- •Предмет та система римського приватного права.
- •2.Історія римського приватного права.
- •3.Джерела римського приватного права.
- •4. Кодифікація Юстиніана як основне джерело римського приватного права.
- •5. Правоздатність та дієздатність (умови набуття, межі, припинення) за римським приватним правом. Інститут опіки та піклування у Давньому Римі .
- •6.Правовий статус римських громадян
- •7.Правовий статус латинів та перегринів
- •8.Правовий статус рабів
- •9.Правовий статус вільновідпущеників та колонів
- •10.Правовий статус юридичних осіб
- •11,12.Поняття та особливості римського приватного процесу
- •13.Поняття та види приватного позову у римському праві
- •15.Позовна давність
- •16. Поняття сімейного римського права. Агнатське та когнаське споріднення.
- •17.Поняття та види шлюбу
- •18.Правове регулювання відносин подружжя у римському приватному праві.
- •19.Правове регулювання відносин між батьками та дітьми
- •20.Поняття та види речей за римським приватним правом
- •21.Поняття і типи володіння
- •22.Захист володіння за римським правом
- •23.Види права власності у Давньому Римі: квіритська, боні тарна, провінційна, власність перегринів.
- •24. Поняття та зміст приватної власності у римському праві
- •25.Інститут спільної власності у римському приватному праві
- •26.Особливості набуття та втрати права власності
- •27.Основні засоби захисту права власності
- •28.Понятті і види права на чужі речі
- •29.Поняття сервітутів та їх класифікація
- •30. Види та особливості правового регулювання земельних сервітутів.
- •31.Види та особливості правового регулювання особистих сервітутів
- •32. Поняття та правове регулювання емфітевзису і суперфіцію. Їх відмінність від сервітутів.
- •33. Виникнення та припинення сервітутів. Захист сервітутного права.
- •34. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу Давнього Риму. Зобов'язальні відношення. Зміст зобов'язання.
- •35.Підстави виникнення та класифікація зобов'язань
- •36. Сторони в зобов'язанні у римському приватному праві
- •37.Поняття та порядок виконання зобов'язань
- •40. Припинення зобов'язань у римському приватному праві. Правова характеристика новації та взаємозаліку.
- •42 .Суттєві та додаткові елементи договору
- •43.Умови дійсності договорів у римському приватному праві. Форма договору та вимоги до неї.
- •44. Укладення договору
- •47. Літеральні договори у римському приватному праві: прибутково-видаткові книги, сінграфи, хірографи.
- •48. Реальні договори в римському приватному праві: договір позики, договір схову, закладний договір.
- •49. Консенсуальні контракти (consensu) – це контракти, для укладення яких достатньо було згоди сторін.
- •50. Безіменні договори у римському приватному праві: договір міни, оціночний договір.
- •51. Пакти у римському приватному праві. Їх основні види.
- •53. Деліктні зобов'язання
- •54. Квазіделіктні зобов'язання
- •55. Поняття та основні риси римського спадкового права.
- •56.Спадкування за заповітом
- •57. Спадкування за законом
- •58. Відкриття спадщини та прийняття спадщини
- •59.Поняття і види легатів. Поняття фідеїкомісу.
18.Правове регулювання відносин подружжя у римському приватному праві.
Відносини подружжя мали особистий та майновий характер. Вони істотно відрізнялися у шлюбі з чоловічою владою (cum manu) і у шлюбі без чоловічої влади (sine manu).
У шлюбі cum manu дружина була повністю під владою чоловіка на однакових умовах з його дітьми. Вона не мала юридичної самостійності і була повністю позбавлена правоздатності. Дружина вважалася річчю: її дозволялося продавати (в рабство), витребувати з будь-якого місця знаходження таким способом як і річ (віндикація), нарешті, не було перешкод для покарання дружини, враховуючи страту. Міру покарання дружини визначав сімейний суд, на який запрошували і кровних родичів дружини, але вирок виносив pater familias.
В майновій сфері дружина також була повністю безправною. Її майно переходило у власність чоловіка. Вона не мала права укладати ніяких цивільно-правових правочинів.
У шлюбі sine manu дружина залишається під владою свого батька і агнаткою його підвладних членів сім’ї. Влада чоловіка на неї не поширювалася. Чоловік не мав ніякого фізичного впливу на її життя та свободу, тому вона могла з будь-яких підстав розлучитися з чоловіком.
Майно подружжя також залишається роздільним. Майно, яке належало дружині до шлюбу, залишалося її власністю. Вона мала право укладати з чоловіком будь-які майнові угоди, крім дарування. Навіть управління майном дружини здійснювалося чоловіком тільки тоді, коли дружина сама передавала йому майно.
Подружжя несло відповідальність за дії один одного лише у випадках, коли один з них неналежно піклувався за майно другого, ніж за своє. Заборонялися позови подружжя один до одного, які тягли безчестя одного з них. Порушення подружньої вірності давало можливість для розірвання шлюбу в односторонньому порядку та мало наслідком позитивне вирішення питання щодо повернення приданого. Але наслідки порушення вірності були набагато складніші для дружини, ніж для чоловіка. На стадії заручин глави сімей вирішували питання щодо приданого, тобто майна, яке дружина приносила в дім чоловіка і яке, за загальним правилом, переходило у власність останнього. Приданим називали речі або інші майнові цінності, які надавалися чоловікові дружиною, її pater familias або третьою особою для полегшення матеріальних умов сімейного життя. Придане треба відрізняти від власного майна дружини, яке могло бути отримане нею як при укладенні шлюбу, так і в наступному її житті – спадкуванні, даруванні та іншим підставам.Коли стали укладати шлюби sine manu, придане як майно, яке передавалося чоловікові, мало особливий режим. При встановленні приданого стали укладати усну угоду, згідно якої чоловік приймав на себе зобов’язання повернути його у випадку припинення шлюбуУ юстиніанівський період право чоловіка на придане було обмежено ще більше, а саме: придане залишалося чоловікові лише за умови розлучення з вини дружини, в інших випадках поверталося дружині або її спадкоємцям. Таким чином, хоча придане знаходилося в майні чоловіка і він фактично ним користувався, воно належало дружині. В імператорський період виник звичай, за яким чоловік, отримуючи придане, робив відповідний внесок в сімейне майно в формі дарування на користь дружини. Спочатку такий внесок здійснювався до укладення шлюбу, тому що дарування між подружжям заборонялося. Саме тому він і отримав назву дошлюбного дарування. Згодом Юстиніан дозволив дарування і в шлюбі, яке стало називатися шлюбним даруванням.