17.Поняття та види шлюбу

Історія римського сімейного права знає два види шлюбу: законний римський шлюб (matrimonium justum) та шлюб між перегрінами та іншими вільними (matrimonium iuris gentium), які не мали права укладати римський законний шлюб. Законний римський шлюб укладався тільки між римськими громадянами, які мали право укладати такий шлюб. Перегріни укладали шлюб між собою відповідно до норм права народів, свого національного права. Але ці шлюби не породжували таких правових наслідків, як римський законний шлюб.

У свою чергу, римський законний шлюб поділявся на шлюб з чоловічою владою (cum manu) та шлюб без чоловічої влади (sine manu).

Укладення шлюбу з чоловічою владою (cum manu) мало наслідком встановлення влади чоловіка над дружиною (manus mariti). Жінка підпадала під повну залежність свого чоловіка або pater familias, якщо чоловік сам знаходився під владою батька. Вона займала становище доньки батьків свого чоловіка, позбавляючись агнатських зв’язків зі своїми близькими родичами. Влада чоловіка була первісно необмеженою, але поступово в процесі розвитку господарчого життя та на його підставі влада чоловіка була введена у певні межі, наприклад, було заборонено вбивати дружину, продавати в кабалу тощо. Проте Закони ХІІ таблиць надавали можливість дружині уникнути повної влади чоловіка над собою.Згодом влада чоловіка послабляється. Це пов’язується із розвитком приватної власності і набуттям дружиною певних прав на сімейне майно, що потягло її особисту незалежність від чоловіка. Внаслідок цього з’являється шлюб без чоловічої влади (sine manu). Він не породжує влади чоловіка над дружиною і первісно не тягне взагалі ніякого юридичного зв’язку між дружиною та чоловіком: юридично чужа чоловіку та своїм дітям, дружина перебуває в тому ж сімейному стані, в якому вона була до шлюбу. Жінка зберігала усі права, пов’язані з її належністю до рідної сім’ї.

Такий шлюб істотно відрізняється від шлюбу з чоловічою владою і порядком укладення, і припиненням. Але цей шлюб мав багато негативних наслідків на життя римського суспільства. Великий зріст багатства одних кіл при збідненні інших та різке падіння нравів дуже розхитало сімейний устрій. Нестійкість шлюбних відносин, зловживання свободою розлучення, незалежність дружини вплинули на прийняття ряду законів, спрямованих на зміцнення шлюбних відносин та зупинення розлучень.

Поруч із законним римським шлюбом законом дозволялося постійне (не випадкове) спільне проживання чоловіка та жінки з наміром утворення сім’ї, яке називалося конкубінатом (concubinatus). Конкубінат не мав ніяких правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені та статусу свого батька, на них не поширювалася батьківська влада, вони не одержували статусу шлюбних дітей, не мали права на аліменти. Але згодом був встановлений порядок узаконення таких дітей. Укладенню шлюбу зазвичай передували заручини (sponsalia). В стародавні часи заручини неправоздатних осіб здійснювалися їх pater familiasібез участі самих наречених. Пізніше заручини здійснювали наречений та наречена за згодою pater familiasі обох. Заручини здійснювалися в формі двох стипуляцій: за однією – pater familias нареченої зобов’язувався передати її нареченому, а за другою – зобов’язувався прийняти наречену за дружину. Для здійснення шлюбу з відповідними правовими наслідками вимагалося дотримання нареченими певних умов. Існували наступні умови укладення шлюбу: досягнення нареченими шлюбного віку (для чоловіків - 14 років, для жінок - 12 років); вільне виявлення згоди наречених на укладення шлюб (у стародавні часи згода надавалася тільки pater familias); наявність у наречених права укладати римський шлюб (jus conubii); відсутність близького споріднення (перешкодою до шлюбу було як агнатське, так і когнатське споріднення: за прямою лінією без обмеження ступенів, за боковими лініями – до шостого ступеня); відсутність нерозірваного шлюбу у будь-кого з наречених на момент укладення шлюбу.

Римське право знало три форми шлюбних церемоній або три способи встановлення чоловічої влади над дружиною, його “руки” (manus), сили: а) здійсненням релігійного обряду; б) шляхом манципації; в) внаслідок набувальної давності.

Перша форма шлюбної церемонії вважалася римськими юристами тільки патриціанською і ніколи не була доступною плебеям. Це був релігійний обряд, який застосовувався головним чином в сім’ях жреців, коли бажали, щоб народжений у такому шлюбі син міг успадкувати сан свого батька. руга форма шлюбної церемонії вважалася світською і спочатку була плебейською. Вона здійснювалася за допомогою “міді та вагів” та була “уявною” купівлею дружини чоловіком. Третя форма була неформальною і шлюб укладався у простій формі без будь-яких церемоній. Жінка залишалася непідвладною чоловікові та могла легко порвати з ним. Але за однієї умови: вона “повинна була кожного року залишати свій дім на три доби і цим переривати перебіг давності володіння нею”. Якщо за будь-яких умов дружина ігнорувала це правило, вона підпадала під владу чоловіка, і шлюб з “неправильного” перетворювався в “правильний”.Для того, щоб шлюб юридично існував, потрібно, щоб весь час існували ті умови, без яких він не міг бути укладений. Відпадіння будь-якої з цих умов було і підставою припинення шлюбу. Таким чином, шлюб припинявся внаслідок: а) смерті одного з подружжя; б) втрати свободи або громадянства; в) розлучення.Розлучення за взаємною згодою подружжя було заборонено Юстиніаном. Розлучення в односторонньому порядку дозволялося тільки за умови винної поведінки одного з подружжя, який порушив подружню вірність або вчинив замах на життя другого з подружжя. Дозволялося розлучення і без вини другого з подружжя, але з поважних причин, наприклад, нездатність до народження дітей або бажання жити у монастирі.