- •Предмет та система римського приватного права.
- •2.Історія римського приватного права.
- •3.Джерела римського приватного права.
- •4. Кодифікація Юстиніана як основне джерело римського приватного права.
- •5. Правоздатність та дієздатність (умови набуття, межі, припинення) за римським приватним правом. Інститут опіки та піклування у Давньому Римі .
- •6.Правовий статус римських громадян
- •7.Правовий статус латинів та перегринів
- •8.Правовий статус рабів
- •9.Правовий статус вільновідпущеників та колонів
- •10.Правовий статус юридичних осіб
- •11,12.Поняття та особливості римського приватного процесу
- •13.Поняття та види приватного позову у римському праві
- •15.Позовна давність
- •16. Поняття сімейного римського права. Агнатське та когнаське споріднення.
- •17.Поняття та види шлюбу
- •18.Правове регулювання відносин подружжя у римському приватному праві.
- •19.Правове регулювання відносин між батьками та дітьми
- •20.Поняття та види речей за римським приватним правом
- •21.Поняття і типи володіння
- •22.Захист володіння за римським правом
- •23.Види права власності у Давньому Римі: квіритська, боні тарна, провінційна, власність перегринів.
- •24. Поняття та зміст приватної власності у римському праві
- •25.Інститут спільної власності у римському приватному праві
- •26.Особливості набуття та втрати права власності
- •27.Основні засоби захисту права власності
- •28.Понятті і види права на чужі речі
- •29.Поняття сервітутів та їх класифікація
- •30. Види та особливості правового регулювання земельних сервітутів.
- •31.Види та особливості правового регулювання особистих сервітутів
- •32. Поняття та правове регулювання емфітевзису і суперфіцію. Їх відмінність від сервітутів.
- •33. Виникнення та припинення сервітутів. Захист сервітутного права.
- •34. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу Давнього Риму. Зобов'язальні відношення. Зміст зобов'язання.
- •35.Підстави виникнення та класифікація зобов'язань
- •36. Сторони в зобов'язанні у римському приватному праві
- •37.Поняття та порядок виконання зобов'язань
- •40. Припинення зобов'язань у римському приватному праві. Правова характеристика новації та взаємозаліку.
- •42 .Суттєві та додаткові елементи договору
- •43.Умови дійсності договорів у римському приватному праві. Форма договору та вимоги до неї.
- •44. Укладення договору
- •47. Літеральні договори у римському приватному праві: прибутково-видаткові книги, сінграфи, хірографи.
- •48. Реальні договори в римському приватному праві: договір позики, договір схову, закладний договір.
- •49. Консенсуальні контракти (consensu) – це контракти, для укладення яких достатньо було згоди сторін.
- •50. Безіменні договори у римському приватному праві: договір міни, оціночний договір.
- •51. Пакти у римському приватному праві. Їх основні види.
- •53. Деліктні зобов'язання
- •54. Квазіделіктні зобов'язання
- •55. Поняття та основні риси римського спадкового права.
- •56.Спадкування за заповітом
- •57. Спадкування за законом
- •58. Відкриття спадщини та прийняття спадщини
- •59.Поняття і види легатів. Поняття фідеїкомісу.
24. Поняття та зміст приватної власності у римському праві
. Право власності є центральним правовим інститутом, який визначає характер усіх інших інститутів приватного права (договорів, сім'ї, спадкування тощо).Право власності в римському праві виражено в найяскравішій формі, а саме римське право є найдосконалішою формою права, яка базується на приватній власності. Римське право є настільки класичним проявом життєвих умов і конфліктів суспільства, в якому панує чиста приватна власність, що все наступне законодавство не могло внести в нього жодних істотних поліпшень.Право власності, як і власність, - явище соціальне. Основним речовим правом є право власності, обсяг і межі якого римляни визначали шляхом правомочностей власника. Сукупність цих правомочностей становила зміст права власності. Власник мав право володіти річчю (jus possidenti), користуватися нею за власним розсудом (jus utendi) і розпоряджатися нею (jus abutendi), продавати, заставляти, дарувати та ін. До числа прав власника іноді відносять право на одержання плодів (jus fruendi), право повернути собі річ від чужого фактичного володільця (jus vindicandi). Принциповий погляд римських юристів на право власності такий, що власник має право робити з самою річчю все, що йому не заборонено. Тому право власності вважають найповнішим правом за обсягом, оскільки всі інші права на річ поступаються йому в цьому.Право володіння (jus possidendi). Це право означає, що власник може фактично володіти річчю, тобто річ повинна фактично бути в господарстві власника і виконувати своє господарське призначення. Право володіння власник може здійснювати як особисто, так і передаючи його іншим особам (наприклад, за договором), при цьому зберігаючи право власності на дану річ.Особи, яким передано власником право володіння, здійснюють його не від свого імені, а від імені власника, який передав їм річ на підставі договору. Наприклад, власником передана річ у володіння прекаристу, заставодержате-лю. Однак не усякий договір про передачу речі у тимчасове користування іншій особі переносить на неї володіння. Так за договором найму власник передає наймачеві річ тільки в держання, а не у володіння. У даному випадку маємо фактичне володіння річчю, проте немає волі, направленої на неї як на свою. Тому такі володільці, як уже було сказано, користуються захистом лише через власника, що робило їх ще більш залежними від нього.Право користування (jus utendi). Це право є найважливішою правомочністю власника. У ній закладена можливість задовольнити його особисті, побутові, господарські та інші потреби. Здійснюючи цю правомочність, власник має право добувати з речі її корисні якості. Користуватися річчю можна в різних формах: позичити річ, передати в оренду, споживати тощо, не завдаючи при цьому шкоди іншим особам, або користуватися річчю всупереч закону.Правом користування річчю власник міг також поступитися іншій особі, зберігаючи за собою право власності. Це може статися, наприклад, за договором позички, коли власник передає річ іншій особі у тимчасове безоплатне користування.Право розпоряджатися річчю (jus abutendi). Це право полягає в тому, що власник міг вирішувати правову долю речі всіма дозволеними способами: продати, заповідати, встановлювати сервітут на користь іншої особи тощо. Право розпорядження річчю може здійснюватися в різних формах, але з однією умовою - воно не повинно суперечити закону. Власник може сам розпоряджатися річчю, а може доручити й іншій особі, якщо він сам позбавлений такої можливості, наприклад він може віддати річ на комісію.У своїй сукупності всі три елементи правомочності власника становлять зміст права власності, його суть. Усе це переконливо свідчить також про те, що право власності - виняткове право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю в своїх інтересах. Виняткове право тому, що воно неподільне, тобто належить тільки власнику, який ні з ким його не поділяє.