5. Експеримент у соціології

До числа найбільш своєрідних та складних методів збору соціоло­гічної інформації належить експеримент. Експеримент у соціології -це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни діяльно­сті та поведінки соціального об'єкта під дією певних факторів. (Соці­альний об'єкт - людина, група, колектив). Отримати відповіді на без­ліч запитань, які не можна отримати на основі багатьох методик, мо­же допомогти тільки експеримент, який здатний в силу своїх можливостей «провести» певну ситуацію і видати цінну інформацію. Основна мета його проведення - перевірка тих чи інших гіпотез, ре­зультати яких мають вихід на практику, на різні за характером управ­лінські рішення. Особливістю експерименту як методу отримання соціальної інформації є те, що його проведення потребує розробки та висунення гіпотези про наявність причиново-наслідкового зв'язку.

За специфікою поставленого завдання розрізняють науково-дослідні та практичні експерименти. В ході науково-дослідного експерименту перевіряється гіпотеза, яка містить нові дані наукового характеру. А в ході практичного - перевіряється отримання даних з метою подання практичних рекомендацій в тій чи іншій галузі.

Загальна логіка експерименту полягає в тому, щоб за допомогою вибору певної експериментальної групи, для якої створюють незви­чайну експериментальну ситуацію (під дією певних факторів), про­стежити напрямок, величину і стійкість змін характеристик, що ціка­влять дослідника. При цьому характеристики групи чи умов поділя­ються залежно від характеру їхньої дії на: нейтральні (які «не беруть участі» в експерименті), факторні (які вводяться або змінюються самим дослідником), контрольні (за яким звіряють величину та особливості

159

змін). За таким же принципом і розрізняють групи, які беруть участь в експерименті: контрольні (які не підлягають впливу змін, а вважа­ються еталоном при порівнянні) та експериментальні (які підлягають впливу змін). Причому контрольні Та експериментальні групи з усіх соціальних параметрів повинні бути однаковими.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділя­ються на: польові та лабораторні. У польовому експерименті об'єкт (група) перебуває у природних умовах свого функціонування (учнів­ська, студентська група). В лабораторному експерименті експеримен­тальна ситуація (а також і експериментальні групи) формуються шту­чно. Як в польовому, так і в лабораторному експерименті як допомі­жні методи збору інформації використовують також опитування та спостереження.

Розрізняють експерименти лінійні, паралельні та послідовні. Лінійний експеримент характеризується тим, що аналізу підда­ється одна і та ж група, яка одночасно є і контрольною (її первин­ний стан), і експериментальною (її стан після зміни однієї або кіль­кох характеристик). Тобто ще до початку експерименту чітко фік­суються всі контрольні, факторні і нейтральні характеристики об'єкта. Після цього змінюються факторні (експериментальні) хара­ктеристики групи або умови її функціонування, і через певний про­міжок часу знову замірюється стан об'єкта за його контрольними характеристиками.

Одним із найбільш простих та поширених є так званий парале­льний експеримент. В ньому одночасно беруть участь дві групи: ко­нтрольна та експериментальна. Як зазначалося, їх склад повинен бути однаковим за всіма характеристиками. Характеристики конт­рольної групи залишаються постійними протягом всього періоду експерименту, а експериментальної - змінюються. Доказ гіпотез при такому експерименті опирається на порівняння стану двох об'єктів спостереження в один і той же час. За результатами експерименту контрольні характеристики двох груп зрівнюються і робиться ви­сновок про причини та величини змін, які мали місце в ході експе­рименту.

Для успішного проведення експерименту велике значення має правильний відбір його учасників. У соціологічній практиці, як пра­вило, розрізняють такі методи відбору експериментальних груп:

метод випадкового відбору (випадкова, ймовірна вибірка); метод попарного відбору (відбір двох за однаковими харак­теристиками груп; як правило, застосовується при паралель­ному експерименті);

метод структурної або квотної вибірки (обрана група являє собою мікромодель генеральної сукупності; як правило, засто­совується при лінійному експерименті).

160

Підготовка та проведення експерименту обумовлює послідовне вирішення ряду питань:

в изначення мети експерименту;

вибір об'єкта (групи) для експерименту та виділення предмета

експерименту (найсуттєвіші проблемні сторони);

визначення умов експерименту та створення експериментальної

ситуації;

визначення завдань та формулювання гіпотез;

вибір індикаторів та способу контролю протікання експерименту;

фіксація результатів та перевірка ефективності експерименту.

Логіка експерименту завжди визначена пошуком причин та харак­теру змін соціального явища чи процесу.

6. Аналіз документів (традиційний, кількісний)

Цей метод вважається одним із найстаріших, відколи з'явилася документальна інформація. Документальною в соціології називають будь-яку інформацію, фіксовану в друкованому чи рукописному тексті, на магнітній стрічці, на фото-кіноплівці, в електронних носіях. (У та­кому разі значення терміна відрізняється від загальноприйнятого: як правило, документом називаємо лише офіційні матеріали).

Аналіз документів - один із широко застосовуваних і ефектив­них медодів збору первинної інформації. Документи із різним ступе­нем повноти відображають духовне та матеріальне життя суспільства і передають не тільки подію та фактологічний бік соціальної дійснос­ті, але і фіксують мову викладу, характер опису та відображення со­ціальної дійсності.

Різновиди документів. До них у прикладній соціології, в першу чергу, відносять, як вже вказувалося, різні друковані та рукописні матеріали, а також теле-, кіно-, фото-, звукові записи. За останні роки набули великого розповсюдження електронна система та ме­режа «появи», збереження і поширення документальної інформації -Інтернет.

Існує ряд критеріїв для класифікації документів. Розрізняють офі­ційні і неофіційні матеріали. Принципове значення для дослідника мають офіційні документи, які відображають переважно суспільні зв'яз­ки. Такого типу документи складаються та затверджуються держав­ними та громадськими інституціями. Велику користь приносить ви­вчення неофіційних документів. Серед них виділяють особисті доку­менти: листи, записки, мемуари, щоденники, художня творчість то­що. Вони дозволяють пізнати глибокі соціальні механізми багатьох процесів, зрозуміти мотиви поведінки людей, збагнути ті чи інші конкретні явища.

161

За формою викладу розрізняють письмові та статистичні доку­менти. За функціональними особливостями - інформаційні, культурно-виховні, регулятивні.

В окрему групу входять матеріали засобів масової інформації. Це -важливе джерело документальної інформації, яке відображає всі сто­рони життя суспільства. Публікації газет та журналів синтезують ін­формацію документів різних типів: цифрову, словарну, мистецьку та іншого типу інформацію. Аналіз змісту різноманітних матеріалів, преси та теле- і радіопередач дозволяє глибше усвідомити проблеми суспільного життя.

Інформацію, яка міститься в документах, поділяють на первинну та вторинну. Тому розрізняють первинні та вторинні документи. Пер­винні - складені на базі прямого спостереження або опитування, на основі безпосередньої реєстрації відбулих подій. Вторинні - являють собою обробку, узагальнення або опис, зроблений на основі даних первинних джерел.

Окрім цього, можна класифікувати документи за їх прямим зміс­том, наприклад: літературні дані, історичні, наукові архіви, архіви соціологічних досліджень тощо.

Ще одна основа для типології документів - їх цільове призначен­ня. Виділяють документи, створені незалежно від дослідника, і доку­менти цільові, підготовлені відповідно до програмних вимог дослі­дження. До першої групи належать всі документи, існування яких не обумовлено технікою проведення соціологічних досліджень (офіційні документи, статистичні дані, матеріали преси, листування). Друга група документів включає записи спостережень, матеріали інтерв'ю, різного типу звітні соціологічні матеріали.

Самостійним етапом аналізу документів виступає відбір джерел інформації та комплектування вибіркової сукупності матеріалів ана­лізу. Опорою цьому служить програма дослідження. Якісна сторона вибірки документів обумовлюється критеріями різновидів докумен­тів. Кількісна сторона вибірки визначається матеріально-технічними можливостями та організаційними умовами діяльності дослідника.

При аналізі документів постає проблема достовірності докумен­тів та інформації. На практиці не слід плутати надійність, оригінал документа із достовірністю повідомлених в ньому подій. Особливо це важливо у юриспруденції. Ні печатка, ні підпис на документі не гаран­тують надійності документальної інформації. За будь-яким текстом -завжди «стоять» люди, їх інтереси та цінності, що прямо чи опосеред­ковано відображається в змісті документа. Тому, приступаючи до ро­боти, потрібно визначити надійність самого документа і достовірність його змісту. В першому випадку мається на увазі автентичність (до­стовірність, справжність) джерела інформації та його зв'язок із пред­метом дослідження. В іншому - правдивість у висвітленні фактів, точ­ність у передачі автором описуваних ним подій.

162

Як засіб перевірки надійності, достовірності інформації і одночасно аналізу їх змісту є «зовнішнє» та «внутрішнє» дослідження документів. Як зовнішній аналіз виступає вивчення обставин виникнення документа, його історичного та соціального контексту. Внутрішній аналіз - це і є власне вивчення змісту документа, всього того, про що свідчить текст джерела, і тих об'єктивних процесів та явищ, про які йдеться в документі.

В усіх випадках первинні дані надійніші за вторинні. Тому офі­ційний особовий документ, отриманий із перших рук, більш надійний і достовірний, ніж неофіційний, і до того ж складений на основі ін­ших документів. При використанні вторинних документів важливо встановити їх першоджерело.

Особливу точність, суворість повинен виявляти дослідник при роботі із особовими документами, такими, як: автобіографії, щоден­ники, лист. Ось кілька умов, що сприяють виникненню довіри до ін­формації, що містять особові документи:

м ожна вірити повідомленням, якщо вони аж ніяк не зачіпають інтересів автора документа; ... або завдають певної шкоди авторові;

більш достовірні ті дані, які в момент реєстрації автором були загальновідомими;

достовірні деталі події, які несуттєві з точки зору автора доку­мента, а також дані, до яких автор ставиться недоброзичливо;

З точки зору психології, перевірка оригінальності документа, аналіз мотивів, побуджень, умов його складення, цільової установки автора, ситуації, в якій він діяв, характер його оточення - ось ті фактори, від яких залежить достовірність інформації із особових документів.

Отже, розглянемо методи аналізу документів. В усьому різновиді дослідних прийомів, які використовуються при вивченні документів, виділяють два основних: якісний та кількісний. Ці два підходи до ви­вчення інформації, хоч і розрізняються багато в чому, однак і допов­нюють один одного.

Перший метод - традиційний, якісний або класичний. Під ним ро­зуміється вся багатомірність розумових операцій, спрямована на ін­терпретацію даних, які складають зміст у документах. Традиційний аналіз - це ланцюжок розумових, логічних побудов, спрямованих на виявлення суті аналізованого матеріалу. Здійснюючи традиційний аналіз, соціолог (юрист, журналіст) має відповісти на такі запитання:

Що являє собою документ?

Хто його автор?

Яка мета створення документа?

Яка надійність самого документа?

Яка достовірність зафіксованих у ньому даних?

Яка дія (резонанс), реакція на документ?

Який оціночний зміст документа (характер, спрямованість)?

Які висновки можна зробити про факти, які є в документі?

163

Традиційний аналіз прагне ніби до кінця проникнути» в глибину документа, вичерпати його зміст. Велику роль при цьому відіграє до­свід дослідника, глибина його знань про предмет та інтуїція. Основна складність при роботі із документами - вміння читати дані мовою гіпотез дослідження. Адже документ був складений зовсім не для то­го, щоб перевірити гіпотези соціолога. Тому, щоб аналізувати доку­ментальні матеріали по суті, соціолог передусім повинен виконати складну роботу пошуків у документі індикаторів (ознак, ключових понять, досліджень).

У багатьох випадках застосовують кількісний аналіз (контент-аналіз) - другий тип аналізу документів. Суть цього методу зводиться до того, щоб знайти (і підрахувати) такі ознаки, риси, властивості до­кумента, які із необхідністю відображали б певні суттєві сторони змі­сту. Контент-аналіз - це квантифікація тексту, перевід у кількісні показники масової текстової інформації із подальшою статистичною обробкою.

Основні методи цього аналізу були розроблені у 40-х роках XX ст. американськими вченими Д. Лассуеллом, Б. Берельсоном, перші віт­чизняні спеціалісти в цій галузі - Б. Грушин, М. Лаурістін).

Контент-аналіз розпочинається з вияву смислових одиниць, в якості яких використовуються:

• п оняття, виражені в словах, окремих термінах;

• тема, виражена в цілих смислових абзацах, частинах тексту, ра­ діопередачах;

• імена історичних осіб, політиків, видатних вчених і діячів мис­ тецтва;

• цілісна громадська подія, офіційний документ, факт, твір, випа­ док.

Об'єктом аналізу виступає зміст даних, їх тематика і смислові значення, а предметом - картина світу і відображення його засобами масової інформації.

У контент-аналізі існує два методи виміру:

• той, де квантифікація зводиться до визначення частини згаду­ вання виділеної смислової одиниці щодо інших категорій;

• у другому випадку за одиницю обчислення обирають фізичну протяжність або площу тексту, заповнену смисловими одиницями: кількість рядків, абзаців, квадратних міліметрів, знаків, колонок у друкованих текстах.

Інформація є основою для прийняття будь-якого управлінсь­кого, комерційного, науково-технічного рішення. Інформація - це свого роду опосередковане знання про оточуючу нас дійсність, що стають надбанням людини завдяки переносу їх на матеріальний носій.

164

Інформація може бути:

к он 'юнктурна (економічна), яка характеризує стан будь-якого

виду ринку;

комерційна (сукупність даних про попит та пропозиції на певні

види товарів та послуг, співвідношення попиту та пропозицій

(маркетингова інформація);

науково-технічна інформація (про досягнення науки та техніки,

винаходи, наукові дослідження та їх результати тощо);

статистична (про динаміку кількісних та якісних змін у різних

соціальних сферах: економіка, демографія тощо);

соціальна (констатація факту про події, явища, їх оцінка та ін.).

Це далеко не повний перелік різновидів інформації. В даному разі нас цікавить інформація соціальна, тобто: знання, повідомлення, дані про ставлення людей, стан та характер розвитку соціальних процесів, умов життєдіяльності, суспільний стан індивідів і соціальних груп тощо. За своїм змістом вона відрізняється від економічної, технічної та інших видів інформації.

Збір та узагальнення соціальної інформації є завданням соцішіьної статистики. Крім того, складовою соціальної інформації є дані, що отримані в ході аналізу різного роду документів (звітів, протоколів, листів, біографій, літературних джерел), повідомлень засобів масової інформації (преса, радіо, телебачення, кіно) а також безпосередніх спостережень. У структурі соціальної інформації велике значення на­лежить даним масових соціологічних, соціально-демографічних та інших опитувань. Без такого роду даних знання про закономірності розвитку у будь-якому різновиді соціальної сфери суспільства є непо­вними. Кількість та якість соціальної інформації залежить від ступеня повноти та адекватності системи показників, інструментарію, проце­дур, методів, які застосовуються при її зборі та аналізі.

Щоб люди могли реалізувати власну пізнавальну активність, їм необхідно отримувати повну інформацію про конкретні факти і зва­жену аргументацію, на основі чого можна було б робити власні висновки. З цієї точки зору, інформація характеризується такими ознаками:

• р елевантність інформації (вираження того, що всі факти та ар­ гументи повинні мати відношення до заданої основної думки, ідеї);

• широта інформації (різнорідність аргументації, яка використо­ вується для обґрунтування основної думки);

• глибина інформації (ступінь логічної та науково обґрунтованої позиції);

• насиченість інформації (співвідношення максимальної подачі інформації із мінімальним часом її сприйняття).

165

* * *

Дані характеристики оцінки інформації максимально використо­вуються при аналізі документів у соціологічному дослідженні.

Прикладом вміння подавати інформацію за усіма вищеподаними критеріями є так званий «феномен Сєви Новгородцеві - відомого ведучого англійської радіостанції Бі-Бі-Сі (в минулому радянського музиканта і журналіста). Унікальність його в тому, що він за досить короткий проміжок часу міг цікаво видати максимум інформації, кот­ра чітко сприймалася і запам'ятовувалася.