§ 1. Виникнення поглядів на державу і право в країнах Стародавнього Сходу

Необхідно зазначити, що спочатку роздуми, погляди на державу, а також її вимоги щодо правил поведінки людей, ясна річ, не були самостійними знаннями, а являли собою елементи синкретичного міфологічного світогляду.

Згідно з міфологічними уявленнями наших предків, по­рядок, установлений на Землі, розглядався ними як складо­ва всесвітнього порядку, започаткованого Творцем.

З огляду на це формувалися і уявлення людей про їхнє місце у світі, взаємини з іншими людьми, права та обов'язки, державний устрій. Такий підхід до розуміння сутності держави, порядку, справедливості був характер­ним для більшості народів, про що свідчать перші літера­турні пам'ятки країн Стародавнього Сходу, Греції, Риму, а також Київської Русі.

Але схожість підходів різних народів у визначенні пер­шоджерела земних порядків мала місце тільки на почат­ковій стадії виникнення цих поглядів.

З часом, розвиваючись, погляди на державу, порядок, справедливість почали різнитися, набувати свого напряму й забарвлення. Це сталося на етапі з'ясування людьми питан­ня про взаємозв'язок порядку небесного і відносин на Землі. Зокрема, в Стародавніх Індії та Єгипті, а також у Вавилоні побутував міф, згідно з яким боги були не лише джерелом влади, а й брали безпосередню участь у встановленні земно-

-14-

го порядку, вирішенні долі людей. Цю концепцію ми зна­ходимо в літературних пам'ятках Стародавнього Єгипту, се­ред яких — «Повчання Птахотепа» (XXVII ст. до н.е.), «Книга мертвих» (XXV—XXIV ст. до н.е.) «Повчання гераклеополь-ського царя своєму синові» (XXII ст. до н.е.).

У цих творах превалювала теза про божественну сутність влади і законів, їхню відповідність божим настановам, міс­тилися рекомендації щодо виконання законів, справедливої поведінки.

Такий підхід до проблеми з'ясування питання про сут­ність влади, порядку і справедливості був дуже поширеним упродовж тривалого часу.

Уявлення про державу і право Стародавньої Індії були викладені взбірникахрелігійнихі ритуальних текстів «Ведах», збірниках гімнів і заклинань «Рігведах» і «Атхарваведах», а також в релігійно-філософському трактаті «Упанішади» та правових збірках — дхармасутрах і дхармашастрах. Система поглядів, викладених у цих пам'ятках протягом II та першої половини І тисячоліть до н.е., отримала назву брахманізму, оскільки вони були написані в брахманських школах.

У них йдеться про поділ суспільства па чотири стра­ти (варни), причому такий поділ здійснений богами. Функціоігування суспільства здійснюється згідно з вічним законом, який також бере свій початок від богів. Він за­кріплює основи суспільного і державного устрою, соціаль­ний статус кожної варни, а також права і обов'язки їх членів. Всі вони повинні дотримуватись законів, звичаїв, правил по­ведінки (дхарми) які мають священний характер.

Приблизно в II ст. до н.е. — II ст. н.е. зазначені держав­но-правові погляди були інтерпретовані в «Законах Ману». Квінтесенцією цього твору є морально-правові принципи релігійного характеру, притаманні тогочасному суспільс­тву Стародавньої Індії з жорстким розмежуванням на вар­ни. Для кожної з варн існує своя дхарма (закон, правила по­ведінки, звичаї), яка забезпечує їх чистоту і непорушність. Перехід до вищих варн допускався тільки після смерті лю­дини як нагорода за терпіння і покірність.

Значна увага в цьому джерелі права приділялася пока­ранню. Визначалися види покарань. Водночас передбача­лися морально-психологічні аспекти впливу на порушників загальнообов'язкових правил поведінки. Зазначалося, що душе людини, яка порушувала морально-правові приписи,

-15-

визначені для варни до якої вона належала, після її смерті переходила до людей нижчої за суспільним рівнем варни, а найнижчої з них - до тварин і рослин.

Водночас у «Законах Ману» вперше в історії державно-правової думки Стародавнього світу здійснюється аналіз сутності тогочасної держави, визначаються окремі її орга­ни управління і функції (цар, радник, казна, військо тощо), здійснюється детальна регламентація дій посадових осіб при вирішенні майнових спорів і розгляді справ про право­порушення.

Державно-правові погляди брахманізму були також систематизовані в трактаті «Артхапіастра», автором яко­го вважається брахман Чанак'я, відомий під псевдонімом Каутілья. В цьому творі, який датується IV—III ст. до н.е., йдеться про засади державного устрою, зверхність духовної влади (жерців) над світською, визначальне значення дхарм у регулюванні відносин у суспільстві та санкції за їх порушен­ня. Метою державного правління є збереження створеного Богом порядку шляхом примушування кожної людини до виконання приписів дхарм та покарання за провини.

Окрім цього, в трактаті зроблена спроба детально регла­ментувати шлюбно-сімейні відносини, відносини батька і ді­тей; викладене бачення щодо вирішення майнових спорів і особливо спорів про землю, порядку планування і забудови житла, зрошувальних систем. Розглядається порядок укла­дання договорів купівлі-продажу, займу, користування во­доймою тощо.

Важливим аспектом вчення Каутільї є його спроба виз­начити джерела (форми) права, до яких він відносить: царський указ, Священний закон (дхармашастра), рішення суду та звичай.

Визначальним джерелом права мислитель вважав царський указ. Серед інших трьох — пріоритетним джере­лом права називав Священний закон.

У VI—V ст. до н.е. з виникненням релігійної течії буддиз­му сформувалися погляди, які заперечували божественну основу держави, порядку і закону.

Засновник цієї течії державно-правових поглядів Сіддхартха (Будда) та його прибічники на відміну від своїх попередників вважали, що Всесвіт керується природним за­коном,- а всі події — це природна закономірність. Згідно з

-16-

цим. життя людей значною мірою залежить від них самих і щонайперше — від знання ними природного закону.

Прихильники цієї системи поглядів обстоювали також

іку про природне походження держави і характер за-I конів. Водночас буддійське вчення проповідувало відмову від власності, яка за його концепцією заважає досягти кін­цевої мети спасіння — нірвани. Головна мета життя люди-— це релігійний обов'язок, матеріальна вигода та чуттє­ва любов.

Гуманістично спрямована концепція буддизму пропагу­вала повагу і доброчесність у відносинах між людьми, запе­речувала силу у вирішенні життєвих проблем, покарання при відсутності вини, умовою суспільного порядку назива­ла законність.

Недобра та людина, зазначається в буддійських писан­нях, яка робить що-небудь за допомогою насилля. Тільки той, хто розрізняє два шляхи — правди і неправди, хто пов­чає інших і керує ними за допомогою не насилля, а закону і справедливості, хто вірний правді й розуму, — є істинно праведними

У Стародавньому Китаї в цей час основою державно-правових поглядів була беззаперечна віра, що земні по­рядки і загальнообов'язкові правила поведінки йдуть від Неба через імператора. Йому довірено здійснювати керів­ництво державою, регулювання соціального буття людей, а також застосування покарання за порушення порядку. Морально-правові приписи вважалися також такими, що йдуть від Неба і розглядались як втілення вищої справед-| ливості. Водночас правитель зобов'язувався Небом піклу­ватися про підданих. У разі неналежного виконання ним своїх обов'язків щодо підданих Небо могло позбавити його благословення і передати правління Імперією представни-ку іншої династії.

Найпомітніший внесок у розвиток державно-правових поглядів у Стародавньому Китаї зробили школи даосизму, коефуціанства і легізму.

Засновником даосизму вважається Лао-цзи (VI—V ст. до н.е,), хранитель придворного архіву Чжоуських імператорів, свою морально-правову концепцію в трактаті

2-4-1115

История политических и правових учений: Хрестоматия для юри-дических вузов и факультетов /Сост. и общ. ред. Г. Г. Демиденко — Харьков 1999. - С 12.

-17-

з п'яти тисяч слів «Дао де цзін» («Книзі про шлях до благо­даті»).

Означена система державно-правових поглядів за зміс­том наближалася до уявлень буддизму про ці суспільні фе­номени, її прихильники обстоювали ідею, що Всесвіт, а та­кож суспільство і держава з її атрибутами, розвиваються відповідно до вічного закону «Дао», який визначає конк­ретні закони Неба, природи й суспільства. За суттю «Дао» є уособленням справедливості, всебічного порядку й доб­розичливості. Якщо відносини в державі будуються згідно з приписами «Дао», там панують справедливість і порядок, а отже — добробут і щасливе життя; якщо ж ці приписи не виконуються, то в суспільстві виникають нерівність, насилля та інші вади.

Соціальні негаразди, злочини та інші порушення є наслід­ком порушення «Дао», заміни його приписів людськими за­конами, а також несправедливості правителів. Прибічники даосизму обстоювали ідею рівності людей, виступали про­ти гноблення народу, надмірного багатства. У вченні даосиз­му проповідувалась ідея пасивного протесту земним поряд­кам, оскільки змінити їх люди не мають можливості. Вони здатні лише судити про справедливе, добро І зло.

У зв'язку з тим, що людина, як і суспільство, є елементом космічного порядку, вона повинна єднатися з природою, відмовлятися від усього штучного. Одним із таких штучних утворень даосизм вважав державу, яка багато в чому шко­дить людині.

В умовах розпаду родових структур у Стародавньому Китаї сформувалося вчення школи Конфуція (Кун-цзи) (551 —479 до н.е.), що увібрало в себе багато уявлень про де­ржаву і право тогочасного суспільства. У книзі Конфуція «Лунь юй» («Бесіди і міркування»), записаній з його слів уч­нями, проповідувалась необхідність збереження вічного та незмінного порядку, закладеної попередніми покоління­ми жорсткої соціальної ієрархії, здійснення управління за умови дотримання ритуалів, обрядів, етичних та моральних норм.

Мислитель і його послідовники розглядали державу і право у взаємозв'язку між собою та в співвідношенні з ін­шими соціальними інститутами, зокрема з моральністю.

Роблячи спробу з'ясувати сутність цих суспільних фено­менів, прибічники означеної концепції порівнювали держа-

-18-

ву з великою сім ею, де влада імператора розглядалася як влада голови сімейства, а відносини правлячих і підлег­лих — як сімейні відносини, основою яких є підкорення мо­лодших старшим «благородним мужам».

Державна влада здійснювалася імператором одноосібно, як у сім'ї, і ніхто не міг втручатися в цей процес.

Позитивні закони мислитель і його учні розглядали як похідні від держави, але їхня роль у регулюванні суспіль­них відносин вважалася недостатньою. Вони вважали, що ухвалені державок) закони, з огляду на їхню імперативність і жорстокість покарання за порушення, не могли сприяти злагоді в суспільстві.

Ефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б система моральних норм і принципів, звичаїв і правил поведінки. В «Бесідах і міркуваннях» з цьо­го приводу зазначалось: «Якщо правити за допомогою зако-ну, улагоджувати, караючи, то народ остережеться, але не

буде знати сорому. Якщо правити на основі доброчесності, улагоджувати по ритуалу, народ не тільки буде соромитись, але й буде покірним»¹.

Більше того, цей широкий комплекс морально-етичних норм мав би врегульовувати не лише відносини між людь-а й владні відносини і політичне життя в цілому.

Конфуцій перейняв від Лао-цзи принципи Дао. Він та-кож вважав, що за допомогою Дао люди та їх поведінка є підконтрольними Небу. Діяти згідно з приписами суспіль-

ної моралі і загальнообов’язковими нормами означає слі-дувати вимогам Дао і Неба. Небу підконтрольні як окремі імператор. Небо у міркуваннях Конфуція є дже-релом і носієм регулятивної, морально-правової функції, яка забезпечує безпеку суспільства, усуває його можливі не-

У IV ст. до н.е. в Стародавньому Китаї в області Шан були здійснені економічні, адміністративні і судові рефор­ми. Ідеологія реформ певним чином обґрунтовувалась у трактаті «Шан цзюнь шу» («Книзі правителя області Шан»). Вважається, що кілька її глав написані засновником школи легізму (законників) Гунсунь Яном (390—338 до н.е.), відо-мим в історії під іменем Шан Ян.

Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правових учений. — М., 2000. — С. 16.

-19-

Він відкидав морально-правову доктрину конфуціанства. Стверджував, що моральні норми, патріархальні традиції і звичаї не можуть здійснювати ефективне соціальне регулю­вання, оскільки відносини значно ускладнилися, до того ж збільшилася кількість злочинів.

Головним принципом встановлення порядку, на його думку, повинен бути принцип сили.

Держава досягає свого розквіту, реалізуючи функції що­до забезпечення землеробства, торгівлі та управління, а та­кож беззаперечного дотримання законів. Якщо правитель добивається ефективного управління за допомогою законів, зазначається в «Книзі правителя області Шан», його держа­ва буде сильною; якщо правитель добивається ефективного управління, сподіваючись на доброчесність чиновників, де­ржава зазнає упадку.

Суспільне життя базується на відносинах двох основних сил: держави і народу. Причому держава може бути силь­ною лише у випадку, коли народ слабкий, тому задля збе­реження сильної держави необхідно ослабити народ за до­помогою залякувань і покарань. Кожен член суспільства повинен знаходитись у передчутті неминучого покарання за найменшу провину. Закони в державі мають бути над­звичайно жорсткими, щоб вселяти страх покарання.

Держава за своїм змістом і призначенням повинна бути органом насилля, а її головною метою - цілісність і єдність. Любов до ближнього має бути витіснена любов'ю до держа­ви.

Задля встановлення в суспільстві порядку держава по­винна суворо карати порушників, більше карати, ніж заохо­чувати. Покарання, стверджував Гунсунь Ян, породжують силу, сила породжує могутність, могутність породжує ве­личність, а величність веде до доброчинності.

У зазначеному трактаті пропонувалося встановити систе­му взаємної відповідальності за злочини. Крім безпосеред­нього злочинця покаранню слід піддавати шість його роди­чів. До того ж, постійно слід вживати заходів для порушення єдності народу, кожен повинен повідомляти про порушен­ня інших законів.

Водночас держава повинна постійно знижувати інтелек­туальний рівень народу, не допускати вільнодумства, обме­жувати можливості для розвитку мистецтв і філософії, особ­ливо конфуціанства, які шкодять державі.

-20-

Згодом легізм набув поширення і за часів правління ЦІнь Ші Хуана в імперії Цінь упродовж півтора десятка років став державною ідеологією. Багато положень лігісгів було втіле­но в соціальну практику. Зокрема, було запроваджено єдине законодавство, єдині грошова одиниця, писемність, одини­ці виміру. Водночас були заборонені філософія та літерату­ра, запроваджені жорстокі фізичні покарання: четвертуван­ня, відрубування голови, закопування живцем, виламування ребер, пробиття голови, варіння в котлі тощо.

Особливе забарвлення мали державно-правові погляди давньоєврейського народу. Бога вважали верховним пра­вителем, законодавцем і верховним суддею. Вірили, що він безпосередньо впливає на суспільні процеси, пропонуючи рішення з конкретних питань.

Ці погляди стали основою нормативно-цінностної систе­ми, яка об'єднала універсальні моральні істини, загально­людські принципи практичної моралі та вимоги щодо зако­нослухняної поведінки.

Такі принципи і вимоги знайшли своє відображення в Старому Заповіті, який почав створюватися з XIII ст. до н.е. В цій релігійній і філософсько-правовій пам'ятці Бог постає нормативно-регулюючим началом. Він постійно допомагає слабкій недосконалій людині покровительством, мораль­ною заповіддю або загрозою покарання.

У Старому Заповіті викладені приписи можливої й не­обхідної поведінки людини, за порушення яких вона може буги покарана.

У другій книзі Старого Заповіту «Вихід» йдеться про те, що Бог послав людям через свого пророка Мойсея десять ви-мог-заповідей, які мають імперативний характер. Причому тільки чотири з них суто релігійні, решта за СВОЇМ ЗМІСТОМ є морально-правовими («шануй батька та матір свою, щоб дні твої були на землі; не вбивай; не прелюбодійствуй;

не кради; не свідкуй неправдиво на свого ближнього; не жа-дай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього сво-го, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла

його, ані всього, що ближнього твого»).

У главі двадцять першій цієї книги сформовані при-нципи і види покарань за злочини та порушення мораль-приписів, які за змістом тотожні вимогам стародавньо-го принципу таліону. В цьому плані, зокрема, зазначається, що у разі заподіяння шкоди, або якщо станеться нещастя

-21-

в результаті чиїхось шкідливих дій «то даси душу за дуіі око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опарені за опареиня, рану за рану, синця за синця».

Ідея морально-правового імперативу як основа ціннісн орієнтаційної системи єврейського народу закладена такс у старо заповітній «Книзі приповістей Соломонових», в як цар Соломон, син царя Давида закликає своїх співвітчизи ків боятися Бога та ухилятися від злого, насилля, сварки, н правди, заздрощів.

Ця морально-правова система стала свого часу базово нормотворчою платформою для багатьох народів і держав

Дещо іншими були погляди на земний порядок, сутніс законів і справедливість в Стародавній Персії, а також і тих країнах Близького Сходу, де у VIII—VII ст. до н.е. поші рилося вчення Заратустри. Він розглядав суспільний проці як боротьбу двох протилежних сил: Добра (царства світлі го божества) і Зла (царства темного божества). На його дуг* ку, Добро є метою людського існування, воно закликає і боротьби зі Злом. Навіть більше, для боротьби зі Злом утвердження на землі Добра, похідними від якого є справо, ливість, порядок і добробут, виникає держава.

Окрім цього, Заратустра зробив спробу визначити су ність і функції влади, яку він ототожнював із особою мона] ха. На його погляд, єдиноуправитель держави репрезент). на землі царство світлого божества — Добро, є його служі телем, а основним його завданням повинна бути боротьба , Злом, захист підданих, встановлення справедливості й гк рядку. Тільки за таких умов можлива перемога Добра на Злом і створення відповідних умов для щасливого житт людей.

Системи державно-правових поглядів, що склалися, ст< ли базою для формування згодом теоретично обґрунтовї них концепцій природного права, патріархальної теорії пс ходження держави та деяких інших.

Бачишин В. А., Чефранов В. А. Исгория философии права: Курс леь ций. - Харьков, 1998. - С. 24-25.

-22-