- •Предмет та система римського приватного права.
- •2.Історія римського приватного права.
- •3.Джерела римського приватного права.
- •4. Кодифікація Юстиніана як основне джерело римського приватного права.
- •5. Правоздатність та дієздатність (умови набуття, межі, припинення) за римським приватним правом. Інститут опіки та піклування у Давньому Римі .
- •6.Правовий статус римських громадян
- •7.Правовий статус латинів та перегринів
- •8.Правовий статус рабів
- •9.Правовий статус вільновідпущеників та колонів
- •10.Правовий статус юридичних осіб
- •11,12.Поняття та особливості римського приватного процесу
- •13.Поняття та види приватного позову у римському праві
- •15.Позовна давність
- •16. Поняття сімейного римського права. Агнатське та когнаське споріднення.
- •17.Поняття та види шлюбу
- •18.Правове регулювання відносин подружжя у римському приватному праві.
- •19.Правове регулювання відносин між батьками та дітьми
- •20.Поняття та види речей за римським приватним правом
- •21.Поняття і типи володіння
- •22.Захист володіння за римським правом
- •23.Види права власності у Давньому Римі: квіритська, боні тарна, провінційна, власність перегринів.
- •24. Поняття та зміст приватної власності у римському праві
- •25.Інститут спільної власності у римському приватному праві
- •26.Особливості набуття та втрати права власності
- •27.Основні засоби захисту права власності
- •28.Понятті і види права на чужі речі
- •29.Поняття сервітутів та їх класифікація
- •30. Види та особливості правового регулювання земельних сервітутів.
- •31.Види та особливості правового регулювання особистих сервітутів
- •32. Поняття та правове регулювання емфітевзису і суперфіцію. Їх відмінність від сервітутів.
- •33. Виникнення та припинення сервітутів. Захист сервітутного права.
- •34. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу Давнього Риму. Зобов'язальні відношення. Зміст зобов'язання.
- •35.Підстави виникнення та класифікація зобов'язань
- •36. Сторони в зобов'язанні у римському приватному праві
- •37.Поняття та порядок виконання зобов'язань
- •40. Припинення зобов'язань у римському приватному праві. Правова характеристика новації та взаємозаліку.
- •42 .Суттєві та додаткові елементи договору
- •43.Умови дійсності договорів у римському приватному праві. Форма договору та вимоги до неї.
- •44. Укладення договору
- •47. Літеральні договори у римському приватному праві: прибутково-видаткові книги, сінграфи, хірографи.
- •48. Реальні договори в римському приватному праві: договір позики, договір схову, закладний договір.
- •49. Консенсуальні контракти (consensu) – це контракти, для укладення яких достатньо було згоди сторін.
- •50. Безіменні договори у римському приватному праві: договір міни, оціночний договір.
- •51. Пакти у римському приватному праві. Їх основні види.
- •53. Деліктні зобов'язання
- •54. Квазіделіктні зобов'язання
- •55. Поняття та основні риси римського спадкового права.
- •56.Спадкування за заповітом
- •57. Спадкування за законом
- •58. Відкриття спадщини та прийняття спадщини
- •59.Поняття і види легатів. Поняття фідеїкомісу.
42 .Суттєві та додаткові елементи договору
Зміст договору складають елементи, які визначають права та обов’язки його сторін.
У зв’язку з тим, що елементи договору мали неоднакове юридичне значення для окремих видів договорів, їх поділяли на три групи: істотні (essentialia); звичайні (naturalia); випадкові (accidentalia).
Істотними (essentialia) вважаються ті елементи договору, без яких він не міг існувати. Для кожного виду договору визначаються власні істотні елементи, зокрема, для договору купівлі-продажу (emptio-venditio) істотними є предмет договору (товар) та його ціна; для договору товариства (societas) - спільна мета і розмір вкладів у товариство. Погодження сторонами істотних елементів та включення їх до змісту договору є достатнім для укладення останнього.
Звичайні (naturalia) елементи не є обов’язковими, тобто їх відсутність не впливає на чинність договору. Однак, як правило (звичайно) ці елементи включаються до договорів певного виду. Наприклад, у договорі найму (locatio conductio) зазвичай вказується строк (періодичність) внесення найомної плати (merces).
Крім зазначених елементів договір може містити випадкові (accidentalia) елементи, які не є обов’язковими чи звичайними для даного виду договору, але включені у конкретний договір за бажанням його сторін. До таких елементів відносилися умови (condicio) і строки (dies), з якими пов’язувалися певні правові наслідки.
Умова (condicio) – це застереження в договорі, за допомогою якого юридичні наслідки договору ставляться у залежність від настання (ненастання) у майбутньому певної події, відносно якої невідомо, настане вона чи ні. Умова договору не повинна суперечить закону і добрим звичаям, а також бути здійсненною.
Залежно від того чи пов’язуються правові наслідки договору з настанням чи ненастанням певної події розрізняли відповідно позитивні та негативні умови. Крім того, виділялися умови, щодо яких точно невідомо настануть вони чи ні в майбутньому, але, якщо настануть, то точно відомо коли (наприклад, повноліття фізичної особи); і умови, про які невідомо настануть вони чи ні в майбутньому, а також момент їх можливого настання (наприклад, укладення шлюбу).
Подібною до поняття умови була категорія «строк». Строк (dies) – це подія, яка неминуче настання у майбутньому. Строком, наприклад, вважається смерть особи.
Римські юристи розрізняли такі строки: визначений строк, тобто той, щодо якого відомо, коли він настане (строк дії договору в 1 рік); невизначений строк, щодо якого відомо тільки, що він неодмінно настане у майбутньому, але невідомо коли саме (смерть фізичної особи).
Залежно від правових наслідків, які пов’язувалися з настанням (ненастанням) умови або строку останні поділялися на: відкладальні, тобто ті, за яких виникнення прав та обов’язків із договору пов’язувалося із настанням певної події (умови або строку); скасувальні, тобто ті, за яких припинення прав та обов’язків із договору, пов’язуються із настанням певної події.
При відкладальній умові до її настання має місце так звана невизначеність (pendentia). У цей період право, що випливає з договору, ще не існує. Права та обов’язки сторін за договором виникають тільки у разі настання події, якими вони обумовлені. Права та обов’язки за договором із скасувальною умовою виникають, як правило, з моменту його укладення. Настання умови призводить до їх дострокового припинення. Ці правила розповсюджувалися й на відкладальні та скасувальні строки.
Слід також зазначити, що умова, про неможливість настання якої вже відомо в момент укладення договору, вважається неможливою умовою. Включення такої умови до змісту договору тягне його недійсність.
У найдавніші часи римським правом, у якому переважали строго формальні договори, заборонялося включення умов та строків у окремі різновиди договорів. Вважається, що спершу вони вносилися у більш гнучкі консенсуальні договори.