4. Соціальне відтворення та трансформація суспільства

Соціальна стратифікація та соціальна мобільність є серйозними позитивними чинниками суспільного розвитку, стабілізуючи конкрет­но-історичне суспільство, «адаптуючи» його до змін в ситуації еко­номічних політичних та інших типів відносин. Але самі по собі соціа­льні переміщення не змінюють характеру соціальної стратифікації та соціальної структури. Здатністю і функцією соціальної стратифікації та соціальної мобільності є соціальна стратифікація і соціальне від­творення та трансформація суспільства. Соціальна стратифікація -це процес соціального відтворення більш-менш однорідних сукупнос­тей осіб, які і створюють ієрархічну структуру суспільства. Процес соціального відтворення (відтворення соціальних відносин та індиві­дів (з набором соціальних ролей, функцій, статусів) є серцевиною пе­ретворень у стратифікаційних системах, яке віддзеркалює дію універ­сальних закономірностей соціального розвитку і специфічні риси розвитку конкретних соціальних організмів (держав, регіонів), націо­нальні традиції, норми, цінності і т. ін. Таким чином, соціальне від­творення втілює тенденцію зміни соціальної структури. Воно вклю­чає в себе відтворення раніше існуючих елементів соціальної струк­тури і відносин, а також виникнення та розширення нових елементів соціальної структури та відносин, в ході чого йде процес формування нових індивідів, їх змін і розвитку. Категорія «соціальне відтворення» розкриває здатність творчої діяльності людини виробляти не лише якийсь результат, а й постійно зберігати, відновлювати, підтримуватк, відтворювати «собі подібне» середовище, умови, засоби і цілі життє­діяльності людей, всю систему соціальних відносин.

112

Одним з фундаторів філософії соціального відтворення є фран­цузький соціолог П. Бурд'є, який через категорію «соціальний капі­тал» вивів суттєвість «стратифікаційних» зв'язків між індивідами. Ідентифікаторами соціального капіталу виступають спільні основні та допоміжні стратифікаційні критерії: рівність за майновими, влад­ними, авторитетними критеріями, освітнім, культурним, профе­сійним і т. ін.

Явища соціальної стратифікації, мобільності, соціального від­творення мають слабку історичну усталеність і в більш конкретній формі відображають механізм зміни соціальної структури суспіль­ства. Вони характеризуються латентністю у відношенні до більш узагальненої категорії - соціальна трансформація, яка характеризує сукупність соціальних перемін як конкретних суспільств, так і гло­бального суспільства ще й в історичному ракурсі. Під соціальною трансформацією розуміється процес внутрішніх змін суспільства у плані досягнення нового рівня впорядкованості та організованості його в усіх сферах життєдіяльності з метою подолання втрати суспіль­ної рівноваги, крайньої соціальної напруги. В соціальній трансфор­мації відображаються загалом соціально-політичні,- економічні та культурні переміни суспільства у порівняно довготривалому проміж­ку (елемент історичності) часу. Зміни, як правило, відбуваються, перш за все, в політичній та державній системах; проходить онов­лення економічних основ даної суспільної системи; охоплюється перемінами психологія та «дух» суспільства. Саме тому соціальну трансформацію ставлять поряд, а іноді використовують замінником усталених термінів, які позначають процес змін у суспільстві, таких, як: еволюція, революція, реформація.

Складовими соціально-трансформаційного процесу слід вважати:

• п ереоцінку власного існуючого стану;

• перебудову (демонтаж) старої соціальної системи, ліквідацію її наявних невідповідностей існуючому рівню розвитку суспіль­ ства;

• нове самовизначення суспільства (висування та обґрунтування шляхів подальшого розвитку).

Контрольні запитання:

1. Соціальна диференціація, її види, критерії, ознаки.

2. Теорія соціальної стратифікації, стратифікаційні моделі соціальної нерівності.

3. Соціальна мобільність та її чинники. Різновиди соціальної мобільності.

4. Поняття соціальних процесів, їх характеристика та різновиди.

Тема реферату:

1. Механізм формування стратифікаційної моделі сучасного українського су_т спільства.

113

Додаткова література (до теми 7):

Головаха Є. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніто­рингу в Україні,- К., 1997.

Гидденс Е. Стратификация и классовая структура // Социол. исслед.- 1992.-№ 9, 11.

Ильин В. Социальная стратификация,- Сыктывкар, 1991.

Ильин В. Основные контуры системы социальной стратификации общества государственно-монополистического социализма // Рубеж.- 1992, № 1.

Кордонский С. Социальная структура и механизм торможения // Постижение.-М.: Прогресс, 1989.

Комаров М.С. Социальная стратификация и социальная структура // Социол. исслед.- 1992,- № 7.

Куценко О. Общество неравных. Классовый анализ неравенства в классовом обществе.- Харьков, 2000.

Мостовая И. В. Социальное расслоение. Символический мир метаигры.- М., 1996.

Нечаев В. Я. Социология образования.- М., 1992.

Сорокин П. Человек, цивилизация, общество.-М., 1992.

Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. Вип. 1, 3.-Львів, 1996.

Шаповалов В. А. Высшее образование в социокультурном обществе-М., 1994.

Т ема 8 СОЦІАЛЬНІ ПРОЦЕСИ ТА СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ

1. Природа та різновиди соціальних процесів

Вище ми ознайомилися з так званою «соціальною статикою» суспіль­ства (соціальний склад суспільства та соціальні зв'язки, які утримують складну структуру соціальних елементів, різного типу спільноти). Але це - один бік суспільства, який подає його в статиці. Існує ще й інший, котрий характеризує суспільство як систему змінюючих процесів, так званий динамічний бік суспільства, до якого входять всі будь-які зміни, рухи у суспільстві, процеси, цикли. Оскільки однією з головних умов існування всієї природи є рух, то процесуальність - головна ознака по­стійно рухомої, соціально організованої природи. Основу соціальної динаміки становлять соціальні процеси.

Навіть поверховий погляд на суспільство та його складові дозво-

114

ляє зрозуміти, що соціальна сфера видозмінюється. Змінюються склад груп, культурні комплекси, взаємовідносини. Ці рухомі елементи, які змінюються, належать до категорій соціальної динаміки. Вони вка­зують на те, як розвивається соціальний об'єкт, яка еволюція, особли­вості його зміни, його якісні перетворення. Найбільш важливими ка­тегоріями цієї частини суспільної природи є: «соціальні процеси», «соціальні зміни», «соціальний розвиток».

Термін «процес» походить від лат. procesus - просування, прохо­дження. Це відносно однорідні серії явищ, пов'язані взаємними при­чинами або функціональними залежностями. Наприклад, ріст орга­нізму - це процес, оскільки подальший його стан певним чином ви­значений попереднім станом.

Соціальними процесами ми називаємо серії явищ взаємодій лю­дей один з одним або складовими елементами суспільства. Серія со­ціальних явищ може бути прийнята як процес, якщо вона зберігає ідентичність (послідовність, взаємний зв'язок у часі). Соціалізація^ розглядаючи формування соціальної особи, є також соціальним проце­сом, бо представляє собою довгу серію взаємодій між дитиною і соці­альним середовищем. Серія явищ зберігає свою ідентичність (посту­повість, послідовність впливу, сприйняття). Соціальним процесом бу­демо називати послідовні зміни стану або руху елементів соціальної системи. Це можуть бути сталі акти взаємодії людей, спрямовані на збереження свого соціального статусу, умов життя, дозвілля тощо.

Соціальні зміни в суспільстві відбуваються не самі по собі (деперсо-налізовано), а в результаті цілеспрямованої діяльності людей, котра складається із окремих соціальних дій та взаємодій, котрі характеризу­ються спорідненістю та односпрямованістю, причому іноді - несвідомо.

Головне завдання соціології щодо вивчення соціальних процесів полягає в оцінці їх стану, вияві проблем та суперечностей їх розвитку, глибини і змістовності зв'язків тощо.

Кожний соціальний процес складається з кількох стадій, які різнять­ся за змістом та механізмами, які і визначають його характер, спрямова­ність, темпи. Характеризуючи соціальні процеси, необхідно враховувати і такі ознаки, як: стадійність, фазність, етапність (наприклад, процеси соціалізації охоплюють такі етапи життєвого шляху, як дитинство, юність, зрілість, старість). Не менш складну структуру мають і процеси, які відображають різні параметри колективів, соціальних інститутів та інших соціальних утворень (кожний колектив, організація, чи то інститут проходить етап формування, розвитку, розквіту, занепаду, розпаду).

Однією з головних умов типологізації соціальних процесів є з'ясу­вання базових критеріїв класифікації. Один з таких критеріїв класи­фікації соціальних процесів - ступінь їх загальності. Виходячи із цього, розрізняють глобальні (процеси економічних, демографічних, еколо­гічних змін, національно-визвольних рухів і т. ін.), загальні, особливі (процеси урбанізації, адаптації, стабілізації") та окремі соціальні процеси.

115

Залежно від системи, де ці процеси проходять, їх можна поділяти так:

Процес відчуження визначається в таких основних видах:

внутрішньоособисті (наприклад процес самоосвіти);

процеси, які проходять між двома особами;

між особою та групою;

процеси, які змінюють організацію і внутрішню структуру

спільності;

процеси, які змінюють відносини між двома групами (спільнос­тями);

які змінюють структуру й організацію в глобальних масштабах

суспільства.

Класифікація соціальних процесів побудована на різних критеріях-перемінних. Якщо в будь-якій системі виникають будь-які нові скла­дові елементи або зникають раніше існуючі, або виникають нові від­носини чи зникають старі відносини, то ми говоримо, що ця система підпорядковується зміні. Якщо зміни, які проходять в якійсь системі, приводять до диференціації із збагаченням складових елементів і іс­нуючих між ними відносин, то ми говоримо, що ця система розвива­ється. А коли зміни приводять до зменшення складових елементів і існуючих між ними зв'язків, то система регресує. Якщо розвиток, який відбувається в будь-якій системі, наближає її до певного ідеалу, оціненого позитивно, то ми говоримо, що цей розвиток є прогресом. Це такий тип, напрям розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. В сучасній соціології соціальний прогрес пов'язується найчастіше з рухом від традиційного до індустріального та постіндустріального суспільства. Суспільний прогрес має як загальний прояв (переміни в глобальному суспільстві), так і регіональний характер (конкретне су­спільство, країна), конкретні моменти (технічні, технологічні) окре­мих сфер суспільного життя. Поняття регресу означає протилежний прогресові процес змін: від вищого до нижчого, деградацію, але, як правило, охоплює не все суспільство, а лише окремі його сфери (еко­номічну, технічну, культурну, моральну).

Німецький соціолог Фон Візе здійснив спробу дати повну класи­фікацію всіх процесів, можливих у стосунках між людьми. Визнача­ючи сутність суспільства як множинність відносин між людьми, він дійшов висновку, що всі процеси, які змінюють суспільство, за харак­тером зводяться до двох великих категорій:

• п роцес взаємного зближення людей або об'єднуючі процеси;

• процес відчуження, розділення людей.

Перша категорія - асоціативні процеси. Серед них виділяють кіль­ка основних груп:

Кожний з цих видів поділяється на ряд підпроцесів. В одному тільки зближенні він виділив 18 підпроцесів. Схема процесів, які ве­дуть до зближення, виглядає так:

н а початковій стадії маємо справу з ізоляцією, відчуженням, ворожнечею;

перехідною стадією є контакт;

початковою стадією об'єднання є взаємна терпимість - компро­міс, шлях від якого може привести до зближення. Але це - умовна і неідеальна схема. Роблячи спробу класифікувати інші процеси, ми знову будемо виходити із твердження, що основне джерело суспільного життя - це необхідність задоволення потреб. Пра­гнучи отримати засоби для задоволення потреб, люди стикаються з аналогічними прагненнями інших людей. Ці зіткнення аналогічних прагнень у певних історичних ситуаціях, в рамках певних груп та сис­тем відносин можуть викликати різні серії явищ - різні процеси. Праг­нення можуть бути пристосовані один до одного. Причому це присто­сування може мати різні форми. Може виникнуги серія явищ співробі­тництва для спільної діяльності. Може виникнути процес суперництва, конкуренції. Якщо в ході суперництва проявляються прагнення лікві­дувати суперника, конкурента або якусь його систему предметів цінно­стей, то суперництво перетворюється на конфлікт, який також має різні види, ступені. Процеси пристосування виявляються завжди там, де особа або група опиняється в новому середовищі і його система дій, оцінок, критеріїв не приводить до задоволення своїх потреб.

Із усієї багатоманітності соціальних процесів за подібною техноло­гією можна виділили такі:

• к ооперація (співробітництво) - узгодження дії і досягнення спільних цілей; для кооперації необхідні такі елементи поведін­ ки, як взаєморозуміння, встановлення правил співробітництва, узгодженість дій;

• суперництво - протилежність інтересів або на базі прагнень до задоволення однакових інтересів за допомогою тих засобів, якими керуються інші особи (суперники); сюди відносять і кон­ куренцію - боротьбу між індивідами, групами або суспільства­ ми за володіння цінностями;

• пристосування - прийняття індивідом або групою культурних норм, цінностей, еталонів дій нового середовища, коли норми та цінності, засвоєні в попередньому середовищі, не ведуть до задоволення потреб;

117

Самі по собі такого роду «типологізовані» процеси поділяються на безліч підвидів. Так, до суперництва можна віднести: конфлікт - со­ціальний процес, в якому індивід або група прагне до досягнення влас­них цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів шляхом усунення, знищення, підкорення собі іншого індивіда з групи, які прагнуть до ідентичних цілей), вони виникають на основі антагонізму, і можуть виникати між групами чи особами, які прагнуть до різних цілей, але одними і тими ж засобами; антагонізм - як комплекс негативних установок та оцінок, які призводять до дій, спрямованих на знищення, підкорення супротивника; боротьбу - як форму конфлікту (мета бо­ротьби - примусити противника до капітуляції шляхом визнання його умов, вищість; сюди відносять різного типу війни). Соціологія ретель­но вивчає такого типу стосунки між соціальними об'єктами як конф­лікти. Існує напрям в соціології, який називається конфліктологією.

До пристосування можна віднести: акомодацію - як терпимість; асиміляцію - визнання повністю нових критеріїв, процес взаємного культурного проникнення; амалы амізація - біологічне змішання кількох етнічних груп народів. Процес пристосування складає кілька елементів: вивчення нової ситуації, вивчення нових методів, взірців поведінки, психологічна переорієнтація. Прикладом може бути пове­дінка людини чи групи при зміні економічних, політичних та соці­альних умов (група емігрантів; випускник зі школи, коли йде на ви­робництво або в армію; селянин, який потрапляє до міста).

У рамках будь-яких груп процеси пристосування, співробітницт­ва, суперництва та конфлікту проходять постійно, зберігаючи певну рівновагу. Якщо в рамках існуючої організації і системи контролю даної спільності ці процеси підтримуються в рівновазі, при цьому по­вноцінно реалізуються потреби людини, то ми говоримо, що ці про­цеси проходять соціально організованим чином. Якщо виникає пев­ний дисбаланс, загрожуючи реалізації потреб людей, то виникає стан соціальної дезорганізації. Дезорганізація - це сукупність соціальних процесів, які призводять до загрози встановленого руху процесів ко­лективного життя. Вона полягає в дезорганізації інститутів, які не виконують завдань, функцій, послаблення механізму контролю.

Нестійкість критеріїв оцінки, самоконтролю веде до появи нових способів поведінки, що суперечать загальновизнаним. Це спричиняє роз­виток: алкоголізму, наркоманії, проституції, підвищення рівня злочин­ності, підвищення чисельності нервових потрясінь, стану аномії (ігнору­вання та недотримання норм та правил поведінки та діяльності) тощо.

Далі виділяємо процеси, які змінюють місце осіб чи груп у прос­торі і в соціальних структурах. Ми називаємо їх міграційними проце­сами (міграції населення відіграли важливу роль в історії людства) та процесами мобільності. (Про процеси мобільності див. попередній параграф). Коротко оглянемо міграційні процеси. (Див. рис. 1. Різно­види соціальних процесів.)

118

119

Міграція - це територіальне переміщення людей із країни в країну, із району в район, із міста в місто, із міста в село (і навпаки), із села в село. Вони можуть бути: політичними (політико-еконо-мічні причини міграції), сезонними (туризм, лікування, навчання, с/г роботи) та маятниковими (регулярні переміщення із даного пункту та повернення до нього). Перші цивілізовані (котрі стали причинами політико-економічних перемін у суспільстві) міграційні процеси почалися після великих географічних відкриттів (колоні­зація Південної та Північної Америки, Австралії) та освоєння нових земель (Сибір, Далекий Схід). До великих міграційних явищ на­лежать і так звані переселення народів або етнічні міграції (на­шестя варварів, міграції єретиків, євреїв та утворення єврейської держави).

Соціологи виділяють три групи чинників, які спонукають людей до зміни місця проживання:

¹ чинники незадоволення (умовами існування в рідних місцях);

¹ притягання (наявність приваблюючих умов проживання в інших місцях);

доступність шляхів міграції (наявність чи відсутність бар'єрів для реалізації намірів зміни місця проживання.

Процеси, які змінюють соціальну організацію суспільства,- це про­цеси реорганізації і дезорганізації.

Ось далеко не повний перелік основних різновидів соціальних процесів. Всі розглянуті процеси тісно пов'язані між собою і завжди протікають одночасно, створюючи таким чином можливості для роз­витку змін у суспільстві. Теоретичний аналіз і конкретне вивчення соціальних процесів - один із важливих напрямів соціологічної діяль­ності.