22. Загальна характеристика китайського класичного «п’ятикнижжя»

Результати первісного осмислення китайцями проблем буття в його суперечливості взаємозв’язків, що існують між явищами, знайшло своє відображення в стародавніх книгах, що традиційно утворюють канон “П’ятикнижжя”(У цін). Ці книги були написані на початку І тисячоліття до н. е. і залишались основою освіти Китаю до початку XX ст. Канон “П’ятикнижжя” складається, зокрема, з “Книги пісень” (“Ші-цзін”) “Книги історії” (“Шу-цзін”), “Книги перемін” (“І-цзін”), “Книги обрядів” (“Лі-цзін”), “Літопису “Чунь-цю”. Особливо велику роль в історії китайської культури та філософії зіграла “І-цзін”, або “Книга перемін”. Всі ці книги заклали засади світогляду, здійснили великий вплив на розвиток філософії, релігії, природничих наук, літератури і мистецтва у Стародавньому Китаї, внаслідок чого китайська культура стала цілком унікальною в історії світової культури і зробила свій внесок в людську цивілізацію. Символи і принципи “Книги перемін” пронизували усі сфери життя традиційного Китаю. І до нашого часу ця “окультна за формою і філософська за змістом” книга, як пише акад. В.М. Алексєєв, приваблює до себе найтверезіші розуми своєю нерозгаданою таємницею. “Книга перемін” складається із двох частин: власне “І-цзін” і книги коментарів “І-чжуань”. Основу “І-цзіна” становлять 64 гексаграми – особливі графічні символи, що складаються з 6 розташованих одна над одною рисок двох видів – цілої і переривчастої в усіх комбінаторно можливих поєднаннях. Риси тлумачаться як знаки універсальних світоутворювальних сил жіночої, темної, пасивної – “інь”, чоловічої світлої, активної – “ян”. Фактично це є спроба запису у двійковій системі основних закономірностей і складових світобудови. “Ця система трактується як вчення про замкнуту систему, що складається з 64 основних ситуацій, структури постійно і циклічно змінного світу”. Для “І-цзіна” характерним є високий рівень абстрактності, узагальненості понять, антропоморфізації світу, постійна аналогія між взаємозв’язками елементів світобудови і нормативними взаєминами між людьми, процесами, що відбуваються в самій людині. “І-цзін” дає закон плинності і боротьби на рівні космічному, суспільно-побутовому і антропологічному в їх єдності. Ці особливості стали визначальними і в подальшому розвитку філософської думки Китаю. Книга перемін— китайський філософсько-окультний трактат епохи династії Чжоу. Складова кофуціанського П'ятикнижжя. Присвячений ворожінню. Пояснює принципи мінливості природи і людського життя через закономірність зміни енергій інь та ян у всесвіті. Для пояснення використовуються магічні символи — триграми та гексаграми. Авторство традиційно приписується декільком легендарним особам: Фу Сі винайшов вісім триграми, чжоуський ван Вень склав пояснення до них, його син князь Дань написав тлумачення до усіх рисок гексаграм, а Конфуцій упорядкував праці своїх попередників зібрав їх у книгу. Складається з 12 частин, що містять власне текст книги та коментар до неї. Найстаріші тексти книги датуються серединою 4 — початком 3 століття до Р.Х.. Канонічна версія базується на копії часів династії Хань. «Шицзін» - “Книга віршів” являється найдревнішою пам'яткою літературної творчості всього людства. Ця пам'ятка включає 305 поетичних творів, згрупованих за трьома розділами: «Ґо Фен» (“Звичаї царств”), «Я» (Оди) і «Сун»(Гімни). Кожен з розділів ніби самостійна книжка зі своїми темами, з особливою емоційною атмосферою і засобами художнього зображення (включаючи музичний супровід). З точки зору літературної цінності, найвидатним є перший розділ. До першого розділу — «Го Фен»(“Звичаї царств”) — входять ліричні народні пісні, які вражають своєю щирістю і душевністю. Загалом у першому розділі міститься 160 пісень. 　　Другий розділ — «Я»(Оди), підрозділяється на “Малі оди” і “Великі оди”. У розділі міститься 105 песень, більшість з яких авторські. Основною темою віршів є служіння правителю, військові походи, бенкети і жертвопринесення. Ліричні твори розділу «Сяо я» створені, головним чином, двірськими поетами з приводу різних урочистостей. У них прославляються доброчинність і геройські вчинки правителів. Зразками двірської поезії вважаються оди «Да я».Третій розділ — «Сун»( “Гімни”). У цьому розділі зібрані зразки пишних храмових співів на честь предків і духів, загалом 40 пісень. До розділу «Сун» входять урочисті хвальні храмові пісні і культові гімни. Відображаючи різноманітні явища духовного і соціального життя Китаю, «Книга віршів» є своєрідною енциклопедією китайської древності. тосовно форми вираження «Шицзін», у ній зібрані народні пісні, написані древнім чотирислівним віршем, тобто віршем, який складається з 4 ієрогліфів. Пізніше поети добавлять у віршовану строфу ще один ієрогліф, розробивши новий для китайської поезії п'ятислівний вірш, більш гнучкий, співучий і виразний, наближений до розмовної мови. За змістом «Ґо Фен» - найцінніша частина «Книги віршів». У центрі пісень «Ґо фен» — людина, його ставлення до природи і до навколишньої дійсності, світ почуттів і думок землероба, скотаря, мисливця. У піснях «Ґо фен» частіше, ніж в інших розділах, звучать мотиви соціального протесту. У творах «Ґо Фен» всебічно описано реальне життя звичайних людей. Наприклад, є такі вірші, які описують прагнення молоді до кохання і волі; вірш «Миші» (миші є метафорою), в якомі помітні перші паростки невдоволення своїми правителями.Таким чином, «Шицзін» - блискуча пам'ятка китайської літератури. Її зміс стосується усіх проблем, які хвилювали древнє китайське суспільство. Крім того, «Шицзін» - найважливіше джерелом для досліджень у сфері китайського мовознавства у період з 11—6 ст. до нашої ери! «Шуцзин»(Книга історії) містить документи для найдавнішої історії Китаю(з 2357 до 627 р.до н.е), редакція приписується Конфуцію. Книга містить розсуди на тему про ідеальну систему управління державою. «Шуцзин» складається з 58 глав, 33 визнані оригіналами документів. Прозу «Шуцзин» можна характеризувати як риторичну. Виклад будується плавною, помірною мовою.Монотонність переборюється введенням де-неде рядків з іншого числа мор – двох чи трьох. «Лі-цзи»(Книга обрядів) – основна тема – закони(лі), які панують в організованому, впорядкованому, культурному суспільстві не відносяться до простого народу, покарання – лише для простих людей, а до верхів суспільства не відносяться. «Чунцю»(Весна і осінь) – літопис, тобто порічний запис подій, котрий вівся в різних царствах давнього Китаю, але до нас дійшов лише цей. Конфуцій обробив, дещо додав, і ці додатки мали «документальний» тип викладу, були введені оцінки подій та вчинків видатних осіб. Такими оцінками Конфуцій ніби здійснив суд над історичними деталями свого царства, перш за все, над правителями. Він сказав, що в діях правителів було поганого, а що – хорошого, називав зло – злом, а злочин – злочином. Наступники Конфуція сприйняли це як «встановлення правильних назв» речей і оголосили, що це ледь не вища заслуга їх вчителя.