виступають характеристики та природа соціального явища як девіантна поведінка та діяльність і розгляд їх як специфіч­них відповідних відносин.

Отже, будь-яку поведінку, яка не викликає схвалення суспільної думки, називають девіантною. Це - в широкому розумінні. У вузькому ж розумінні девіантною поведінкою вважають порушення неформаль­них норм, що закріплені звичаями, традиціями, етикетом, манерами тощо. А всі серйозні порушення формальних норм і законів, дотри­мання яких гарантується державою, а значить, вони є протиправними -виступають в якості делінквентивної поведінки. Тому перший тип поведінки (девіантна) є відносним (те, що для одних людей є відхи­ленням, для інших є звичайною нормою), а другий є абсолютним. До делінквентивності відносять: злодійство, пограбування, іншого типу злочини. Але, як уже зазначалося вище, прояви девіантної поведінки можуть мати не тільки негативний, а і позитивний характер.

До першого типу (негативний характер поведінки) відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть небезпечних форм, внаслідок чого суспільство повинно застосовувати відповідні санкції. Такого типу відхилення від соціальних норм нази­ваються деструктивною девіацією. Вчинки, поведінка, діяльність лю­дей або соціальних підрозділів, що не відповідають, а ще гірше - ак­тивно протистоять загальносуспільним, зокрема правовим нормативам, є протиправним посяганням. Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є «деформовані» потреби і цінності, що спонукають особис­тість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства.

Другий тип девіантної поведінки (позитивний характер відхилен­ня) пов'язаний з елементами розвитку суспільного життя і не має від­тінку соціально небажаного негативного і антисоціального взірця. Цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст і найчастіше спостерігається в період певних соціальних змін, реформ, перетворень тощо, коли руйнуються стереотипи і застарілі норми та взірці поведінки. До такого типу можна віднести: героїв, бунтарів, першовідкривачів, геніїв, легендарних передовиків та інших пансіо-наріїв.

Якщо провести статистичне підрахування, то виявиться, що в ци­вілізованих суспільствах у звичайних умовах на кожну із цих груп припадає близько 10-15% загальної чисельності населення. Близько 70-80% населення становлять так звані «середняки» - люди із несут­тєвими відхиленнями у поведінці та діяльності (див. рис. 1):

437

Шй&*

Рис.1

Таким чином, на одному полюсі індивіди, які виявляють максима­льно несхвальну поведінку (злочинці, бунтарі, терористи, зрадники, бродяги, вандали тощо). На іншому полюсі - група осіб із максима­льно-схваленими відхиленнями (національні герої, видатні діячі нау­ки, спорту, культури, таланти, генії, успішні цивілізовані підприємці, місіонери, меценати, поліглоти).

У соціології девіантна поведінка розглядається з різних позицій. З одного боку, основні концепції і традиції, підходи класифікуються умовно на біологічні, психологічні, соціологічні, що говорить про до-мінант-пояснення тієї чи іншої теорії щодо природи девіації (відхи­лення). Інша, так звана факторна класифікація, більш конкретніше -за групами основних чинників - оповідає про природу та причини девіацій.

Науковий інтерес до девіантної поведінки одним з перших виявів італійський лікар Ц. Ламброзо, який показав зв'язок між криміналь­ною поведінкою та відповідними фізичними рисами. На його думку, люди з певними людськими рисами обличчя (притаманними особам на більш ранніх стадіях розвитку людської свідомості) - більш схильні до негативних «злочинних» проявів. Саме фізичні риси, особливості людини пов'язані зі схильністю до злочинів. Подібну ідею розвивав і американський психолог У. Шелдон (девіантам, як правило, найчас­тіше притаманні певні, особливі фізичні характеристики, які не є вла­стивими для інших людей).

Біологічні концепції поступово витіснялися пізнішими досліджен­нями. Домінант конфліктності визначав відомий австрійський пси­хіатр 3. Фрейд, основоположник психоаналітичної теорії. На основі психоаналітичних гіпотез робились спроби встановити зв'язок між девіантними вчинками і багатьма психологічними проблемами, як правило, конфліктного характеру. Конфліктна парадигма була допов­нена пізніше американськими психологами Селлінгом, Міллером та ін., які визначили: причиною девіації є конфлікти між нормами певної субкульгури та панівною культурою в певному суспільстві. Деякі вчені причиною девіації вважають антагонізм між нормами капіталіс­тичного суспільства та певними соціальними елементами, в котрих сформувалася інша ціннісна структура, що йшла врозріз з пануючим ладом та буденністю.

438

Найбільш повно проаналізував проблему девіації з точки зору со­ціологічних підходів відомий французький соціолог Е. Дюркгейм, який протягом всієї своєї діяльності надавав особливого значення ви­яву причин порядку та безладдя у суспільстві. Важливе місце в аналі­зі девіантної поведінки і теоретичних проблем суспільства та особис­тості посідають поняття «норма» та «патологія», які відображають нормальні та патологічні стани суспільного життя. Розрізняти норма­льне та патологічне вчений рекомендував з точки зору структурно-функціонального стану суспільства. Нормальним, за Дюркгеймом, є всі «діяння» соціального організму, котрі випливають з умов його існування. Але ми маємо справу з парадоксом, оскільки, за Дюркгей­мом, норма і патологія є не абсолютними, а співвіднесеними одна до одної. Вчений визначає: нормальні факти ті, які найбільш розповсю­джені. Всі інші є патологічними, хворобливими для соціального орга­нізму. Це означає, що нормальний тип збігається із «середнім» (зба­лансованим нормальним явищем) і що будь-яке відхилення від цього еталону суспільного здоров'я є хворобливим патологічним явищем. Тому, згідно з логікою вченого, злочини та інші соціальні хвороби, які завдають шкоди суспільству і засуджуються, є цілком нормальни­ми, бо коріняться в певних соціальних умовах і підтримують, хоча і хворобливі, але водночас необхідні суспільству відносини. Оскільки негативні наслідки злочинів нейтралізують системою наказів, пока­рань (соціальний контроль), то суспільство продовжує існувати та функціонувати. У зв'язку з тим, що злочин має місце в усіх або у біль­шості суспільств, він розглядається як норма, як елемент соціального здоров'я. А деякі явища, які були і є спільними для усіх розвинутих «Індустріальних» суспільств (зростання числа самогубств, послаб­лення їх засудження з боку моралі, деякі типи економічних криз), кваліфікувалися ним як патологічні. Саме тут Дюркгейм застосовував принцип історизму, котрий допоміг краще зрозуміти сутність проб­леми - факт може бути нормальним чи патологічним лише щодо даного суспільного устрою. У міркуваннях автора ніби прихована ідея про те, що, поки суспільство справляється з хворобою, вона є нормою. Але коли хвороба порушує функціонування суспільства і приводить до його деградації - тоді ця хвороба стає патологією. Не дивно, що погляди соціолога викликали рішучу критику, Дюркгейма звинувачували у виправданні поблажливого ставлення до злочинності як нормального факту суспільного життя.

Виділяючи «ненормальні», з його точки зору, форми суспільного життя, вчений один з перших теоретизує і визначає поняття «соціаль­на аномія» як такий суспільний стан, за якого відсутня чітка мора­льна регуляція поведінки індивіда, групи, як роздрібненість правил, котрі регулюють відносини між соціальними функціями. Це свого роду стан ціннісно-нормативного вакууму, який характерний для кри­зових періодів розвитку суспільства, коли загострюється протиріччя

439

між класами, групами, індивідами та суспільством, відбувається за­непад соціальних функцій.

Основні положення Дюркгейма актуальні і сьогодні. Таким чи­ном, визначаючи категорію девіації, необхідно підкреслити, що спря­мованість відступів від встановлених норм може бути різною. Вони можуть «охоплювати» сторони як конструктивного, радикально-пози­тивного характеру, так і деструктивного, негативного, антисоціального характеру. Отже, девіація - це вчинки, діяльність людей, соціальних груп, котрі не відповідають встановленим у даному суспільстві нор­мам або визнаним шаблонам і стандартам поведінки. При цьому під соціальною нормою розуміють характеристику таких явищ і процесів, що є закономірними для даної суспільної системи.

Дещо подібну теорію соціальної дезорганізації висунули амери­канські соціологи С. Шоу та Д. Маккей, згідно з якою різномаїття девіантних форм виникає при відсутності або послабленості чи супере­чливості культурних цінностей, норм, відповідних соціальних зв'язків. З точки зору соціальної аномії пояснював природу девіації і амери­канський соціолог Р. Мертон, визначаючи причину через появу та існування розриву між цілями суспільства та стимулюючими засоба­ми їх досягнення.

Всі вищезазначені теорії вказують на різні причини, що виклика­ють соціальні відхилення. Таких причин є багато, і вони разом з тим змінюються з розвитком суспільства щодо постійного головного дже­рела девіацій, яке робить це явище завжди притаманним людському суспільству. Та, на думку соціологів, ним виступає соціальна нерів­ність - як нерівні можливості у задоволенні потреб. Перш за все, це проходить на фоні диференціації і стратифікації суспільства, поси­лення соціальної нерівності і поляризації суспільства, що, в свою чер­гу, призводить до конфліктів та відхилень як на рівні внутрішнього світу індивіда, так і у відносинах його із суспільством. І, як правило, у генеруванні девіантної поведінки виступає не сам по собі рівень задо­волення матеріальних та культурних потреб, а ступінь різниці, розрив у можливостях їх задоволення для різних соціальних груп, ступінь розриву між співвідношенням потреб і можливостей їх задоволення.

Звичайно, природа (походження) девіації є досить різноманітна, тому вона і класифікується за кількома критеріями («проти чого, ко­го», «на що та задля чого спрямована», мотиви, інтереси тощо):

з алежно від типу норми, що порушується (мораль, право, табу,

закони, правила спілкування);

залежно від відносин (сприйняття або заперечення) індивіда

(групи) до цілей суспільства та соціально прийнятих засобів їх

досягнення.

Групування видів і форм відхилень є сенс здійснювати і за сферами життєдіяльності людей. Відповідно до цього, до відхилень у вироб-

440

ничо-трудовій сфері слід відносити: дармоїдство, порушення трудо­вої дисципліни, безгосподарність, кар'єризм, бюрократизм тощо. До відхилень у сфері розподілу - прагнення якомога більше урвати: спе­куляцію, блат, особливі послуги, «кумівство» та ін. До відхилень у сфері суспільно-політичного життя - радикальний націоналізм, екст­ремізм. Відхиленнями у сфері побуту та дозвілля є: пияцтво, зневажання сімейного обов'язку тощо. У сфері культури, духовного життя - гру­бість, безкультур'я і т. ін.; у сфері спілкування - егоїзм, брехливість, зверхність, негостинність, нечесність та ін.

При аналізі негативних сторін життя соціологи переважно оперують такими поняттями, як «пияцтво», «бюрократизм», «злочини», «бро­дяжництво», «наркоманія», «проституція», «аморальність», «відсут­ність культурних цінностей». Згідно з даними соціологічних обсте­жень всіх вікових категорій, найбільшу тривогу викликають масшта­би поширення негативних явищ серед молоді.

З кінця 80-х - початку 90-х років збільшилися масштаби проти­правної діяльності, коли поруч із зростанням злочинів проти особи, суспільства, держави, реальну небезпеку почали становити організо­вана злочинність ті чи інші модифікації мафіозних груп. Знята завіса з таких негативних реалій, як наркоманія, проституція, корупція. Предметом відкритого наукового і політичного обговорення є еконо­мічна злочинність і діяльність різних молодіжних об'єднань, що ха­рактеризуються кримінальною поведінкою.

Найпоширенішими є рецидиви (як серед молоді, так і загалом у суспільстві) таких явищ, як злочинність, наркоманія, алкоголізм, про­ституція, що перебувають у тісному взаємозв'язку і які «вписані» як в наше, так і в інші суспільства досить міцно.

Слід зазначити, що загальні об'єктивні та суб'єктивні умови ви­значають лише можливості відхиленої поведінки, але не є їх безпосе­редніми причинами. Перетворення можливості на дійсність через вчинки, дії людей залежить від конкретних факторів, які реалізуються як на рівні мікросередовища, так і на макросуспільному рівні. В од­них і тих же економічних і соціально-психологічних умовах дово­диться спостерігати суттєві, а іноді - й принципові розрізнення в по­ведінці людей. Вони зумовлені обставинами в сім'ї, навчальному та трудовому колективі, впливом малих груп, а також індивідуальними особливостями людини.

Різні компоненти мікросередовища завжди є носіями певних мо­ральних форм і впливають, в свою чергу, на відповідну поведінку своїх членів. Іноді буває і так, що лише один елемент мікросередови­ща, а не все середовище в цілому має антисуспільну спрямованість. Негативний морально-психологічний клімат, розходження групових норм, складності в адаптації, відсутність вимогливості, конфліктність, напруженість в спілкуванні - далеко не повний перелік причин девіа­нтної поведінки. Більшість девіацій породжується в сім'ї і пов'язана

441

з недоліками сімейного виховання, конфліктами в школі, низьким загальнокультурним та загальноосвітнім рівнем об'єктів виховання. Певні суперечності існують і в групових колективах. Набуваючи іноді форм конфліктів, вони негативно впливають на поведінку пра­цівників. Причиною тому можуть служити різні чинники, а саме:

суперечності пошуку (зіткнення новаторства і консерватизму,

творчості та догматизму, знання та невігластва);

егоїстичні суперечності;

суперечності нездійснених очікувань. У цілому дослідження показують, що значна частина аморальних вчинків, здійснюваних підлітками і молодими людьми, пов'язана з їх орієнтацією на «групові» норми, які вступають у протиріччя із суспі­льними. Джерелом антисуспільних відхилень, що виникають, є і не­збіг реального процесу розвитку суспільства і здійснення людьми права на ризик та пошук. Це питання і сьогодні є актуальним і викли­кає інтерес. В цьому плані інтерес представляє феномен підприємни­цтва - як одна із форм девіантної поведінки.

Підприємницьку орієнтацію можна окреслити через безпосередні риси підприємця:

готовність брати на себе ризик, пов'язаний з виявленою можли­вістю розвитку бізнесу; активне сприйняття реалізації нововведень; лінія на агресивність та випередження в конкурентній боротьбі; прагнення бути незалежним; віра у власні ідеї; тенденція до спрощення та ін.

Такі елементи підприємницької орієнтації відрізняють її від кон­сервативної, зумовлюють спрямованість її на динамічне зростання. Суть підприємництва завжди полягала в пошуку і дослідженні нових можливостей. Підприємництво - це активна творча поведінка, що реалізується в інноваційній діяльності в умовах певного ризику і з метою отримання особистої користі. Девіз підприємця - plus ultra («ще більше»). Єдина звичка, яка є у справжніх інноваційних суб'єк­тів,— це звичка руйнувати традиційне. Іншим суттєвим елементом підприємницької орієнтації, що породжує девіацію, є ризик. Ризик забезпечує здійснення ініціативних, новаторських ідей, спрямованих на досягнення успіху. Різновидом ризику може бути і авантюра. Аван­тюра значною мірою характерна для підприємців, особливо в ситуації нерозвинутого ринку. Найбільшого успіху завжди досягають ризик-тейнери (люди, які мислять і діють неординарно, творчо вирішують економічні проблеми, приймають сміливі рішення, ламають стерео­типи, долають психологічні бар'єри).

Американські соціологи І. Коен і Р. Мертон називають основною 442

причиною девіантної поведінки і наявність напруження (як результат порушення єдності культури, цілей та інституційованих засобів). Є підстави говорити в принципі про певну схильність підприємництва до аномії. Це результат того, що підприємець, не знаходячи законних засобів для задоволення потреб, обирає незаконні шляхи й способи. Тут і злочинність можна розуміти як «незаконну адаптацію». За такого пристосування використовуються заборонені, але часто ефективні засоби досягнення. Деструктивною формою девіації в сфері економіки є економічна злочинність - це вже прояви девіації більш обширного макросоціологічного рівня, діяльність на якому досить важко «впису­ється» в контекст соціальних відхилень.

В умовах нашої дійсності можна говорити про існування аномії. Перша причина тому - зіткнення з абсолютно новою для нас ситуа­цією - ринком. Відбулася радикальна зміна характеру суспільних від­носин, і вся система існуючих конструктивних правил не тільки вияви­лася зовсім нездатною регулювати соціальні процеси, а й стала знач­ною перешкодою на шляху їх розвитку. Навіть уже нововведені прави­ла не відображають реальних відносин і не є чіткими орієнтирами та регуляторами життєдіяльності підприємців та інших когорт населення.

Проблема подолання різноманітних проявів злочинності, право­порушень і девіантної поведінки в цілому вимагає комплексної сис­теми дослідження стану і тенденцій зміни соціального середовища -його суспільних норм, правового системозабезпечення. Важливе міс­це у вирішенні актуальних питань зміцнення законності та правопо­рядку займає і взаємна спрямованість соціології та кримінологи. Це багато в чому визначає і шляхи запобігання, а також подолання деві­антної поведінки.

Все це потребує знання суті, причин, ознак, факторів як зовніш­нього макросоціального рівня, так і внутрішньо-особистісного рівня суб'єкту девіації - що свідчить про комплексний підхід даної дисцип­ліни щодо обгрунтування практичних заходів з даної проблеми.

Контрольні запитання:

1. Поняття соціального відхилення та його різновиди.

2. Соціальна аномія, чинники її виникнення та розвитку.

3. Основні прояви девіації в підприємництві.

Рекомендована література (до розділу 15):

ГлинекаЯ. И. Социология девиантного отклонения //Соц. исслед- 1991, №4.

Сірий Є. В., Фареник С. А. Девіація в підприємництві / Соціологія підприємни­цтва: крок перший,-К, 2000. '

Социальное отклонение: введение в общую теорию / Под ред. В. И. Кудряв­цева- М., 1990.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є- К.: Вища освіта, 2003.

443