3. Соціальна мобільність

Соціальна мобільність є природний, нормальний «рухомий» стан суспільства, це один з механізмів соціальної стратифікації, котрий пов'язаний із зміною становища людини в системі соціальних стату­сів. Люди перебувають у постійному русі (соціального простору). А суспільство - у розвитку. При народженні людина отримує соці­альний статус своїх батьків. Сім'я, близькі передають дитині ті норми поведінки, уявлення про престижне, належне, котре панує в їх середо­вищі. Однак в активний період своєї діяльності людина може не задовольнятися становищем в цьому середовищі, прошарку, претен­дує на інше, добивається більшого. Якщо у людини статус змінений на більш високий, престижний, кращий, можна сказати, що мала місце

107

зростаюча мобільність (зміна). Однак людина, в результаті життєвих катаклізмів (втрата роботи, хвороба) може перейти в нижчу статусну групу. При цьому спрацьовує спадаюча мобільність. Можливості пе­реходу людини з однієї соціальної позиції в іншу не визначаються ли­ше родовими ознаками, а багато в чому залежать і від самої людини, її активності, творчих здібностей, таланту і вольових якостей. Саме на­явність або відсутність таких здібностей та якостей визначає рух лю­дини з однієї верстви в іншу. Між зростаючою (соціальне зростання) та спадаючою (соціальний спад) мобільностю існує певна асиметрія: всі прагнуть вгору, і ніхто не бажає опускатися соціальною сходинкою. Як правило, зростання - явище добровільне, а спад - вимушене. Вона (со­ціальна мобільність) вимагає не тільки соціального переміщення інди­відів, груп, але і соціальних об'єктів (цінностей), тобто всього того, що створено або модифіковано в процесі людської діяльності.

Поняття соціальної мобільності запровадив у соціологічний обіг російсько-американський соціолог П. Сорокін як переміщення індиві­дів між різними рівнями соціальної ієрархії. За різновидностями існує горизонтальна та вертикальна соціальна мобільність. Горизонтальна мобільність припускає перехід із однієї соціальної групи в іншу, які стоять на одному і тому ж рівні суспільної стратифікації. Під верти­кальною мобільністю ми розуміємо переміщення особи з одного «пласту» в інший, причому залежно від напрямку самого переміщення. Можна говорити про два типи вертикальної мобільності: соціальний підйом та соціальний спуск. (За період трудової діяльності кожна третя людина в Україні змінила своє соціальне становище).

Вертикальну мобільність можна розглядати в трьох аспектах, згід­но з трьома формами соціальної стратифікації:

в нутрішньопрофесійна або міжпрофесійна циркуляція

політичні переміщення

рухи за економічними щаблями.

Основною перешкодою для соціальної мобільності в стратифіко-ваних суспільствах є наявність специфічних «сит», які нібито «просі­юють» осіб, подаючи можливість, одних переміщуючи вверх, інших призупиняючи. Це своєрідне «сито» і є механізм соціального тесту­вання, відбору і розподілу осіб за соціальними стратами. Вони, як правило, збігаються з основними канонами або каналами вертикаль­ної мобільності (школа, армія, церква, професіональні, економічні, політичні організації) (рис. 6).

Такого роду соціальні «сита» виступають водночас і в ролі «соці­ального ліфта», «мембрани», «отвору» (рис. 7).

Механізм соціального просування здійснюється, згідно з визна­ченням П. Сорокіна, завдяки «каналам» вертикальної мобільності. І як канали соціальної циркуляції найбільший інтерес представляють соціальні інститути: сім'я, школа, армія, вуз, армія, робота, церква

108

Рис. 6

Механізм «соціального ліфту», Механізм «соціального отвору», Механізм «соціальної

коли соціальний інститут акти- коли соціальний інститут для мембрани», коли соці-

візуєпросування індивіда. особи виступає в ролі «безпе- альний інститут .при

^—. решкодного коридору». торможує» просування

Рис. 7

тощо. Сім'я стає каналом циркуляції в тому випадку, коли в шлюбний союз вступають представники різних соціальних верств. Армія, за твердженням П. Сорокіна, ефективніше функціонує як канал у воєн­ний час, коли через великі витрати командного складу, заповнюються вакансії із нижчих чинів. Церква, як канал соціальної циркуляції, пе­ремістила велику кількість людей із низів до вершин суспільства. Ін­ститути освіти та виховання завжди служили потужним каналом со­ціальної циркуляції «по всіх поверхах» із самого низу доверху.

На основі багатого емпіричного матеріалу П. Сорокін робить ви­сновок, що в будь-якому суспільстві соціальна циркуляція осіб і їх розподіл здійснюється не волею випадку, а мають характер необхід­ності і суворо контролюються різними інститутами. Соціальна стра­тифікація та мобільність, за П. Сорокіним,- це постійна характерис-

109

тика будь-якого організованого суспільства. Змінюючись за формою, соціальна стратифікація та мобільність існували в усіх суспільствах, навіть у тих, які проголошували рівність людей. Так звана диферен­ційованість, нерівність існують у будь-якому типі груп, формі спіль­ної діяльності: наука, мистецтво, політика, навіть у банді злодіїв, сло­вом - скрізь.

Західні соціологи Г. Моска, Й. Парето, Р. Міхельс (20-40-ві роки XX ст.) пояснювали соціальну нерівність та соціальну мобільність як нерозривно пов'язані аспекти одного ж і того явища - циркуляція суспі­льства між правлячим класом - елітою та нижчим класом - пасивни­ми підлеглими. Ця проблема давно цікавила видатних мислителів і слу­гувала появі теорії циркуляції еліти) («леви», «лисиці»). Парето приді­ляв основну увагу «еліті» та «масі» - соціальні класи, які співіснують та протиборствують у будь-якому конкретно-соціальному суспільстві. Еліту Парето поділяв на дві категорії: правлячу та неправлячу, яку складають люди вищих шарів суспільства, а масу - становлять нижчі шари суспільства. Слідом за Макіавеллі Парето характеризує еліту «лисиць» і еліту «левів», котрі є антиподами: «лисиці» тяжіють до хит­рощів, виверткості, намагаються керувати масами за допомогою про­паганди, застосовуючи різноманітні комбінації. У фінансовій та гос­подарських сферах «лисицям» відповідають бізнесмени, підприємці, спритні фінансисти, які прагнуть досягти успіху будь-якою ціною. На відміну від них «леви» надають перевагу силі, мають міцну волю, на­полегливість, непримиренність (революціонери, фанатики, тверді у своїх переконаннях та діях). При їх взаємозаміщенні соціальна система перебуває у рівновазі. Даний закон, вважає Парето, відображає цирку­ляцію або кругообіг еліт у суспільстві.

Більш сучасну типову теорію розробив Р. Даль - так звана теорія «демократичного елітизму», згідно з якою «правляча» еліта у своїй діяльності застосовує широкий спектр елементів демократії.

За іншими критеріями розрізняють індивідуальну мобільність, ко­ли переміщення відбуваються у кожної людини незалежно від інших, і групову, коли переміщення відбуваються колективно. До факторів індивідуальної мобільності, (тобто до чинників, завдяки яким одна людина досягає успіхів більше і швидше, ніж інші, належать:

¹ фізичні та розумові здібності; ¹ виховання; ¹ місце проживання; ¹ соціальний статус сім'ї; рівень отриманої освіти; вигідний шлюб та життєвий збіг обставин. Порівняно із іншими країнами колишнє радянське суспільство яв­ляло одне і з найбільш мобільних суспільств у світі, у якому доступна для всіх безплатна освіта відкривала перед кожним унікальні можли-

110

вості соціального зростання, завдяки чому еліта формувалася в корот­кий строк і з усіх прошарків суспільства. Характерною рисою радян­ської та пострадянської бюрократії є поєднання (сумісництво) статус-них (посадових) та родинно-дружніх та професійних рис. Чиновник досить часто просувається завдяки дружнім, клановим і родинним зв'язкам. Дані соціологічних обстежень, проведених в кінці 80-х ро­ків, показали, що близько 50% управлінців у різних відомствах та мі­ністерствах колишнього СРСР влаштовувалися за протекціями, ро­динними зв'язками. Такого роду нібито «безвинні форми» соціальної мобільності слугують одним із джерел та інтеграції корупційно-ма-фіозної системи.

Групова мобільність відбувається там і тоді, де і коли підвищується або знижується значимість цілого класу чи категорії населення. При­чинами групової мобільності слугують, як правило, дестабілізуючі соціальні фактори: соціальні революції, міждержавні та громадянські війни, зміни політичних режимів, військові перевороти, повстання, заміна конституцій.

Внутрішньопокоління мобільність має місце тоді, коли особа про­тягом власного життя кілька разів змінює соціальні позиції (робітник -^ г^ інженер ^ директор заводу). Міжпокоління мобільність обу­мовлює зміну власної соціальної позиції порівняно із соціальною по­зицією батьків (син колгоспника стає викладачем). Структурна мобі­льність розкриває динаміку зміни (основні тенденції, напрямки змін) соціальної стратифікації впродовж кількох десятиліть.

Певною мірою на соціальну мобільність впливають і демографічні чинники:

• в ік (молодим властива професійна мобільність, дорослим - еко­ номічна, осібам літнього віку - політична);

• стать (в цілому чоловіки мобільніші за жінок);

• рівень народжуваності та густота населення (кількість «пре­ тендентів» перевищує кількість «вакансій», і страти можуть бути перенаселені або недонаселені).

Дані про соціальну мобільність деякою мірою дозволяють судити про ступінь відкритості суспільства - його демократичність. Наскільки те чи інше суспільство створює можливість для переміщення індивідів, поколінь з нижчих категорій у вищі - таким шляхом формується еліта суспільства. При цьому існує закономірність: чим вищий соціальний клас (страта), тим важче в нього проникнути. У нашому суспільстві соціальне «закриття» вищого класу почало спостерігатися одночасно із стратифікаційною активізацією населення в кінці 80-х - на початку 90-х років, із формуванням ринкових відносин. Саме в цей період мож­ливості збагатіти і просунутися «наверх» були для всіх однакові.

Соціальна мобільність та соціальна стратифікація невіддільно пов'язані явища; тільки стратифікація — це стан суспільства на даний

момент (ніби «фотографія» суспільства), а мобільність — це механізм зміни цього стану («кіно» про зміни в суспільстві). До факторів соціа­льної мобільності можна віднести всі ознаки соціальної диференціа­ції, а також всі основні та допоміжні стратифікаційні параметри (ви­міри) (професійна підготовка, приналежність до політичних партій, релігій тощо), а також різні соціальні, політичні, демографічні та інші фактори (система суспільного устрію, політична та економічна ситуа­ція, рівень народжуваності в різних стратах). Особливу роль у соціаль­ній мобільності відіграє освіта та знання, особливо у час переходу до інформаційного суспільства. Система освіти суттєво впливає на рі­вень соціальної мобільності, а саме:

¹ загальна та професійна освіта для молоді забезпечує її соціалі­зацію й ефективний розвиток і функціонування;

¹ відтворення і розвиток соціальної структури суспільства; вплив на духовне життя суспільства.